Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Аліна Дунаєвська: Народжувати природно — ключовий запит жінок
Статтi

Аліна Дунаєвська: Народжувати природно — ключовий запит жінок

Аліна Дунаєвська — кандидатка медичних наук, співініціаторка коаліції фахівців та фахівчинь, які прагнуть зробити ефективнішим акушерський догляд і забезпечити вибір вагітним жінкам та породіллям.

Із  дитинства мріяла про медицину. Однак із першого разу вступити в Харківський медичний університет їй не вдалося. Тож спочатку рік пропрацювала санітаркою в операційній Інституту загальної й невідкладної хірургії Харкова, де отримала перший медичний досвід. Починаючи з четвертого курсу університету, працювала в дитячій реанімації Харківської обласної дитячої лікарні. 

«Уже тоді я звернула увагу: до нас привозили багато новонароджених діток із пологовими травмами. І я не знала, що може бути інакше, що можна щось змінити, аби зменшити кількість травм у дітей», — пригадує Аліна Дунаєвська.

В інтернатурі вона обрала спеціальність «педіатрія», згодом розпочала дослідницьку роботу в аспірантурі Інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України. А свою дисертацію присвятила лікуванню безпліддя.

Про довіру між лікаркою та вагітною жінкою, право жінки на вибір, про те, як зменшити пологове насильство і які можливі зміни в медичній сфері з огляду на війну — в інтерв’ю з Аліною Дунаєвською. 

Аліна Дунаєвська

«Це тіло жінки, і я поважаю її вибір»

Аліно, як ваш досвід у дитячій реанімації вплинув на вибір бути гінекологинею?

Трошки передісторії. Під час інтернатури я народила доньку. У моєму випадку материнство й робота в реанімації не дуже поєднувалися, тому я обрала інший напрямок діяльності — терапевтичний. 

Більше того — я обрала педіатрію ще й тому, що була глибоко переконана: всі акушери-гінекологи мають робити аборт. А цього я не хотіла. 

Згодом почала працювати в пологовому будинку як неонатологиня. І коли зайшла зі своїм досвідом реанімації в пологову залу, мені хотілося реанімувати майже всіх дітей. Багато з них були синього кольору! Зізнаюся, спочатку було страшно. Та після кількох пологів я побачила, що це  норма для дитини, яка тільки народилася, на відміну від тих, із якими я працювала в реанімації. 


Читайте також: Декретна відпустка на власний розсуд: що змінилося після ухвалення нового закону


Аліна Дунаєвська

Але тоді прийшло усвідомлення: якщо я хочу допомагати дітям, то треба бути з мамою вже на етапі ведення вагітності й пологів. Тож мені було важливим отримати спеціалізацію з акушерства й гінекології. 

Зауважу: я не проти абортів, це тіло жінки, і я поважаю її вибір. Але маю свої принципи. Я не переконую жінку, лише кажу, що в цьому запиті я не допомагаю. Єдине, спочатку уточнюю в жінки, чи це вже вирішене для неї питання. І якщо жінка каже, що вона вагається, чи впорається, тоді лише дозволяю собі поговорити з нею про збереження життя дитини. 

«Під час стажування за кордоном на пологах я побачила… розслаблених лікарок і акушерок»

Коли Герцогиня Кембриджська Кейт Міддлтон 2018 року народила свого молодшого сина Луї, вона через кілька годин після пологів вийшла на вулицю, маючи бездоганний вигляд. Я була ошелешена, бо сама не так давно народила й досі не могла отямитися від пологів. Тоді багато жінок відреагували флешмобом, публікуючи свої фото після пологів, де були втомлені, змучені, без ідеальної зачіски та доглянутої шкіри… Пригадую, як я обурювалася на «несправжність» Кейт, але моя подруга зупинила мене. І розповіла, що досвід пологів не завжди має бути травматичним…

Я стажувалася в акушерських клініках у Великій Британії, в Ізраїлі. І була натхненна іншим акушерським досвідом. Бо коли народжувала свою дочку, то все, що зі мною тоді відбувалося, я вважала нормою. У мене не було відчуття акушерського насильства та непотрібних акушерських дій. І, власне, його не було, якщо розглядати з позиції, що фахівці робили все якнайкраще, спираючись на свої знання і досвід. Зауважу, зі мною всі були привітні. 

