Повага
Image default
Жінка в історії Статтi

«Її треба читати як детектив»: феномен художниці-наївістки Поліни Райко

«Копала город восени й багато малювала. Копаю, копаю, заморилася, побігла, голуба намалювала на калитці, відпочила. Знову копаю, копаю і тоді другого голуба, а потім квіти. Оце я так копала і бігала малювати, і слава тобі Господи!  І радісно мені. Дивлюся і не вірю, що це я сама. Хіба це я намалювала?» — цей фрагмент із архівного відео-інтерв’ю з художницею наївного мистецтва з Олешків на Херсонщині Поліною Райко.

Поліна Райко та її ікони
Поліна Райко та її ікони

Вона просто на стінах своєї хати малювала дивовижних риб, чайок, павичів, голубів, янголів, русалок та ікони. Щиро та безпосередньо, як могла, як підказувала душа, адже художньої творчості ніде не навчалася. Малювати почала в 69-річному віці після того, як утратила всіх рідних. Сусіди говорили «бабуся збожеволіла», а вона продовжувала творити. Померла в 74 роки (2004 рік), коли розмалювала останню вільну площу у своїй хаті — зворотній бік дзеркала, де зобразила свій автопортрет, на якому вона молода і красива. На здоров’я не скаржилася, просто пішла, коли сказала все, що хотіла, і виконала місію.  

Поліна Райко — автопортрет на зворотному боці дзеркала
Поліна Райко — автопортрет на зворотному боці дзеркала

Унікальний будинок із розписами — в окупації

Нині будинок із розписами Поліни Райко унікальна спадщина, світова перлина наївного мистецтва на окупованій території, затопленій після підриву Каховської ГЕС. Чи вдасться його відновити, невідомо. Однак творчість цієї художниці варта того, щоб про неї дізнавалися й пам’ятали все більше людей. До речі, побачити виставку-документ, присвячену творчості мисткині, до 17 вересня можна в Українському домі у Києві.

Майже зруйновані після підтоплення «леопарди»

«Мені буде приємно, коли вас спитають, де ви були сьогодні ввечері? І ви скажете: «На лекції про Поліну Райко, і вона офігезна!» — каже кураторка й культурна менеджерка,  співавторка книги-каталогу робіт Поліни Райко «Дорога до Раю» Олена Афанасьєва, яка була знайомою з художницею і вже 20 років досліджує та популяризує її творчість.

Про своє знайомство з Поліною Райко та особливості її малюнків нещодавно вона розповіла під час відкритої лекції в Тернополі, де вже рік проживає після переїзду з Херсона. Свій виступ назвала: «Поліна Райко: від бабці «несповна розуму» до зірки наївного мистецтва».

Олена Афанасьєва
Олена Афанасьєва

Зазначимо, що після смерті Поліни спадкоємець хотів продати її хату сусідам, а ті планували збудувати на цьому місці гараж. Тоді Олена Афанасьєва взялася рятувати унікальну будівлю та розповідати про неї світові. Їй удалося добитися охоронних документів і відстрочити продаж для дослідження приміщення з малюнками як об’єкта культурної спадщини. За цей час знайшлися покупці, які зобов’язувалися дбати про помешкання в його первісному стані. Хату 70-х років викупило україно-канадське подружжя. Таким чином чоловік зробив дружині-українці за походженням незвичний весільний подарунок. Однак на цьому історія збереження будинку, який потребував консервації, зупинилася. Малюнки, виконані дешевою фарбою на глиняному тиньку, поволі руйнувалися, а тепер їх ще й затопило.

Знайомство з унікальною бабусею

Олена Афанасьєва познайомилася з Поліною Райко на початку 2000-х. Відтоді вже минуло понад 20 років, а вона постійно знаходить у її творчості щось нове. Каже, малюнки Поліни, наче детективи — такі несподівані історії ховають за собою.

Як узагалі світ дізнався про Поліну Райко?

Раніше Олешки називалися Цюрупинськ — за радянщини місто перейменували на честь більшовика Іллі Цюрупи, робить вступ в історію Олена Афанасьєва.

«Місцеві називали це місто Цюріх. Там гарний хвойний ліс, природа. Тому херсонці говорили: «Куди на вихідні?» «В Цюріх!» Туристи приїздили, і почали з’являтися садиби зеленого туризму. І от власники зелених садиб почали шукати якісь місцеві родзинки, аби затримати туристів у себе. А що знайти в Цюрупинську, де з пам’ятників лише памятник Цюрупі? І  раптом вони знаходять Поліну Райко!»

