Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Чоловічі псевдоніми та боротьба зі стереотипами: як жінки змінили наукову фантастику
Книжкова полиця Статтi

Чоловічі псевдоніми та боротьба зі стереотипами: як жінки змінили наукову фантастику

«Наукова фантастика — це вид художньої прози, яку писали Жуль Верн, Герберт Веллс і Едгар Аллан По. Це чарівні захопливі романтичні історії, замішані на наукових даних і пророчому передбаченні», — так у 1926 році визначив жанр американський винахідник, бізнесмен, письменник, редактор і видавець, засновник першого у світі журналу наукової фантастики Amazing Stories Г’юґо Ґернсбек. Людина, на честь якої назвали одну з найпрестижніших премій у галузі фантастики, — Hugo award. 

«Наукова фантастика була сформована стерильними білими чоловіками, звеличувала імперіалістів та колонізаторів, колоністів та промисловців», — у 2019 році під час чергової церемонії «Г’юґо» сказала британська фантастка родом з Гонконгу Джаннетт Інґ

Між цими висловлюваннями — понад 90 років і ціла революція у світі фантастики. 

Світлана Тараторіна для медіа «Сенсор» розповідає про те, як жінки змінили наукову фантастику.

Характерною ознакою «Золотої доби» є слабкі жіночі персонажі, які відтіняють головного героя — чоловіка

У часи Г’юґо Ґернсбека фантастика асоціювалася з чоловічими іменами. Першими лауреатами премії, названої на його честь, були такі класики жанру, як Роберт Гайнлайн (за романи Double Star та Starship Troopers), Волтер Міллер-молодший (за роман «Кантика для Лейбовіца»), Філіп Дік (за роман «Людина у високому замку»), Кліффорд Сімак (за роман «Транзитна станція») та Роджер Желязни (за роман «Цей безсмертний»).

«Золота доба» наукової фантастики — вираз, який закріпився у фендомі та асоціюється з розвитком жанру в США у період між 1938 і 1946 роками. Багато з найстійкіших науково-фантастичних тропів були створені саме в період «Золотої доби». Космічна опера набула популярності завдяки творам Едварда Елмера «Дока» Сміта. Айзек Азімов встановив канонічні Три закони робототехніки, у цей же період він пише «Фундацію», яка пізніше стане класичним текстом жанру.

Характерною ознакою «Золотої доби» є оспівування наукових досягнень і почуття зачудування перед дивами Всесвіту.  Іншою ознакою цього етапу розвитку жанру є слабкі жіночі персонажі. Вони присутні у текстах переважно як хтось, хто відтінятиме головного героя — чоловіка, — а не як повноцінні дійові особи.

У 2017-му — за два роки до того, як Джаннетт Інґ виголосила свою промову, премію «Г’юґо» за найкращий роман вдруге отримала афроамериканка Нора К. Джемісін. Вона ж перемогла і у 2018 році. А у 2019–2021 роках до шортлистів цієї престижної премії у згаданій номінації не потрапив жоден чоловік. Наразі вже вісім років поспіль у ній перемагають самі жінки.

Нора К. Джемісін
Нора К. Джемісін

То що ж таки сталося? Чому найбільше премій збирають тексти, написані авторками? Коли світ фантастики змінився? І чи насправді змінився? Розберімося разом. 

Про премії. Заради чого схрещуються бластери і крила драконів?

Серед незліченної кількості премій у галузі фантастики, як найяскравіше сузір’я у нічному небі, існує потрійна корона нагород: премії «Гʼюґо», «Неб’юла» та «Локус». Якщо звернутися до кіноаналогії, то їх можна назвати: «Оскаром», БАФТА та «Еммі». Як і у випадку з кіноіндустрією, відзнака — символічна. Автор отримує невигадливу статуетку та визнання спільноти, що потенційно конвертується у наклади, гонорари, переклади та світову відомість. 

Премія «Г’юґо»

Вперше премія «Г’юґо» вручалася у 1953 році, а з 1955 року вона стала щорічною. Статуеткою у формі ракети нагороджують за найкращі науково-фантастичні та фентезійні твори та за досягнення в галузі за рік. Твори мають право на нагороду, якщо вони були опубліковані чи перекладені на англійську в попередньому календарному році. Голосувати за номіновані твори можуть усі учасники Всесвітнього конвенту наукової фантастики (Worldcon). Конвент, або конвенція фанатів (у цьому розумінні термін з’явився у 1942 році), — це подія, на яку збираються фани певного фільму, серіалу, коміксу, актора чи цілого розважального жанру, як-от наукової фантастики чи аніме і манги, і беруть участь у різних заходах, зустрічаються зі знаменитостями та одне з одним.

