Повага
Image default
Статтi

Сексизм і цькування vs дипломатичний протокол

Пригадуєте, як Валерія Гонтарєва була очільницею Нацбанку й узула уггі в Давосі? А тодішня амбасадорка України у Великій Британії Наталія Галібаренко свого часу одягнула маленьку прикрасу на кшталт капелюшка з вуаллю на прийомі у королеви Єлизавети. Тим часом Олена Зеленська взула кросівки, відвідуючи Версальський палац. Що спільного в усіх цих історіях? Правильно! Цих жінок довго і прискіпливо обговорювали — із кпинами, образами та приниженнями.

«Повага» продовжує дискусію, яку ми започаткували днями. Будемо з’ясовувати, чи є межа між сексизмом, лукізмом і вимогами протоколу. Чи можливо, за цими вимогами якраз і ховається надмірна прискіпливість до жінок, що перебувають на керівних посадах? І головне — чи є подібна прискіпливість до чоловіків?

Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, правозахисниця:

Лариса Денисенко

Експертки та експерти з моди та протоколу оговорюють і обговорюватимуть те, який вигляд мають перші особи країни. Зрештою, це їхній фах, і ця тема цікава аудиторії. Робитимуть вони це в силу своїх переконань, цінностей, етики. Але краще, щоб це були блоги, подкасти, власні сторінки й коментарі.

Але, на мій погляд, на такому медійно-суспільному ресурсі, як «Повага», потрібно уникати дописів, які б умисно чи не навмисно, в інтелігентній манері або ж наполегливій, розповідали, як невдало/недоречно/непродумано вдягнена жінка. Жінка не аксесуар, вона ж не підбирається до чоловіка, міжнародної угоди, перших осіб країни відвідування, зовнішньої політики. Зрештою, жінка — не стяжок на столі перемовин. 

Як на мене, це догоджає процесам стереотипізації, об’єктивації, сексизму та порожньої цікавості до зовнішнього вигляду жінки. Неважливо, що і як вона говорить, важливіше що говорить або замовчує її вбрання? Крім того, не зайвим буде замислитися, а ким складалися й чим історично обумовлювалися протокольні вимоги? Все це свого часу виписувалося чоловіками, а під прицілом переважно опиняються саме жінки. 

Читайте також: Від засудження до суду

Я сама вдягаюся досить екстравагантно. Впевнена, що знайдуться експертки, яким видаватиметься, що це — крикливо, абсурдно, дуже сексуалізовано, дуже нудно, надмірно жіночно, дуже по-чоловічому, не за віком, не за статтю, не за професією, не за рівнем упізнаваності, задешево, задорого, увиразнює не те, приховує не те, акцентує не на тому, замало цицьок, забагато дупи, і в принципі — суцільний жах. І ще ці широкі стегна! Тим часом, щоб така увага обвалилася на чоловіка, замало вдягнути краватку в «гівняшковий» принт, хіба що спідницю чи костюмчик із фольги. І це все порушує паритет, рівне ставлення, акцентування уваги на професійності, вдалому виступі, результативності перемовин чи судів тощо. 

Якщо ми говоримо про повагу та гідність, то меншою мірою це стосується невдалої довжини спідниці, чи не так? Інша справа — проколи протокольної служби. Наприклад, коли не враховуються святкові або ж жалобні дні, що на них припадає візит, але це ж зовсім інша історія.

Анна Чаплигіна, експертка з етикету:

Анна Чаплигіна

Усі претензії, які лунали на адресу Олени Зеленської та Юлії Мендель, — це претензії до них не як до жінок, а як до посадових осіб, чий зовнішній вигляд не відповідає вимогам. Так, пані Мендель використовує тканини, доцільні для вечірньої сукні. Це не діловий одяг… Хоча насправді ми маємо обговорювати не те, хто який вигляд має, а те, наскільки якісно вони виконують свою роботу. Якби вона була чоловіком і була вдягнула в якийсь світло-зелений костюм, були б такі ж претензії.

У чоловіків насправді не так багато можливостей розігнатися й відійти від костюма. Але це все одно трапляється. Пригадайте Януковича і його туфлі зі страусиної шкіри. Той випадок, коли взуття видає твою тягу до «пшонка-стайл». Володимир Зеленський у перший рік свого президентства зустрічав міністрів закордонних справ у сорочці з закасаними рукавами. Минув рік, і слава Богу, йому хтось доніс, що він має одягати костюм. Це елементарна повага до інших людей, які напружилися й витратили час, щоб прийти в тому чи іншому одязі. А якщо ви не одягаєтеся відповідно до рівня ваших співбесідників, то демонструєте, що не збираєтеся навіть готуватися до цієї зустрічі. У цьому й виявляється неповага — ви зекономили свій час і вирішили, що люди не заслуговують на повагу. Діловий одяг і вимоги до нього — це все одно, що вимоги до спецодягу пожежника. Ми ж не запитуємо, чому він має бути в спеціальному одязі. Як не питаємо, чому медсестра в уніформі. Або чому офіціанти не ходять у рожевому пір’ї, бо в них багатий внутрішній світ. І діловий одяг у чиновників, банкірів, юристів — це теж певна уніформа. Це не про можливість вигуляти якийсь черговий шалик. 

