Повага
Книжкова полиця Статтi

Уривок із книжки «Мілева Айнштайн: теорія туги» Славенки Дракуліч

Роман «Мілева Айнштайн: теорія туги» Славенка Дракуліч присвятила генію-фізику Альберту Айнштайну та його першій дружині.

Мілева Айнштайн, у дівоцтві Марич, яка походила з багатої сербської родини, постає перед читачем людиною, сповненою життя й кохання, та водночас депресії і меланхолії. Вона була єдиною жінкою, яка вивчала фізику й математику на політехнічному факультеті Цюрихського університету, і завдяки надзвичайним здібностям могла досягти найвищих наукових вершин, проте врешті стала втіленням ролі жінки в тогочасному суспільстві.

Мілевина теорія туги така ж складна, як і теорія відносності. Від ранньої юності аж до смерті вона мужньо несла тягар туги, до якого час постійно додавав болю. Насмішки через фізичну ваду, невдалий шлюб, смерть дитини, хвороба сестри, нездійснені мрії про університетську освіту, скрутне матеріальне становище, важка недуга сина, — доля, що не залишить байдужим жодного читача.

«Повага» з дозволу видавництва НК-Богдан публікує уривок із книги.

***

Мілева провела ніч, лежачи без сну біля сплячих хлопчиків. На чужому ліжку, в чужій кімнаті, в чужому місті. Ще до ранку вона вирішила якомога швидше покинути Берлін із дітьми. Повернутися до Цюриха. Її втішає те, що Альберт, мабуть, і не захоче залишати хлопчиків у себе — якщо це взагалі якась розрада. Що б він із ними робив? Віддав би в інтернат? Більше того, вона вимагатиме від нього, аби він пообіцяв, що ніколи, абсолютно ніколи вони не мешкатимуть в його рідних! Його матері Пауліні неважко буде це пережити, через Мілеву вона так і не полюбила хлопчиків. Але Мілева знає, що Альберт сумуватиме за прогулянками з Тете та походами в гори з Гансом Альбертом.

Перебування в Берліні для Мілеви більше не має сенсу. Вона не може залишитися навіть заради хлопчиків. Не ціною виконання його «Умов». Ні шок, ні слабкість, ні прогресуючий головний біль не завадять їй цього зробити. Особливо після отримання другого послання, не менш огидного. У ньому Альберт пояснює:

«Я готовий повернутися в нашу квартиру, бо не хочу втратити своїх дітей і не хочу, щоб вони втратили мене, це єдина причина. Після всього, що сталося, про товариські стосунки не може бути й мови. Це будуть лояльні ділові стосунки, особисті аспекти повинні бути зведені до мінімуму. Своєю чергою, запевняю тебе, що поводитимусь як годиться, так, як поводився б із будь-якою чужинкою. Моєї довіри до тебе достатньо для таких стосунків, але тільки для цього. Якщо тобі так жити нестерпно, я примирюся з необхідністю розлучення».


Читайте також: Не питай, не кажи: «Сім чоловіків Евелін Г’юґо» як жорстка сатира на патріархат


Мілева цілу ніч обдумувала його слова. Так сформульовані й нанизані умови, які він виставив їй для співмешкання, були справді принизливими. І все ж їй здавалося, що вони призначені не тільки для неї, що вони не зовсім особисті. Альберт ніби узагальнив і представив їй, як живуть інші жінки, залежні від своїх чоловіків. Хоч і не настільки грубо сформульовані, існували чіткі суспільні правила поведінки, які визначали співвідношення сил. У її середовищі було мало винятків, мало жінок, які зламали їх і стали незалежними. Навіть у Берліні такі жінки були винятком, як, наприклад, Клара.

Чому саме Мілева повірила, що вона одна з них? Чи тому, що належала до першого покоління академічно освічених жінок? Вона думала про свою матір Марію, яка не мала змоги закінчити більше чотирьох класів початкової школи. І що найгірше, вона навіть не уявляла, що має право на більше. І про свою вчительку Смілу зі школи в Румі, яка пробудила у ній бажання стати вчителькою. «Мілево, ти любиш читати і швидко вчишся, було би шкода, якби ти не здобувала освіти далі. Знання — це єдине, у що варто вкладати зусилля, єдине, що ми забираємо із собою в могилу», — сказала вона їй. Мілева згадує, що від слова «могила» її огорнув жах. Але, може, саме тому вона запам’ятала ту розмову й переказала її батькам. Мати схвильовано сказала: «Міце, вчителька має слушність, я не могла продовжувати вчитися, а ти можеш». Тоді Мілева вперше почула, як мати згадує про своє бажання вчитися і дає їй зрозуміти, що іноді почувається меншовартісною через те, що не здійснила цього бажання. Але Мілева відганяє думки про маму, адже знає, що доньчина відмова закінчити навчання була, мабуть, болючішою для матері, ніж для батька, бо вона вважала, що донька не скористалася нагодою.


