Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Андріана Ковалишин: Коли я в «пікселі» чи в «мультикамі», чоловіки відразу опускають очі
Статтi

Андріана Ковалишин: Коли я в «пікселі» чи в «мультикамі», чоловіки відразу опускають очі

Андріана Ковалишин
Андріана Ковалишин

Андріана Ковалишин — капітанка, інспекторка Управління патрульної поліції у Львівській області, яка доброволицею поїхала на передову, щоб допомагати своїм колегам.

Ми поспілкувалися про її відрядження до прифронтової зони та про те, чому там Андріана почувається краще, ніж на мирній території.

«Коли я була ще дитиною, дід казав: «Москальщина нападе, і то буде страшна війна»

Андріана Ковалишин каже, що на її вибір піти служити в поліцію, а згодом — і на рішення їхати на передову, вплинуло дідове патріотичне виховання.

«Дід мене вчив, що всі зміни треба починати з себе. Він усе своє життя працював пожежником і дуже любив історію України. Це стосувалося битв УПА, січових стрільців тощо. Оскільки мама з татом їздили на роботу до Львова, я часто лишалася з дідусем. Він завжди мене возив у музеї й дуже багато розказував усього з історії», — каже поліціянтка. 

Тож Андріана часто бувала в маминого батька в селі Безброди (колишній Буський, а зараз Золочівський район Львівської області).

«Коли я була ще дитиною, дід казав: «Москальщина нападе, і то буде страшна війна. І ти, як дитина, яка народилася в незалежній Україні, будеш змушена йти її захищати». Я тоді запитала: «А моя мама?» Він відповів: «Ні, бо вона носила ту червону ганчірку» (піонерський галстук — авт.) Це мене якось дуже зачепило. Пам’ятаю, як почалася війна 2014 року, питаю: «Це те, що ви мені розповідали?» Дід каже: «Ні, буде ще гірше». І от коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, мене аж трусило, наскільки він мав рацію», — розповідає Андріана Ковалишин.

«На кожному етапі очікувала, що хтось зателефонує і скаже, який хабар потрібно дати»

Якщо від діда в поліціянтки патріотична позиція, то від батька — захоплення футболом. Андріана каже, що любила цей вид спорту не завжди, але татові вдалося зацікавити доньку грою, повівши на матч «Карпат» із «Дніпром». Відтоді дівчина вболівала за місцевий клуб.

«2010 року я стала студенткою Львівського державного університету фізичної культури й відразу почала ходити на домашні матчі «Карпат». Мала навіть декілька виїздів. Мене дуже захопили ідеї ультрас та їхня філософія. Мене завжди вабив фан-сектор та їхні перформанси», — розповідає дівчина.

Згодом Андріана Ковалишин стала офіс-менеджеркою  футбольного клубу «Опір», паралельно навчаючись у магістратурі Львівського державного університету фізичної культури. Із початком війни дівчина відмовилася від своїх планів іти до аспірантури та вирішила стати поліціянткою.

«Це був січень 2015 року, і в ЗМІ говорили про те, що грузини допомагатимуть реформувати патрульну поліцію. Я тоді ще пожартувала, кажучи дідусеві й мамі, що отримала вже водійське посвідчення й можу йти патрульною. І дід мені відповів: «Ловлю тебе на слові», — говорить інспекторка.

Андріана Ковалишин подала анкету, маючи на меті перевірити, чи справді це буде щось нове.

«На кожному етапі очікувала, що хтось зателефонує і скаже, який хабар потрібно дати. Але, на мій подив, вони повідомили, що мене приймають і запрошують на навчання. Я була приємно здивована. І загорілася цим, бо була готова витрачати свої сили, щоб змінити цю структуру», — каже поліціянтка.

«Їду й задню давати не збираюся»

В Андріани з’являлися думки піти доброволицею, адже багато її друзів воювали. Та дівчину зупиняло те, що дід був уже у віці й таке її рішення могло прискорити його смерть.

Із початком повномасштабного вторгнення львівським патрульним доводилося виїздити на кордон допомагати людям, бо там були великі черги.

