Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Упереджене ставлення до жінок із інвалідністю, або Як війна посилює гендерні стереотипи
Статтi

Упереджене ставлення до жінок із інвалідністю, або Як війна посилює гендерні стереотипи

Поштовхом до написання цього тексту став допис на фейсбук-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України. У ньому йдеться про те, що під час митного контролю викрили подружжя, яке уклало шлюб, щоби чоловік міг скористатися правом виїзду за кордон. Принаймні, так вважають прикордонники. І хоча вони не уточнили, що саме викликало таку підозру, однак опубліковані документи та розставлені акценти в дописі свідчать саме про це.

Тетяна Вербицька для видання Перший онлайн проаналізувала цю ситуацію і з’ясувала, як під час війни поширюються нові гендерні стереотипи.

Як доказ начебто фіктивного шлюбу Держприкордонслужба виставила фото свідоцтва про одруження затриманих (при цьому не заперечуючи, що воно справжнє), підсвітивши дати народження чоловіка та дружини. Повторний акцент на віці подружжя бачимо й у дописі: «57-річна жителька Черкаської області» та «44-річний хмельничанин». Третій (мабуть, контрольний) — на фото їхніх закордонних паспортів, де заблюрені всі дані, крім року народження. На іншій світлині — посвідчення жінки про інвалідність ІІ групи. Не зупинившись на цьому, державна структура назвала обох у публічному дописі «горе-нареченими», а їхній шлюб — укладеним за розрахунком.

Ніхто не може втручатися в чиєсь приватне життя та піддавати сумніву шлюб

Допис Держприкордонслужби викликав у користувачів і користувачок фейсбуку обурення діями прикордонників. Багатьох цікавила правова складова. Адже шлюб між затриманим подружжям був дійсно укладеним, а надані для перевірки документи — справжніми. За чинним законодавством, чоловік та дружина мали повне право перетину кордону. Так вважає і адвокатка Олена Степанова:

«Ми не знаємо, як насправді склалася ця ситуація і що відбулося на кордоні між подружжям і працівниками Держприкордонслужби. Однак, якщо проаналізувати допис, можу практично стверджувати, що адвокат, який захищатиме цю сім’ю, виграє справу. Адже фіктивність шлюбу може визнати тільки суд, і то лише за заявою одного з подружжя. Ніхто, зокрема й держава та її органи, не можуть втручатися в чиєсь приватне життя, з’ясовувати, чому ті чи інші особи вирішили одружитися, та піддавати сумніву їхній шлюб».

Адвокатка припускає, що на жінку міг чинитися психологічний тиск або залякування, внаслідок чого вона й сказала те, що від неї вимагалося. Відповідно, тому й справу порушили проти неї. Бо чоловік, якщо він справді уклав шлюб із метою втекти від призову, аж ніяк не зацікавлений у цьому зізнаватися. А жодних реальних підстав не випускати подружжя за кордон у прикордонників просто не могло бути, оскільки пред’явлені документи відповідали чинному законодавству.

Однак ця ситуація позбавлена здорового глузду не лише з правової, а й із моральної точки зору. І уявити її на кордоні будь-якої демократичної держави просто неможливо. А ми ж вважаємо свою країну демократичною, правда ж? І так прагнемо до Євросоюзу, де права людини та гендерна рівність — на першому місці.

Одруження жінки з інвалідністю — новий стереотип воєнного часу

За чинним законодавством, чоловіки призовного віку мають право виїзду за кордон для супроводу рідних із інвалідністю. Ймовірно, такою можливістю хтось і скористався, може, й одружився з цією корисливою метою. Але жодних статистичних даних про збільшення випадків, коли жінка з інвалідністю виходить заміж, немає. Їх і не може бути, бо шлюб — це рішення двох осіб створити сім’ю. І група інвалідності когось із подружжя не має жодного значення ні для працівників РАЦСу, ні для статистичного калькулятора.

Однак соцмережі одразу «народили» чимало мемів із цього приводу. Маючи на меті висміяти чоловіків-«ухилянтів», насправді вони продукували і поширювали в суспільстві новий стереотип воєнного часу: із жінкою, яка має інвалідність, можна одружитися тільки з розрахунку на безперешкодний виїзд за кордон. І, розбираючи допис Західного управління ДПСУ, бачимо, що цей дискримінаційний стереотип також став однією з причин ситуації, описаної вище.