Читайте також: Із другорядної персонажки — у головну: «Гамнет» Меґґі О’Фаррелл як голос Енн Гетевей, а не Вільяма Шекспіра


Вступивши через багато років на фізичний факультет Політехніки в Цюриху, Мілева була вдячна своїй учительці й батькові Мілошу, який віддав її до гімназії і навіть подбав про те, щоб вона відвідувала заняття з фізики в Королівській гімназії у Загребі, в якій навчалися тільки хлопці. Жінка досі пам’ятає їхні здивовані погляди, коли вона вперше постала на порозі шкільної лабораторії. Теплої берлінської ночі здригнулася від спогадів про самотність, яку відчула, сидячи і слухаючи лекції окремо від групи молодих чоловіків. Іноді Мілеві снилось, як вона заходить в авдиторію, і ніхто не обертається, бо вона для них невидима. Вона намагається їм щось сказати, кричить, плаче. Її ніхто не чує.

Їй знадобилася сила, аби відвідувати кожне заняття і не здатися. Мілева вдавала байдужість. Її надто цікавила фізика, щоб поступатися тим, хто був гіршим за неї, перед посередностями, які вважали себе вищими за неї лише тому, що народилися чоловіками. А її, на відміну від них, навіть звільнили від плати за навчання за відмінні результати.

Згодом вона пишалася тим, що була єдиною студенткою, яка вивчала математику і теоретичну фізику на своєму курсі, та однією з небагатьох у Європі. Що привело її до цієї нинішньої ситуації, без диплома, без роботи і фактично без чоловіка? Чи винні в цьому її хлопчики? Ганс Альберт, уже школяр, і маленький Тете, який пригорнувся до неї уві сні? Чи діти стали для неї виправданням, що вона втратила шанс закінчити навчання та влаштуватися на роботу? Так, вона знала, що так. Але не ті двоє малюків, що згорнулися калачиком біля неї, а дівчинка, про яку ніхто не мав знати. При думці про першу дитину, покинуту, ту, про існування якої ніхто з їхніх друзів не знав, Мілева відчуває, що задихається, ніби те, що вона зараз переживає, — покарання за це.

Друге Альбертове послання, яке Фріц приніс пізніше того вечора, здалося їй більш особистим і тому жорстокішим, аніж перше. Альберт використав слово «чужинка», котре, як він, мабуть, знав, уразить її сильніше, ніж будь-яке інше. Він пише їй, що поводитиметься з нею як із «будь-якою іншою чужинкою». Він навіть не пропонує їй дружніх стосунків, а лише ділові. Очевидно, в обмін на її утримання вона мусить виконувати певну роботу, тобто вести його господарство та піклуватися про дітей. Як і будь-яка інша економка, котру він міг найняти за щомісячну платню. Невже Альберт справді вірить, що його пропозиція справедлива і доброзичлива? Чи він навмисно ображає її, бо насправді хоче її позбутися, тож знайшов простий спосіб віддалити її від себе? Сформульоване таким чином, на папері, його рішення виглядає реальнішим. Те саме з ідеями: вони стають зрозумілішими лише тоді, коли написані. Але він забув, що люди — це не ідеї; слова, адресовані їй, можуть викликати наслідки. Зазвичай йому було важко це зрозуміти. Коли він ображав когось своїм «жартом» чи іронічним зауваженням, то завжди потім дивувався, чому людина образилася. Сказавши одного разу її подрузі Гелені, що її майбутній чоловік — нудний товстун, він не зрозумів, що цими словами образив їх обох і змушений був потім просити пробачення. Мілева не знала, чи Гелена коли-небудь пробачила йому, хоча Мілева запевнила її, що він не те мав на увазі, та змусила його попросити вибачення.

Схожі записи

«Спитай жінку» та WIJN: як працюють бази експерток для медіа?

Ізоляція, фінанси та страх перед фемінізмом. Про проблеми сучасного жіночого руху

#March4Justice: у 40 містах Австралії вийшли на протест проти насильства щодо жінок