Утім, коли я як фахівчиня познайомилася з акушерською допомогою в лікарні в Лондоні,  зрозуміла, наскільки допомога в моїх пологах була далекою від тієї допомоги, якої я справді потребувала. Навіть під час переймів мені заборонили встати з ліжка, ледь дозволили повернутися  зі спини на бік. 

Під час стажування за кордоном на пологах я побачила… розслаблених лікарок та акушерок. 

Було окреме відділення для жінок низького ризику, де працювали тільки акушерки, лікарі взагалі туди не заходили. І через шість годин після пологів жінки з дітьми їхали додому. 

В іншому відділенні для жінок високого ризику та жінок, які обирали епідуральну анестезію, працювали разом акушерки з лікарями. Акушерки приймали пологи, консультуючись із лікарями, лікарі проводили втручання, тільки якщо їх кликали акушерки – на інші пологи лікарі навіть не заходили в палату. Особливо вразив спокійний стан фахівців в операційній. Це дуже відрізнялося від того, що я тоді бачила в своєму пологовому в Україні. 

Моєму здивуванню не було меж, коли зауважила, що всі працівники госпіталю стукають у двері пологової зали. І в тій залі не могло бути натовпу: якщо пологи без ускладнень, то не більше, ніж троє людей. І то була акушерка, я як клінічна стажерка, можливо, санітарка, коли її кликали. 

Вразила повага до приватності процесу пологів.

А ще те, що в кожної дитини була своя особиста медсестра, яка мала змогу уважно піклуватися про немовля. Водночас у нас на одну медсестру могло бути й по 5-6 дітей. Ясна річ, що наприкінці зміни медсестри почувалися виснаженими. 

Але це було двадцять років тому, і за цей час багато що змінилося в акушерстві й в Україні. Тож коли один із пологових будинків Києва запросив мене поділилися досвідом стажування й ідеями для оформлення палат домашнього типу, я охоче долучилася до обговорення. А через півтора року й сама стала працювати в проєкті як лікарка-акушерка пологового в дитячій реанімації будинку.

«Народжувати природно — ключовий запит від жінок»

Чим цікавий проєкт «Домашні пологи під захистом пологового»?

Проєкт ініціювало керівництво пологового будинку. В цьому відділенні могли народжувати жінки низького ризику в пологах. 

Народжувати природно — ключовий запит від жінок. Пологова зала схожа на домашню кімнату. Якщо після пологів жінка хотіла йти додому й не було медичних протипоказань, вона через добу могла виписуватися. Гарне харчування, ввічливий персонал. Разом із лікарями в нас працювали чудові акушерки й санітарки, які вчилися, як чутливіше спілкуватися з жінкою та родиною під час та після пологів. І вони любили те, що робили. 

Навіть не було якоїсь гучної реклами — до нас зверталися вагітні завдяки «сарафанному радіо». Приїжджали жінки з Києва, Харкова, Херсона, Івано-Франківська, Вінниці. Так, зі мною в різний час народили три сестри. І для мене це була ознака високої довіри родини.

Аліна Дунаєвська

Читайте також: Рибка гупі


Що ставало причиною зміни ставлення до жінок? Погодьтеся, ми маємо досить серйозні упередження щодо медичної системи, і здебільшого від не найкращого досвіду…

Нормальні пологи — це пологи з моніторингом стану породіллі й дитини та мінімальним медичним втручанням у разі необхідності. По суті, це найпростіше, що може бути. Але вони не відбуваються самі по собі. Тут потрібна співпраця, партнерство жінки й лікаря-акушера та акушерки. 

Інколи до мене звертаються жінки, настільки залякані своїми упередженням, що із самого порогу просять про кесарів розтин. Вони кажуть, що не хочуть «цього досвіду народження», а прагнуть, м’яко кажучи, заснути під загальним наркозом і прокинутися вже з дитиною. Очевидно, таке ставлення склалося з відгуків подруг, мам, сестер та інших. Або ж зі ЗМІ чи того самого кінематографа, коли пологи показують, як якесь жахіття. 

Єдиний японський мультфільм, що я бачила, який адекватно показує пологи, — це «Роні — дочка розбійника». Цей мультфільм не про пологи, але в перших кадрах чутливо показаний стан жінки до пологів, під час пологів і після. 