«Коли почалася війна, більше людей залучали до патрулювання. Один батальйон узагалі забрали, бо з’явилися блокпости й на них теж хтось мав працювати. Я тоді ще працювала у відділі моніторингу та аналітичного забезпечення, але пішла працювати на лінії», — розповідає Андріана Ковалишин.

Вона розуміла, що треба виходити в місто і приєднуватися до колег на блокпостах. Проте так і не встигла заступити до роботи з батальйоном, бо побачила інформацію, що потрібні люди на фронт.

«Я не думаючи написала, що хочу туди. Наступного дня мені зателефонував командир батальйону і сказав: «Не знаю, куди ви потрапите, які умови, де готуватимете: чи то ліс, чи то окоп. Ти можеш ще відмовитися. Розумієш, що це третя лінія фронту, але де третя, там і нуль може бути». Я відповіла, що їду й задню давати не збираюся», — зазначає патрульна.

«У відрядження до прифронтової зони жінок із патрульної поліції пускають не надто охоче»

Андріана Ковалишин каже, що за час служби в поліції не стикалася з гендерними упередженнями. 

«У нас є хлопці, які навпаки говорять, що з жінками простіше патрулювати, бо вони можуть опанувати себе психологічно під час конфлікту, який треба залагодити. А чоловіки часто сприймають усе надто особисто. Тож жінки більш дипломатичні», — резюмує патрульна інспекторка.


Читайте також на платформі «Жінки – це 50% успіху України»: Леся Ганжа: Армія має навчитися залучати жінок


Попри це, у відрядження до прифронтової зони жінок із патрульної поліції пускають не надто охоче.

«Єдині жінки, які були на фронті, — це або кухарки, або медикині. Якби я не погодилася на посаду кухарки, то взагалі могла б туди не потрапити. Коли їхала, сподівалася, що там, як в армії: якщо є якась вакантна бойова посада, то можна прийти навчання й замінити якусь потрібну одиницю. Тож я думала, що побуду кухаркою, а потім перекваліфікуюся», — каже поліціянтка.

Андріана Ковалишин
Андріана Ковалишин

Однак протягом усього відрядження Андріана пропрацювала кухаркою у взводі забезпечення. До її обов’язків входило готування їжі для патрульних поліцейських, які пішли добровольцями на фронт і допомагають військовим виконувати певні завдання.

До Миколаєва підрозділ Андріани Ковалишин прибув 17 серпня 2022 року. Дівчину вразив обласний центр в окопах та з позиціями військових.

«Кожних, певно, 20 хвилин у місті лунав сигнал повітряної тривоги. Ставало якось не по собі, адже коли ти за подіями спостерігаєш із телевізора чи читаєш в інтернеті, це здається далеко, а коли вже безпосередньо приїжджаєш на місце, то відчувається інакше», — розповідає патрульна.

На Миколаївському напрямку патрульні перебували близько місяця. Потім частину їхнього підрозділу перевели до Ізюма на Харківщині.

«Коли вперше приїхала додому, то не могла спати»

«Ми приїхали під ранок, на дорозі ще стояла згоріла техніка. Може, тоді йшов дощ, але складалося таке враження, що з цієї техніки ще йде пара. Місто було розбите, а люди налякані. Пам’ятаю, нам навіть не дозволяли виходити за територію будівлі, де ми жили, бо ті місця ще не розмінували», — розповідає Андріана Ковалишин.


Читайте також: «Під час обміну наші дівчата співали гімн України, а росіяни мовчали»: розповідь жінки, яка пережила полон


Їй довелося побачити на околицях Ізюма масові поховання цивільних, яких закатували росіяни. Наприкінці вересня минулого року правоохоронці завершили ексгумацію й дістали 450 тіл.

«Ми вже тиждень прожили там, я відкриваю жалюзі, дивлюся – хрести. То, мабуть, був «живий» цвинтар, братські могили. Досі я їх не помічала, ми прибули тоді, коли проводили ексгумацію тих людей», — каже інспекторка.

Після Харківщини підрозділ знову в жовтні попрямував на Миколаївщину.

