Повага
Колонки

Про злочинців і «провину потерпілих»

Я дуже тішуся, що Національна поліція відреагувала на історію про 19-річних хлопців, що фільмували своє знущання над дівчатами. Дві вручені підозри вже вселяють надію, що кривдники будуть покарані. А резонанс цієї історії стане для когось прикладом, що так не можна.

Але, як часто буває, чим більше про якусь проблему говорять, тим більше нових проблем стають очевидними. Про вину, злочин та покарання я маю свою точку зору як людина, що читала закони України. І мені болісно і важко з двох новин, які маємо в результаті великої суспільної уваги. 

Чимало людей справді переконані, що якась поведінка нібито може спровокувати злочин

Це перша проблема. 

За кілька днів я побачила чимало огидних коментарів, які грубо звинувачують потерпілих у тому, що сталося. Чимало людей справді переконані, що якась поведінка нібито може спровокувати злочин, а отже це пом’якшує вину кривдника. Навіть не так — перекладає її на плечі тих, хто постраждали. 

Особливо вразили коментарі штибу «у нас війна, а ви займаєтеся черговою грантовою штукою». Те, що під час війни в столиці нашої країни цинічні істоти змушують суспільство займатися покаранням для них, чомусь цих коментаторів не обходить.

Є дуже проста істина — у злочині завжди винен злочинець. У злочині НІКОЛИ не винні потерпілі. Це давно про закон. Але ще чомусь не про суспільну мораль.

Проблема цієї історії з-поміж іншого в тому, що я не можу бути впевнена в своїй безпеці і робити те, що легко може робити хтось інший.

Я це пишу, вважаючи себе абсолютно вільною завжди чітко казати «ні». І достатньо сильною, щоб прописати кривднику в «кабіну». Але дозвольте кілька історій.

Літо 2021

Я виходжу на вечірню прогулянку в спортивних шортах і футболці. Випадково зустрічаю чоловіка, якого вже бачила раніше. Він іде за мною. Спершу думаю, що це накрут. Зупиняюся, щоб перев’язати шнурівки. Він проходить повз, але теж зупиняється, імітує якусь дію. Я йду далі, і вже точно певна, що він мене переслідує. Зупиняюся біля супермаркета, і бачу, як він ховається за автівками. Телефоную братові й іду йому на зустріч. У момент, коли зупиняюся написати повідомлення братові, переслідувач «випадково» натикається на мене і стискає мої сідниці. Рефлекторно заїжджаю йому в обличчя правою. Він починає тікати. Мене забирає брат. Це мій район, мій звичайний день. Я більше не почуваюся вільною там гуляти.

Осінь 2021

Добрий приятель (знаний у вузькому колі, до речі) запрошує мене погостювати в іншій країні, де працює. Завчасно обговорюю з ним моє ставлення до цієї поїздки, пояснюю, що сприймаю його як друга. У відповідь він запевняє, що я себе накрутила, і що це дружня подорож. Каже, що розуміє моє хвилювання, але у мене буде власний простір для ночівлі, і я можу цілковито в усьому покластися на нього.

Натомість після приїзду з‘ясовується, щоб він живе не там, де казав територіально. Ідеться про помешкання за містом. Крім того, з ним мешкає його друг. Таким чином, о 22:00 я опиняюся в чужій країні, в передмісті, де майже немає вуличного освітлення, з невідомим чоловіком у квартирі. Той, що запросив мене, починає хаотично вживати алкоголь і наполегливо пропонує мені випити. Ходить із голим торсом. І на моє питання, де я спатиму, обурюється. Мовляв, як це ти не хочеш спати зі мною? 

Зрештою, я ночую в коморі, з ножем під подушкою і защепом на дверях. Прокидаюся від кожного шурхоту. Вранці бронюю готель. Попри все, намагаюся обговорити ситуацію – раптом я себе таки накрутила. Чую щире нерозуміння, що не так. Чому він не може зайти зі мною в готель? Чому не може взяти мене за руку? Як йому тепер спати після мого вчинку?

