Повага
Без категорії Статтi

Оселя для жінки: на Харківщині мамам дарують будинки

На альтруїзмі заради жінок і їхніх дітей. На Харківщині волонтерки об’єдналися, аби допомагати жінкам, які втратили дітей, потрапили до полону, потерпали від насильства. Дарують будинок та нове життя. До благодійниць звертаються не лише з Харківщини, але і з сусідніх – Донеччини та Луганщини, де нині триває війна. Що криється за кризою і які обставини приводять жінок у безвихідь – читайте далі.

Без родини

Даші Барановській 26 років. Вона народилася на Харківщині в маленькому селі в родині, де батьки зловживали алкоголем. Коли дівчина навчалася в середніх класах, її забрали до інтернату. Потім вона закінчила училище за спеціальністю тинькарка-малярка. Але пропрацювала за фахом усього рік.

У 19 років Даша познайомилася з майбутнім чоловіком, старшим за неї на десять років. Побралися, коли дівчина завагітніла. Як виявилося згодом, після народження дітей – чоловік добряче пиячив. У безпам’ятстві, при черговому запої дуже бив дружину. Не раз Даша ходила з синцями на обличчі та по всьому тілу.

При цьому Даша народила йому двох дівчаток, нині молодшій лише два рочки. Матуся не мала власного помешкання. При черговому запої чоловіка соцслужби забрали дітей до лікарні (на тимчасове перебування, етап між інтернатом).

Даша на Харківщині
Даша

Представниці соціальних служб познайомили Дашу з фондом «Волонтери: Дорослі — дітям». Вони спершу знайшли жінці тимчасове житло. Згодом фонд подарував Даші будинок у селі Бригадирівка й узяв на себе фінансове утримання родини (сплата за комунальні послуги, забезпечення харчовими продуктами, одягом). Оскільки жінка не зловживала спиртними напоями, дітей мамі невдовзі повернули. За родиною наглядали волонтерки: попервах допомагали з господарством. Даша швидко і добре справлялася з усім.

«Для мене цей перехід був не складним. Чоловік дуже сильно пив і бив мене. Радію, що дітей ніколи не чіпав. Коли з’явився шанс піти – я навіть не роздумувала. Я народжувала не для того, щоб у мене через чоловіка забрали діток. Зараз головне – знайти роботу, щоб самотужки мати можливість забезпечувати моїх дівчат. Все одно яку, головне, щоб платили», — розповідає Даша Барановська.

Оскільки дівчина легко впоралася з новим життям – на неї вже офіційно переписали будинок. Тепер вона – повноцінна власниця дому.

У підвалі цілий рік

Олександрі Поморцевій 31 рік. Вона переселенка з Луганської області. У 2014 році жінці довелося жити майже рік у підвалі багатоквартирного будинку разом із чотирма дітьми та сусідами. Їжу їм привозили волонтерки/-ри, які через деякий час змогли вивезти їх у село на Харківщині.

Олександра наймала помешкання в області. Мріяла про власне, але придбати дім забракло грошей. Соціальні служби порадили звернутися до фонду. У селі Забавне їм купили дім, а власним коштом родина зробила ремонт. Для дітей організували реабілітацію. Довгий час із ними працювали психологині та невропатологині.

Найстаршому хлопчику, якому на момент початку війни було сім рочків, найважче далося побачене, з ним досі працюють фахівчині. Олександра розповідає: малеча тряслась і ховалась під столи, чуючи якийсь гуркіт.

Сьогодні в них нове життя. Жінка працює продавчинею в сільській крамничці. Діти ходять до школи. Жінка вдруге одружилася й народила п’яту дитину: перед війною чоловік її покинув заради іншої.

«Коли є діти, про себе не думаєш. Для мене було найважливішим витягти звідти моїх дітей. Я відчувала страх лише за них. Зараз у нас спокійне життя», – розповідає Олександра Поморцева.

Села з дітьми на Харківщині

Уже двадцять сімей отримали будинки у двох селах – це Забавне та Бригадирівка, що на Харківщині. Фонд допомагає жінкам, які опинились у кризових ситуаціях.

Діти з села Бригадирівка, яким допоміг фонд

 Підопічними фонду можуть стати:

  • мами – випускниці інтернатів;
  • мами з дітьми, які постраждали від насилля в родині;
  • одинокі багатодітні мами, сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах.