«Коли ми вперше приїхали на Миколаївщину, то жили в селі поблизу фронту з місцевими. Я й патрульні дівчата з інших областей мешкали в одній родині вп’ятьох і спали на розкладачках. На Миколаївщині люди взагалі дуже щирі», — каже Андріана Ковалишин.

У селі, де жили патрульні, було порівняно тихо, але на Лиманському напрямку ворог постійно обстрілював населені пункти.

«До цього звикаєш, потім уже починаєш відрізняти, коли працює фронт, а коли навчальні стрільби відбуваються. Дуже не хвилювалася, адже розуміла: має прилетіти, то прилетить», — резюмує поліціянтка.

До Львова Андріані Ковалишин вдалося потрапити після п’яти місяців відрядження. Це була її перша 10-денна відпустка. Дівчині пощастило зробити мамі подарунок й приїхати на Різдво, 6 січня.

«Коли вперше приїхала додому, то не могла спати. Я відвикла від тиші й було дуже некомфортно: не залишало відчуття, ніби затишшя перед бурею. Три дні я була в мами і вже хотіла назад. Тут усе трохи інакше. Я від червня вдома, і складається враження, що потрапила в зовсім іншу галактику», — каже інспекторка патрульної поліції.

За час служби в зоні бойових дій їй довелося побувати на Миколаївщині, Харківщині, Донеччині та в Запорізькій області.

Кіт-переселенець та інші домашні улюбленці

На початку повномасштабної війни до колеги Андріани приїхав брат із дружиною. Вони прямували з Харкова до Польщі й привезли їй кота. Колега має собаку, і ті вдвох із котом не вживалися. Тому Андріана вирішила забрати кота Грея, який раніше протягом тижня залишався сам у харківській квартирі під обстрілами.

Якийсь час він жив у дівчини у Львові. Але кіт дуже нервував, залишаючись сам, коли Андріана заступала на добове чергування. Тож згодом вона перевезла Грея в село. Відтоді дівчину там чекають не лише мама, а й коти Грей, Джонсонюк та Марсель, а також пес Дунай.


Читайте також: Людмила Ясененко, медикиня: Мені говорили, що я маю народжувати дітей і варити борщ


Раніше Андріана Ковалишин писала вірші та прозу, публікувалася у львівських журналах та альманахах. Зараз же каже, що через війну не може писати.

«Свій крайній вірш я написала 8 березня 2022 року. «Народжувала» його 13 днів, він вийшов із мене. У мене є кілька початих творів, але я не можу їх завершити. На передовій я бачила надто багато болю, і це на мене дуже вплинуло», — говорить патрульна.

Андріана Ковалишин
Андріана Ковалишин

Готова до нових відряджень на передову

Андріана Ковалишин налаштована їхати в зону бойових дій знову.

«Мама каже: «Я не можу тебе втримати, бо знаю, хто тебе виховував». За її словами, фронт мене дуже змінив. Але мама розуміє, що мені в якомусь сенсі там набагато краще, ніж тут», — говорить поліціянтка.

Андріану засмучує те, що в нашій країні стає менше добровольців, і ця війна поступово перетворюється на АТО, набувають розголосу сварки в територіальних центрах комплектування тощо.

«Я бачу, як на мене реагують чоловіки, коли я в «пікселі» чи «мультикамі». Вони відразу опускають очі, бо дівчина наважилася вдягти форму й поїхати на фронт. Хоча в цивільному житті мені дуже некомфортно у формі, я не люблю в ній просто так ходити, а вдягаю лише за потреби. Насправді я тішуся, що мені вдалося доторкнутися до цієї історії. Незважаючи на те, що протягом тих 10 місяців, які прожила на фронті, я була в страшних місцях. Напевне тому, що виконую заповіт мого діда. Я на цій війні втратила дуже багато друзів і знайомих, і якщо буде потрібно, то готова звільнятися з лав поліції і йти в армію», — каже Андріана Ковалишин.

Наталка Сіробаб

Схожі записи

«У тебе висохлі мозги»: в Україні вперше за сексизм звільнили чиновника

«Золото» Ганни Соловей та пропозиція поцілувати журналістку: новий скандал обурив мережу 

Закон і відповідальність – все, що ви маєте знати про домашнє насильство