• Home
  • Статтi
  • Сексизм на українському телебаченні: що, як та чому?
Статтi

Сексизм на українському телебаченні: що, як та чому?

«Холостяк», «Міняю жінку», «Від пацанки до панянки» та інші реаліті-шоу на українських телеканалах збирають величезну частку авдиторії. 

Такі проєкти існують і викликають різні реакції. Чи дивитися їх, як сприймати — особистий вибір кожної людини. Та варто пам’ятати, що медіа — це не тільки «дзеркало» масової культури та суспільних настанов, але й потужний чинник їх формування. Тому на командах творців контенту та менеджерах лежить відповідальність за вибір — ретранслювати стереотипи чи допомагати з ними боротися?

Ми пропонуємо короткий огляд кількох телепроєктів, а також коментарі щодо них від фахових експертів. Деякі програми, навіть якщо здаються неоднозначними, містять у собі потенціал сприяння протидії стереотипам. Інші мають радше поле для роботи над собою й тим, як і які стереотипи у них відтворено.

Психологиня Катерина Гольцберг, міркуючи про контент на українських телеекранах, говорить про проблему сексизму: 

«В Україні сексизм не лише проявляють, але й пишаються ним. Це — частина загальної культури, де роль жінки – бути товаром, який треба подати найкращим чином покупцеві – чоловіку. Цьому є дві причини. 

Перша — гострий дефіцит чоловіків у повоєнні роки, коли населення цілої держави мало брак чоловіків. Ціла армія загинула на фронті. Чоловіки, які залишилися живими, були цінністю, годувальниками. До цього треба додати той факт, що ще десь сто років тому хлопчики не доживали навіть до року через різні біологічні особливості. Тож дівчаток виживало більше. Тоді наявність чоловіка вдома вважали великим успіхом для жінки. Зараз  хлопчиків та дівчинок народжується приблизно однаково.

Через те, що відбулася травматизація цілого покоління, це суттєво вплинуло на вибір їхніх нащадків. Після війни хлопців виховували у парадигмі особливої цінності. Схожа історія була у Китаї. Був період, коли родині забороняли мати понад одну дитину. Були випадки, коли, дізнавшись, що чекають на дівчинку, жінки робили аборт.

Другим етапом і причиною є кримінальна культура дев’яностих. Тоді жінка була відстороненою від усіх чоловічих розбірок. Був навіть таких вислів: “Не будемо розмовляти при бабах”. Навіть у фільмі “Місце зустрічі змінити не можна” є багато схожих промовистих шаблонів. Через це агресивність часто плутають з мужністю». 

Творцями програм, які ми розглянемо, є StarLightMedia СТБ та Новий канал StarLightMedia та 1+1 —1+1 media. (Редакція Поваги готує огляд шоу і інших телеканалів, ред.)

Керівниця напряму сталого розвитку StarLightMedia Яна Гончаренко розповіла нам про складність роботи над такими шоу:

«Розважальні шоу та реаліті-проєкти — чи не найскладніший виклик з точки зору роботи над гендерною чутливістю контенту. По-перше, його учасники — живі люди, кожен зі своєю історією, досвідом, а інколи й набутими стереотипами. По-друге, дійсно розважальні та гумористичні художні прийоми часто будуються довкола стереотипів чи їх висміювання. Проте, ми маємо досвід, коли навіть такий, на перший погляд розважальний, контент, навпаки сприяє подоланню стереотипів.  Так, шоу “Хата на тата” може здаватися смішним та легким, але, вочевидь, це історія про необхідність рівного залучення до виховання дітей та спільного ведення домашніх справ. Я вважаю, що формати, які можуть об’єднати розваги та подолання стереотипів, мають великий потенціал. 

Проблема стереотипів поки не вирішена. Не тільки у нас, але й в інших країнах. Часто формати, що найбільше критикують за невідповідність принципам гендерної рівності та чутливості, подобаються глядачам в усьому світі. Навіть у країнах, які ми зазвичай беремо за приклад. У нашій компанії діалог щодо пошуку кращих рішень та способів сприяння гендерній рівності – частина творчого та бізнес процесу. Попереду  ще багато роботи — як освітньої, так і креативної. Усе не зміниться за один день. Але ми працюємо над цим і сподіваємось, що досягнемо якісного прогресу не тільки у сфері контенту, але й у суспільному сприйнятті теми рівності та проблеми гендерних стереотипів».