Що каже статистика?

За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2020 року (пізніших даних немає) в Україні 44% від усіх осіб, яким встановлено інвалідність, припадає на жінок. Вважається, що до цієї категорії до вторгнення входили понад один мільйон жінок працездатного віку. За останніх півтора року приріст людей із інвалідністю становить приблизно 300 тисяч, як повідомили у Мінсоцполітики. За даними Головного управління статистики в Тернопільській області, у 2022 році 2124 мешканки Тернопільщини вперше отримали групу інвалідності, з них 1582 — віком 18-54 роки.

Навіть за допомогою цих даних можна уявити, яка величезна кількість жінок в Україні потерпає від новонародженого дискримінаційного стереотипу. І як їм тепер закохуватися і виходити заміж, якщо з усіх сторін лунає принизливе «він із тобою, щоби втекти за кордон»?

Людина з інвалідністю —упередження на все життя?

Оксана має ІІ групу інвалідності. Вона давно заміжня, виховує з чоловіком трьох дітей. Коли ми з нею обговорювали цю ситуацію, вона зауважила: «А ти думаєш, що такі дискримінаційні стереотипи виникають лише зараз? Я з ними борюся усе життя».

Ще з дитинства Оксана постійно відчувала жалісливе ставлення від рідних, ловила такі ж погляди на вулиці. Інколи люди просто відверталися, щоб не бачити, як дитина кульгає. У гуртожитку, де дівчина жила в студентські роки, подругам навіть на думку не спадало, що вона може сподобатися комусь із хлопців, а тому й не кликали Оксану на свої вечірні розваги. І коли в її житті з’явився Андрій, одразу винесли вердикт: він тебе просто жаліє, а потім буде зраджувати і знайде собі нормальну! Навіть мама не повірила в щирість їхніх стосунків. Сказала: «Що йому від тебе треба? Не вірю, щоби здоровий хлопець закохався в каліку».


Читайте також: Зміна гендерних ролей і шкідливі стереотипи: що показало дослідження про вплив війни на жінок


А авторці цих рядків уже два десятки років соромно за ситуацію, яка сталася під час перебування в США. Тоді наша журналістська група з України перебувала там за програмою OpenWorld, а жили ми в приймаючій сім’ї. Одного дня я побачила подружжя, що мешкало по сусідству. Чоловік був дуже красивий і статний, натомість жінка —повна і зі шрамами на обличчі. Я запитала американця Чака, в домі якого ми зупинилися: «Як цей чоловік одружився з такою негарною жінкою, адже він такий красень?» Чак витріщив на мене очі: «То й що? Вона дуже хороша людина, в неї прекрасне серце. Чи у вас в Україні закохуються лише у зовнішність?»

Чому мені досі соромно за мої слова? Бо вони були продиктовані чисельними суспільними стереотипами, які тоді впливали й на мою думку. І Чак своєю реакцію показав, наскільки дикий і незрозумілий вигляд я маю в очах громадянина демократичної країни через такі примітивні висловлювання.

Закон не встановлює, хто в шлюбі має бути старшим

Жоден закон ні в Україні, ні в іншій демократичній державі не встановлює, хто в шлюбі має бути старшим чи старшою за віком та якою є допустима різниця у віці між подружжям. У Сімейному кодексі визначено лише граничну нижню межу, яка дозволяє шлюб після досягнення людьми певного віку. Здавалося б, такими прикладами, коли жінка старша за чоловіка або різниця у віці між подружжям складає десятки років, вже нікого не можна здивувати. Адже вони зовсім не поодинокі. Окрім, напевне, працівників Держприкордонслужби України, які аж тричі в своєму повідомленні акцентували увагу на роках народження чоловіка та жінки, доводячи фіктивність їхньої сім’ї.

Згідно з дослідженнями, ще на початку ХХ сторіччя на південних землях України 4,5% шлюбів укладалися між подружжями з різницею у віці 13-23 роки. А в 13,8% шлюбів жінка була старшою за чоловіка. Та й зараз, за твердженням різних джерел, у кожній шостій сім’ї чоловік молодший за дружину. Тобто, така ситуація не є для нас новою. Лише в колі моїх знайомих понад десяток подружніх пар, де жінка старша за чоловіка, та дві сім’ї — із різницею у віці понад 20 років.