Інколи жінки самі дзвонять у фонд, інколи Служба у справах сім’ї та молоді просить допомогти окремим родинам. З ними працюють психологи/ині. За потреби їх лікують від алкогольної залежності й надають іншу необхідну супровідну допомогу.

«Деякі діти не мали документів: ні свідоцтв про народження, ні паспортів. Ми брали мам за руку і проводили по всіх інстанціях, оформлювали документи», –  розповідає засновниця благодійного фонду Вікторія Тищенко.

Дуже часто стоїть питання про те, що родині просто ніде жити. Саме тому й виникла ідея дарувати мамі з дітьми помешкання. Тим паче якщо йдеться про позбавлення батьківських прав. Тоді одна з основних вимог держави для повернення дитини матері – житло. У невеличких селах ціна за будинок від 70 тисяч гривень, ці гроші збирають волонтерки.

Якщо родина вважається «неблагополучною», їй допомагають волонтерки. Допомагають знайти спільну мову з дітьми, навчають, як вести хатню роботу, доглядати за дітьми. Якщо діти у жінок шкільного віку – допомагають знайти роботу.

З якими проблемами стикаються жінки?

Вікторія Тищенко розповідає, що інколи жінок потрібно вчити елементарних речей. Зазвичай жінки, яких позбавили батьківських прав, і самі мали нелегке життя.

Наприклад, багато з них виросли в дитячих будинках, у селі, в родинах, де панувало насилля, алкогольна залежність. Більшість кидали школу після 9 класів, одружувалися з першим-ліпшим. Народжували дітей, вели такий самий спосіб життя, який бачили у своєму дитинстві. А зрештою самі потерпали від насилля, пили, розлучалися, у них відбирали дітей. Ніхто й ніколи їм не пояснював, як за собою доглядати, як сплачувати за комуналку або Інтернет. Не пояснювали, як пеленати й купати маленьких дітей, чим їх годувати. А також, як вести хатнє господарство й бути фінансово незалежною.

Вікторія Тищенко на Харківщині
Вікторія Тищенко

«Ці жінки звикли жити на державному забезпеченні. У селі садять городи, тож їсти що – мають. Вони ніколи не працювали. Ще бувши школярками, народжували дітей. Деяким родинам ми купували корову, щоб родина заробляла з продажу молока. Деякі вже їздять у міста – працювати», –  каже Вікторія Тищенко.

Ці жінки свого часу опинилися в безвиході: без грошей, без підтримки, без домівки. Деякі з них навіть були у місцях позбавлення волі. Або були полоні на непідконтрольній території, осиротіли й не змогли стати на ноги. Засновниця благодійного фонду «Дорослі – дітям» розповідає, що починалося все з поїздок у дитбудинки на свята.

Возили звичайні подарунки дітям та проводили з ними ігри. А потім одна дівчинка подзвонила у фонд зі словами: «Нас у мами дев’ятеро, нас хочуть забрати, допоможіть!». Саме тоді виникла думка, що до цієї проблеми потрібно підходити з іншого боку, а саме повертати дітей мамам. 

А що далі?

Здебільшого реабілітація займає три роки. У всіх жінок є спільний чат, де вони допомагають одна одній. Наприклад, з уведенням карантину на часі стало опанування дистанційного навчання. Перед цим вони вчилися, як провести інтернет. 

Діти з села Бригадирівка на Харківщині
Діти з села Бригадирівка, яким допоміг фонд

У фонді замислювалися про те, щоб жінкам, які не змогли закінчити освіту, надати можливість навчатися. Однак не змогти достукатися до них. Ці жінки, каже засновниця фонду, мають багато дітей. Тому не мають часу на те, аби й самим навчатись.

«Ви не повірите, але деякі з жінок не вміли ні писати, ні читати. Ми самі сідали й потроху їх учили. Коли почали пропонувати закінчити заклад освіти, то зіткнулися з величезним спротивом. Бажання вчитися немає», – розповідає засновниця Благодійного Фонду «Волонтери: Дорослі – дітям» Вікторія Тищенко.

Всього на реабілітацію родинам потрібно десь три роки. Нині 90% родин у проєкті на Харківщині можна вважати успішними. Більшість жінок змогли повернути собі дітей на постійне проживання. Стати на ноги після кризових ситуацій. Знайти роботу.

Ріна Новенька, журналістка

Схожі записи

Від секзизму до погроз зґвалтування: як політикиням реагувати на цькування в соцмережах

ООН закликала Україну прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції

Міста щасливих людей: що таке гендерночутливе містобудування

Залишити коментар