Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Українська Моніка Левінські»: Як медіа виправдовують насильство
Статтi

«Українська Моніка Левінські»: Як медіа виправдовують насильство

Останнім часом українські ЗМІ все більше пишуть про насильство. Та не всі медіа займаються просвітницькою діяльністю або дають поради, як вберегтися від насильницьких дій. Деякі журналісти й журналістки навпаки намагаються надати ситуаціям зайвої скандальності та шукають приводів, аби виправдати насильника. Як це відбувається?

Хто ж винен «насправді»?

Тема насильства піднімається в українському інформаційному просторі все частіше. Жінки та дівчата відкрито розповідають про пережите на своїх сторінках у соцмережах, у колонках для онлайн ЗМІ, ідуть у поліцію, звертаються на гарячі лінії в пошуках допомоги. Чималу роль у цьому зіграли популярні кілька років тому флешмоби #янебоюсьсказати та #metoo. Саме тоді дівчата по всьому світу, зокрема і в Україні також, зрозуміли, що мовчати вже не вигідно, а говорити — не страшно.

Такі публічні кейси нерідко викликають великий резонанс у суспільстві. Кожен випадок насильства жваво обговорюють у соціальних мережах, шукаючи, хто ж винен «насправді» — постраждала чи кривдник. Жінок часто звинувачують у тому, що вони «гуляли допізна», «відпочивали в барі самостійно», «вдяглися надто відверто» або «якось не так» дивилися на чоловіків. 

Такий підхід використовують не лише «диванні експерти» в Фейсбуці, але й засоби масової інформації. Особливо — регіональні або локальні медіа, які беруться висвітлювати тему насильства або зґвалтування у своєму регіоні. Як це відбувається — розглянемо на прикладі кількох публічних кейсів. 

Історія Оксани Макар

Цей випадок, який трапився у 2012 році, був і справді гучним. 18-річну мешканку міста Миколаїв Оксану Макар знайшов на смітнику випадковий перехожий — вона лежала в купі підпаленого сміття. Дівчина боролася за життя. Вона змогла покликати на допомогу та назвала імена своїх кривдників, а за десять днів померла від травм, несумісних із життям — мала сильні опіки всього тіла.

Як з’ясувалося, 9 березня 18-річна Оксана Макар приїхала до Миколаєва й зайшла до кафе-бару «Рибка» в центрі міста. За свідченнями барменки, дівчина випила тільки банку пива. Потім у кафе з’явилися хлопці. Оксана пересіла за столик до них, вони пригостили її спиртним, після чого швидко сп’янілу дівчину забрали до себе на квартиру. Там по черзі кілька разів зґвалтували та спробували задушити. Будучи певними, що Макар уже померла, винесли її на смітник, підпалили та залишили.

«Сама винна»?

Згодом в українських медіа почали з’являтися публікації з заголовками про те, буцімто мати й батько Оксани Макар мали судимості. А сама Оксана притягалася до відповідальності «за проституцію». Про це написали зокрема й загальноукраїнські медіа, наприклад, 24 канал, Комсомольская правда в Украине, Главред та інші, а також регіональні видання. Потім почали з’являтися й інші версії. До прикладу, що Оксана Макар вербувала та поставляла в Київ інших дівчат, які мали бути задіяні в секс-роботі. А ще — версія, нібито до секс-роботи її змушувала рідна мати, Тетяна Суровицька.

Справа Оксани Макар, 2012 рік

У деяких виданнях і взагалі написали про те, нібито Макар свідомо погодилася на секс із трьома чоловіками. Посилалися при цьому на очевидців із кафе.

Все це виглядає як спроби виправдати те, що сталося з Оксаною Макар. Так, нібито вона «сама винна», що свідомо погодилася на секс із кількома хлопцями. Мовляв, знала ж, куди йшла. Нібито важливим аргументом у цій історії є й бекграунд про сім’ю Макар — судимості її батьків тощо. Та насправді ж усе це не має жодного значення. Залученість до секс-роботи не може бути приводом для того, аби хтось міг задушити дівчину та підпалити її живцем. А свідома згода на секс не означає, що дівчина не могла передумати в процесі. як і те, що вона погоджувалася на всі дії, які з нею потім вчиняли.

Врадіївський скандал

За рік після цих подій, у червні 2013 року в селищі Врадіївка на Миколаївщині двоє місцевих міліціонерів спільно з таксистом намагалися вбити місцеву жительку, 29-річну Ірину Крашкову. Вона поверталася вночі з дискотеки — ішла сама порожньою темною вулицею. Жінку зґвалтували, сильно побили, проломили їй череп та викинули в лісосмузі — вона вижила, змогла дістатися до найближчої ферми та покликала на допомогу.

Зґвалтування у Врадіївці спровокувало масштабні протести, адже протягом кількох днів місцеві правоохоронці та прокуратура намагалися «прикривати» фігурантів справи та саботували її розслідування.

Врадіївський скандал: одне з найголовніших питань, яке ставили на своїх сторінках українські онлайн-ЗМІ — чи не була Крашкова «гулящою».

