Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Як уникнути зґвалтування» або Що не так із порадами для жінок?
Статтi

«Як уникнути зґвалтування» або Що не так із порадами для жінок?

Злочини мають таку ж давню історію, як і сама людська цивілізація. Розуміння цього явища змінювалося та розвивалося, удосконалювалися методи виявлення та боротьби з ними. Але в той же час, злочинці теж не стояли на одному місці й віднаходили все нові й нові способи вершити свої темні справи, уникаючи за них покарання. І скільки існуватимуть злочинці, стільки людство буде шукати ефективні способи  протидії. 

Неприємний посмак віктімблеймінгу

Сексуальні злочини — особлива категорія правопорушень. Мабуть, немає людини, яка б ніколи не чула про те, що зґвалтування — це синонім «збезчещення», «втрати чистоти», «сорому», але не для ґвалтівника, а для потерпілої. Не злочинець, а потерпіла вважається «брудною» та «осоромленою», що призводить як до великої кількості прихованих злочинів, так і до розгалуженої системи правил, яких має дотримуватися людина, щоб уникнути сексуальної агресії, а з нею й осуду суспільства. 

Спроби навчити жінок не ставати потерпілими від насильства вже стали звичною частиною нашого інформаційного простору. Люди пишуть безліч порад на цю тему, бо хочуть вірити, що існують правила, дотримання яких убереже їх від чиїхось злих намірів та допоможе суттєво зменшити кількість випадків сексуального насильства. 

Далеко не завжди ці люди розділяють мізогінні уявлення про вину потерпілої чи хочуть виправдати ґвалтівника. Вони можуть навіть прямо писати чи казати про невинуватість потерпілої. Але після прочитання таких порад все одно залишається неприємний посмак віктімблеймінгу та відчуття того, що знову ми йдемо кудись не туди. Чому ж так? Спробуємо розібратися.

Читайте також: «Українська Моніка Левінські»: Як медіа виправдовують насильство

Давайте спершу подивимось на самі поради для жінок

Найчастіше це варіації на тему:

  • не йди в гості до незнайомих людей, уникай побачень у потенційно небезпечних місцях;
  • не ходи пізно ввечері, уникай сумнівних, темних та безлюдних місць;
  • залишай свій маршрут та контакти близьким, повідомляй про своє місцеперебування; 
  • слідкуй за своїми напоями, не бери жодних «цукерок» у незнайомців;
  • не показуй своєю поведінкою, одягом, розмовами, що ти «доступна»;
  • носи з собою засоби самооборони чи проси когось тебе зустрічати;
Ілюстрація Вікторії Moriweather

Окрім передостаннього пункту, який прямо перекладає вину на потерпілу, на перший погляд, нічого страшного. Базові поради з безпеки, яким вчать дітей ще змалечку, мати на увазі зайвим не буде. Але. Є одне велике «але». І воно в тому, що всі ці поради для жінок мають певні проблеми, які бажано озвучити й зрозуміти.

Проблема 1. Осуд

Дуже часто ці поради для жінок використовують не як спробу запобігати насильству, а для звинувачення потерпілої. Їх озвучують тоді, коли попереджати уже пізно, бо злочин стався. Замість співчуття жінка отримує перелік цих самих напучувань та вердикт «сама винна, треба було раніше думати».

Пригадаймо нещодавній випадок із «п’яними вечірками». Що можна було найчастіше почитати в коментарях під новиною? Те, що потерпілі дівачата мали б здогадатися, куди вони йдуть і навіщо їх туди запросили. І таких «порадників» буде необмежена кількість під будь-якою резонансною новиною про зґвалтування. 

Ставлення суспільства до жінок, які пережили зґвалтування, традиційно жорстоке, а звинувачення — не поодинокі випадки, а масове явище. 

«Я не звинувачую, але вона могла б сама зрозуміти, що не треба йти додому до незнайомця», — типовий приклад використання цих порад для жінок, який лише шкодить потерпілим від насильства та цілком справедливо викликає негативну реакцію. 

Проблема 2. Неуніверсальність 

Це майже ніколи не озвучується в статтях на кшталт «Як не стати потерпілою від сексуального насильства». Але навіть найкращі поради не є універсальними й призначені лише для зменшення потенційної небезпеки у конкретній, чітко окресленій ситуації.