Для того, щоб узяти участь у голосуванні, потрібно стати учасником конвенту — сплатити членські внески (придбати Membership). Після цього організатори попросять номінувати твори (якщо є бажання), а після надішлють бюлетень із шортлистом номінантів, яких назвала максимальна кількість членів конвенту. Останні роки голосування відбувається через електронну пошту. Під час «Ворлдкону» в Дубліні у 2019-му, де мені пощастило побувати, в голосуванні взяли участь понад 6000 людей. Таким чином, переможців «Г’юґо» визначає фендом — члени Всесвітнього товариства наукової фантастики. Така демократичність є постійною причиною критики на адресу премії. В останнє десятиліття її часто звинувачують, зокрема, у тому, що вона виражає уподобання більшості, а ці уподобання — не завжди про високу художню цінність обраних текстів.

Премія «Неб’юла»

Премія «Неб’юла» присуджується з 1966 року письменникам, чиї твори у жанрах наукової фантастики та фентезі були видані в США. Твори, опубліковані англійською мовою в інших країнах світу, також приймаються — за умови, що вони розміщені на сайті або в електронному виданні. Нагороду організовує та присуджує Асоціація письменників наукової фантастики та фентезі (SFWA). Твори номінуються авторами-членами організації. Шість робіт, які отримають найбільшу кількість номінацій, формують фінальне голосування. Потім учасники голосують за бюлетень протягом місяця, а остаточні результати оголошують на церемонії вручення нагород Nebula Awards. Авторам не дозволяється висувати власні роботи, хоча вони можуть відмовитися від номінацій. 

Якщо ви думаєте, що експертна орієнтованість премії захистила її від критики, то це не так. Ось що пише авторитетна Енциклопедія наукової фантастики: «Можна було б очікувати що премія, створена консенсусом професійних письменників, зробить сильніший акцент на літературних якостях текстів, але цього не сталося. У цьому плані «Г’юґо» та «Неб’юла» не сильно відрізняються». 

Премія «Локус»

Премія «Локус» вручається щорічно з 1971 року. У голосуванні беруть участь читачі однойменного провідного науково-фантастичного журналу. Спочатку це було опитування лише серед передплатників, та в наші дні голосувати можуть усі охочі, але голос читача має подвійну силу. 

Усі три премії містять приблизно однаковий набір номінацій: найкращий роман / повість / оповідання, книги для молоді, інші підкатегорії у субжанрах (наприклад, за найкращий горор). Преміями відзначають різноманітні прояви жанру (графічні романи, фільми, шоу тощо), їх вручають фахівцям галузі та активним фанам. У межах кожної премії існують окремі відзнаки, як, наприклад, нагорода за найкращий дебют, яку якраз і отримала Джаннетт Інґ, у рік, коли виголосила свою знамениту промову (премія імені Кемпбелла до 2019 року позиціювала себе як окрема. Хоч вона і входить під «парасольку» «Г’юґо», її навіть присуджують інші люди — ред.)

Завдяки тому, що премії мають давню та майже безперервну історію, можна зробити певні статистичні висновки щодо того, як змінювався гендерний склад переможців. Беремо за основу найпрестижнішу номінацію — «За найкращий роман».

Гендер та премії. Трохи статистики та історії

У тому, як я назвала цей розділ, вже закладено велике питання для дискусії. Фендом — комьюніті наукової фантастики — не тільки демократичний, а й відрізняється високим рівнем толерантності. Мене на «Ворлдконі» у 2017 році вразили бейджі, на яких ти міг написати, як до тебе звертатися: «він / вона / воно / свій варіант». 

У період 2017–2019 років серед фіналістів премій з’явилися трансґендерні та небінарні люди. Вони становили відповідно 10% та 13%, що значно перевищує звичайні оцінки кількості таких людей у загальній популяції. Чарлі Джейн Андерс — єдина відкрита трансжінка, що наразі отримала «Г’юґо» (2012, за повість «Six Months, Three Days»), «Локус» (2017, за фентезі-роман «All the Birds in the Sky») та «Неб’юлу» (2017, за роман «All the Birds in the Sky»).

