Повага
Image default
Книжкова полиця Статтi

Обійміть мене хоч хтось: манґа Наґати Кабі «Мій лесбійський досвід самотности»

Кабі двадцять вісім. Вона ніколи не мала романтичних і сексуальних стосунків. Щойно стався її перший поцілунок. Її поцілувала повія, за послуги якої Кабі заплатила позиченими у матері грошима. Той сексуальний досвід не був для Кабі комфортним чи навіть приємним, але невдовзі у неї настає ейфорія. То ж був її перший поцілунок!

«28 років очікування як-не-як… Поцілунок жорсткий… Не м’який!».

«Перший поцілунок на дотик як помідор»

Вона хотіла не того поцілунку навіть, а дуже міцних обіймів, про які, коли дійшло до справи, побоялася у повії попросити. Кабі звернулася до ескорту в повному переконанні, що секс звільнить її від самотності. Ясно, що ні. Натомість приходить знання: секс — ті самі емоційні стосунки, котрих вона все життя уникає. Саме знання, а не відчуття. І цей етап важливіший за втрату незайманості. Тепер Кабі дотична до  системи цінностей, що надає особливого значення сексуальному досвіду. Вона тепер — як усі ми: має до всього ще й проблеми через секс, але почувається експерткою з цих проблем.

«Перший поцілунок на дотик як помідор. Але щодо смаку… У світі є так багато людей, що цілувалися і ще й можуть про це розказувати історії. Часто кажуть, що перший поцілунок на смак як лимон… Але нарешті і я перейшла на бік знаючих».

Вітаю в клубі!

А що ж привело неціловану жінку під тридцять у номер любовного готелю з проституткою? Про це, власне, і розкаже манґа Наґати Кабі «Мій лесбійський досвід самотности». 

Книжка стала бестселером відразу у кількох країнах

«Мій лесбійський досвід самотности» Наґата публікувала розділами на веб-сайті Pixiv (поміркований щодо популярності ресурс для ілюстраторів, але уже там манґа отримала понад 4,8 млн переглядів). Потім твір вийшов окремою книжкою — у дещо виправленому вигляді. І в 2016 році почався її — Наґати та книжки — стрімкий злет. 

Відзнака Crunchyroll Anime Award за найкращу манґу, переліки рекомендованих книжок від  Publishers Weekly та Amazon, Teen Vogue включив «Мій лесбійський досвід» до  списку «Найкращі квір-книжки для святкування Прайду 2017», нарешті книжку відзначили премією Гарві в категорії «Найкраща манґа» (такий собі перміальний фул-гауз для мальописів).

Книжка стала бестселером відразу у кількох країнах, отримала продовження у наступних історіях — «Мій інтимний щоденник», «Моя алко-втеча від реальності», «Винайдення мого внутрішнього воїна» (Кабі доп’ється там до відмови печінки, але продовження її пригод успіху першої книжки Наґати не повторили. Втім, закріпили популярність серії, як це зазвичай і роблять сіквели). Є культовий статус і переклади на понад десять мов (тепер і українською —  Наґата Кабі. Мій лесбійський досвід самотности /Переклад Аліни Кудіної. Київ: Видавництво, 2022. 144 с.

Наґата доросла і мила, а Кабі мала і дурнувата

При цьому Наґата — авторка непублічна, а свою творчість оцінює як суто терапевтичну. Процитую її інтерв’ю: 

«Я не маю спеціальних навичок у малюванні, навряд знайдеться якась спеціалізована галузь, де у мене були б таланти чи видатні здібності. Єдиний спосіб для мене зробити малюнок цікавим малювати (з) себе. Взяти за основу манґи себе і свою історію то була моя остання спроба зробити щось якісне. Я хотіла малювати і ділитися з іншими своїми малюнками. Навіть погані речі, коли я малюю історії про них, здаються хорошими і стають не такими болісними». 

Автобіографічна манґа — це насправді не аж такий частотний випадок (зазвичай у велику фікційну оповідь манґаки вставляють невеличні автобіографічні фрагменти). Її вирізняють схематичні малюнки. Вже ж точно не йдеться про портретну схожість малюнку з автором. Коли Наґата дала онлайн-інтерв’ю для Toronto Comic Arts Festiva і її вперше побачили наживо, то фанспільнота обговорювала винятково те, наскільки авторка схожа не героїню. Вердикт фанатів: зовсім не схожа, Наґата — доросла і мила, а Кабі — мала і дурнувата.