Одяг чи колір волосся не вплине на ризик зґвалтування, коли ворожий солдат зі зброєю вдерся у ваш будинок. Порада не пити з незнайомцем нічим не допоможе, якщо ґвалтівник — це давній друг чи родич. Злочинець у темному під’їзді не стане вас ввічливо питати, повертаєтесь ви з «вписки» чи просто працюєте допізна, намагаючись прогодувати себе й дитину. 

Читайте також: Про злочинців і «провину потерпілих»

Тут можна згадати виставки на кшталт «У що вона була вдягнена?», де можна було побачити не лише одяг жінок, які зазнавали сексуальної агресії, а ще й ознайомитися з обставинами злочину. Величезна кількість таких злочинів відбулася в ситуаціях, далеких від наших уявлень про «коротку спідницю» та «темні кущі». 

Навіть корисні та дієві поради працюють лише у тих ситуаціях, для яких вони призначені. А за інших обставин можуть тільки шкодити. Захиститися ж від усього неможливо, бо проблема зґвалтування не в поведінці жінки, а в існуванні ґвалтівників.

Проблема 3. Насмішки 

Жінку, яка намагається максимально дотримуватися порад із безпеки, суспільство висміює, називає «ханжою», «хворою» та «мізандрічкою». Варто лише заговорити про потенційну небезпеку чоловічої компанії для жінок, як відразу з’являється хор тих, хто запевняє, що ви все перебільшуєте, з ними такого ніколи не було, вони вміють обирати «нормальних», і взагалі, що, тепер розписку перед сексом брати?

Деякі чоловіки можуть дуже ображатися на відмову зайди в гості чи прогулятися парком, думаючи, що їх всіх вважають ґвалтівниками.

Якщо мова йде не про здійснений злочин, а лише про потенційні ризики, для багатьох людей це лише привід посміятися над «хворими феміністками», які «всюди бачать насильство» та хочуть заборонити секс, красу, гігієну, науку, правопис, здоровий глузд та існування чоловіків.

Проблема 4. Обмеження 

Не варто також забувати, що спроби убезпечити себе від усіх ризикованих ситуацій — це суттєве обмеження повноти життя людини, яка не може дозволити собі те, що для інших людей є нормою. Прогулянки ввечері, запрошення на вечірки, поїздки в таксі, похід у бар чи нічний клуб — це все потенційні ризики й привід сказати «сама винна». 

Але мало хто добровільно захоче жити у відчутті постійної загрози та щосекунди думати про ґвалтівника з темного закутка. Це не означає, що не треба думати про безпеку взагалі, але треба розуміти, що в теорії сексуальне насильство може відбутися будь-де і за будь-яких обставин, звести його ризик до мінімуму — це побудувати собі бункер і не вилазити звідти до кінця життя. Не дуже приємна перспектива, чи не так? І чому жінка, а не потенційний ґвалтівник, має обмежувати себе в усьому?

Проблема 5. Неконтрольованість 

Як ми вже з’ясували, злочинець, який вирішив напасти на вас у під’їзді чи темному дворі, не стане запитувати, чому ви повертаєтеся пізно ввечері й чому вас нікому зустріти. Є ситуації, на які ми не можемо вплинути, бо вони зачіпають простір поза нашими можливостями контролю.  

Наприклад, жінка, що повертається з роботи пізно ввечері єдиною неосвітленою дорогою, може не мати змоги просто взяти й перестати працювати на цій роботі, ходити цією дорогою чи жити в такому місці. Чим їй допоможе порада не ходити пізно ввечері, якщо вона живе коштом цього, а взимку, наприклад, «пізно ввечері» вже починається мало не з п’ятої години? Не кожну з нас є кому зустрічати, не кожна може ходити з охороною, переїхати в більш безпечний район чи дати відсіч силою. Але кожна потребує безпеки та має право на неї. 

Проблема 6. Зміщення фокуса 

У той же час, мотиви злочинця — це темний ліс. Він може «спровокуватися» на колір волосся, деталь одягу, ім’я, голос, факт вашого існування. Він може просто вибігти звідкись із бажанням напасти на першу зустрічну. Може довго «пасти» жінку, очікуючи найкращого часу для здійснення злочину. Злочинець завжди має фору, бо саме він вирішує здійснити злочин, вирішує, що його «провокує» та обирає момент, коли жінка буде найбільш вразлива. 