Поліна Райко
Поліна Райко

І таким чином у кінці 90-х, на початку 2000-х Поліна привернула увагу спершу херсонських митців, а згодом її будинок став місцем справжнього культурного паломництва. До речі, у листопаді 2021 року будинок внесли у список об’єктів культурної спадщини місцевого значення.

«І ось коли ми з колегами-художниками дізналися, що є така неймовірна бабця, яка розмалювала всю хату, зібралися і приїхали до неї. Стукаємо у двері, гавкає собака, вибігає Поліна Андріївна — маленька бабуся, і з такими матюками на нас. Ми очманілі стоїмо. Коли вона трохи заспокоїлася, запитуємо: «Що ж у вас сталося, чому ви на нас кричите?» І тут виявляється, що до неї почали возити туристів  і обіцяли їй за це платити якісь гроші».

Поліна мала мінімальну освіту — трохи більше, ніж чотири класи. Все життя важко працювала і в колгоспі, і на заготовці лісу, продовжує Олена Афанасьєва. І коли вони познайомилися, вона просто працювала за гроші на чужих городах. У неї була пенсія на той час 74 гривні — менше вже не могло бути.

Поліна Райко і її «леопарди»
Поліна Райко та її «леопарди»

«І тут на сільську доріжку заїжджає двоповерховий автобус. Поліна старається, співає, проводить екскурсію. Один автобус, два, три. Вона каже: «Діточки, а де ж гроші?» «Та не переживайте, ми на ваше ім’я відкрили в банку рахунок». Поліна в житті не знала, що таке банк і ніколи туди не ходила. Ті люди погано повелися, а нам дісталося. Але ми потім порозумілися, і коли я в її хату водила людей, я просто збирала вільні донати — і так по кілька сотень гривень ми завжди їй залишали».

Співаю, малюю, і нічого не болить

Хата Поліни Райко вражала з першого погляду, розповідає Олена Афанасьєва. Жінка розмальовувала все — кімнати, ґанок, ворота, навіть могили чоловіка та сина на кладовищі в Олешках. Використовувала найдешевшу фарбу — емаль ПФ. Таку з різким запахом, якою фарбували ворота. До того ж, малювала на глиняних стінах, адже її хата обмазана глиною, відповідно шансів зберегтися надовго в малюнків було дуже мало, а вода й ті забрала.

«Почала малювати, коли їй було 69 років, і буквально за кілька років розмалювала абсолютно все — двері, стіни, стеля, ну все помальовано в хаті. Навіть коли ми відсували ліжка, за ними було щось намальоване. Ми тільки встигали це все документувати, бо вона могла щось придумати і щось переробити. Взимку ставала на стіл, дотягувалася до стелі й малювала. Каже: «Співаю, малюю, і нічого не болить».

Читайте також: Параска Плитка-Горицвіт та її магічний реалізм

Поліна почала малювати після того, як втратила всю родину. В аварії загинула її улюблена донька Олена з дітьми, помер чоловік, син. Син пів життя провів у тюрмах за грабежі, ножові поранення від нього кілька разів отримувала й мати. Пропив абсолютно все, що було в домі.

«У Поліни не було телевізора. Тобто в неї немає того надивленого. Вона дивилася, але не в телевізорі, бо його син пропив. Її картини  — це її душа. Ось звідки це взялося. Коли загинула донька, це стало дуже серйозною трагедією для Поліни. І першим був навіть не розпис, а напис на дверях гаража: «Як знайти дорогу в рай».

Поліна зробила цей надпис після того, як із тих воріт виїхала її донька, яка загинула в ДТП. А потім уже почалася історія з малюнками.

«У  неї залишилася фарба після ремонту, і вона вирішила: «Дай щось спробую намалювати». Вийшло — і далі пішло, і пішло. І це були її ліки від самотності, бо якщо влітку вона йшла до людей працювати на городи, то взимку була абсолютно сама», — каже Олена Афанасьєва. 

Поліну треба читати як детектив

На картинах Поліни Райко дуже багато природи. Олена Афанасьєва показує на фотознімку, як розмальована квітами стеля у вітальні.

«Уявляєте, скільки це роботи? І нічого її не боліло. І дуже багато павичів усюди, бо як їх не малювати!»

Ще на одному малюнку — верби, чайки, чудернацькі риби.

Чудернацькі риби, птахи, верби – природа біля хати Поліни
Чудернацькі риби, птахи, верби – природа біля хати Поліни

«Подивіться, яка краса! Це те, що вона бачила щодня, коли виходила з хати — у неї хата була на березі річки».