Жінки, які приходили до нас у проєкт, або готувалися до пологів, або мали гарний досвід пологів інших. І щоразу, коли з ними спілкувалася, я ставила собі за мету: з мого кабінету жінка має вийти заспокоєною, отримати відповіді на всі запитання, що її турбують. 

Так, в акушерстві ми розуміємо, що бувають сумні ситуації, і саме в такі моменти жінка потребує підтримки — не тільки медичної, а й психологічної, навіть суто людської. 

Кожна п’ята вагітність закінчується викиднем, що частіше відбувається на ранніх термінах. Про це мало хто говорить, про це не прийнято говорити. Але інколи виникають хвороби і в більш пізніх термінах, навіть втрати в терміні пологів. І тут дуже багато роботи для лікарів, але, на жаль, ми не завжди маємо можливість допомогти.

«Не всім жінкам потрібна медична допомога, але всім потрібні турбота й медичне спостереження»

Аліно, ви сказали, що кожна п’ята вагітність закінчується викиднем. Чому така сумна статистика?

Про 70 % вагітностей жінки взагалі не здогадуються, бо вони закінчуються на біохімічному рівні. Іншими словами, у жінки навіть може не бути затримки менструації або затримка на один чи кілька днів. 

Переважна кількість викиднів відбувається через патологію розвитку ембріона, що не сумісна з його життям. Це не залежить від здоров’я жінки.

Безумовно, є ситуації, коли здоров’я жінки має значення. І якщо втрати вагітностей повторюються, тоді жінка потребує ретельного обстеження. 

Достовірну статистику може надати Міністерство охорони здоров’я, але за моїми спостереженнями, з початку повномасштабного вторгнення кількість спонтанних переривань вагітності зросла. І це не дивно. Усі ми понад два роки перебуваємо в хронічному стресі, що не може не впливати на наше репродуктивне здоров’я. 


Читайте також: alyona alyona та Jerry Heil презентували соціальне відео, присвячене українкам


Аліна Дунаєвська

Під час війни саме психологічна підтримка вагітних із боку фахівців є затребуваною, як ніколи. Сьогодні в Харкові ми проводимо регулярні зустрічі з жінками раз на тиждень у просторі Project Hope, який підтримує USAID. І я вам скажу, що попри те, що така зустріч має тривати дві години, однак жінки не можуть попрощатися з нами й через три години. Їм потрібні щирі розмови, обійми, підтримка одна одної. 

Потребу в довірі я помічаю і в жінок, у яких веду вагітність. І це взаєморозуміння з’являється, якщо ми маємо контакт, пізнали краще одна одну, поважаємо почуття. Тоді на пологи ми йдемо, як команда.

Довіра виховується якраз під час візитів. Бо моя роль — організувати безпечний медичний простір і надати ту допомогу, якої так потребує жінка. Не всім жінкам потрібна медична допомога, але всім потрібна турбота.

«Я як лікарка даю інформацію й допомагаю, але рішення  ухвалює жінка»

Як формується довіра?

Я як лікарка даю інформацію й допомагаю, але рішення ухвалює жінка.

Коли ми з вагітною обговорюємо медичні аспекти під час пологів, я спираюся на доказову медицину. Я раджу, що в такій ситуації краще зробити так і так, але водночас наголошую: «Ти маєш право обирати, погоджуватися на це чи ні. Якщо ти відмовляєшся, ти береш на себе відповідальність. У такій взаємодії жінка усвідомлює, що вона головна, що це її дитина, і рішення щодо дитини і свого здоров’я має ухвалювати саме вона. Це розмова дорослої людини з дорослою людиною. 

Приходити з думкою, що лікарі за жінку народять і за неї все вирішать — це дитяча позиція. Лікарка не може народити за жінку. Вона може лиш зробити кесарів розтин або ж надати певну операційну допомогу під час вагінальних пологів, але не народити.

Коли довіра сформована ще до пологів, то вкрай рідко жінка відмовляється від запропонованої медичної допомоги. 

Аліна Дунаєвська

Безумовно, коли йдеться про збереження життя, у нас бракує часу на обговорення й ми діємо за протоколом надання допомоги. Але перед пологами ми проговорюємо з жінкою можливість виникнення таких ситуацій, і вона дає усвідомлену згоду на лікування.

