Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Радник із сексизму: ще раз про ницість висловлювань Арестовича
Статтi

Радник із сексизму: ще раз про ницість висловлювань Арестовича

Повномасштабне вторгнення Росії прискорило демократичні зміни в українському суспільстві, що стартували після Революції Гідності. Серед них – утвердження рівності жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя. Цьогоріч у січні Верховна Рада підтримала штрафи за сексизм у рекламі, а в червні ратифікувала Стамбульську конвенцію. У жовтні чи не вперше в публічній історії України через сексистський жарт звільнився гендиректор компанії Yakaboo. Свідоме суспільство відмовляється толерувати сексизм і мізоґінію в публічному просторі.

Проте деяким людям сексизм досі здається дотепним, провокативним і прийнятним. Я пишу не лише про різні «квартали» й «дизель-шоу». Наприклад, «радник радників» Офісу президента Олексій Арестович транслює любов до російського імперіалізму (завуальовану під прихильність до «вєлікої» російської культури), українофобію (чого вартує лише «маленька українська культура»), сексистські й мізоґінні ідеї. Ще б нічого, аби це були думки маргінала, який «заряджає» воду через екран і знімається в російських мильних операх.

Проте обставини перших тижнів війни й монополія влади на інформаційний простір фактично зробили з Арестовича зірку соціальних мереж. Він доносив позицію влади як її публічний представник. Його фейсбук читають майже дев’ятсот тисяч підписників, а телеграм – біля півмільйона. Не всі з них росіяни й боти. Тож час говорити про відповідальність, яка супроводжує публічність. 

Сексизм – це про відсталість і несмак

Олексій Арестович грає роль іронічного інтелектуала-нонконформіста. Принаймні так може здаватися йому й людям, що не звикли аналізувати інформацію – тож ділять місце в фан-клубі з російськими ботами й прихильниками Шарія. «Мізоґінія, сексизм, ейджизм, національна ворожнеча і упереджене ставлення до чужих культур – основа інформаційної політики цієї сторінки», –  написав він під одним із дописів. Цей коментар російською набрав майже тисячу вподобань. Якось у намаганні привернути увагу Арестович назвав себе «відомим сексистом», наче пишаючись. Насправді три кити його «інформаційної політики» – це провокації, маніпуляції та зневага.  

В його арсеналі насмішки над рівністю й толерантністю, фемінітивами («феміністкині і сочуствуюскині»), мізоґінні картинки з рунету, обговорення жінок як об’єктів і людей другого сорту («рівень жіночої общаги», «місце жінки»). Не обходиться без гомофобного гумору, адже в теорії гомофобія походить від мізоґінії. Не рідкість такі висловлювання: «Херсон зі зростаючим прискоренням виходить зі складу Російської Федерації. Це ми їм вставили жердину доброї волі (шест – жест, гра слів російською). І злегка ворушимо».

Дивіться також: #шопосексизму: Арестович про «жіночі гуртожитки» у «Свободі слова»

Ніде правди діти, Арестович часто говорить про «ЛГБТ-ідеологію», «ЛГБТ-пропаганду» і гомосексуальність як девіацію. У скандальній бесіді з Сергієм Івановим він аргументує своє ставлення через риторику «хто з ким спить». Хоча в сучасній Україні й решті цивілізованих країн ідеться про права людини й рівність, а не втручання у приватне життя. Пояснення Арестовича звучить підозріло в унісон із російськими «скрєпоносцями», у яких усе зводиться до заглядання в чуже ліжко.   

Зрештою, куди без культури скасування, яка до нападу на Україну сильно турбувала російських і московськопатріархатних пропагандистів. У черговому інтерв’ю «хорошому росіянину» Марку Фєйґіну Арестович назвав культуру скасування «дегенератизмом». Буцімто треба позбутися цієї шкідливої практики, яку українці принесли з країн Заходу. Навіть у звільненні гендиректора Yakaboo він звинуватив… жінок. Тож не обійшлося без зневажливої експертної думки про Києво-Могилянську академію, канадські університети та «їхні фемінізми». Ці токсичні сплутані висловлювання звучать у країні, де інститут репутації досі не склався, і яка за минулий рік опустилася на 15 позицій в індексі гендерної рівності.   