Як висвітлювали цю тему в регіональних медіа? Одне з найголовніших питань, яке ставили на своїх сторінках українські онлайн-ЗМІ — чи не була Крашкова «гулящою».

Не виправдання для насильства

Ось що писало місцеве миколаївське видання «Новости N»:

«Естественно, как о каждой одинокой симпатичной женщине, об Ирине в поселке ходят разные слухи. Так односельчане с удовольствием смакуют информацию о том, что после развода у Иры появился богатый жених: мол, и мебель ей новую купил, и забор вокруг дома поставил. Но при этом «гулящей» или «распутной» никто ее не называл. «Она хорошая женщина, не шалава» так охарактеризовали Ирину Крашкову торговки на местном базаре».

Для того, аби написати матеріал про постраждалу від насильства Ірину Крашкову, журналісти поспілкувалися зокрема і з «торговками» на місцевому базарі, проте ні імен, ані прізвищ не зазначили. Ті відповіли, що Крашкова — «не шалава». І це знову спроба виправдання насильства й пошуки якихось аргументів, аби пояснити якось те, що з нею сталося. Мовляв, якби односельці Ірини Крашкової відзначили, що жінка мала неоднозначну репутацію, це б могло якось змінити загальний контекст. 

Насправді ж, ані бажання відпочити на дискотеці, ані пізнє повернення вночі, ані самотня жінка, яка йде темною вулицею, ані наявність чи відсутність «багатих наречених» не можуть бути приводом для того, щоб жінці проломили череп та викинули її в лісосмугу. Все це не виправдання для насильства.

Зґвалтування в Кагарлику

23 травня 2020 року в місті Кагарлик на Київщині двоє поліцейських прямо у відділку зґвалтували 26-річну Нелю Погребицьку. Перед тим застосовували до неї тортури: наприклад, один із кривдників одягав на Погребицьку протигаз, стріляв у неї над головою з табельної зброї. Наступного дня постраждала звернулася до лікарні та зняла побої.

Після цього випадку з’ясувалося, що поліцейські застосовували тортури до підозрюваних та свідків, начальник відділку знав про це, але не реагував на такі дії. У результаті поліцейський штат міста Кагарлик було повністю розформовано.

Після цього випадку деякі ЗМІ розголосили персональні дані постраждалої жінки без її згоди: назвали її ім’я та прізвище, знімали родину жінки без дозволу на це. Такі дії рішуче засудили в Моніторинговій місії ООН із прав людини.

ЗМІ розголосили персональні дані постраждалої жінки без її згоди

«Неагресивна, спокійна й добродушна дівчина. Вона сором’язлива й правильно вихована людина. Не так давно з рік пропрацювала в ресторані. Зараз у її доньки проблеми з ніжками, тому Неля весь час сиділа з нею вдома, доглядала за дитиною», — розповів її двоюрідний брат Микола. За його словами, раніше Неля не мала ніяких проблем із законом. Односельці ж не дуже охоче, але позитивно відгукуються про дівчину», писали тоді деякі видання.

Так, знову збирали характеристику для постраждалої — цікавилися, який спосіб життя вона вела та чи не мала проблем із законом до цього випадку. 

Цькування і звинувачення в соцмережах

В результаті постраждала від насильницьких дій жінка зіткнулася з хейтом та зі звинуваченнями на свою адресу. Зокрема і в соцмережах. Ось як цитує в своєму матеріалі адвокатку постраждалої Олену Сотник «Радіо Свобода»:

«Це відбувалося публічно в соціальних мережах. Спочатку її намагалися дискредитувати як особистість, писали, що вона сама винна, що її спосіб життя визначає цю ситуацію. Зараз це поливання брудом продовжується в локальних фейсбук-спільнотах. Під час закритих судових засідань один із захисників (підозрюваних – ред.) постійно акцентував, буцімто вона недостатньо «суспільно благонадійна», не наводячи жодних доказів.

Також була історія, коли нібито від управління поліції розсилали пропозицію переводити Нелі гроші у якості благодійної допомоги, причому все це йшло від начальника. Я подала на це скаргу і вимагала провести службове розслідування. Днями я отримала відповідь, що проведене розслідування, і за його результатами не виявлено порушень, а ця пропозиція – в рамках закону про благодійну діяльність. Це саме по собі нонсенс, адже коли людина в погонах надсилає лист на своїх підлеглих, то ми розуміємо, що така ієрархічна структура не передбачає добровільної особистої ініціативи. До того ж, коли цей лист було направлено, він дивовижним чином опинився у представника одного з підозрюваних».

Пізніше сама Погребицька вже відкрито дала велике інтерв’ю «Українській Правді», де розповіла, що під час медичного огляду лікарі не хотіли ретельно оглядати її, адже «не бажали мати справи з поліцією». Вона зазначала і про погрози, які надходили від її кривдників — зокрема на адресу її сестри також.