Лютий 2023

Я на півдні. Працюю в Херсоні, на ніч приїжджаю в Миколаїв. Не можу знайти готель, тому бронюю окремий номер у хостелі. Прибуваю ввечері з бронежилетом і технікою. Очевидно, що я тут працюю. Вранці виходжу на коридор і кажу «Доброго ранку» випадковій людині. Після цього ввечері до мене приходить хлопець, із яким я привіталася, стукає в двері й запрошує провести разом час. Після пояснень, що ні, я працюю, намагається зайти всередину. Потім приходить ще раз. З‘ясовується, що я привіталася вранці, і він думав, що це натяк на секс. А потім я була в одязі без бра —  теж натяк на секс. А потім я в своєму номері була в піжамі — натяк на секс. Нагадую, про те, що я сказала «ні, не хочу спілкуватися». Це натяк на що? У відповідь — ви ж кажете «ні», а самі хочете, щоб ми на вас накинулися «як тигр». Людина не припиняє розмову, навіть коли я кажу, що завтра мене забирає хлопець. Я не можу бути спокійною, що знайду житло, і там комусь не спаде на думку, що моя присутність у сусідньому номері — натяк на секс.

Мені хочеться бути впевненою, що суспільство не толеруватиме злочинця

Ви скажете, що тусовки, на які дівчина добровільно прийшла, — це інше. Але це не інше. Тому що я вживаю алкоголь, я любила вечірки раніше, одягала короткі сукні, робила макіяж. Я припускаю, що маю досить сексуальний вигляд. У мене гарне тіло, яке я підкреслюю одягом, бо подобаюся собі. У мене є фото в білизні в інстаграмі, я не ношу бра, не бережу цноту для одного-єдиного.

Читайте також: Хто виховав мізогінію у 20-річних?

Я звичайна смертна і жива людина. Мені хочеться бути впевненою, що моїй безпеці не загрожує злочинець, який може вбачати провокацію в моєму існуванні. І впевненою, що суспільство не толеруватиме злочинця.

Мене паралізує від  думки про те, як почуваються дівчата з тих відео. Я надто часто чую, що комусь із жінок складно виставляти свої кордони. Але це не означає, що їх можна ґвалтувати, бити, знущатися над ними. 

Служити в армії — це честь, а не покарання

Це про другу проблему. Бо більшість людей все-таки не схвалювали дії хлопців. Але соцмережі раптово зарясніли реакціями типу: «на фронт їх», «до військкомату», «чому не на фронті».

Здавалося б, у країні, де до зброї стали десятки тисяч громадян, що ризикують собою, таке малоймовірно. Але в суспільстві досі побутує думка, мовляв, якщо війна — це жахливо, то армія — це покарання. Тому злочинців треба відправляти в окопи боронити землю.

Проте служити в армії своєї країни — це честь, а боронити землю в складі української армії, яка дає відсіч ворогу, що значно переважає кількісно, — це честь найвищої проби. Тому що українські воїни й воячки — це про якість та доблесть. Українські воїни й воячки — це сила і відповідальність. Щоденно зіштовхуючись із ризиком загинути, вони готові служити народу України. Як вони мають почуватися, коли їхню службу сприймають за кару?

Утім шестеро фігурантів резонансної справи таки отримали повістки до військкомату. Можливо, служба — це те, що вони мали би робити у воюючій країні. Але служба, яка стає покаранням, — це, на мою думку, ляпас українським Збройним Силам. А разом із тим — і всьому суспільству, яке хоче бачити в Україні верховенство права та належну кару за злочин кожному винуватцеві.

Надія Суха,

журналістка

Схожі записи

Чи буває сексизм щодо чоловіків?

Жінка – значить винна. Приваблива – ще винуватіша

Анастасія Мельниченко

Чиє свято?