Сексизм щодо жінок в армії

Часом Олексієві Арестовичу таки доводиться публічно перепрошувати. Виправдовуючись за сексизм про «рівень жіночої общаги ПТУ», він сказав, що жіночі гуртожитки кращі за армійські курилки. Все тому, що в курилках збирається попліткувати «воєнне бабйо». Цей ляп – черговий приклад сексизму. Називати чоловіка «бабою», щоб принизити – це класична російська практика. Розглядати жіноче як другорядне, незграбне, несерйозне, дурне, пустопорожнє – базове правило мізоґінії.

Окремі заяви Арестовича можна тлумачити як спроби «підриву національної безпеки». Так, в інтерв’ю ютуб-каналу «Ісландія ТВ» він заявив, що «жінки в армії – це жах». Буцімто у війську жінок не вважають за людей і «постійно намагаються зробити об’єктом сексуальних домагань», а ще не бракує гігієнічних проблем. Із його слів, жінок гнобить «зборіще чоловіків, колективне несвідоме». Таке ставлення «вкорінене з часів Запорізької Січі». 

Для непідготовленого розуму ця бравада тримається купи. Насправді кількість мізоґінії в ній зашкалює. По-перше, відколи факти насильства й неповаги – це проблеми жінок, а не чоловіків, які таке скоюють, і всього суспільства в цілому? Чому «жах» в армії — жінки, а не сексисти й мізоґіни? Лише в сексистській, гендерно упередженій картині світу існує віктимблеймінг, коли за злочин відповідає постраждала, а не злочинець. 

Читайте також: «Я — відомий сексист»: Арестович в ефірі «Україна 24»

По-друге, такі виступи дискредитують Збройні Сили України. Частка українок на військовій службі – одна з найвищих серед країн-членів НАТО. Жінки обіймають різні професії й посади: командирки, розвідниці, снайперки, артилеристки, мінометниці, піхотинки, військові медикині та інші. За найновішими даними, в ЗСУ служать 38 тисяч, а разом із цивільними працівницями – більше 50 тисяч жінок. Після вторгнення кількість військовослужбовиць зросла на сім тисяч. Не випадково опитування на початку березня 2022 року показало, що 59% жінок були готові взяти зброю до рук для боротьби з окупантом. Як і військовослужбовці, військовослужбовиці гинуть під час повномасштабної війни. 12 березня 2022 року звання Героя України вперше посмертно присвоїли військовій медикині Інні Дерусовій. У жовтні 2022 відбувся обмін військовополонених жінок, завдяки якому повернулися 108 українок. Багато захисниць і захисників досі в російському полоні.

Щодо решти «блискучих» аргументів, то факти гарасменту і статевого насильства трапляються в кожній армії. Ба більше, в кожному великому колективі. Питання перебудови пострадянської армії на принципах рівності чоловіків і жінок включає роботу з безпекою, цінностями й культури, темою гігієни й фізіологічних відмінностей статей та всім іншим. Тривалий час інфраструктури і практик служби для жінок не існувало. У спадок від СРСР нам дісталася система людоненависництва й відсутність елементарних умов гідного життя незалежно від статі. Нині в Україні є «Невидимий Батальйон» – правозахисний адвокаційний рух про українських жінок на війні. Саме зараз в українському війську запроваджують жіночу уніформу. Дивно порівнювати армію незалежної України 21 століття, що трансформується від пострадянської до зразка НАТО, та укріплені козацькі осередки 16–18 століть.

«Давай спитаємо жінок військових, які не активістки, а просто», – авторитетно додає Олексій Арестович насамкінець. По-перше, він маніпулює, бо узагальнення мають бути підкріплені репрезентативною соціологією і статистикою. Чиясь приватна думка не є підставою для висновків про всю систему. По-друге, виказує патологічне нерозуміння суті громадянського суспільства та знецінює жіночий активізм. Це на тлі теперішніх протестів в Ірані, де жінки виходять проти ультраконсервативного чоловічого уряду, хоча їх вбивають, на тлі здобутків суфражистського руху, участі українських жінок у всіх революціях і війні проти Росії. Схоже, він називає активісткою кожну незалежну в судженнях і діях жінку, що піднімає голос проти несправедливості й нерівності. Чи просто живе власне життя без його цінних порад.