Лариса Гориславець, депутатка міської ради Кременчука:

Лариса Гориславець

Іноді мені здається, що фемінізм вибудував собі стіну самоцензури, і відхилення вбік навіть заради дискусії – вже зрада поглядів рівності та недискримінації. Я вважаю себе феміністкою, тому мені важливо розібратися в темі. Начитавшись коментарів про одяг першої леді під час візиту до Франції, я сформулювала для себе кілька спостережень. Розмежовувати свободу слова й мову ворожнечі непросто, але давайте спробуємо. Чи застосовуємо ми мову ворожнечі, коли обговорюємо одяг першої леді? Звертаю вашу увагу – не колір очей чи інші ознаки, яких людина змінити не в силі, а саме дотримання чи недотримання протоколу. Якщо вважати самовираження в одязі одним із проявів «німого спілкування» публічних осіб, то чому б і ні?

Якщо жінка висловлюється критично щодо іншої жінки, то дуже ризикує отримати у відповідь звинувачення в мізогінії. Якщо критикує чоловік, то шукатимуть сексизм. Виходить так, ніби за замовчуванням жінки завжди заслуговують лише на визнання й підтримку – просто тому, що вони жінки. Багато з нас піддається спокусі одразу стати по той чи інший бік барикад. Контроверсійні теми ми заблоковуємо на старті своїм категоричним «за» або «проти» без бажання вислуховувати аргументи. Здається, це відлуння совдепівських традицій поділу на «червоних» і «білих». Тож я зробила такий висновок: однозначно в темі фемінізму є «біле» й «чорне», є речі, які не можна піддавати сумніву. Але час від часу корисно перевіряти свій компас і здатність критично мислити.

Оксана Ярош, докторка політичних наук, очільниця громадської організації «Гендерний центр»:

Оксана Ярош

До образу жінок на керівних посадах існує гіперприскіпливість громадськості. Це тому, що жінки в політичній сфері досі в меншості. Публіка не виробила до них бажаного образу. Дуже яскрава – погано (а саме це закидають пані Макрон). Невиразна – погано, як от із пані Меркель. Люди – різні, і очікування – різні. 

Дипломатія – це окрема сфера, де є чіткі правила. Водночас, як на мене, і дипломатичний протокол лібералізується. Жінки завжди мали більше можливостей для самовираження через одяг, аніж чоловіки. З іншого боку, на політичній арені з’являються люди, які задають нові тренди. І питання не лише в одязі. 

Читайте також: Як жінки йдуть до найвищих посад: виборчі технології та долання стереотипів

Пригадую, як довго дипломатична служба думала як саме називати чоловіка Тар’ї Галонен, президентки Фінляндії. Вона майже 16 років жила в цивільному шлюбі із Пентті Араярві. Журналісти навіть проводили опитування, як казати про Араярві – «супутник життя», «чоловік» або «чоловік президента»? 

Або згадаймо шкарпетки прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо. Він може собі це дозволити, бо він не лише шкарпетками відомий, а якісною роботою на посаді прем’єра. Нові реалії життя задають нові тренди. І в нашу епоху соціальних мереж ми дуже швидко дізнаємося про реакцію публіки. Однак варто пам’ятати, що публічність – це велика відповідальність. І має бути розуміння, що на публіці ти під лупою, а отже – кожен сантиметр твого одягу, зачіски, кожне слово буде оцінене. Не соромно чогось не знати, соромно не хотіти дізнатися. Не знаєш – запитай, проконсультуйся. Хто до себе вимогливо ставиться, читає, розвивається, то розуміє, що кожну людину сприймають цілісно: і за зовнішністю, і за словами, і за діями.

Олександр Мацука, український дипломат, колишній очільник секретаріату Ради Безпеки ООН:

Олександр Мацука

Не можу погодитися з тим, що до жінок протокол прискіпливіший, коли йдеться про дрес-код. Головна вимога – бути доречним та відповідати місцю та події. Взутий у кросівки на офіційному заході чоловік приверне до себе не менше здивованих поглядів, ніж жінка. Яскрава краватка не завжди доречна (я вже не кажу про шкарпетки). Занадто картата краватка та сорочка, гольф, твідовий піджак, робоче та спортивне взуття також не вписуються в офіційний чоловічий дрес-код. Бути нечесаним та нестриженим може собі дозволити хіба що Борис Джонсон.

Читайте також: Посол Канади в Україні: Я маю сина й доньку, і хочу, щоб вони мали рівні можливості

Для жінок дрес-код, як на мене, вільніший. Тут допустимі як картаті шалики, так і яскраві сукні з блузками (аби не жовті в Японії та білі на чужому весіллі). Можна ходити і в сукнях, і в брюках — довгих та коротких. Тож офіційний дрес-код дозволяє жінкам більше, ніж чоловікам, бо в останніх гардероб обмеженіший. А різноманітність вибору збільшує можливість помилок. Я не був свідком «наїздів» на жінок чи чоловіків у тому середовищі, де працював. А от випадки порушення дрес-коду були. Наприклад, колега прийшов на офіційний захід у непідрублених штанях і трохи не з биркою на рукаві. Ніхто нічого не сказав, але запам’ятали. 

