Image default
Колонки

Закриті політичні й бізнесові чоловічі клуби активно знищують країну

У кожного й кожної з нас є своя частка в «Нафтогазі України», в «Укроборонекспорті», в «Укрспирті» й навіть у «Конярстві України».  І ще в більш ніж 3 000 підприємств. Адже це – державні компанії. Ті компанії, які належать нам із вами.

І саме держава – найбільший власник активів в Україні. Але оскільки управління цими активами відбувається непрозоро й неефективно, то діяльність державних підприємств – постійне джерело корупції і приносить чималі збитки державі. Тобто нам із вами.

Я впевнена, що переважна більшість людей просто нічого не знає про корпоративне управління та функціонування державних підприємств.

Отже, лікбез для охочих хоча б наблизитися до розуміння теми.

Нині 3 444 підприємства перебувають у державній власності. Керують ними понад 80 суб’єктів. За часів незалежності цей сектор української економіки майже не зазнав змін.

Знаєте, чому? Державні підприємства – це зазвичай джерело фінансування політичних партій і банальне збагачення посадових осіб. Припустимо, ви політична сила й вам потрібні фінанси на вибори. Ви призначаєте керівника, заступника керівника чи голову департаменту на державному підприємстві. Він починає ухвалювати рішення у ваших фінансових та політичних інтересах. Це погано для бізнесу і знижує ринкову вартість підприємства та його прибутки. Але це не проблема для вас особисто, тому що це державне підприємство, і втрати несуть платники податків – громадяни України. А ви завжди у виграші. Навіть на чахлому й дохлому підприємстві.

Кожне третє державне підприємство в Україні – банкрут. І лише п’ять державних компаній прибуткові.

З державних компаній крали, крадуть і продовжуватимуть красти. На жаль, це специфіка і реальність країн на ранній стадії розвитку, зі слабкими інститутами й високою толерантністю до корупції в суспільстві.

Навіть фінансові звіти не всі державні компанії публікують. Тобто 40 мільйонів власників – нас з вами – і близько не знають, скільки заробляється й витрачається грошей у компаніях, що робить керівництво, які управлінські рішення ухвалює тощо.

Крім того, саботується створення Наглядових рад. А саме такі ради — це найкращий інструмент захисту держкомпаній від політичного впливу. Наглядова рада контролює компанію й менеджмент, створює стратегічне бачення, призначає генерального директора, оклад, компенсації, бонуси та інше.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бути жінкою в СРСР або Рожева куртка для моєї мами

Народні депутатки України Ольга Бєлькова та Вікторія Пташник розробили та подали зміни до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних прав та можливостей громадян із представництва у наглядових радах та органах правління державних унітарних підприємств, господарських товариств та державних банків».

Цими змінами передбачене «запровадження гендерних квот щодо корпоративного управління підприємств на рівні 40 відсотків державними унітарними підприємствами та господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі».

Ідеться про те, що відбір та призначення на посади членів Наглядової ради здійснюється з дотриманням представництва  кожної статі. Якщо жінок, до прикладу, більше в Наглядовій раді (фантастика, звісно, так ще ніколи й ніде в нас не було), то тоді гендерна квота для чоловіків має становити 40 відсотків. І навпаки.

Підхід до управління державними компаніями треба кардинально змінювати. Бо ці закриті політичні й бізнесові чоловічі клуби доведуть країну до ручки. Жінки не проходять відбори до цих чоловічих тусовок. І не тому, що мають менше знань, досвіду чи спроможності. А тому, що в цій царині домінують нерівність і дискримінація.

Ольга Бєлькова, авторка законопроекту про гендерні квоти і народні депутатка, потрапила у Верховну Раду теж за квотою і з волі, власне, Віталія Кличка, лідера партії Удар. Для того, щоб вибір був зроблений на її користь, їй потрібно було мати дві українські освіти, одна з яких з відзнакою, і закінчити Гарвардський університет в Сполучених Штатах.

Ольга  – одна із тих, чиї законопроекти в частині ринку газу розглянуті і проголосовані. Але на конкурсі в одну із Наглядових рад, у неї запитали не про досвід і освіту, не про процеси і підходи. У неї запитали, як вона, бідненька, буде там  працювати з керівниками-чоловіками?

Тобто писати закони, гарувати, боротися, наводити порядок у газовій сфері – будь ласка. Але збоку, скраєчку, щоб не дратувати чоловіків-керівників-небожителів.

Можливо, я б не торкнулася цієї теми, якби не дискусія в одній закритій групі, де раптом виникла напруженість через гендерні квоти. У групі, варто сказати, знаходяться розумні люди, які впливають на безліч сфер в суспільно-політичному житі країни. І раптом – шалений опір чоловіків. З абсолютно безглуздою аргументацією.

Вони кажуть: а де брати жінок для заповнення цих квот?

Серйозно? А звідки ви берете чоловіків?

Вони кажуть: обирайте не за квотою, а за професійністю!

Серйозно? А чоловіків чому ви обираєте не за професійністю?

Квоти – це тимчасовий механізм регулювання в суспільстві, яке заточене під чоловіків. Підхід: професійний відбір і, за рівних умов, квота для недопредставленої статі.

Єврокомісарка з питань юстиції Вів’єн Редінг пропонує негайно почати впроваджувати законодавчі зміни, щоб більше жінок отримали доступ до управління компаніями. Статистика й досвід свідчать, що максимальну ефективність показують ради, які складаються зі спеціалістів обох статей. Краще працюють диверсифіковані компанії – у світі вони показують вищі результати.

Норвегія, Ісландія, Канада, Австрія вже встановили квоти за жінками-професіоналами в управлінні компаніями.

Найсправедливіша ситуація у країні, яка досить багато зусиль спрямовує на дотримання гендерної рівності – у Норвегії. Там управлінням підприємствами займаються 42 відсотки жінок.

Марґіт Ґетерт,  спеціаліст із жіночих та гендерних питань із Німеччини, вважає, що «квотування може бути раціональним скрізь, де йдеться про владу, гроші та вплив». І пояснює, що «йдеться не про те, що немає кваліфікованих жінок, а про те, що їм просто не вдається потрапити “нагору”.

Тому намагання закріпити квоти законодавчо треба вітати й підключатися до лобіювання законопроекту щодо запровадження гендерних квот у Наглядових радах державних компаній.

Я точно не хочу, щоб моєю власністю керували за принципом приналежності до чоловічого клубу вибраних. Я хочу, щоб до керування також прийшли  розумні, кваліфіковані, освічені, відповідальні жінки,  яких я знаю, і знаю, що вони спроможні на рішучі й чесні кроки.

Експерти називають становище у сфері корпоративного управління повзучим захопленням України. І до цього повзучого захоплення причетні якраз чоловіки. Жодна жінка не була допущена до керування великими компаніями.

Якщо в чоловіків не вийшло зробити нашу країну заможною і щасливою, то, може, варто допустити жінок?

Та ж Маргарет Тетчер, яку так активно ставлять до прикладу, коли стверджують, що їй не потрібні були квоти, щоб керувати країною в складний час, якось сказала таке: «Якщо ви хочете щось обговорити — ідіть до чоловіка, якщо хочете реально зробити — ідіть до жінки».

Зоя Казанжи

Схожі записи

Просто не гнобіть інших жінок

admin

She for He: феміністки та «дискримінація чоловіків»

Наріжна Вікторія

Дівчинка для биття

Власюк Ганна

Залишити коментар