Image default
Статтi

Жінка, а не політикиня: сексизм у політичних ток-шоу

Як до жінки ставляться в суспільстві, так її й показують у засобах масової інформації, зокрема на телебаченні. Окремий пласт українського телебачення становлять політичні ток-шоу. Їх показують на «1+1», «ICTV», «UA: Перший», «Україна», «112», «Прямий», «NewsOne» та «ZIK».

Контингент таких програм доволі великий, адже розрахований на масову авдиторію. Тож можемо зрозуміти, як до жінки ставиться авдиторія певного каналу через медіапродукт, який вона споживає. На запитання, чому на політичних ток-шоу жінку досі об’єктивізують, усі експерти дали нам таку відповідь: «Недостатньо жінок у Парламенті». Цю тезу підтверджує наступний випадок.

Наступні місцеві вибори передбачають дотримання гендерної квоти у виборчих списках. Серед кожних п’яти кандидатів у виборчих списках має бути щонайменше дві жінки. Якщо цієї умови не дотримаються, кандидатів усього списку можуть не зареєструвати. Політолог Олександр Лазарєв у етері телеканалу ZIK сказав про те, що гендерне питання в українській політиці недоречне. За його словами, «…у багатьох політиків є дружини, коханки, знайомі та подруги. Це якийсь сюрреалізм. Деякі члени “Слуги народу” та “Голосу” бігали Парламентом з закликами до гендерної рівності і позбавлення дискримінації. Я дискримінації не бачив. Я припускаю, що у побутовому житті може бути якась дискримінація. Проте не в політиці». 

Це відбувається через те, що ми звикли до більшості чоловіків у Парламенті. За 29 років Незалежності Україна не мала жодної Президентки. Декілька місяців тому Соціологічна група “Рейтинг” опублікувала дослідження «Роль жінок в українському суспільстві». Згідно з ним 41 % респондентів вважає, що жінок  у Парламенті достатньо, 12 % — що забагато. Цього скликання до Ради обрали 423 депутати. З них лише 86 жінок. Це 20 %. Перше скликання Верховної Ради налічувало 449 депутатів. З них жінок було лише 13 %. Це 0,03 %. Якщо ми згадаємо Парламент УРСР, на думку спадають чоловіки в костюмах, аж ніяк не жінки. Тож така реакція суспільства є історично сформованою, навіть переданою через покоління. 

Українське суспільство має припинити наділяти статтю політиків, особливо на таких ток-шоу. На цьому наголошує ведучий «Свободи слова» на ICTV Вадим Карп’як: «Політикинь менше, ніж політиків, тому до них ставляться інакше. Вони не є звичною частиною політичного ландшафту. Суспільство ще не виробило індиферентного ставлення до жінок у політиці, коли політик — не чоловік і не жінка, а людина, яка виконує певну функцію». 

Сексизм на політичних ток-шоу має декілька проявів:

  1. Сформоване уявлення «Політикиня — дружина, коханка, чи подруга впливового політика».

Таке уявлення існує досі. Можливо, через дев’яності, коли всі «важливі справи» вирішували чоловіки у шкіряних піджаках. Це досі романтизують у візуальному мистецтві. З тих часів зберігся стереотип, за яким владою жінку може наділити впливовий чоловік.  За часи Незалежності жінок у Парламенті стало значно більше. Проте велика частина електорату досі ставиться до жінок у Парламенті як до коханок, жінок чи подруг депутатів. Або просто тих, кому чоловік допоміг пройти до Парламенту. 

Випускниця програми «Гендер, суспільство та представництво» Університетського коледжу Лондона Лілія Антонюк наголошує на порушенні прав людини в цьому випадку: «Апелювання до ролі жінки винятково як до дружити, коханки, подруги, а також до того, що в партійний список вона потрапила випадково або за волею іншого суб’єкта – це, по факту, нівелювання її професійності, компетентності, а також суб’єктності загалом. Проголошенням таких позиції щодо жінок ніби націлюють їх на те, що їхні ролі давно вже визначені і не можуть бути іншими, аніж ролі дружин, коханок та подруг»

  2. Апелювання до постаті Юлії Тимошенко

В етері того ж телеканалу «ZIK» політолог Олександр Лазарєв пожартував: «Хай пояснять Юлії Тимошенко те, що жінок у політиці дискримінують». Прихильники думки, що жінок в українській політиці не дискримінують, на таких ток-шоу завжди чомусь згадують Юлію Тимошенко. На запитання, чому, медіакритик Ярослав Зубченко дає таке припущення: «Чому Юлію Тимошенко має радувати те, що вона “єдиний мужик у політиці”? Бо бути “мужиком” — це комплімент і краще, ніж бути жінкою? Такі формулювання кажуть про те, що жінки другорядні. Що від них варто вимагати менше. Але менші вимоги означають менші права. Інколи виникає враження, що Нестор Шуфрич чи Ілля Кива взагалі не сприймають жінок як рівних їм нардепок. Для них вони, в першу чергу, жінки, на тлі яких вони можуть показати перед виборцями свою джентльментськість». 