Але далі я хочу вас переконати, що ці цифри є наслідками іншої великої боротьби, яка розпочалася кілька десятиліть тому.

Чарлі Джейн Андерс
Чарлі Джейн Андерс

Як я вже зазначила, Hugo award почали вручати з 1953 року, проте вперше жінка-письменниця отримала премію лише у 1968 році — це була Енн Мак-Кефрі, що перемогла у номінації «Найкраща повість» із твором «Weyr Search». Вона розділила нагороду з Філіпом Жозефом Фармером, що отримав відзнаку за повість «Riders of the Purple Wage».

А от першою лауреаткою за найкращий роман стала Урсула Ле Ґуїн — у 1970-му вона отримала «ракету» за «The Left Hand of Darkness» (у 1970 році Урсула Ле Ґуїн стала першою письменницею-лауреаткою «Неб’юли» за цей же текст, у 1972-му — першою з авторок, що здобула «Локус» за роман «The Lathe of Heaven»).

Що ж змінилося за майже 20 років існування премії?

На зміну «Золотої доби» наукової фантастики у 1960-х прийшла «Нова хвиля», яку почасти зумовили зміни, що у ті роки переживала американська культура: рух за громадянські права, зокрема, за права афроамериканців, рух за свободу слова, потужна друга хвиля фемінізму, сексуальна революція, наркотики, гіпі та все, що ми зараз називаємо контркультурою, яку покликали до життя протести проти війни у В’єтнамі. 

У фокусі фантастики «Нової хвилі» замість наукових відкриттів опинилися психологічні, соціальні та міжособистісні проблеми. У письменників фантастів з’явився сумнів у необмежених можливостях людського розуму, науки та техніки, а також у тому, що розумні істоти неодмінно мають бути добрими. У фантастику стали активно проникати раніше не характерні теми сексу, наркотиків, містики, ґендеру тощо. Наукова фантастика почала зближуватися з фентезі та мейнстримом, а фантасти нарешті перестали боятися стилістичних експериментів (як-то гра з формою оповіді, інтертекстуальність чи навіть залучення в тексти поетичного мовлення) як таких, що не відповідають заданим у попередні десятиліття канонам жанру.

Симптоматично, що Урсула Ле Ґуїн отримала «Г’юґо» за роман, який досі вважають одним з перших у фантастиці, де йшлося про можливість змінювання статі. Це була «Ліва рука пітьми».

Соціальні зрушення, що призвели до змін у жанрі, відобразилися й на результатах премій.

Скепсис, тиск, стереотипи та публікації під чоловічими псевдонімами

З 1959 (коли стали оголошувати фіналістів премії «Г’юґо») по 1970 роки до шортлиста в номінації «Найкращий роман» потрапили 56 кандидатів (зокрема, Роберт Гайнлайн, Роберт Шеклі, Курт Воннеґут, Гаррі Гаррісон, Філіп Дік, Артур Кларк, Роджер Желязни, Деніел Кіз). Але серед цих 56 було лише 3 жінки. 

У наступне десятиліття (1970–1980) жінок не сильно додалося серед фіналісток, але вони почали перемагати: 4 «Г’юґо» за найкращі романи отримали авторки.

Загалом у це десятиліття гендерний розподіл нагород у номінації «Найкращий роман» має такий вигляд:

  • «Г’юґо»: 4 рази премію отримали жінки, 7 — чоловіки;
  • «Локус»: 4 рази премію отримали жінки, 5 — чоловіки;
  • «Неб’юла»: 3 рази премію отримали жінки, 8 — чоловіки. 

Десятиліття 1980–1990 зберегло тенденцію: 

  • «Г’юґо»: 3 рази премію отримали жінки, 8 — чоловіки;
  • «Локус»: 3 рази премію отримали жінки, 8 — чоловіки;
  • «Неб’юла»: 4 рази премію отримали жінки, 7 — чоловіки.

З 1991-го по 2001-й ситуація почала вирівнюватися: 

  • «Г’юґо»: 6 разів премію отримали жінки (3 з них належать Лоїс Буджолд, премія 2001-го — Джоан Ролінґ), 6 — чоловіки;
  • «Локус»: 5 разів премію отримали жінки, 6 – чоловіки; 
  • «Неб’юла»: 5 разів премію отримали жінки, 6 – чоловіки.