«Холостяк»

Наприклад, на СТБ у прайм-тайм показують «Холостяка». Певно, всі чули про цей проєкт. Концепція шоу така: 25 дівчат борються за багатого симпатичного чоловіка. Кожна дівчина по черзі ходить до нього на побачення. Якщо побачення з дівчиною чоловіку сподобалося, чоловік дарує їй троянду. В Україні існує ще й пост-шоу, що має назву «Холостяк. Як вийти заміж». Тож глядачок проєкту одразу готують до того, що головна мета їхнього життя — заміжжя.

Гендерна експертка та засновниця спільноти «Фемінізм UA» Марія Дмитрієва міркує про «Холостяка» так: 

«Ці шоу підживлюють поширене в нашому суспільстві уявлення, що чоловіки є цінним ресурсом на шлюбному ринку і тому можуть перебирати дівчатами. Жінки, відповідно, мають конкурувати одна з одною за увагу чоловіків. Шоу на кшталт Холостяка дають чоловікам через ідентифікацією із героєм відчути себе володарями жінок і життя. Жінкам такі шоу можуть здаватися корисними інструкціями, як перемогти в такому змаганні. Відповідно, зворотна ситуація, коли жінка обирає з-поміж чоловіків, є некомфортною і незвичною для такої глядацької авдиторії».

Виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга» Лілія Антонюк надає таку характеристику «Холостяку»:

«Орієнтовно 25 дівчат “борються” у прямому і переносному значенні цього слова за увагу та прихильність одного чоловіка, який «шукає» собі майбутню дружину. Останній, у свою чергу, володіє повною владою щодо того, щоб визначати та контролювати подальший розвиток подій та життя цих дівчат (у межах шоу). По суті, вони стають залежними від його вподобань, суджень та рішень, а мета всього їхнього існування зводиться до того, щоб отримати чоловіка за будь-яку ціну (знищивши конкуренток; змінивши себе як на фізичному рівні, так і на емоційному; прийнявши його “умови”). Відповідно, основна ідея шоу: влада та право вибору знаходиться у чоловіків; жінки не мають влади та права вибору, натомість основне їхнє призначення та ціль – отримати прихильність чоловіка та одружити його на собі».  

Ще донедавна важко було уявити на українському телебаченні шоу «Холостячка», де жінка обирає чоловіка з 25 хлопців. Хоча в США формат «The Bachelorette» («Холостячка») почали знімати вже наступного року після запуску «Холостяка». Героїнями таких шоу зазвичай стають учасниці попередніх сезонів проєкту. В Україні «Холостячку» намагалися показати дев’ять років тому на 1+1. Перший сезон проєкту не мав високих рейтингів, тож шоу закрили. Зараз СТБ робить другу спробу запустити проєкт. Наразі канал проводить кастинг чоловіків для участі у сезоні з акторкою Ксенією Мішиною. Це відбулося після успішного показу десяти сезонів шоу «Холостяк». 

«Міняю жінку»

На 1+1 уже десять років показують «Міняю жінку». У цьому проєкті дружини збирають свої речі і вирушають в іншу сім’ю. Протягом трьох днів жінка має жити за правилами нової родини. Іронічно, що перший випуск цієї передачі вийшов восьмого березня, принагідно до «жіночого дня». За весь час показу на телебаченні програма отримала премію Телетріумф. 

Співзасновниця видавництва «Creative Woman» Ірина Ніколайчук висловлює свою думку про цей проєкт так: 

«У шоу “Міняю жінку” комічний чи то пак розважальний ефект досягається саме за рахунок підтвердження патріархальних стереотипів. І різниця ось у чому: якщо образ чоловіка, нездатного випрати одяг чи приготувати обід, покликаний викликати сміх, то жінки, якій складно адаптуватися до чужого сімейного устрою – осуд. Проте, знову ж таки, у глядачів, які аналізують глибше, можуть з’явитися питання стосовно того, чи правильний такий стан речей».