А на стінах вітальні, де художниця завжди приймала гостей, вона зобразила чотирьох янголиць, які сидять на місяцях.

«І тут починається історія про те, що Поліну треба читати як детектив. Добре, що ми свого часу встигли це задокументувати. Воно красиво, але без розшифровки, про що ці малюнки були саме для Поліни … Особлива фішка Поліни в тому, що за кожним малюнком є своя неймовірна історія. Крайня праворуч — це Поліна. А інші — її сестри. Їх було 4 сестри. Оскільки бабця була з характером, то за життя вона посварилася з усіма своїми сестрами і стосунків з ними не підтримувала. Але водночас у себе у вітальні намалювала всіх чотирьох сестер на небі на місяцях в образах янголиць — і все красиво».

Поліна Райко і сестри (четверта сестра не помістилася і зображена на бічній стіні)
Поліна Райко і сестри (четверта сестра не помістилася і зображена на бічній стіні)

Деякі сюжети Поліна повторювала швидше підсвідомо, бо вона ніколи не озвучувала, що ж насправді криється за цими малюнками.

«Є українська народна після про те, як ворон украв пташеня, і батьки дуже плачуть і сумують. І цей мотив Поліна повторювала на малюнках у різних куточках дому. І ми розуміємо, чому, бо це єсимвол злої долі, яка забрала дітей. Її це тригерило, такі малюнки вона повторювала разів п’ять. А коли її спитати, чому вона це малює, вона ж не казала, що болить, бо втратила дитину. А скаже: «То є така українська пісня». І ще й заспіває і все. Вона не займалася самопсихоаналізом».

Іноді в роботах художниці-наївістки траплялися дуже дивні образи. Приміром, якась незрозуміла подовгаста істота з ластами.

«Що це таке?» «Та то русалки». І про них вона ніколи не говорила, і я не змогла вичавити з неї тієї історії. Звідки у неї це все це залишилося загадкою».

Там точно є якась історія

Лекторка показує малюнки з тваринкою, схожою на ведмедя. Виявляється, це коала!

Полінина коала
Полінина коала (у центрі) (фото з відкритих джерел)

«Чому коричнева? Мабуть, тому, що це ведмідь. А чому вона взялася малювати коалу, якої зроду не бачила? Бо коли син писав листи з виправної колонії, він наклеїв марочку з коалою. А коли в тебе немає телевізора і тут приходить від сина конверт, а там красива марочка з коалою… Ці ведмеді її страшенно надихали, і вона їх кілька разів малювала».

Олена Афанасьєва каже, щоразу коли занурюється у творчість Поліни Райко, знаходить щось нове.

«Зараз розкажу те, чого ще ніхто не знає, — каже культурна менеджерка й демонструє світлину малюнка із двома птахами. Дві пташешки і посередині квіточка. А поруч ще одна самотня птаха. Про що ця картина? Виявляється, самотня пташка то вагітна жінка, а ці двоє це чоловік пішов до коханки й дарує їй квіти. І цим відрізняється українське традиційне декоративно ужиткове мистецтво, коли просто робиться розпис, від мистецтва наївістів і аутсайдерів, бо там не може бути просто. На перший погляд, прості пташки з квіточками але там точно є якась історія!».

Малюнок на ліжку Поліни Райко
Малюнок на ліжку Поліни Райко

Церква з «Кагору» і янгол із червоною зіркою

Ще на стінах у хаті Поліни повно зображень  чайок.

«І от я знаходжу таку історію на одному боці листка намальовані чайки, і видно, що це Поліна сама малює. На іншому картинка як переведена, коли прикладають до скла та перебивають зображення. А потім знаходжу й саме це зображення шоколадку «Чайка». Тобто вона хотіла намалювати чайку, але спершу не знала як до неї підступитися, і це був один із її перших експериментів. Потім уже пішло. Бо її чайки асболютно не схожі на ту з шоколадки, але треба було подолати страх».

За таким сценарієм Поліна намалювала й церкву, на яку навіть не пошкодувала золотавої фарби, що була дорожча за традиційну емаль.

Ангел-хоронитель із червоною зіркою й церква, «списана» з обкладинки «Кагору»
Ангел із червоною зіркою й церква, «списана» з етикетки «Кагору»

«Де вона могла таке побачити? Виявляється, принесла з церкви етикетку від церковного «Кагору». Але знову таки, де та етикетка і де те, що вийшло? Це ж абсолютно різні речі. Їй просто треба було мати зображення для натхнення, щоб це її тримало».