Десятиліття з 2002-го по 2012-й практично повністю повторило результати десятиліття 1980–1990.

За цей час жінки здолали непросту дорогу. Вони були змушені публікуватися під чоловічими псевдонімами (перші публікації Урсула Ле Ґуїн підписувала як «У. Ле Ґуїн», лауреатка «Г’юґо» 1982 року Керолайн Дженіс Черрі  підписувалася C. J. Cherryh, фіналістка «Г’юґо» 1964 року Еліс Мері Нортон увійшла у світову фантастику як Андре Нортон). Долати скепсис і тиск впливових у фендомі чоловіків (перші антології наукової фантастики публікувалися у час негативної реакції на фемінізм першої хвилі — як наслідок, редактори-чоловіки, як, наприклад, Джон В. Кемпбелл, свідомо виключали жінок зі складу своїх антологій. 

Фантастику однаково пишуть і читають як жінки, так і чоловіки 

Кінець 1960-х і 1970-ті означилися виникненням феміністичної критики наукової фантастики. Американська авторка Джоан Росс упродовж кількох десятиліть наполегливо боролася з ґендерними стереотипами у жанрі. Її роботи стали класичними для феміністичної критики у науковій фантастиці. Як наслідок, з 1990-х рахунки починають зрівнюватися. Результати премій демонструють, що фантастику однаково пишуть і читають як жінки, так і чоловіки.   

Але у 2010-х все різко змінюється.

З 2013-го по 2023-й премію «Г’юґо» за найкращий роман отримали лише двоє чоловіків, натомість 9 нагород опинилися в руках жінок (не забуваймо про унікальну ситуацію з шортлистами 2019–2021-го, коли фіналістками були лише жінки). У той самий час «Локус» 6 разів отримували жінки, 5 — чоловіки. «Неб’юлу»: 8 разів — жінки, 2 — чоловіки. Ситуація в інших номінаціях за це десятиліття майже збігається зі статистикою «Найкращих романів».

Фантастика починає говорити потужними жіночими голосами

Тенденції, закладені у попередні десятиліття, різко стають панівними. Фантастика починає говорити потужними жіночими голосами. Героїні у текстах стають не тільки повнокровними, а й отримують право бути різними. Тепер жінка може бути якою завгодно: войовницею, матір’ю, обраною чи тою, що вирушає на порятунок свого принца або принцеси, може любити, руйнувати, завойовувати галактики, будувати планети, змінювати своє тіло, ставати кіборгом, напівтвариною, прекрасною богинями чи потворною чаклункою — незалежно від того, чого від неї хочуть чоловіки чи суспільство. Особливо — патріархальне суспільство.

Фантастика стає гіперперсонажоцентричною на противагу захопленню ідеями чи надмірною увагою до деталей світобудови з попередніх епох розвитку жанру. Ґендерні проблеми, сексуальність та еротизм, проблеми інакшості, осмислення колоніальних травм, етнічне різноманіття (осмислення фантастикою досвіду та історії корінних народів, вихідців з Азії чи Африки тощо) — усе це стає чи не обов’язковими ознаками премійованих текстів. І всі ці теми великою мірою порушують саме авторки.

Подекуди виникає враження, що фендом прагне компенсувати недоліки розвитку жанру, що існували від його початкового етапу. На мою думку, можна чітко окреслити, коли фендом «увімкнув третю космічну» на шляху до встановлення справедливості й очищення жанру від метафоричної влади «білих чоловіків, що звеличували імперіалістів та колонізаторів, колоністів та промисловців».

Це сталося у 2013-му.

Боротьба «стерильних білих»… цуценят

Багато хто у фендомі вважає, що передвісником змін стала кампанія Racefail, що охопила інтернет у 2009 році. Кампанія була спрямована проти дискримінації в усіх її проявах. Звісно, вона була як причиною, так і результатом ширших суспільних зрушень. А проте у 2010-х жінок і справді стало значно більше у номінаціях, фантастика все активніше заговорила на теми, які хотіла у ній бачити прогресивна частина фендому, але ніхто не очікував того, що настане реакція.

