Повага
Жінка в історії Статтi

Оксана Лятуринська: малярка, скульпторка, письменниця

До 140-річчя українського жіночого руху

У мене багато імен. Ви можете знати мене як Оксану Вишневецьку, Оксану Печеніг, Оксану Черленівну, та моє справжнє ім’я — Оксана Лятуринська. Я народилася взимку 1902 року на Волині. Нас у сім’ї було семеро. І рідний, заметений снігами хутір Ліски здавався нам цілим світом.

Угамувати тугу

Та рік за роком сніги неодмінно танули, розквітала весна, і з нею квітнуло моє бажання творити. Я росла в зросійщеній родині, але батьки відправили мене вчитися до української гімназії імені Івана Стешенка. Там я вперше почула поезію Олександра Олеся й відчула, як Україна проростає мені прямо в серце.

Поезія сповнювала мене, світ здавався яскравим, аж доки батько не вирішив одружити мене з багатим сільським парубком. Я не кохала його і благала батька розірвати домовленість, та він мене не чув.


Читайте також: «Її треба читати як детектив»: феномен художниці-наївістки Поліни Райко


Я таємно покинула Ліски та втекла до родичів в інше село, з їхньою допомогою виїхала до брата в Німеччину, а звідти — до Праги. Вступила до Карлового університету та вирішила, що віднині творитиму вільно все, що схочу.

Не менше, ніж вірші, мене чарувала скульптура, особливо скульптурні портрети. Я стала активісткою Союзу українок та всіляко підтримувала емігрантів із України, намагаючись так угамувати свою тугу. Мої імена — місточки до рідної землі — тримали мої плечі розправленими.

Я почула голос провини

Друга світова війна не пощадила мою родину. Я дізналася про замордованого совітами брата та його доньку, про репресовану сестру, яка померла з голоду, та трьох її доньок, яких дивом урятували казахи та поляки. Частина моїх творів теж була незворотно втрачена під час Другої світової війни.

Після закінчення війни я опинилася в таборі переміщених осіб у Німеччині. За кілька років змогла виїхати до США та оселитися в Мінеаполісі. Я продовжила творити, видавати нові збірки. А потім утратила слух.


Читайте також: Софія Окуневська: лікарка, феміністка, громадська діячка


Коли зовнішні голоси, що тримали мене тут, зникли, я почула голос провини. «Зрадниця», «емігрантка», «полишила родину», «не вберегла рідних», «втікачка» — лунали в моїй голові так сильно, що я не в змозі була цим словам опиратися. Я не лікувалася, коли було можна, а коли схаменулася, стало запізно. Я померла у власноруч вишитій сорочці. Так далеко від дому, що жодні вітри не донесли б мого праху до рідної Волині.

Хто така Оксана Лятуринська?

Оксана Лятуринська
Оксана Лятуринська

Оксана Лятуринська народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски Кременецького повіту (нині хутір Хоми Тернопільської області). З початку 1920 вчилася у Крем’янецькій приватній гімназії імені Івана Стешенка. 1924 року переїхала до Праги. В еміграції працювала в Союзі українок, навчалася в Карловому університеті та відвідувала Українські студії пластичного мистецтва, вчилася в Чеській високій художньо-промисловій школі.

Багато працювала в галузі скульптури та літератури. Створила пам’ятник полеглим воїнам УГА в Пардубицях 1932 року. Авторка збірок «Гусла» (1938) та «Княжа емаль» (1941). Частина її творів втрачена під час Другої світової війни.

Оксана Лятуринська

Після війни Оксана Лятуринська потрапила в табір для переміщених осіб у Німеччині. 1949 року опинилася в еміграції в Міннеаполісі (США). Там видала збірку новел «Материнки» і збірку віршів для дітей «Бедрик». Брала участь у діяльності об’єднання українських письменників «Слово».

Втратила слух, важко хворіла. Померла 13 червня 1970 року в лікарні. Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

2022 року Оксані Лятуринській відкрили пам’ятник на хуторі Хоми. В еміграції вона підтримувала Україну, творила й без кінця тужила за рідною землею. Мріяла повернутися в Україну, та це єдина мрія, яку за життя їй не вдалося здійснити, бо повернулася до рідної землі в камені, аж на свій сотий день народження.

Підготувала Надія Малафєєвська

2024 року український жіночий рух відзначатиме 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої проєкти. Одним із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні  та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund

Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).

«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.

Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.

Схожі записи

Елісон Кларк: «Жінкам доводиться мати гостріші лікті, щоб отримувати посади»

Вікторія Кобиляцька

Про проблеми гендерної нерівності на прикладі Чехії – Луціа Захаріашова

Не лише чоловіки можуть влучати в цілі — перша жіноча збірна зі стрільби на Донеччині