Спеціалістка із прав людини Лілія Антонюк має таку думку про цей проект: 

«На офіційному сайті проєкту зазначено, що це шоу «руйнує стереотипи. Кожного тижня жінки з різних родин «міняються місцями» та проводять час у якості господині в іншій сім’ї. В іншій не тільки за побутом, традиціями, але навіть за менталітетом. Адже участь в шоу беруть не лише жінки з різних міст України, а й навіть різних країн і континентів». Що ж відбувається насправді? Відповідно до режисерського задуму, для участі в одному випуску зазвичай обирають жінок з різних соціальних класів та протиставляють їх. Це відбувається шляхом маніпулятивного протиставлення, з одного боку, позитивного висвітлення жінки як «берегині домашнього вогнища», хазяйки в домі, гарної матері, у якої все та всі завжди чисті, нагодовані, з виконаними домашніми завданнями, а з іншого боку, негативного висвітлення жінки, яка має певні кар’єрні амбіції та не боїться приділяти час не тільки для турботи про рідних, а і про себе. Відповідно, основна ідея шоу: роль ідеальної жінки зводиться до виконання обов’язків по обслуговуванні чоловіка та дітей»

«Хата на тата»

Ще одна популярна програма — «Хата на тата», що виходить на СТБ. У цьому проєкті чоловік не намагається стати «супертатом». Його основна місія — виконати ті завдання, які є звичними для його дружини. Поки жінка відпочиває на курорті, чоловік виконує обов’язки, які є стереотипно “традиційно жіночими”: готує їсти, прибирає, збирає дітей до школи і робить з ними уроки. Ця програма може відтворювати бачення родини, за якого жінка має бути «супермамою», а чоловік виконуватиме хатні обов’язки та займатиметься вихованням дітей лише за відсутності дружини. 

Проте деякі феміністки обґрунтовано вбачають у даному проєкті позитивний фактор боротьби зі стереотипами. Адже за допомогою цього шоу чоловіки розуміють, наскільки важкою є побутова праця, якою зазвичай займаються жінки. Таким чином увиразнюються обсяги доглядової праці, що, зазвичай, залишається невидимою, і що, зазвичай, лежить на плечах жінок.

Телевізійники також запевняють, що у цього проєкту є позитивні риси. Керівниця напряму сталого розвитку StarLightMedia Яна Гончаренко такої думки про це реаліті:

«Шоу “Хата на тата” може здаватися смішним та легким, але, вочевидь, це історія про необхідність рівного залучення до виховання дітей та спільного ведення домашніх справ. Я вважаю, що формати, які можуть об’єднати розваги та подолання стереотипів, мають великий потенціал»

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: колонка членкині Правління, операційної директорки StarLightMedia Тетяни Стрекаль про подолання сексизму у контенті

Свою оцінку шоу “Хата на тата” надає гендерна експертка Лілія Антонюк. За її словами, програма багатокомпонентна. 

«Відповідно до умов шоу, на тиждень жінка, на якій були усі домашні клопоти та турбота про дітей, покидає сім’ю і рушає на відпочинок, а усі “її” обов’язки у цей час покладають на чоловіка, який, зазвичай, не бере жодної участі у житті сім’ї. 

Цей проєкт має декілька складових, які потребують критичного осмислення: 1) жінки завжди представлені винятково як виконавиці усієї репродуктивної праці, а інколи вони ще і поєднують її з продуктивною працею; 2) чоловіки завжди представлені як такі, що дбають лише про себе та власні інтереси, інколи виконуючи продуктивну працю. Червоною лінією крізь усе шоу проходить ідея «жіночих» та «чоловічих» обов’язків, у той же час чоловіки часто виступають у ролі безпомічних істот, навіть у порівнянні із дітьми, які, особливо якщо в сім’ї є дочка, перебирають на себе частину справ, які зазвичай виконувала жінка. Таким чином, ми можемо прослідкувати яскраво виражений подвійний сексизм: як по відношенню до жінок, так і до чоловіків. 

У той же час, це шоу має і позитивні моменти. Так, воно розвінчує стереотип щодо того, що репродуктивна праця є легкою, і сприяє утвердженню ідеї, що догляд за дітьми та створення позитивної атмосфери в сім’ї – це складне завдання, яке потребує значних фізичних та моральних ресурсів. Відповідно, основна ідея шоу: продемонструвати справжню суть репродуктивної та обслуговуючої праці, а також дисонанс традиційних уявлень про обов’язки жінок та чоловіків у сім’ї». 

Співзасновниця видавництва «Creative Woman» Ірина Ніколайчук, у свою чергу, пояснює, чому«Хата на тата» має такі високі рейтинги:

«Рейтинги таких реаліті-шоу, як “Хата на тата” і “Міняю жінку”, в Україні високі (і залишатимуться такими ще тривалий час) через те, що героями шоу є “люди з народу”, з якими легко ототожнювати себе глядачам. До того ж, вони працюють із темою сім’ї та сімейних стосунків, а до цих тем українське суспільство ніколи не було байдужим. Сюди залучають і весь можливий спектр патріархальних стереотипів та сценарної роботи з ними: “жіночі” та “чоловічі” ролі, обов’язки, особисті якості як членів родини – ті теми, які постійно опиняються у фокусі.