Реакцію уособила радикально права ініціатива «Сумні цуценята», що у 2013-му звинуватила Hugo Awards «у присудженні нагород на основі політкоректності та наданні переваги авторам і митцям, які не є гетеросексуальними, білими та чоловіками». 


Читайте також: «Курча з чорносливом» Маржан Сатрапі: жінка на ім’я Іран


«Сумні цуценята» знайшли прихильників як серед активного фендому, так і серед ширшої аудиторії. У 2013 вони спробували підірвати систему голосування, щоб просунути у номінації твір свого засновника — письменника Ларрі Корреї. Проте зазнали поразки. 

Через рік вони здійснили ще одну спробу — закликали своїх прихильників активно купляти членство у WSFS (що може зробити будь-який охочий, не залежно від ступеня залученості у фендом) та голосувати за їхній номінаційний список. У результаті «Сумним цуценятам» вдалося отримати кількох фіналістів у шортлистах. Це надихнуло їх на ще активнішу боротьбу проти тенденцій, які, на їхню думку, охопили «Г’юґо» і зіпсували стару добру чоловічу фантастику.

Вимога старих добрих історій про наукові дива, а не отих-от усіх складних питань гендеру

У маніфесті «Сумних цуценят» від 2015 року йдеться про те, що сучасна фантастика перестала відповідати вимогам, які сформувалися із заснуванням жанру. «Цуценята» вимагали брутальних чоловіків, що рятують світ і гарних пишногрудих жінок, вони хотіли старих добрих історій про наукові дива та космічні битви, а не отих-от усіх складних питань ґендеру, сексуальності, колоніальних травм чи расової дискримінації. 

«Кілька десятиліть тому, коли ви бачили на обкладинці книги чудовий космічний корабель на фоні планети, то були впевнені, що всередині на вас чекає захоплива космічна пригода з зоряними кораблями та далекими дивовижними світами. … Але зараз, якщо на обкладинці книги зображено космічний корабель, ви не можете бути впевнені, що це буде за історія. Буде вона про дослідження космосу та вигадливість розуму чи про расові упередження та експлуатацію… А якщо на обкладинці ви побачите героя, принцесу та лазерні бластери? — Ні, стоп. Тепер це точно буде історія про сексизм і пригнічення жінок. Нарешті ви візьмете до рук книгу із зображенням людини у механізованій броні, що триматиме гвинтівку, очікуючи, що прочитаєте історію війни, але і тут — ні. Насправді ви отримаєте проблеми геїв і трансґендерів».

У 2015 році до ініціативи «Сумних цуценят» приєдналися «Скажені цуценята». Спільно їхнім виборчим блокам вдалося акумулювати голоси, і, як наслідок, у фінальні списки потрапили майже всі, кого вони рекомендували. Треба розуміти, що ці ініціативи, хоч і мали прихильників усередині фендому, впродовж усієї своєї активності залишалися рухом маргінальним і широко критикованим. Їм вдалося залучити голоси ззовні. Склалася ситуація, що подекуди мембершипи купляли люди, що далекі від фантастики  і при цьому — люті ненависники фемінізму чи руху за толерантність. Демократія показала свою слабку сторону — голосна упосліджена меншість здатна зруйнувати не готовий до такої агресії порядок. 

Кампанія підірвала довіру до премії «Г’юґо» і викликала шквал суперечок серед шанувальників і авторів. Принаймні шість номінантів відмовилися від свого висування. Багато людей закликали «не присуджувати нагороди», багаторазова лауреатка «Г’юґо» Конні Вілліс відмовилася вручати премії. Сам Джордж Р. Р. Мартін закликав фендом протидіяти авантюрам «Цуценят». 

Без нагород

Як наслідок, низка номінацій залишилася без переможця. Фендом проголосував за опцію «Без нагород» (вона завжди була в бюлетені, але так масово нею скористалися лише у 2015-му), а правила номінування на «Г’юґо» були змінені. 

Така результативність «Цуценят» показала, що фендом був не готовий до настільки агресивних дій. Демократична і вже дуже відкрита до сприйняття різноманіття спільнота фанатів фантастики просто не очікувала, що у XXI столітті можна серйозно говорити про настільки абсурдні речі. Виявилося, що всі здобутки попередніх десятиліть можуть ось так легко обнулити «білі чоловіки». Фендом це налякало.

Настала контрреакція. Почався процес ревізії попередньої традиції.