Таке ставлення чоловіків-політиків до своїх колег-жінок спотворює сприйняття глядачем українського політикуму. З цією думкою погоджується і співзасновниця видавництва «Creative Woman» Ірина Ніколайчук: «Це сприяє тому, що, коли говорити про політикиню, видимим перш за все є що завгодно, тільки не її політична діяльність чи погляди».

  3. Апелювання до Бога та Ісуса Христа (так, ви все правильно зрозуміли).

Депутатка від «Слуги народу» Марина Бардіна, яка відповідає за реалізацію політики рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, під час випуску «Шоу Шелеста»  на телеканалі «NewsOne»  заявила, що більшість населення України становлять жінки. Саме тому їхні інтереси в Парламенті недопредставлені. Тож жінки повинні мати у Верховній Раді ширше представництво. На її заяву ведучий ток-шоу Олександр Шелест відповів, що велике поняття Русі, яка складається не лише з території України, звикло шанувати жіночий дух. На його думку, це підтверджує велика кількість ікон Богородиці в нашій культурі. Мовляв, жінка в Україні шанована споконвіків, тож ніякого сексизму в українському Парламенті бути не може.

Під час таких ток-шоу до Бога полюбляє апелювати депутат від «Опозиційної платформи — За життя» Ілля Кива. Його улюблена цитата в таких випадках: «Жінки завжди будуть другорядними, бо Ісус був чоловіком». Про те, як Ілля Кива поводиться під час політичних ток-шоу, каже медіакритик Ярослав Зубченко: «Пестливі звертання, акцент на зовнішності, фрази “ви, як жінка…” та інші речі применшують значення жінок. Ви ж не будете серйозно ставитися до Петра Порошенка, якщо на ток-шоу всі будуть звертатися до нього “Петрику”? Аналогічно ви не будете серйозно сприймати Дмитра Разумкова, якщо опоненти будуть погрожувати “бути жорстким, якби він не був чоловіком”. Це звучить так, наче він не може витримати дорослої гри і йому потрібні особливі умови».

    4. Об’єктивація жінки, апелювання до її зовнішності, ставлення як до «бренду».

Співзасновниця видавництва «Creative Woman» Ірина Ніколайчук наголошує на об’єктивації жінок під час таких програм: Той факт, що це жінка, яка принаймні намагається впливати (а то і робить це) на політичне життя в країні, перетворює будь-яку деталь її візуального образу на потенційний об’єкт для прискіпувань чи висміювання. “Надміру” відвертий чи навпаки строгий одяг, забагато чи замало макіяжу, “занадто” вродлива чи негарна, має таку чи таку фігуру – саме це, а не вчинки чи висловлювання жінки автоматично асоціюються з її образом як політикині. 

За межі цього стереотипу вдається вирватися дуже небагатьом політикиням (що цікаво, саме таким на коротший чи довший час, але вдається стати впливовими). Проте конотації, якими їх наділяють медіа й широка аудиторія, теж не надто позитивні – від “залізної леді” до “синьої панчохи”. Політична діяльність жінки в Україні оцінюється, так чи так, через призму її відповідності/невідповідності патріархатному “ідеалу жіночости”. Тож і всі інтонації, з якими коментується політичний успіх жінки, збігаються з тими, з якими коментують її успіх у бізнесі чи інших “чоловічих” сферах (“через ліжко” – формулювання все ще живуче й присутнє і в різного ступеню жовтизни медіа, і в кухонних розмовах)»

  5. Радянська інтерпретація свята восьмого березня

Прикладом такої інтерпретації може стати «Шоу Шелеста» на телеканалі «NewsOne». Восьмого березня в етер вийшла програма на тему «Чи є у політиці місце для жінок?». Серед спікерів жодного чоловіка не було. Упродовж ток-шоу ведучий ставив запитання штибу: «Чи зумовлене збільшення кількості жінок у політиці тим, що чоловіки, які мали б займатися політикою, пішли на війну?» 

Тоді перша заступниця головного редактора проросійського інтернет-ЗМІ «Страна.ua» Світлана Крюкова заявила, що за кожною жінкою в політиці стоїть чоловік, який узяв її до партійного списку. Депутат від «Опозиційної платформи — За життя» Ілля Кива заявив таке: «Чоловіки перестали виконувати свою основну функцію — захисту жінки. Коли жінка буде квітнути, пахнути, радіти і виховувати дітей. Розповідати про рівність вас навчили гомосексуалісти».

Кандидатка психологічних наук Олена Рихальська  тоді заявила, що жінка має на одну хромосому більше, ніж чоловік. Спойлер: це не так, геном людини складається з 23 пар хромосом, тобто 46 хромосом, незалежно від статі. Глядач або глядачка, які не знають цієї інформації, можуть отримати неправильне уявлення про молекулярну структуру тіла людини.

Як це впливає на українське суспільство?