За своєю природою ці шоу розважальні й спрямовані передовсім на те, щоби, ставлячи героїв у парадоксальні умови (чоловік перебирає на себе “жіночі” обов’язки в “Хаті на тата”, жінка потрапляє в чужу родину та адаптується до її життєвого укладу в “Міняю жінку”), створювати комічний ефект. Проте якщо дивитися ці шоу критично (особливо йдеться про “Хату на тата”), можна побачити, що нерідко вони ілюструють абсурдність стереотипів про “жіночі” та “чоловічі” ролі й обов’язки в родині. Чоловіки, як правило, виявляються безпорадними й нездатними дати раду собі й дітям у побутових питаннях. Ясна річ, перш за все це смішно, проте в уважних глядачів можуть постати й різного роду питання.

Зокрема – чи аж так правильно й чесно, що жінка в традиційній українській родині виконує функцію обслуги, а чоловік навіть у критичній ситуації не може впоратися з побутовими обов’язками? І чи аж так справедливо нехтувати чи сприймати як належне виконувану жінками побутову та доглядову працю? Із такої точки зору шоу “Хата на тата” цілком можна сприймати саме як антисексистське – проте, оскільки це не є основною метою сценаристів, такі меседжі не лежать на поверхні, і для відповідних висновків глядачам доводиться “копати глибше”, аналізуючи контент».

«Від пацанки до панянки»

Сексистські конструкти можна зустріти й у проекті «Від пацанки до панянки». Мовляв, справжня «панянка» вміє ходити на підборах, знає, як поводитися на побаченнях з чоловіками і завжди має жіночний вигляд. Тобто кожну «пацанку» варто перетворити на панянку і навчити манер. Здавалося б, етикет — потрібна річ для кожної людини.  

Проте деякі випробування цього реаліті зовсім не пов’язані з етикетом. Наприклад, у одному з випробувань дівчат спочатку садять у машину і везуть до ресторану на побачення з чоловіком. При цьому, поки їде машина, дівчина має встигнути перевдягнутися у вечірню сукню та взути підбори. Якщо героїня зробити цього не встигала, їй доводилося сидіти з незастібнутою сукнею, соромлячись від того, що під нею видно нижню білизну. У цьому шоу у дівчини не запитують, чи хоче вона на побачення з чоловіком і чи подобаються їй чоловіки взагалі. Її не питають, чи хоче вона вдягти на побачення вечірню сукню і взути підбори. Дівчину також не питають, чи комфортно їй сидіти з незастібнутою сукнею під прицілом камер та знімальної групи.

Психологиня Катерина Гольцберг каже про стереотип «тюнінгованої» жінки у пошуках «ідеального чоловіка»:

«Ще одна непроста поведінкова лінія — переслідування під час знайомства. Культура сформувалася таким чином, що відмову познайомитися чоловік сприймає як запрошення до переслідування. Він не розуміє, що відмова є відмовою. У цьому випадку цінність чоловіка стає гіперцінністю. Сполучення цих двох культур дають нам загальну масову культуру, де чоловіка визнають добувачем, а жінку — його “обслуговуючим персоналом”. Тому загальна культура “привчає” жінок до бажання вдосконалювати себе,  здобувати корисні якості, “тюнінговати” себе, щоб мати кращого чоловіка, полювання на якого і пропонують такі передачі, як “Холостяк”. При цьому жінку легко можна поміняти, наче товар, про що нам розповідає передача “Міняю жінку”. Це принизливо і, на жаль, віддає середньовіччям. 

Такі шоу користуються популярністю через постійну мрію жінок про ідеального чоловіка. Такого, який вирішить усі їхні проблеми. Для багатьох жінок — це зручна парадигма. Ці передачі я не дивлюся, знаю про деякі з них від своїх клієнтів. У проекті “Від пацанки до панянки”, наприклад, дівчина має вдосконалити себе у “жіночих якостях” — стати красивою та доглянутою, “зручною” згідно з домостроєм, гарно пахнути, мати всі ознаки жіночності. Пухлі губи та довге волосся у цьому випадку є заманливими атрибутами для чоловіка».