У 2016-му результати фінального голосування стали поразкою «Скажених і сумних цуценят», у 2017-му ініціатива зробила останню безрезультатну спробу вплинути на результати голосування. 

Зміни в номінаціях під тиском фанатів та фанаток

У 2015 році Всесвітнє товариство фентезі оголосило, що прибере бюст Лавкрафта з відзнаки, яку вручають переможцю Всесвітньої премії фентезі. Ця зміна відбулася після того, як автор Даніель Хосе Олдер висловився про расистські погляди автора горорів. Інші автори (наприклад, афроамериканка і лауреатка Всесвітньої премії фентезі Ннеді Окорафор) написали таке: «Той факт, що багато людей того часу були расистами, не змінює того факту, що Лавкрафт був расистом».

«Так, справді, глибина та жорстокість расизму Лавкрафта мені відомі… На мій погляд, це йде далі, ніж «просто» *бути* расистом, — написав інший лауреат премії Чайна М’євіль. — …Я вважаю, що творчість Лавкрафта, сама його творчість, натхненна расовою ненавистю».

У 2017 році Всесвітнє товариство фентезі оприлюднило нову нагороду у вигляді дерева, яке покликане представляти всі аспекти жанру фентезі.

У тому ж році, тримаючи в руках нагороду за найкращий дебют, яка тоді називалася «Премія Джона В. Кемпбелла найкращому новому письменнику-фантасту» Джаннет Інґ виголосила вже згадану промову, звинувачуючи цього самого Джона Вуда Кемпбелла у переконаннях, якими надихалися «Цуценята».

Та промова підірвала фендом. На відміну від Лавкрафта, Кемпбелл був одним зі «своїх» — стовпом наукової фантастики, багаторічним редактором знаменитого журналу Astounding, першовідкривачем Азімова та Гайнлайна, людиною, яка багато в чому сприяла становленню «Золотої доби» наукової фантастики.

Джаннет Інґ та історична промова

Джаннет Інґ
Джаннет Інґ

Письменники, редактори, фанати з усього світу вважали за потрібне висловитися щодо сказаного Інґ. Дехто обурювався: як же можна валити пам’ятника  лаяти людину свого часу? «Так, Кемпбелл був расистом, сексистом і ніколи не забороняв Азімову плескати по м’яких місцях гарненьких жінок, але ж це сам Кемпбелл — людина, що вдихнула у жанр нове життя», — говорили одні. «Премію імені Кемпбелла за найкращий дебют отримали Джордж Р. Р. Мартін, Карл Саґан, Лоїс Макмастер Буджолд, Тед Ченґ, Нало Гопкінсон і Джон Скалці — і нічого не казали, на відміну від цієї Інґ», — докидали інші. «Але ж жанр змінився, та й світ теж. Висловлювання та дії, що дозволяв собі Кемпбелл сьогодні неприпустимі», — протестували інші. 


Читайте також: Обійміть мене хоч хтось: манґа Наґати Кабі «Мій лесбійський досвід самотности»


Символічну крапку у дискусії поставили організатори премії: «Провокаційні редакційні статті та думки Кемпбелла щодо раси, рабства та інших питань часто відображали позиції, які виходили за межі звичаїв його часу і сьогодні суперечать сучасним цінностям, зокрема, цінностям багатьох номінантів, переможців і прихильників премії. Оскільки … наша мета — зберегти нагороду такою ж важливою та видатною, як і раніше, після довгих роздумів ми вирішили змінити назву нагороди на The Astounding Award for Best New Writer». 

Нові авторки творять нову історію жанру

У 2018-му Нора К. Джемісін стала першою жінкою-фантасткою та першою афроамериканкою, яка отримала три відзнаки «Г’юґо» поспіль — за кожну з частин трилогії «Розламана земля». Навіть у фендомі пролунали думки про те, що найважливішим завданням цих нагород було створити такий прецедент, ще й віддати нагороди авторці, яку один з «Цуценят» назвав «напівдикункою». 

«Я дивлюся на наукову фантастику та фентезі як на прагнення духу часу, — сказала Джемісін у своїй промові під час нагородження. — Ми, творці, є інженерами можливостей. І оскільки цей жанр нарешті, хоч і неохоче, визнає, що мрії маргіналізованих мають значення і що в кожного з нас є майбутнє, світ буде рухатися вперед. (Сподіваюся, скоро.)»