Може виникнути думка, що політичні ток-шоу існують лише у телевізійному дискурсі 1 ніяк не відтворюють реальність. Тож мають не такий великий вплив. Але це не так. Висловлювання на телебаченні потребують контролю. Реакція на такі програми залежить від самого глядача, його оточення та світоглядних установок. Високі рейтинги таких шоу означають, що їх дивляться, а отже, сприймають у суспільстві. Ведучий «Свободи слова» на ICTV Вадим Карп’як запевняє: «Ставлення суспільства легалізує сексизм на телебаченні. Якщо люди бачать, що це припустимо на телебаченні, отже, це припустимо і в житті. Але цей процес є зворотним, а вплив є взаємним. Сексизм потрапляє на телебачення не з космосу, а з життя. Виникає запитання: це телебачення відбиває реальну картину життя чи життя відбиває картину, сформовану телебаченням?».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сексизм на українському телебаченні: що, як та чому?

Як такі висловлювання впливають на українське суспільство, ми запитали у медіакритика Ярослава Зубченка. Він відповів: «Глядачі у принципі схильні переймати з телебачення моделі поведінки. Але ще більших масштабів це набуває, коли йдеться про політиків. По-перше, ці люди все життя працюють на впливовість свого образу. По-друге, представляють собою владу. Як би там не було, українці переймають від сексистів їхні звички. Коли вони бачать, що це нормально серед нардепів, то в них немає причин думати, що це ненормально в офісі чи на заводі. І це якщо йдеться про звичайну традицію пестливих звертань чи “поблажливого” ставлення до жінок. 

Але ж глядачі ще можуть і наслухатися зовсім упоротих персонажів, на кшталт Євгенія Червоненка чи Іллі Киви. І потім повторювати у своєму колі, що “жінки мені рот не затикатимуть” чи “гомосексуалісти навчили жінок боротися за рівні права”. Це вже не просто поганий приклад, це поширення печерного сексизму. З іншого боку, глядачі не бачать засудження такої поведінки на телебаченні. Коли ведучі не роблять політикам зауважень, аудиторія думає, що все ок, так і треба».

Побачивши зневажливе ставлення до жінки на телебаченні, глядач або навіть гладачка можуть легко перенести таку модель поведінки у повсякденне життя. Ба більше, така модель поведінки може стати гіпертрофованою і призвести до травматичних наслідків. Спеціалістка із прав людини Лілія Антонюк каже про таке: «Допустимість політичного булінгу по відношенню до жінок, поширюючись широкими масами, унормовує ідеї допустимості насилля по відношенню до жінок загалом. У суспільній свідомості неповага до жінок починає закарбовуватися на підсвідомому рівні, що в результаті проявляється у вигляді зґвалтувань або вбивств за відмову від залицянь».

Як цього позбутися?

Про те, звідки цей сексизм на політичних ток-шоу медіакритик Ярослав Зубченко каже так: «Це проблема поколінь, яку не можна вирішити просто. Ми проводили дослідження і виявили, що чим якісніше ток-шоу, тим менше там сексизму. Гості “Свободи слова” та “Права на владу” чомусь поважають жінок. А от гості ток-шоу Медведчука — усі як один ні. Тому що в них різні гості. Медведчук запрошує до себе совкових рудиментів, а нормальні ток-шоу – сучасних, вихованих людей. Люди, які себе поважають, просто не покличуть у студію Іллю Киву. Або покличуть, почують якусь дурну сексистську єресь і більше ніколи не покличуть знову. Загалом, проблема не в самих ток-шоу, а в людях, яких вони вважають достойними своїх глядачів».

«Повага» сформувала список порад від експертів, які допоможуть політичним ток-шоу уникнути сексизму чи зменшити його кількість:

  1. Намагатися забезпечувати квоту експерток у студіях. Із політикинями складніше, бо їх спочатку повинні обрати. А потім відправити у студію партії.
  2. Постійно робити зауваження гостям за сексизм. 
  3. Запровадити принцип нульової терпимості до дискримінації у своїй роботі.
  4. Проводити курси підготовки ведучих своїх програм з погляду гендерної сенситивності.
  5. Перестати подавати руку тим, хто дозволяє собі публічний печерний сексизм. Це не маленька вада характеру. Це наступ на рівні права більшої частини населення України.

Як на ситуацію може вплинути глядач? По-перше, не дивитися ті політичні ток-шоу, які заохочують сексизм і мізогінію. По-друге, помічати такі випадки і надавати їх загальному обговоренню. По-третє, жартувати з цього.  На думку співзасновниці видавництва «Creative Woman» Ірини Ніколайчук, саме така реакція людей викликає у політиків дискомфорт: «Сексистські висловлювання як стосовно жінок загалом, так і своїх конкретних колег широка авдиторія значно легше “вловлює” і навіть тиражує у вигляді мемів чи висміювання в соцмережах. Сучасні політики аж дуже явно зважають на народні настрої, а такі меми про себе їм переважно не дуже подобаються – тож схрестімо пальці, все може змінитися».

 

Олександра Кривко

Ілюстрація: detector.media

Повага запрошує медіа холдинги та ЗМІ до діалогу про подолання гендерної нерівності у ваших редакціях та контенті, який виробляють медіа в Україні

Схожі записи

Ціль жінки — відносини з сильним чоловіком — огляд сексистської реклами

admin

Одесі *опа?

admin

НДІ шукає консультанта/ку для секретаріату МФО «Рівні можливості

admin

Залишити коментар