Жінці ж пропонують «передбачити» всі можливі варіації небезпеки та дотримуватися великої кількості порад різного ступеня адекватності. Тоді як злочинець уявляється невидимим стихійним лихом, яке може взятися нізвідки й зникнути в нікуди. Але це не так. 

Сексуальні злочини існують доти, поки є люди, які хочуть та можуть їх вчиняти. У цих людей є ім’я, адреса, минуле, вони живуть поряд із нами та відчувають свою безкарність там, де суспільство говорить лише про жінок та їхню поведінку. Поради жертвам зміщують фокус зі свідомого злочину на якісь умовні «помилки» жінок, які мали б подумати й за себе, і за ґвалтівника. Але жодних порад чоловікам, як не вчинити зґвалтування, суспільство не дає. Натомість, уся увага — на потерпілих від насилля.

Проблема 7. «Клітка з левами»

Цей останній, сьомий, пункт не лише завершує наш перелік, але і є таким собі «останнім контраргументом» тих, хто уже прочитав попередні шість. Мовляв, злочини існували завжди, можна скільки завгодно говорити про невинність потерпілої, але краще попередити, ніж потім «шукати тіло». Ви ж не підете у клітку з левами без захисту чи не станете перебігати дорогу в неналежному місці лише тому, що вам ніхто не має права зашкодити?

Саме такому розумінню сексуальних злочинів вчать і сьогоднішні підручники з основ здоров’я де, як влучно зауважила блогерка Катя Бльостка, майже прямим текстом перекладається відповідальність на жінок: 

«Автори цих книг узяли лише одну, вигідну для стереотипізації суспільства (особливо, жіночої її половини) частину віктимології, і недолуго використовують її у пояснені теми «Сексуальне насилля» підліткам», — пише Бльостка у своєму блозі. 

Усі зображення зі сторінки Каті Бльостки

Я теж добре пам’ятаю ці підручники, а також декілька інших, за якими ми вчились, де теж теми сексуальних злочинів обговорювалисьу подібному ключі.

Але зґвалтування — це не порушення правил дорожнього руху, не стихійне лихо і не напад левів. Урагани чи хижі тварини, звісно, наряд чи розуміють концепцію прав людини та Кримінальний кодекс, але вони й не голосують на виборах, не мають водійських прав, кредитної історії, власних грошей та ставлення до себе як до рівноправних членів суспільства. Ґвалтівники дуже люблять розповідати про свої «інстинкти» та «природу», але чомусь не поспішають здавати свої паспорти та тікати в ліс. Вони просто чудово розуміють, що значна частина суспільства в це повірить та буде на їхньому боці.

Читайте також: Зґвалтування і помста: Мистецтво як спосіб рефлексії травматичного досвіду

Але це не означає, що ми маємо потакати їм та відмовляти у здатності контролювати свої вчинки. Якщо суд не визнав людину такою, що не може відповідати за свої дії, це означає, що вона цілком здатна контролювати себе. І зґвалтування в такому випадку — свідомий злочин, а не абстрактне лихо, з якого не спитаєш. 

Чи можна зробити висновок, що не треба жодним чином піклуватися про свою безпеку, викинути всі газові балончики та закрити курси жіночої самооборони? Звісно, ні. Наш світ ще дуже далекий від ідеалу й зовсім не факт, що ми на власні очі побачимо часи, коли можна буде не зачиняти двері на ніч. Але маємо визнати той факт, що поради, як уникнути зґвалтування, не будуть потрібні, якщо не буде самих зґвалтувань. А єдина причина зґвалтування — існування ґвалтівників. І поки суспільство буде говорити лише про потерпілих жінок, радити їм щось, під мікроскопом аналізувати їхню поведінку, але не звертати увагу на справжню причину сексуальних злочинів, ми не зробимо ані кроку до того, щоб сексуального насильства справді стало менше.

Вікторія Moriweather

Схожі записи

Рух, який домігся заборони абортів у Польщі, заходить в Україну

Параска Плитка-Горицвіт та її магічний реалізм

Народжувати не варто жити без дітей