У 2020 році за свою промову Інґ була відзначена Hugo Award for Best Related Work (буквально: «Відзнака Г’юґо за дотичну роботу», це одна з премій «Г’юґо», що присуджується щороку за переважно нехудожні твори, пов’язані з науковою фантастикою або фентезі, опубліковані або перекладені англійською мовою протягом попереднього календарного року). Приймаючи нагороду, Інґ сказала, що «знесення меморіалів загиблим расистам — це не стирання історії, це те, як ми творимо історію».

Творення історії, зокрема, історії фантастики триває.

2023 рік став восьмим поспіль роком, коли премію «Г’юґо» за найкращий роман отримують жінки:

  • 2016 — Нора К. Джемісін, «П’ята пора» (перша книга трилогії «Розламана земля»)
  • 2017 — Нора К. Джемісін, «Брама обелісків» (друга книга трилогії «Розламана земля»)
  • 2018 — Нора К. Джемісін, «Кам’яні небеса» (третя книга трилогії «Розламана земля»)
  • 2019 — Мері Робінетт Коваль, «The Calculating Stars»
  • 2020 — Arkady Martine (справжнє ім’я АннаЛінден Веллер), «A Memory Called Empire»
  • 2021 — Марта Веллс, «Network Effect»
  • 2022 — Arkady Martine (справжнє ім’я АннаЛінден Веллер), «A Desolation Called Peace»
  • 2023 — Урсула Вернон (як T. Kingfisher), «Nettle & Bone»

Авторки нарешті отримали видимість

Чи є це лише наслідком політкоректності та позитивної дискримінації, як стверджують «Цуценята»? Хіба частково. Радикалізм породжує зворотну реакцію. 

Чи стали жінки більше писати наукової фантастики, як висловився хтось у соцмережах? Тут потрібен ширший статистичний аналіз, а проте в англо-американському світі існують цілі дослідження, які переконливо доводять, що жінки писали наукову фантастику на рівні з чоловіками від початку існування жанру. 

Що ж тоді? 

Авторки нарешті отримали видимість. І це точно результат років наполегливої праці та боротьби за право писати фантастику і бути визнаною за свою творчість.

Нещодавно на ютуб-каналі «Фантастичні talk(s)» ми спілкувалися з Марґарет Етвуд, всесвітньовідомою канадською письменницею, в чиєму доробку є чимало фантастичних романів, зокрема, «Оповідь служниці» та «Заповіти», «Орикс і Деркач» та «Рік потопу». 

Вона сказала, що в юності читала дуже багато фантастики авторів-чоловіків і хотіла написати щось схоже, але при цьому написати щось з точки зору жінки, щоб показати ту грань жанру, яка ще не була представлена. 

Безперечно, з такими думками заходили у жанр і ті, кого Етвуд називає одними зі своїх попередниць, зокрема, Урсула Ле Ґуїн та Енн Мак-Кефрі.

Геть упередження!

Десятиліттями, авторки-фантастки створювали свою традицію, свою лінію спадковості, і тепер, окреслюючи джерела жанру, ми згадуємо не тільки Едґара По, Жуля Верна чи Герберта Велса, а й Маргарет Кавендіш чи Меррі Шеллі, чиї романи «Палаючий світ» (1666) чи «Франкенштайн, або Сучасний Прометей» (1818) відповідно вважають попередниками сучасної наукової фантастики. 

Тож коли ви вчергове на просторах вітчизняного інтернету ви зустрінете твердження, що наукова фантастика — чоловічий жанр, сміливо кидайте в автора посилання на цю статтю. І нехай упереджень стає менше, а хорошої фантастики тільки прибуває, не залежно від статі чи ґендера творця/творчині тексту.

Світлана Тараторіна — письменниця, що працює у жанрі фантастики. Авторка романів «Лазарус» та «Дім солі», співзасновниця проєкту, що покликаний популяризувати фантастику, «Фантастичні talk(s)». Членкиня ПЕН.

Для медіа «Сенсор»

Схожі записи

Оксана Линів — перша жінка, яка диригуватиме на Байройтському фестивалі

Мезенцева про Стамбульську конвенцію: Нині найбільший шанс ратифікації

Ми не можемо не говорити з молоддю на теми, що її реально хвилюють — гендиректор Нового каналу про «Перші ластівки»