Отож цей кейс яскраво ілюструє той самий підхід у ЗМІ, що й у попередніх двох випадках — спроби скласти портрет постраждалої з акцентами на її способі життя, сімейному статусі, стосунках із чоловіками тощо. Крім того, має місце таке порушення як розголошення персональних даних

Танцюрист із Кривого Рогу

Наступний кейс — цьогорічний. Старшокласниця з Кривого Рогу повідомила, що в червні 2021-го під час випускного в одній зі шкіл її зґвалтував учитель хореографії. У цей час вона перебувала в стані алкогольного сп’яніння, адже святкувала власний випускний. Випадок детально описало видання «Заборона». За словами випускниці, 28-річний педагог зачинився разом із нею в підсобному приміщенні й зайнявся з нею сексом. Дівчина зазначає, що пручалася і що їй було боляче.

У матеріалі також зазначається, що раніше на своїх уроках цей учитель звертався до учениць з висловлюваннями на зразок: «Більше сексу» під час танцювальних репетицій. На одному з таких уроків була присутня класна керівниця, яка ніяк не відреагувала на такі заклики.

Цей свіжий випадок уже активно обговорюється в пресі та соціальних мережах. Так, наприклад, деякі регіональні видання вже пишуть про те, що дівчина буцімто «сама чіплялася» до педагога.

Матеріал про згвалтування випускниці в Кривому Розі
Старшокласниця з Кривого Рогу повідомила, що в червні 2021-го під час випускного в одній зі шкіл її зґвалтував учитель хореографії

Ось одна з публікацій на сайті рівненського видання «РадіоТрек». Цей матеріал позначено як «Авторська колонка». Автор тексту розбирає кейс зі зґвалтуванням. При цьому такі слова як зґвалтування, жертва та потерпіла бере в лапки. Він також порівнює дівчину з Монікою Левінські — колишньою стажисткою Білого дому, яка опинилася в центрі гучного скандалу через сексуальний зв’язок із президентом США Біллом Клінтоном 1998 року.

У цій колонці автор також ставить під сумнів слова постраждалої в Кривому Розі дівчини щодо того, що на момент зґвалтування вона була незайманою. А також завершує свій текст тим, що хореографа, якого звинувачують у зґвалтуванні, тепер або «посадять», або «змусять платити». 

Не одразу повірили у факт зґвалтування і в поліції, куди звернулася потерпіла. Там поліцейські ставили їй незручні запитання, розпитували подробиці про те, яким був секс із учителем та що саме відбувалося в той день. 

Зазначимо, що наразі ім’я та прізвище дівчини по цьому кейсу не розкривається — натомість фотографії вчителя вже є в мережі.

Замість епілогу

Зазначені в цьому тексті кейси — лише кілька прикладів із величезної кількості історій про зґвалтування, побиття, переслідування та сексуальні домагання на адресу жінок та дівчат із усієї України. 

Так, до прикладу, наразі за кадром залишилася історія 18-річної Олександри Попової з Миколаєва, яку зґвалтували та побили в кінці березня 2012 року, буквально за кілька днів після смерті Оксани Макар. А в серпні 2020-го в поїзді «Маріуполь-Київ» на Анастасію Лугову, яка їхала в купе разом із малолітнім сином, напав чоловік у спідній білизні — він побив її та намагався зґвалтувати.

Усі ці випадки об’єднує реакція публіки: в обговореннях люди намагаються знайти виправдання тому, що сталося, шукаючи натяків на «сумнівну» поведінку або неоднозначний бекграунд постраждалих жінок. ЗМІ ж такими матеріалами тільки підігрівають інтерес аудиторії до потерпілих осіб — не до кривдників та їхнього стилю життя, проблем із законом в минулому тощо, а до жінок, яких вони зґвалтували або на яких напали. Все це може призвести до цькування й булінгу, що лише погіршить психологічний стан постраждалої. 

Такий підхід ЗМІ неприйнятний не лише з морально-етичної точки зору. Це також питання безпеки. Адже розголошення персональних даних і порушення конфіденційності може стати приводом до переслідувань, потенційно небезпечне як для самих постраждалих, так і для їхніх родин. З іншого ж боку, так само неетичне  розголошення в ЗМІ персональних даних кривдників, як-от: домашня адреса, номер телефону, імена та фотографії членів родин. Адже тоді близькі кривдника можуть так само потерпати від цькувань та надмірної уваги.

Ні спосіб життя, який веде та чи інша людина, ні її стать, вік або зовнішній вигляд, ні стан здоров’я, ні час доби, у який людина виходить на вулицю, не можуть бути приводом для зґвалтування. Журналісти мають пам’ятати про це, обираючи ракурс для висвітлення таких тем — для того, аби матеріали нікому не нашкодили. 

Олександра Горчинська,

Зображення: nytimes.com і скріншоти із заголовками українських видань

Схожі записи

Як жінки-лідерки країн ведуть боротьбу із коронавірусом — Forbes

“Це зробила вона”: Повага створила серію подкастів про видатних українок

Трамп VS Клінтон: вибори в США крізь гендерні окуляри