І найголовніше у формуванні довіри — це безперервний догляд із боку фахівця чи фахівчині. Така модель безперервного акушерського догляду запроваджена в більшості європейських країн. 

Але освіта, навички й повноваження в акушерок у Європі відрізняються від тих, що є в Україні. У нас акушерки здебільшого працюють… як асистентки лікаря: не є автономними, не несуть відповідальності й не можуть ухвалювати рішення самостійно, часто їхню роботу розглядають як меншовартісну.

Акушерка може приїхати в будь-який час до місця, яке жінка обрала для пологів

Розкажіть більше про акушерську модель? 

На початку повномасштабного вторгнення я опинилася в Амстердамі, де мала стажування в одній із найбільших лікарень Нідерландів. У мене була можливість познайомитися з акушерською системою зсередини та допомагати українським жінкам. Нідерландські колеги це бачили й говорили, яка важлива для них моя допомога. Я працювала з лікарями, але бачила, як працюють незалежні акушерки. 

Зазвичай п’ять акушерок об’єднуються  в одну практику, бо так зручніше. Які їхні умови праці? Одну добу акушерка чергує по пологах, наступні чотири — ночує вдома. Іншими словами, фахівчиня знає, що наступні чотири ночі вона зможе відпочити. В інші робочі дні акушерки приймають жінок амбулаторно в офісі. І якщо так стається, що в одну ніч народжують одночасно дві жінки, завжди є колега, яка чергує «на телефоні» й готова вийти на паралельні пологи. Немає такого, що одній акушерці потрібно бути в двох місцях одночасно або ж когось із жінок залишити без уваги.

Акушерки можуть спокійно передавати пацієнток одна одній і бути спокійними, що з ними все буде гаразд. Або ж закінчують пологи після чергування, якщо мають на це ресурс. В однієї акушерки на місяць — максимум до шести пологів.

Акушерка має адекватну заробітну плату, яку отримує від держави. Сім’я не сплачує за послуги акушерської допомоги ані вдома, ані в пологовому центрі, ані в лікарні.   

В акушерки є час для своєї сім’ї і для себе, є баланс між роботою та життям, є час для навчання і для дослідницької роботи. При такому підході у фахівчині немає вигорання.

Аліна Дунаєвська

Акушерка може приїхати в будь-який час до місця, яке жінка обрала для пологів — чи це госпіталь, чи це вдома. 

У Нідерландах пологи приймають тільки акушерки, і в них широкі повноваження. Усі мають відповідну ліцензію на практику, яка включає ведення вагітності, прийом і реєстрацію пологів у національному реєстрі. 

Лікарі ведуть вагітність високого ризику, консультують вагітних лиш за направленням акушерок. А до пологів долучаються в тих випадках, коли акушерка бачить, що ситуація потребує операційного втручання або ж потрібно зупинити кровотечу, з якою не може самостійно впоратися. При цьому лікарі не бояться медичних ускладнень, з якими могла б не впоратися акушерка, бо вона для цього має практичні навички. 

Немає і такого, щоб акушерка приїжджала на «свої» пологи. Якщо в родини є такий запит, то ця послуга оплачується додатково, і вона дуже дорога. Зазвичай для родини вартість пологів покриває страхування.

Я спитала якось у лікарки, чи приймає вона пологи, на що почула: «А навіщо мені навчатися 12 років, щоб приймати звичайні пологи…». 

І ось який цікавий момент: через те, що жінки народжують із акушерками, в лікарів… навантаження значно менше, а значить, вони можуть приділяти більше уваги жінкам високого ризику. 

Освіта і практика акушерок сфокусована на фізіологічних пологах, вони ставляться до пологів як до природного процесу, і це зменшує кількість зайвих медичних втручань. Не прискорюють пологи без медичних показань.

У Нідерландах найвищий у світі відсоток домашніх пологів. До слова, дружина головного фахівця з акушерства та гінекології в Нідерландах усіх своїх шістьох дітей народила вдома. В інших країнах може бути набагато менше. Але ВООЗ і дослідження різних країн показують, що пологи вдома й пологи в лікарні однаково безпечні для жінок низького ризику.