Випускниця програми «Гендер, суспільство та представництво» Університетського коледжу Лондона Лілія Антонюк так описує це реаліті:

«12 дівчат, які не вписуються у рамки стереотипного образу ідеальної “леді”, опиняються у ситуації, коли так звані експерти та експертки шляхом, зокрема, психоемоційного тиску намагаються змінити їхній зовнішній вигляд та поведінку і привести у відповідність до уявлення, які суспільство схвалює та заохочує. Що це за уявлення? Серед них, для прикладу, наступні: дівчина має бути слабкою; вона не повинна висловлювати “негативні” емоції злості, розчарування, невдоволення; їй не варто вступати у суперечки; дівчина має бути стриманою, при цьому жіночною та елегантною; їй варто носити сукні та спідниці, а також ходити на підборах; завжди накладати макіяж та робити зачіску; тощо.

До речі, у першому сезоні шоу для учасниць також проводили уроки інтимного масажу та танців на пілоні. Відповідно, основна ідея шоу: жінка може досягнути успіху в житті (вийти заміж за олігарха) тільки за умови, якщо буде відповідати патріархальним установкам щодо прийнятного для “леді” зовнішнього вигляду, манер поведінки та характеру, незалежно від того, подобається їй це, чи ні. 

З усіх проаналізованих шоу лише одне містить певні позитивні елементи – це шоу “Хата на тата”. Решта ж мають абсолютно негативний вплив на формування свідомості дівчат та жінок, запрограмовуючих їх на те, що основним призначенням жінки у житті є “вдало” вийти заміж, задля чого вона має зовнішньо та внутрішньо відповідати певним “канонам”.

Чому ж такі шоу є популярними в Україні? Тому що, на жаль, в ментальності нашого суспільства переважає патріархальний характер, а телевізійні шоу – це комерційний продукт, прибуток яких формується за рахунок приваблення якомога більшої кількості глядачів та глядачок (переважно глядачок, адже саме жінки є їх основної цільової аудиторією). Відповідно до даних дослідження Фонду народонаселення ООН “Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок”, 69% респондентів (участь у опитуванні брали лише чоловіки) вважають, що найважливіша роль жінки – піклуватися про власний дім і готувати їжу для своєї родини; 67%  – що чоловік повинен мати вирішальне слово в ухваленні рішень у власній родині; а 63% переконані, що зміна підгузків, купання та годування немовлят – обов’язки матері.

Таким чином, телебачення, з одного боку, створює продукт, який відповідає очікуванням більшої частини населення задля максимізації свого прибутку, а з іншого боку – формує світоглядне бачення своєї аудиторії. Наразі, на жаль, воно сприяє, здебільшого, укоріненню  патріархальних забобонів та розподілу гендерних ролей».

Уявіть шоу, де чоловіків вчать манер. Таке колись показували на «1+1» 2012 року. Воно мало назву «Джентльменський набір». Тоді чоловічого аналогу шоу «Ladette to Lady» («Від пацанки до панянки») у світі ще не було. В програмі десятеро юнаків, що не відповідали уявленням масової авдиторії про ідеального чоловіка, мали стали джентльменами за час проєкту. Ідеальним чоловіком у промо-ролику передачі, до речі, називають Джеймса Бонда. Учасниками «Джентльменського набору» стали хлопці, які відповідали образам занудного ботана, шибайголови, священника-бармена, злодія та метросексуала. Тоді шоу мало низькі рейтинги, тому його показували лише один сезон. 

Співзасновниця видавництва «Creative Woman» Ірина Ніколайчук вважає, що у подібних проєктах працюють із «казковою ситуацією»

«Ситуація створюється не реалістична, а “казкова”. Головний герой шоу “Холостяк”, “за серце” якого “борються” героїні-дівчата – завжди такий собі “прекрасний принц” (популярний співак, актор чи впливовий бізнесмен). У “Від пацанки до панянки” “принцесами” мають стати самі героїні. Ототожнювати себе з цими образами широкій публіці не так просто, проте ілюзія того, що героїні-дівчата обох шоу є “людьми з народу”, все одно дуже виразно присутня. Чи варто говорити, що меседжі обох шоу є виразно сексистськими, і вони сценарно прописані як у взаємодії героїнь між собою, так і з організаторами чи ведучими. 

Почати варто з того, що і в тому, і в тому шоу переможницею найчастіше стає “найпринцесніша” учасниця. І, щоб досягти цієї “принцесності”, яка є нічим іншим, як максимальною відповідністю патріархальним ідеалам (особливо виразно це видно на прикладі шоу “Від пацанки до панянки”), героїня змушена ламати й перекроювати себе, заперечуючи “непринцесні” особливості власного “я”. Тож “на виході” ми дуже часто маємо чергову безлику “принцесу” замість особистості, хай вона й не завжди вписується (точніше підкреслено не вписується) в рамки соціальних уявлень про те, якою має бути жінка. 

