12 квітня світова спільнота відзначила чергову річницю відтоді, як перша людина опинилася у відкритому космосі. За всю історію космонавтики близько шістдесяти жінок здійснювали подорожі до зірок. Серед сподвижниць Валентини Терешкової були три астронавтки українського походження. Про витривалих і відчайдушних підкорювачок космічного простору – далі в матеріалі.
Астронавтка-інженерка
5 квітня могло б виповнитися 69 років відомій космонавтці Джудіт Рєзнік. Утім не судилося… Доля американської астронавтки українського походження склалася трагічно. За можливість бути ближче до зірок жінці довелося заплатити життям.
Батьки Джудіт Рєзнік – вихідці з України іудейського віросповідання. Дід відомої астронавтки Яків Рєзнік і його дружина Анна наприкінці 1920-х переїхали з Києва до Палестини. Там у них народилося шестеро дітей, серед яких і батько Джудіт – Марвін. Однак незабаром після Хевронських погромів 1929-го родина перебралася до США.
Закінчуючи середню школу, майбутня астронавтка думала, стати їй професійною піаністкою чи піти в науку. Порадившись із батьком, вона вирішила вивчати математику й точні дисципліни. І виявилося, що не схибила.
Джудіт обрала Університет Карнегі-Меллон у Піттсбурзі. Уже в самому виші зрозуміла, наскільки цікаве застосування точних наук на практиці. Про те, що ці знання й уміння їй знадобляться у відкритому космосі тоді, напевне, студентка ще навіть не уявляла.
Після закінчення навчання Джудіт із чоловіком Майклом, із яким вона познайомилася в університеті, переїхали до Нью-Джерсі. Обоє працювали інженерами у відомій компанії «Ар-Сі-Ей» у Моррістауні, за 10 миль від Філадельфії. Джудіт стала співробітницею відділення радарів для військових ракет. Вона розробляла проекти, пов’язані з космосом, а також загальні конструкції систем контролю радарів.
Улітку 1977-го Американське космічне агентство оголосило набір до загону астронавтів, зазначивши, що зараховуватимуть і жінок. Рєзнік подала заяву. Космонавтками хотіли стати більше тисячі американських жінок. Джудіт дали зрозуміти, що шансів у неї замало, незважаючи на докторський ступінь.
Перевагу віддавали жінкам, які мали льотні навички й ліцензію льотчиці. Але пані Рєзнік цілеспрямовано йшла до мети – на головному іспиті з теорії та практики польотів Джудіт набрала 100 балів зі 100, а на двох інших – по 98 зі 100. З того призову в НАСА прийняли шість жінок, серед яких і Рєзнік. У січні 1978-го вона стала кандидатом в астронавти, а в серпні 1979-го завершилися навчальні тренувальні курси.
Минуло ще кілька років. Наприкінці січня 1983-го Джудіт повідомила батькові, що вона як бортінженерка ввійшла до складу екіпажу корабля, який здійснить політ улітку 30 серпня 1984 року. На старт шатлу космонавтка запросила матір і брата, друзів, а також колишнього чоловіка Майкла.
«Земля має класний вигляд!», – пролунав в ефірі незабаром після виходу корабля на орбіту голос Джудіт, яка стала четвертою жінкою, яка опинилася в умовах невагомості. Крім неї, у космос тоді вирушили п’ятеро чоловіків.
Політ тривав 144 години 57 хвилин. Рєзнік облетіла Землю 96 разів. Під час експедиції Джудіт брала участь у запуску супутника зв’язку з борту корабля «Діскавері». Бортінженерка діяла досить рішуче, коли в польоті виникла надзвичайна ситуація: на зовнішній частині космічного корабля утворився щільний крижаний наріст.
«Джудіт була найкращою з нас», – заявив Харсфілд на прес-конференції після повернення екіпажу на землю.
У свій другий політ астронавтка отримала призначення 29 січня 1985 року. До складу нового екіпажу внесли й першу «просту громадянку США» – учительку Кристу Мак-Оліф, яка мала провести шкільний урок із орбіти. На цю широко розрекламовану подію нетерпляче чекала вся Америка. І хоча Рєзнік була не в захваті від проекту НАСА, у якому брали участь астронавти-непрофесіонали, усе одно консультувала Кристу й опікувалася нею під час тренувань на реактивному «Боїнгу».
Джудіт Рєзнік загинула, коли летіла вдруге – під час старту місії STS-51-L 28 січня 1986 року.
Серед глядачів, які спостерігали за зльотом, були батьки Джудіт. На 74-й секунді корабель на очах у рідних і близьких сімох членів екіпажу раптово перетворився на хмару білого диму. Як з’ясувалося згодом, через низьку температуру цього дня не витримала вогнетривка прокладка на одному з двох твердопаливних прискорювачів – і «Челленджер» вибухнув.
На поминальній молитві в синагозі міста Акрон губернатор штату Огайо сказав про Джудіт: «Вона знала, що буде в космосі, як удома, і назавжди залишилася в ньому».
Барельєф відважної космонавтки вибили на пам’ятнику загиблому екіпажу на Арлінгтонському національному цвинтарі. Її ім’я увічнене на плиті «Космічного дзеркала» – меморіалу астронавтів на мисі Канаверал.