І ще момент: у Нідерландах є страхування медичних помилок. Акушерство — це ризикована сфера діяльності. Тут можуть ставатися, безумовно, важкі ситуації. Але там фахівець чи фахівчиня не боїться покарання від керівництва й системи. Вони розбираються колегіально, що сталося, на якому етапі можна було б попередити той чи інший ризик, чого в цій ситуації може навчитися колектив. І при цьому фахівець, який у роботі зустрівся з важким клінічним випадком, отримує допомогу психолога, щоб упоратися та продовжувати працювати. Щоб на наступні пологи йти, пропрацювавши свій травматичний досвід.

Понад 10 років тому в Харкові ж я була свідком розмови керівництва з лікарем, після якої в того стався інфаркт… Лікарі в Україні бояться покарання від системи і кримінальної відповідальності.

«Насильство — це коли лікарі примушують жінку або роблять щось без її згоди чи навіть попередження»

Як боротися з пологовим насильством? Адже це якраз про цю довіру й почуття безпеки, про які ви кажете? 

Медична система не є сама по собі: тут такі ж люди, що працюють водіями, юристками чи продавцями. Ми всі люди, і ми живемо в цьому суспільстві. Саме суспільство формує лікарів і лікарок.

Але різниця між тим, як народжувала я, і тим, як сьогодні народжують жінки, справді відчутна. Наприклад, ви майже ніколи не почуєте, щоб фахівці кричали на жінок. Але насильство може відбуватися тихо, і жінка про це навіть не здогадуватиметься.

Треба наголосити, що пологове насильство – це не суто українська проблема. Це поширене явище в світі. І в Україні це проявляється здебільшого як радянська спадщина: всі, не тільки жінка, були як гвинтик системи, без прав, зокрема й без права голосу. За них усе вирішувала радянська система, бо була зацікавлена в пасивній позиції громадян. 

Певно, інколи тих, хто не бере на себе відповідальність, це влаштовує. Інколи жінки йдуть супроти системи. При тому, що пологова зала — не найкраще місце для боротьби. 


Читайте також: «Патрульний допомагав приймати пологи»: чому медіа нормалізують акушерське насильство


Аліна Дунаєвська

Потреба жінки, що народжує, — відчувати захищеність, зокрема медичну безпеку. І довіряти фахівцям, вірити, що вони робитимуть усе найкраще для неї та малюка. А не боротися проти акушерського насильства.

Чудово, коли в жінки є план пологів, коли поінформовану згоду підписують не формально, і в жінки є час ознайомитися з правилами пологового будинку. Наведу лише один приклад: у мене була вагітна, яка підписувала інформовану згоду, де дописала, що в будь-якому випадку, навіть якщо буде загроза життю, не переливати їй кров. На щастя, пологи були фізіологічні. І жодна медична допомога не знадобилася. Я навіть не уявляю, що б робила, якби була необхідність у порятунку життя через переливання крові.

Але жінка має навіть на це право! Ми повинні це проговорювати. Адже під час якоїсь критичної ситуації не завжди є час домовлятися.

Досі болючою темою залишається реанімація. За кордоном я зіткнулася з практикою, коли батьки новонароджених дітей обирали припинити реанімацію. Це вкрай емоційно можна сприймати, але це право батьків — і саме їм із цим вибором жити. І ми маємо поважати їхнє право обирати.

У поінформованій згоді вагітної жінки можуть бути прописані такі деталі, як розтинати плідний міхур чи ні, робити розріз промежини чи ні, крапати окситоцин, застосовувати епідуральну анестезію – буквально все…

У тих самих Нідерландах, де 13% жінок народжують удома, жінка може обирати плановий кесарів розтин за власним бажанням без медичних показань. Її направляють до психолога щодо цього, можливо, цій жінці потрібно розвіяти якісь страхи. Але якщо вона не змінить свого вибору, тоді в неї є на це право. 

Бо насильство, на мою думку, — це коли лікарі примушують жінку або роблять щось без її згоди чи навіть попередження.

Ірина Виртосу

Схожі записи

Юлія Григоренко: Досі чую, що жінкам не місце на війні

Юлія Фомічова

Запрацював чат-бот для протидії домашньому насильству під час карантину

Як українки підкорюють Антарктиду: історії Марії Павловської та Оксани Савенко