Повага
Image default
Колонки

Що регламентує протокол, а не «що вона нап’ялила»

Протокол та етикет – це про повагу, гідність і вимогливість до себе

Відколи я побачила знимки з офіційного візиту президента України до Франції, намагаюся сформулювати думки, які жужмом рояться в мене в голові.

Так от, як авторка подкасту про етикет, я маю дещо сказати на цю тему, бо лусну. Але перед тим скажу, що хочу спрямувати розмову в русло «не що вона нап’ялила», а радше, в русло протоколу офіційних делегацій, правил етикету та символізму в системі моди.

Коли з’являється чарівне слово «офіційний», то на горизонті одразу майорить «протокол». Мав би, принаймні.

Читайте також: Чи тиснути жінці руку?

Отже, що таке цей таємничий протокол? Богиня в світі протоколу Діана Матер визначає його як перелік культурно зумовлених правил етикету, що склалися історично, які регламентують і регулюють взаємини на офіційному рівні.

Протокол регламентує, що казати, де стояти, що одягати і як та що їсти. І він не має нічого спільного із тим огламуреним пафосним «мізинчиковим» етикетом, який нам намагаються продати останньо if you know what I mean. Протокол та етикет – це про повагу, гідність та вимогливість до себе.

Наче все ясно: є правила, їх слід дотримуватися, і буде нам усім щастя. Але не ні. Щоб дотримуватися протоколу та етикету, його треба знати або найняти протоколіста (наголошую, не стиліста, а саме протоколіста), який би пояснив загальне культурне тло, і в якому напрямку рухатися.

Етикет, протокол та й, зрештою, мода, – не про жакети й сукні в вакуумі. Вони мають різне значення у різних системах. Так, як світлофор посеред лісу вам не скаже нічого (окрім як те, що остання чарка була зайвою), так і якась абстрактна сукня десь в абстрактному середовищі не означає нічого.

Читайте також: Хай жінка перша. Це правильно?

Візит президента Володимира Зеленського до Франції: вбрання жінок - Олени Зеленської, Бріджит Макрон та Юлії Мендель - викликало жваве обговорення у соцмережах

Коли наша делегація їде до дуже сучасної, емансипованої й навіть трохи революційної першої леді Франції, то вона б мала відразу на це зважити і бути готовою, що пані Макрон буде вбрана, як завжди, – яскраво й сміливо. Тож нудний беж, який говорить, що «ми боялися помилитися, а беж – то безпечна тиха гавань, тому я в бежевій сукні» – не найкращий варіант, але не промах і не помилка. Просто втрачена нагода – вкотре, зауважу, – нашої першої леді, красивої молодої жінки, сказати, хто вона така, окрім того, що красива й молода. І сполохана, додам пошепки.

А от ще про білі кросівки нашої першої леді у Версалі. Я бачила тисячі кросівок в Луврі, пару босих ніг, пару ботфортів, сотні мартінсів і ще безліч іншого взуття. То в чому проблема? А проблема в тому, що все це були ноги не офіційних делегатів під час офіційних візитів державного рівня. Протоколіст би легко запобіг цій халепі: якби перша леді наполягала, що хоче взути кроси, бо їй ноги відвалюються від просто туфель, то він би порадив не білі й не брендовані так крикливо. І все. Було б не так трагічно.

Якби версальський лук нашої першої леді перенести на вулиці Парижа чи до кав’ярні, чи до аеропорту, то це вже буде зовсім інша канва, із зовсім іншою історією та посилом. А ми маємо приблизно такий месидж: я знаю, що музей великий і треба буде багато ходити, тому я дбаю про свій комфорт, це на першому місці. І нічого, що пані кураторка поруч стоїть у туфлях та офіційному вбранні, хай мучиться. До речі, верхній одяг (а тренч – це таки він) у приміщенні може не знімати лише королева та члени королівської родини.

Читайте також: Українські жінки – це бренд. Насильства чи бідності?

І тепер про окуляри в декольте. Я довго підбирала слова до костюму з баскою (найневдаліший костюм для офіційних зустрічей, який підкреслює жіночність там, де, натомість, треба було б підкреслити свою фаховість – і костюмом, і кольором, та всім-всім) пудрового кольору (Господи, та покажіть їм хтось Маргарет Тетчер та її блакитні жакети, благаю) і з велетенським аксесуаром – поясом, який хоч трохи відволік нас від того коміру стійкою. Костюм цей ультрамодний, і був би гарним свідченням модної обізнаності пані Мендель, якби його одягли на неофіційне афтепаті (попередньо знявши окуляри з декольте, звісно). А на пресконференції – це хибне рішення. І тут теж мав би втрутитись протоколіст, але-але…

На завершення, бо щось я розписалася, скажу, що в офіційному костюмі неприпустимі важкі аксесуари. От ґудзики на жакеті – і досить. А окулярам місце тільки на очах, а не на голові замість обруча, чи на декольте (навіть не знаю замість чого).

Усі хвилюються, всі помиляються, кожен може почепити собі на голові окуляри. І це не трагедія, бо перше правило етикету й протоколу – не зважати на чужі помилки, а пильнувати за собою. Сумно тільки, що в нас нема протоколіста, який би в парі зі стилістом, подбав про те, щоб ми цих помилок не робили і могли пильнувати за словами. Але це вже окрема історія.

Марта Госовська, перекладачка, літературознавиця, спеціалістка з феміністичної літературної критики

У продовження теми читайте також: Сексизм і цькування vs дипломатичний протокол

Схожі записи

Американські нотатки на полях українських проблем

Ірина Славінська

Навіщо потрібен фемінізм?

Не суперниці, а соратниці: на що здатна жіноча солідарність?

Залишити коментар