Різниця у віці: чи наша справа, скільки кому років?

«Мені часто доводилося чути неприємні запитання щодо нашої з чоловіком різниці у віці, — розповідає тернополянка Мар’яна. Петро старший за неї на 21 рік, а його син від першого шлюбу — її ровесник. — Наприклад, під час знайомства можуть сказати: «Це хто, твій батько?» або «Він такий багатий, що ти вийшла за нього?». Спершу це дуже дратувало нас обох. Адже насправді в нашому шлюбі немає жодного розрахунку, лише велике кохання. Потім ми перестали звертати на це увагу. Але згодом суспільні стереотипи знову нас зачепили вже через наших дітей, яких учителька чи друзі запитували, чи це не дідусь прийшов їх забирати. Це неприємно. І свідчить про невихованість багатьох наших людей, які звикли пхати носа в чужу сім’ю. Зрештою, ми навчилися із цим жити, але зараз можу обережно сказати, що з кожним роком свідомість суспільства зростає і неприємних запитань ми чуємо все менше».


Читайте також: Долаючи стереотипи: жіночі досвіди порятунку від війни


«Я, на щастя, жодного разу не відчувала чийогось осуду чи насмішок, бо старша від свого чоловіка на 10 років, каже Іванна Омелянівна, котра мешкає з сім’єю в Тернопільському районі. — А ось мого Тараса друзі та знайомі не раз підколювали. Мовляв, чоловіки шукають собі молоденьких, а він одружився зі «старою». Але він завжди відповідав коротко: «Я її кохаю і мені ніхто інший не потрібен». Додам лише, що ми знаємо не одну сім’ю, в якій жінка старша за чоловіка, тому наша не є якимось винятком».

«Ще трішки, і всі шлюби, укладені після 24 лютого, будуть визнані незаконними»

Чому ж тоді прикордонники настільки присікалися до віку подружжя, якщо вже навіть у суспільних уявленнях це не є чимось дивовижним? Чому на основі цього зробили висновок про те, що шлюб укладений із корисливою метою?

«По суті, всі наші шлюби укладені з розрахунку, написала під дописом одна з коментаторок. Всі вони на щось розраховані, як не крути: для того, щоби не бути самотніми, для сексу, спонсорства, захисту чи домашнього затишку… Навіть якщо ці люди зізналися, що уклали шлюб заради виїзду чоловіка за кордон, то що, в нас десь визначено в законодавстві, що шлюб має укладатися тільки з метою вічної любові та щоби померти в один день?»

«Ще трішки, і всі шлюби, укладені після 24 лютого, будуть визнані незаконними», пише інший коментатор. Його підтримують: «Скоро й третю дитину не визнаватимуть, бо вона народжена, щоби тата зробити ухилянтом».

Сумніви у справжності шлюбу через вік та інвалідність?

Попри все, я звернулася до Західного регіонального управління Держприкордонслужби України із проханням прокоментувати ситуацію, що склалася при перетині кордону подружжям черкащанки та хмельничанина. Також попросила уточнити, чи викликав у прикордонників сумнів укладений шлюб лише через те, що жінка в ньому старша за чоловіка, а також має другу групу інвалідності? Чи були інші чинники, які викликали підозру, окрім віку подружжя, дати укладення шлюбу та наявності в жінки інвалідності? Однак прикордонники на момент написання цього тексту так і не відповіли на мої запитання.

Нехай не відповідають. Аби лише зрозуміли, що їхні дії і дискримінаційні висловлювання псують репутацію не лише прикордонної служби, а й держави, яка поспішає стати повноправним членом Євросоюзу та запевняє, що поділяє демократичні цінності.

Тетяна Вербицька,

для видання Перший онлайн

Схожі записи

…а мені нудно (інтерв’ю з секс-працівницею)

Ірина Снітинська: «Спали мости, почни робити те, що тобі любе»

«Жінки мають бути натхненням»: командир штурмової роти вдався до сексизму