Повага
Колонки

8 Березня: Зберегти не можна скасувати

Нещодавно ми мали сумнівне задоволення спостерігати «бета-тест» під назвою «День української жінки». А нині вже стрімкими кроками наближаємося до справді знакової дати — 8 Березня. А це означає лише одне — кількість дискусій щодо того, що і як святкувати, може загубитися десь за горизонтом.

Хтось голосно кричатиме «Геть радянське свято!» Хтось за звичкою принесе дружині мімози та гель для душу. Паралельно нарвавшись на критику за картинку «залишатися такими ж красивими, добрими та жіночими». Хтось скаже «не на часі». А хтось укотре нагадає, що 8 Березня — це не день жіночності, весни та квітів, а день боротьби за права жінок.

Читайте також: Чи залишити вихідний 8 Березня: «Дія» запустила опитування

Дискусії про це свято почалися не сьогодні й навряд чи завершаться найближчим часом. Але тема важлива, і її не можна залишати осторонь. Тому пропоную сьогодні подумати про те, чому 8 Березня може бути для нас важливим. Що робити з «Днем української жінки» та чому спроби підмінити День боротьби за права жінок різноманітними «днями матері», «днями берегинь» та «днями весни» не є конструктивним рішенням.

8 Березня — не радянський винахід

Я не буду тут детально переповідати історію 8 Березня, лише хочу коротко нагадати про основні моменти.

Міжнародний жіночий день, що спочатку не мав фіксованої дати, бере свій початок із жіночих демонстрацій на рубежі століть у США. І як свято вперше відзначався також у США 28 лютого 1909 року під назвою Національний день жінки. Після цього ініціативу підхопила Європа (день міг випадати на різні дати в діапазоні кінець лютого — початок березня). А вже новостворений СРСР навішав на свято своє ідеологічне підґрунтя, яке ми можемо бачити й донині.

Тобто це свято не вигадали в Радянському Союзі, останній лише привласнив та споганив його. А пострадянська Росія ще дужче закріпила за ним гидку славу «дня окраси колективу».

Читайте також: 8 Березня здорової людини

«День української жінки» як лакмусовий папірець

На мою думку, мало що могло дужче підкреслити необхідність зберегти 8 Березня як день боротьби за права жінок, ніж реакція частини суспільства на спроби запровадити «День української жінки».

День, який нібито мали б відзначати 25 лютого, офіційно ще ніхто не затвердив. Зате в соціальних мережах уже з самого ранку не можна було відбитися від кітчевих листівок із молодими, канонічно красивими дівчатами у віночках, зображення яких доповнював текст на кшталт «ви наші берегині, охоронниці вогнища, прекрасні україночки, матері, захисниці та окраса нашого життя».

Свято не врятувало навіть те, що його «прив’язали» до дня народження Лесі Українки, бо про феміністичні погляди самої письменниці згадували набагато менше і переважно ті, хто й так їх поділяє. 

Цей день показав невтішний зріз суспільства, для якого жінка здебільшого — це все ще «окраса колективу та родини й мати-берегиня», просто цього разу вона у вишиванці. Те, як саме велика кількість людей зрозуміла сенс нового свята, вказало на значні проблеми з гендерними стереотипами щодо жінок в Україні. І, як на мене, від звичайного святкування дня народження Лесі Українки з відповідними заходами було б набагато більше користі. 

Чому нам потрібен День боротьби за права жінок?

Звісно, боротися за свої права треба щодня, а не лише на спеціально відведені свята. Але дні, присвячені жіночій боротьбі, додатково сприяли видимості жіночих проблем та слугували потужним способом наголосити, що «ми є, нам є що сказати, наша думка теж має бути врахована». Дискусії щодо суті цього дня призводять до «розмивання» та неприйняття його ідей у суспільстві.

Якщо подивитися на більшість пропозицій щодо заміни 8 Березня на інше свято, то можна побачити, що це здебільшого про зміну форми, але не суті.

Абстрактний день жінки, день матері, день весни й краси, день сім’ї чи день жінок-мироносиць не можуть виступати повноцінними замінниками 8 Березня. Оскільки вони або взагалі не мають стосунку до теми боротьби за права жінок. Або розглядають лише один із аспектів життя жінки, маючи при цьому засилля шкідливих гендерних стереотипів. 

Наприклад, День матері не підходить, бо материнство — це лише одна з можливих опцій, а не характеристика жінки як такої. А День жінок-мироносиць має відверто релігійний характер, що недоречно для жінок, які не сповідують християнства. Про «свята весни й краси» взагалі говорити не хочу.

Нам потрібен саме День боротьби жінок за свої права. А не штучне чи натягнуте свято, у якому тема прав жінок звучить першою з кінця, та й то не факт.  

Що ж робити?

Питання долі 8 Березня все ще складне й потребує обговорення. На мою думку, 8 Березня можна зберегти та спробувати очистити від «мімоз» і «серпа з молотом», повернути йому справжній феміністичний сенс. Але не намагатися скасувати чи замінити його на щось, що віддалено нагадує згадування жінки в назві.

Дискусійна, але доволі цікава ідея позбутися фіксованої дати й офіційно відзначати наш український День боротьби за жіночі права, наприклад, у першу неділю березня. Важливо, щоб цього дня був вихідний, бо Марш рівності та численні феміністичні заходи неможливо повноцінно провести в робочий час.

Як варіант, можна започаткувати цілковито нове свято або залишити 8 Березня вихідним — як було. Про це можна і треба говорити, але важливо, що  ухвалювати рішення про День боротьби жінок за свої права мають зокрема й жінки, які борються за ці права, а не лише люди, для яких що День матері, що День сім’ї, що День мімоз — усе одним миром мазане. 

Вікторія Moriweather

Схожі записи

Чому чоловіки у листопаді не голяться, а жінки це підтримують

…а мені нудно (інтерв’ю з секс-працівницею)

Що про це думає твій хлопець?

Настя Юрченко