Гендерні стереотипи на службі сексистів

Першого жовтня Олексій Арестович опублікував допис про те, як «важко бути жінкою». Нічого нового: черговий чоловік захотів розповісти жінкам про жіноче життя. У цьому коктейлі гендерних стереотипів міститься добряча порція зневаги з боку чоловіка-сексиста. Чим, на його думку, займаються жінки? По-перше, всім, що підпадає під формулу «кіндер, кюхен, кірхе»: помити посуд, зібрати дітей, приготувати вечерю. По-друге, якщо покопирсатися в тексті, жінки: працюють на роботі, розвивають проєкти, ухвалюють важливі рішення, займаються спортом, ведуть цікаве життя, волонтерять, турбуються про тварин і людей, підтримують подруг і проявляють громадянську позицію. Звісно, жінка знаходить сили, час і бажання на макіяж, моду, ванну з ароматичними свічками, медитацію. Чи замислюється автор, як жінки це все встигають і скільки серед них таких «роботів»? Ні, автор не замислюється. 

Через брак зв’язку з реальністю у тексті з’являються стереотипи про «ідеальних» жінок, чи то пак «дєвочок» в авторській термінології: «бути легкою й веселою», «глибоко відчувати», «розвивати жіночність», «не їсти молочного», «правильно дихати», «освоювати внутрішній стержень разом із мистецтвом перемовин» і «надихати чоловіків». Куди без натхнення серйозного чоловіцтва на серйозні справи? Іронії тут немає, бо іронічний допис не містив би насмішок і знецінювання жінок. Не було б кривих формулювань про «важливою членкинею команди реалізуйся», «еволюційно вирости», «розкрити своє Я» (у ванній), «в сторіз заявити [про свою компетентність і под.], бо інакше ніхто не дізнається». Останнє пише блогер, який дня не живе без спроб прославитися за будь-яку ціну. За його словами, жінка «мусить показати, що гідна поваги». Залишаються без відповіді питання, кому жінка щось «мусить» показати, і чому повага до жінок просто як до людей – не варіант? Зрештою, в його уяві жінки після насиченого роботою дня «зображають королеву у вітальні та шльондру в ліжку». 

Читайте також: «Важко бути жінкою»: Арестович удався до сексизму, коментуючи скандал із Yakaboo

Рядок «фото з розставленими ногами роби/шукай» відсилає до флешмобу на підтримку Олени Зеленської, яку буцімто критикували за «нежіночну» позу на фотографії. Насправді критика притомного суспільства стосується публічної відсутності й пасивності Зеленської в перші місяці війни. Проте флешмоб на важливу тему відбувся, його підтримала велика кількість жінок. Для сексистів така подія – шанс про себе нагадати. Тож на сторінці президентського радника з’явилися коментарі: «Вимагаю фотографій і відео», «право жінок на розведені коліна» й інші плоди скромної уяви.  

Усе ще турбуючись про звільнення гендиректора Yakaboo, Арестович інтерпретує фатальну фразу: «…Тут додатково з’ясовується, що ще треба купити книжок, більше, ніж чоловіки, і за свої…» Себто знову принижує жінок: наче кількість прочитаних книжок залежить від статі, а жінки не заробляють і витрачають гроші своїх чоловіків. Дуже вже хочеться помірятися із жінками, бодай кількістю книжок – хай не факт, що ним прочитаних. Зрештою, блогер знецінює зміст флешмобу: ніби жінки зреагували не на кричущий сексизм, а думку, що «треба самим заробляти і купляти більше книжок, ніж чоловіки». Не дивно, що допис містить насмішку над поняттям захисту гідності й особистих кордонів, над ідеєю відповідальності чоловіків за мізоґінію й сексизм. Зрештою, такий прецедент, як звільнення через сексизм – пряма загроза для публічних сексистів. 

Поки що на суспільне обурення через свої вислови Олексій Арестович реагує з показовою байдужістю, у стилі «сам дурень». Де ж би ціла інтелектуальна спільнота була здатна осягнути тонкощі його принизливих формулювань. Проте законодавство, громадянське суспільство, інститут репутації й загальна культура в Україні розвиваються. Сподіваюся, скоро сексисти будуть нерукоподатні в цивілізованому товаристві й тим паче публічному просторі.

Христина Семерин

Схожі записи

Жінки в пеклі таборів Другої світової

Почати свій бізнес в складні часи: українки, які не злякались та здобули успіх

Job Announcement – Women’s Political Participation Program Assistant, NDI Ukraine