Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Фотосесія та інтерв’ю для Vogue: Леся Гасиджак розповіла про цькування і судовий позов
Статтi

Фотосесія та інтерв’ю для Vogue: Леся Гасиджак розповіла про цькування і судовий позов

Виконувачка обов’язків директорки Національного музею Голодомору Леся Гасиджак, яку цькували за зовнішність, дала інтерв’ю українському Vogue і знялася у фотосесії.

Гасиджак розповіла виданню, як дізналася про скандал, як переживає нинішню непрохану популярність та чому важливо аби Музей Голодомору працював завжди.

Підписники пропонували фінансову допомогу, щоб оплатити послуги правохазисниць

Гасиджак розповіла, що сьогодні її впізнають всюди. Водночас, визнає: це не найпростіший її досвід.

Цькування у соцмережах породило також хвилю підтримки, за яку Гасиджак дуже вдячна. На захист музейниці стали сотні людей — від письменниць, зокрема Ірини Цілик та Оксани Забужко, до лідерів та лідерок думок. Гасиджак каже, що навіть не очікувала такої потужної хвилі підтримки. І що саме вона певною мірою дозволяє їй триматися.

Про початок скандалу вона дізналася майже випадково: раптом почали сипатися запити на додавання в друзі у фейсбуку. Зателефонував старий друг зі словами підтримки. Чоловік їй порадив кілька днів просто не заходити в соцмережі. Леся послухалася, і перші пару днів навіть обійшлася без заспокійливого. Проте і без сну також. На четвертий день лікарка виписала їй транквілізатори.

Приблизно тоді ж Леся Гасиджак оголосила, що позиватиметься на кривдників до суду. Зараз вона зізнається, що то було доволі імпульсивне рішення, втілювати яке вона на той момент навряд чи була готова. Проте дуже скоро їй почали писати правозахисниці, які хотіли взятися за справу. А підписники та підписниці в коментарях та приватних повідомленнях пропонували фінансову допомогу, щоб сплатити послуги адвокатів.

Сьогодні правову підтримку Лесі Гасиджак здійснюють адвокатки лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка» — Христина Кіт, Марина Саєнко та Оксана Гузь.

Леся Гасиджак також розповіла, що в дитинстві була як всі, із проблемами зі сприйняттям себе або булінгом не стикалася. 

Також додала, що за своє життя випробувала безліч систем харчування. Та згодом вирішила відпустити ситуацію, оскільки не змогла на неї вплинути.

Для росіян Музей Голодомору — це як червона ганчірка для бика

Увічнення пам’яті про злочини проти українців Леся вважає однією з причин, з яких Музей Голодомору має працювати навіть під час війни.

«Для росіян Музей Голодомору — це як червона ганчірка для бика, — каже Леся. — А для всіх без винятку українців — це спільний біль».

Сьогодні Музей відвідують дипломати, високопосадовці, іноземні державні діячі, які з візитами перебувають в Україні.

Читайте також: Людмила Гусейнова про сексуальне насильство в неволі: Роздягали, змушували митися і справляти природні потреби під камерами спостереження

Гасиджак наголошує, що не можна «просто закрити двері Музею та почекати закінчення війни». Вона пояснює, що припинити будівництво неможливо: у цьому випадку буде потрібна консервація, яка вимагає величезних коштів; згодом вони знадобляться вже на розконсервування.

«Звісно, що як громадянка я теж вважаю, що питання перемоги і дронів — першочергове», — каже Леся Гасиджак. Проте як музейниця вона чудово розуміє: будь-яка пауза в роботі музею — це ще один крок до забуття злочинів, які вчиняла росія щодо України століттями.

Схожі записи

Проблеми доброволиць, переселенок, жінок в зоні військового конфлікту обговорюють, досліджують і намагаються вирішити

Вікторія Кобиляцька

«Не по суті, а по статі»: 6 тез про гендерно чутливу журналістику

Анна Пашкова: Після початку великої війни люди стали набагато добрішими

Вікторія Грамм