Джудіт Рєзнік була членом багатьох наукових товариств, її відзначали медаллю NASA та іншими нагородами.
На честь астронавтки назвали кратер на зворотній стороні Місяця й астероїд.
Астронавтка-лікарка
Роберта Лінн Бондар – перша канадська жінка, яка побувала в космосі.
Народилася в місті Су-Сент-Марі в родині етнічних українців родом із міста Городенка Івано-Франківської області.
Із дитинства Роберта мріяла стати вчителькою. Батько обладнав для неї домашню лабораторію, де дівчинка проводила біологічні досліди. У школі майбутня астронавтка захопилася астрономією: спостерігала за зірками, читала наукову та фантастичну літературу. Ще зовсім юною, проводжаючи батьків в одну з наукових експедицій, Роберта побувала на аеродромі. Літаки її настільки вразили, що, повернувшись додому, вона і її сестра-близнючка взялися майструвати власний літальний апарат з картону та дерева. Власне, тоді, напевне, і з’явилася мрія в дівчинки – самій піднятися в небо.
Згодом мрія перетворилася на захоплення всього життя. Пізніше Роберта навчилася стрибати з парашутом, керувати повітряною кулею. Непідкореним залишався тільки космос. Але спочатку жінка стала науковицею. Після навчання в Університеті Ґвелф вона закінчила докторантуру в Торонтському університеті, захистивши дисертацію з неврології. Працювала у військово-медичній школі Університету Макмастер у Гамільтоні, Університеті Західного Онтаріо, Медичному центрі Бостона (США). Коли Роберта вирішила стати астронавтокою, вона освоїла пілотування літаком. Після підготовки до космічних польотів у NASA, наприкінці січня 1992-го, пані Лінн стала першою канадійкою, яка полетіла в космос.
Любить прогулянки пішки, заняття з кульової стрільби і ще донедавна їздила велосипедом. Роберта Лінн Бондар – володарка багатьох урядових нагород. У місті, де вона народилася (Су-Сент-Марі), на її честь назвали парк. Її ім’я прикрашає Зал Слави Канади, а ще ним названо астероїд – 13693 Бондар, відкритий 1997 року.
Астронавтка-військовослужбовиця
Жінка добре знає українську мову, пече на Великдень паски та фарбує крашанки. Астронавтка народилася в Сент-Полі, штат Міннесота, США. Навчалася в Массачусетському технологічному інституті на машинобудівному факультеті. 1985 року вступила до Військово-морських сил США: пройшла вишкіл у Вишкільному центрі рятувальних і підводних операцій ВМС (Панама-Сіті, штат Флорида). 1 травня 1996 року Гайдемарі прийняли до корпусу американських астронавтів (NASA-16) як кандидата на політ у складі місії. 1998-го закінчилася підготовка, і пані Стефанишин-Пайпер стала членкинею відділу астронавтів NASA, які споряджали астронавтів у день відльоту. Згодом перейшла до підрозділу, який працював у відкритому космосі.
Перший політ Стефанишин-Пайпер на кораблі багаторазового використання «Атлантіс» відбувся 9 вересня 2006 року. STS-115 була першою космічною місією до Міжнародної космічної станції (МКС) після загибелі корабля «Колумбія». У межах цієї місії планували доставити й встановити на МКС нові сонячні батареї. За операцію відповідала саме Стефанишин-Пайпер, яка стала восьмою астронавткою NASA, яка вийшла у відкритий космос.
Загальна тривалість польоту склала 12 годин 8 хвилин. Другий політ, який тривав 14 діб, відбувся 15 листопада 2008-го. Тоді запустили американський шатл Endeavour у межах місії STS-126. Українка ввійшла до складу екіпажу однією з семи астронавтів. До програми польоту входили роботи з обслуговування й дооснащення на зовнішній поверхні станції. 30 листопада шатл здійснив посадку на базі BGC «Едвардс» у штаті Каліфорнія.
2011-го капітан Стефанишин-Пайпер змінила космічні кораблі на морські – стала командиром дивізії морських сил Кардерок у Меріленді й продовжила свою кар’єру у військовій справі. Пізніше астронавтка служила в Південно-Західному регіональному центрі технічного обслуговування Військово-морського флоту США. Мала в командуванні понад 1500 військових, а в розпорядженні – мільярд доларів для обслуговування та покращення кораблів Тихоокеанського флоту. Її відзначали як одну з найефективніших керівниць.
Гайдемарі Стефанишин-Пайпер завжди казала, що вона українка, та пишалася своїм походженням. Саме тому її можна вважати першою нашою астронавткою, яка побувала в космосі за час незалежності України. Після успішного завершення космічного польоту відважна жінка вперше приїхала в Україну.
Побувала в Києві та Львові, на батьківщині свого батька. Першу українку, яка здійснила політ до зірок, приймав Президент Віктор Ющенко й відзначив її орденом княгині Ольги. Гайдемарі Стефанишин-Пайпер має медалі Navy Commendation Medal («За заслуги»), Navy Achievement Medal («За досягнення»), Meritorious Service Medal («За визначну службу»), орден Княгині Ольги ІІІ ступеня («За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українським та американським народами»).
Наталка Сіробаб