Вписатися бодай в якусь соціальну схему

Дурнувата Кабі живе з батьками. Вона закінчила школу, покинула навчання в університеті через кілька місяців. Перебивається на тимчасових роботах. На всіх роботах їй брешуть: «Ми тут як одна сім’я», а у Кабі навіть реальна родина — не сім’я:  «Узагалі-то мої батьки не хотіли визнавати, що їхня донька хвора» (картинка до цієї репліки: Кабі балансує зі склянкою гарячої води на голові, мати поруч повідомляє, що ніякої склянки на голові нема).

Кабі визначає себе як neet-життя (not in education, employment, training – не вчиться, не працює, не підвищує кваліфікацію). Правильну назву вона нібито й знайшла. Але  спосіб визначити себе, вписатися бодай в якусь соціальну схему – це і є головна проблема Кабі. Вона відчуває себе ізольованою і самотньою, вона просто не вміє бути «однією з…» Донькою, студенткою, працівницею, жінкою, лесбійкою — ніким із них.

Кабі залежить від батьків. Не тільки фінансово, а й суто емоційно. Але з батьками стосунки у неї напружені: вони очікують, що донька візьме своє життя під контроль і тиснуть на неї. Ми можемо здогадатися, що Кабі вважає матір жертвою емоційного насилля. Дівчина вирішує, що лише її присутність рятує матір від прямої агресії чоловіка і тещі. 

У Кабі тим часом починаються тривожний і харчові розлади: вона об’їдається, потім голодує, стрімко втрачає вагу до критичного рівня, стрімко набирає, вона починає шрамувати себе, виривати волосся і в різні способи шкодити своєму тілу. Депресію заміняє хронічна втома — і по колу. 

Так минає десять років. 

Що робити в такій ситуації? Звернутися по допомогу, очевидно. Десь так Кабі і робить — наймає повію. 

Історії «про примус до щастя» 

Саркастичний блідо-рожевий малюнок цієї манги — це колір шрамів від самопошкодження, а не сукенки діснеєвської Сплячої Красуні, яку щойно розбудили поцілунком. 

Незручна і надто інтимна історія про жінок із психологічними проблеми і складнощами до соціалізації. Нервовий малюнок Наґати цій історії личить. 

Такі історії — назву їх «про примус до щастя» — зараз формуються в окремий корпус жіночої прози. Головна ідея: конформізм, який виховували у дівчат століттями, не є чеснотою. Але і на роль головного гріха він теж не надається. Бажання безпроблемно і нетравматично співіснувати з іншими людьми — то все взагалі не про мораль, навіть не про почуття, а суто про потребу. Головна ідея: дайте мені спокій, прошу! 

Якщо ви читали «Дівчину з крамнички» Саяки Мурати — історію про жінку, яка абсолютно щаслива мати некваліфіковану роботу, жити самотою, не мати коханців і друзів, а її беруться насильно соціалізувати і ощасливлювати.  

Якщо ви гортали «З Елеонор Оліфант усе гаразд» Ґейл Ханімен — тривожну книжку, в якій жінка перебуває в глибокій депресії, що її оточуючі сприймають як ексцентричність, поки хтось не вирішує, що він месія і не береться Елеонор порятувати від себе самої. Якщо чули про «Вегетаріанку» Хан Канґ, де героїні легше перетворитися на дерево, аніж прийняти насильницькі вимоги її родини. У нас цю нішу намагається посісти Ксенія Фукс, яка пише повільні історії, де головним героїням — на межі і за межею нервових зривів — всі розказують, як їм треба жити, щоби до них потягнулися люди. Якщо ви бачили кілотонни мемів про «силу інтровертів». Тоді ви знаєте, в якому контексті треба читати «Мій лесбійський досвід самотности». 

Звідки у Кабі взагалі виникла думка, що секс вирішить її проблеми? 

Кабі знадобилося найняти повію, щоби збагнути — секс є різновидом не просто емоційних стосунків, а важкої емоційної роботи. Щоби бути щасливою, треба важко працювати. Щоби бути нещасною — треба так само важко працювати.  

Оточення до Кабі вкрай лояльне, навіть прихильне. Її підтримують. Кабі ж одержима, буквально одержима кожним таким знаком уваги і прихильності. Вона ридма ридає просто на співбесіді в пекарні, бо її спитали, чому вона не малює манґу, якщо так цього хоче. Вона ридає, бо люди були уважні до неї. Це не синдром її хвороби. Це синдром соціальної хвороби. Емоційна підтримка – це робота, складна і кваліфікована. Це не якась така апріорна богами данна людям доброта, а саме сервіс. У світі Кабі професіоналки люблять за гроші, професіонали піклуються за гроші — і то все ще є любов, і то все ще є піклування. 

Звідки у Кабі взагалі виникла думка, що секс вирішить її проблеми? 