У творчості Поліни Райко можна помітити нашарування радянського періоду. Приміром, янгол із дітьми, а над головою в нього червона зірка.

«Але ми розуміємо, що вона прожила життя в союзі й нічого іншого не бачила. Але разом із тим зберегла прекрасну південну українську мову. Якщо ми говоримо про ідентичність це воно. Зверніть увагу, біля янгола двоє діточок хлопчик і дівчинка. У Поліни були син і донька. А що надихнуло її на цю роботу? По селу ходили чи то баптисти, чи то євангелісти, і роздавали листівочки. І так до Поліни потрапив цей янгол з дітьми. Але в її уяві зіронька стала червоною».

Таємниця леопардів

«Поліно Андріївно, які у вас котики!» — за таке можна було і в лоба отримати. Бо не можна казати, що це котики, пригадує Олена Афанасьєва й показує малюнки з «леопардами».

«Леопарди»
«Леопарди»

«Туристів я завжди попереджала: «Котики казати не можна, переходите поріг, і це слово просто забуваєте. Бо це леопарди. Поліна малювала леопардів!» Їх називали охоронцями її будинку, вони були скрізь. Двері а з двох боків оці леопарди, наче сфінкси! Величезні! І от якось я заходжу в дальню спальню й бачу знайоме з дитинства зображення покривало з леопардовими котиками, і тут усе стало зрозуміло! Але як я їй мала сказати: «Поліно Андріївно, а що це ваші леопарди трішки схожі на оте, що там висить?» У неї в голові це не складалося. Щось побачила й повторює. Але в неї не було паралелі між цими трьома котиками й леопардами, і її бісило, коли таке казали».

Котики на покривалі, які надихнули художницю на «леопардів»
Котики на покривалі, які надихнули художницю на «леопардів»

Коли Поліна померла, її спадкоємець устиг продати всі рештки хоч якогось майна, що було в хаті. І кудись зникло й покривало з котиками.

«У 2021 році я возила туди художників досліджувати творчість Райко, і вони потім організувалися, знайшли в інтернеті таких самих котиків, придбали, привезли й повернули в будинок Поліни», — пригадує Олена Афанасьєва.

Власники будинку не виходять на зв’язок

Після затоплення від будинку Поліни Райко й малюнків мало що лишилося. Фахівці кажуть нічого не чіпати, може, ще буде можлива реставрація, хоча наразі на окупованій території це фізично неможливо.

«Але насправді й раніше (до 24 лютого — ред.) питання реставрації було ускладнене, бо будинок наразі є приватною власністю людей, які його чомусь купили з метою створити там музей, але нічого не робили. Будинок руйнувався. Я мала ключі, могла туди приводити людей розказувати-показувати, але робити якісь серйозні проєкти, реставрацію чи ще щось — ну це приватна власність».

Читайте також: Художниця Любов Панченко: із забуття в безсмертя

Зараз із власниками будинку зв’язку немає. Вони з’являлися лише раз, коли кілька років тому в Мистецькому арсенал у Києві був круглий стіл про те, як врятувати спадщину Поліни Райко. Тоді обговорювали можливість перенести будинок із Олешків, наприклад, у Пирогово під Києвом.

«Це було б технічно дуже важко, бо глиняний тиньк, по якому виконаний розпис, перенести важко. Малюнки потребували консервації. Власники прийшли, послухали і нічого не сказали, хоча там були всі. Потім подружжя розлучилося, будинок записаний на українку, бізнесвумен Олену Кошарну. Вона на зв’язок не виходить, будинком не цікавиться. Її шукали всі — від міністра культури до сусідів, які з ними живуть через будинок».

Олена Афанасьєва додає: коли 2004 року потрібно було викупити унікальний будинок із малюнками, місцеве управління культури не знайшло коштів на той час це була велика сума, 5 тисяч доларів. В останні роки управління було готове викупити хату та виділити 800 тисяч гривень, однак власниця перестала відповідати. 

«До речі, окупантів сусіди туди не впустили. Вони ж хотіли розселитися, а люди не дали їм цього зробити. Сказали: «Тут у нас музей».

Євгенія Цебрій,

фото надані Оленою Афанасьєвою

Схожі записи

Ейджизм у прямому ефірі: Милованов назвав Тимошенко «бабусею корупції»

Ольга Полякова подає до суду на українське медіа за образу доньки

Підлітка, яка створила гендерно рівні гральні карти, продала вже тисячі колод