І у “Холостяку”, і у “Пацанках” чимала увага відводиться нагнітанню конфліктів між учасницями (чи між учасницями та організаторами). Тут бачимо пряме підтвердження сценаристами шоу стереотипу про “жіночий колектив як гадюче кодло”, жіночу підступність та лицемірство як спосіб досягти мети в “Холостяку” – або ж карикатурне підкреслення “антисоціальності” й “антижіночності” героїнь “Від пацанки до панянки”. І те, й інше працює на комічний ефект, заснований на тому-таки осуді: конфліктна чи “лицемірна” жінка, як і нарочито груба і “неотесана”, не вписується в патріархальний образ “принцеси”.

Ці два шоу вирізняє також і те, що учасниці, хай навіть і приходять у шоу як “дівчата з народу” (хоча значна їх частина вже на момент початку зйомок є доволі популярними блогерками чи моделями), для аудиторії шоу сприймаються як селебрітіз. В результаті участі в шоу у них суттєво зростає кількість френдів та підписників у соцмережах, а багато з них стають медійними особами – моделями, акторками чи телеведучими. Тож в уяві широкої аудиторії ці шоу сприймаються не просто як спосіб “стати принцесою” (чи “вийти заміж за принца”), а й по-справжньому змінити своє життя, ставши відомими та впізнаваними. В цьому теж не в останню чергу криється пояснення популярності цих шоу – це такі собі, хай і викривлені й приправлені чималою дозою “сантабарбарності” й решти скандалів-інтриг-розслідувань, історії “попелюшок”, які стали принцесами. Такі сюжети українське суспільство теж неабияк полюбляє».

Медіакритик Отар Довженко для «Поваги» уточнив і телевізійний контекст цих проєктів: 

«Такі програми, на жаль, популярні не лише в Україні. Думаю, з тієї самої причини, що й усі реаліті-шоу, а також мелодрами і квазі-токшоу з акторами в ролі учасників “життєвих історій”. Вони замінюють глядачам реальне життя. Українське телебачення навіть у порівнянні з телебаченням багатших країн славиться своїми реаліті-шоу — в нас їх навчились робити умовно кращими і популярнішими, ніж у сусідніх країнах. Можна сказати, що це наша коронна національна телестрава, як борщ.

Чому саме програми, в яких жінку “покращують” для того, щоб вона була вартою якогось чоловіка? Вочевидь тому, що саме такий сюжет краще лягає у матрицю патріархальної свідомості глядачів.

Точніше, глядачок. СТБ, “Україна”, “1+1” — це все канали переважно для жіночої авдиторії, їхня цільова і найчисленніша авдиторія — жінки від 40 років до пенсійного віку. Я не хочу давати цій категорії узагальнювальну характеристику, бо це некоректно — серед цих жінок є дуже різні, але рейтинги свідчать, що жінкам таке подобається. У нас усе не так погано, як у Киргизстані, де у подібних шоу дівчат вчать догоджати майбутнім свекрухам.

Чи дивилися б шоу про те, як виховують чоловіків або підшукують нареченого для жінки, якби його створили “для балансу”? Не уявляю, але не виключаю, що дивилися б — як щось екзотичне. На телебаченні була і програма, в якій оголені жінки мили машину, і така, в якій людям треба було швидко пролізти в дірку у рухомій стіні. Але довготривалий успіх телепроєкту можливий тільки тоді, коли програма влучає не лише в цікавість, а й у потребу аудиторії. Боюся, що потреба патріархальної аудиторії — бачити патріархальні сюжети.

І поки аудиторія з іншими гендерними і взагалі світоглядними установками не доросте до 40-60 років, ситуація не дуже зміниться. Заборонити такі шоу неможливо, як і заборонити, наприклад, любовні романи, де жінка мріє про багатого принца».

Олександра Кривко

Повага запрошує медіа холдинги та ЗМІ до діалогу про подолання гендерної нерівності у ваших редакціях та контенті, який виробляють медіа в Україні

Схожі записи

Зеленський призначив чотирьох нових послів — серед них дві жінки

admin

Взяли моє фото і прималювали… — журналістки про булінг у мережі

admin

«Не сексист» – етична комісія визнала невинним професора Білобривку

admin

Залишити коментар