У пролог манґи винесли саме постільну сцену (яка реально станеться десь так на сотій плюс сторінці книжки). Авторську заявку помилково зчитати буде важко: книжка Наґати належить до жанру юрі дзьосай — манґи для дорослих жінок, яка відбиває та рефлексує лесбійський досвід. Утім, юрі — це не свідчення лесбійського досвіду, а радше фантазія про нього. Об’єктивація стосунків двох жінок — це те, що робить жанр привабливим для гетеросексуальних читачів. Наґата пише історію, яка є контрапунктом до фантазій юрі: ніхто не захоче собі еротичні мрії про Кабі (хоча вона уже і навчилася міняти спідню білизну щодня, а не раз на тиждень). 

Утім, Кабі уявляє сексуальні стосунки так само через фантазії, сформовані манґою. Кабі — прихильниця BL-історій. Подейкують, що головні читачі яою (манґи про чоловічі гомосексуальні стосунки) — якраз жінки до тридцяти. Жінки полюбляють читати BL-історії тому, що персонажі романтичного яою мають значно більший спектр ролей, ніж у ситуації двох жінок чи жінки і чоловіка. 

Важить не пережитий досвід, а оприлюднена розповідь про пережитий досвід

Перша реакція Кабі на поцілунок: «Жорсткий, не м’який» уже нам підкаже, що ця жінка вчилася цілуватися за яоєм. Саме шаблоном жанру є м’які губи першого чоловіка-партнера у незайманого юнака. Вигадки яою – єдина еротика, яку Кабі могла споживати правильно: вона від неї збуджувалася. Кабі сексуально збуджувалася від того, чого ніколи б не змогла отримати від свого тіла в реалі. І саме омажем яою супроводжується її перший поцілунок. Уперше суто лесбійську манґу Кабі читає в ніч після сексу в готелі. Вона знає, що таке поцілунок двох жінок, що таке петинґ, які бувають пестощі між жінками. Їй не сподобалося, до речі. Ні лесбійський секс, ні його описи. Але тепер вона буде вчитися цілуватися за юрі… 

Кабі вдруге звернеться до повії. І знову не зможе попросити міцно її обійняти.

Для Кабі важить не дія (мене поцілували, обійняли, в мене проникли), а те, що тепер вона може про це розказати (на правах пережитого досвіду). Ця книжка – про те, як написати книжку про секс із повією, розкрутися і стати відомою та багатою. У цьому світі важить не пережитий досвід, а оприлюднена розповідь про пережитий досвід.  

«Мій лесбійський досвід самотности» — це коли незручно від інтимності

Скажімо, та сама сцена першого поцілунку: скетч там не гротескний, а радше шаблонний (величезні очі, маленький ротик, довга шия). Кабі, що себе саму бачить як потворку, раптом стає милою дівчинкою з романтичної манґи. Кабі раптом бачить себе очима читача — такого, якого потребує. Є в книжці і друга зустріч із повією. Манґа про перший секс із проституткою уже прославилася. Кабі боїться, що повія її впізнає і викриє. Тому Кабі навипередки повідомляє: я, мовляв, відома тим, що пишу манґу про невдалий секс із повіями. На скетчах, що зображають секс, тепер тіла Кабі майже не буде, її заступають красиві еротичні картинки з тілом повії. 

Стать і сексуальність для Кабі неприродні, але вона продовжує грати цю виставу для матусі, для працедавців, для повії. І насамперед — для нас, які читають історію Наґати. 

Одна сцена — не випадкова, її відзначив кожен без винятку рецензент як найглибшу щодо психології героїні. У Кабі — напад булемії. Вона виїла все, що мала вдома і на роботі, все, на що мала гроші. Тепер вона запихається сухим раменом, їй нема терпіння запарити локшину. Їй обдирає ясна, лапша офарбовується кров’ю — Кабі пожирає її, разом зі шматками власної плоті. Закривавлений шматок сухої локшини на скетчі підписаний: «Знаряддя убивства». Це смішна сцена. Вона і планувалася як смішна: штибу буфонади, де героя падає з вікна верхнього поверху на рояль. Але, бачите, ніхто не може собі дозволити зареготати. Як можна?! Кабі ж страждає?!. 

Наґата розповідає історію, як її героїню заганяють у рамки. І свідомо робить те саме з читачем манґи. «Мій лесбійський досвід самотности»— книжка, де читачеві стає незручно від інтимності того, про що розказує авторка і героїня. Напевно, це хороша книжка. Зрештою, акцент в її назві припадає на слово «досвід». 

Ганна Улюра

Схожі записи

«Швейцарские консервы» для женщин

«У поліції немає жінок і чоловіків. Є поліцейські», – луцькі патрульні

Ґольда Меїр: Щоб бути успішною, жінка повинна виконувати ту саму роботу набагато краще, ніж чоловік