Марта Гавришко, історикиня, дослідниця гендерної історії: 

Марта Гавришко

Практики дипломатії не є сталими. Вони змінюються у відповідь на суспільні зрушення в гендерних відносинах. Наприклад, на зміну шлюбу як одному з центральних інструментів дипломатії низки імперій прийшли професійні дипломати, не пов’язані родинними зв’язками з очільниками та очільницями своїх держав. Інша зміна — це поява недержавних акторів як агентів дипломатії. Згадаймо, наприклад, проєкт «Амбасадор. Ветеранська дипломатія», здійснений потугами ветеранок. Вони стали активними агентками української неформальної дипломатії останніх років. І мені важко уявити, якби їх критикували не за їхні ініціативи й зусилля, а через їхній зовнішній вигляд.

Читайте також: Бронежилет на скотчі та стерті зуби: історія жінки, що пройшла війну

Тож ригідність дипломатичних практик, зокрема протоколів, свідчить про закріплення патріархальних соціальних структур. Іншими словами, опір демократизації в дипломатії є способом відтворення патріархатних норм. Тож критика «сміливих» образів політикинь чи дружин дипломатів і політиків – це вказування жінкам на їхнє «місце» у чоловічому світі дипломатії.

Дипломатія залишається маскулінізованою сферою. У ній переважають чоловіки. Жінки головно представлені у ролях дружин. Вони повинні супроводжувати, підтримувати та надихати своїх чоловіків. Бути красивими й милими. Тобто діяти в рамках консервативної фемінності. Чоловіки ж акумулюють цей жіночий символічний капітал для підтримки свого статусу. Тому посилена увага до того, як жінки виконують відведені їм «нормативні» ролі, затінює їхню агентність.

Марія Дмитрієва, феміністична блогерка, гендерна дослідниця, перекладачка, засновниця й модераторка спільноти «Фемінізм УА»: 

Марія Дмитрієва

Тут треба розглядати це питання комплексно й у контексті. Якщо тебе беруть на роботу в банк чи в міністерство, і видають величезний список речей, яких ти не можеш вдягати, і коротенький список, як має виглядати твій одяг, щоб він відповідав твоїй посаді — що не можна носити кольорові принти, не можна носити взуття без підборів, — то це справді безпідставні вимоги. Вони мають відійти в минуле. Якщо ви пам’ятаєте, коли Катерину Левченко призначили Урядовою уповноваженою з гендерної політики, перше, чим вона зайнялася, — це був дрес-код, який їй висунули. При тому, що вдягається вона завжди елегантно, стримано, в діловому стилі. Але навіть її діловий стиль не вписувався в ці вузькі й дуже обмежені рамки офіційного дрес-коду.

Але коли ми говоримо про дипломатичний протокол, про спілкування лідерів і лідерок держав, там є своя мова знаків і символів. Дотримання цієї мови демонструє: ти розумієш, що ти робиш, що ти фахово підготовлена, готова до цих переговорів, що ти зчитуєш повідомлення своїх візаві. Це демонстрація фахової придатності. Так само, коли йдеться про інститут перших леді чи перших джентльменів, вважається, що їхня робота як людей, які супроводжують першу особу держави, — підтримувати свою країну в символічному полі. Мішель Обама на офіційних прийомах ніколи не з’являлася в речах, які створювали модельєри з інших країн. Натомість послідовно вдягала речі, створені модельєрками мексиканського або чорного походження для того, щоб винести на загальний огляд усе, що роблять люди в США. Дуже цікава була політика в Мадлен Олбрайт — вона використовувала брошки для політичних посилів або як спосіб потролити інших політиків.

Читайте також: Уривок із книги «Чому так багато некомпетентних чоловіків стають лідерами (і як це змінити)?»

Тобто це гра зі своїми правилами. І якщо люди, які представляють країну, не розуміють цієї гри, то вони мають найняти тих, хто це розуміє. І хто підкаже, що вдягнути, щоб це давало правильний посил. Що взути, які прикраси використовувати. Це стосується чоловіків не меншою мірою, ніж жінок. Коли президентом був Порошенко, йому постійно закидали, що в нього то піджак пом’ятий, то ще щось. Причому закиди були навіть не до нього, а до пані Марини, що вона нібито про нього погано дбає. У нас і тут знаходили шлях покпинити з жінки.

Як на мене, то заяви Зеленського про те, що Франція має узаконити свої стосунки з Україною, — це на порядок страшніший «faux pas», ніж одяг Мендель. Але наїжджати на президента — це якось некомільфо, люди не готові його критикувати, вони готові давати йому поблажку там, де цього не варто робити. Тому завжди знайдеться хтось, хто домалює Мендель пакет «АТБ» і розкритикує її вбрання. Але, як на мене, значно більшою проблемою є риторика президента та його поведінка. Звісно, люди, які знаються на протоколі, говорять те, що вони бачать. Питання в іншому — чому, коли ми обговорюємо протокол, ми говоримо про речницю президента, а не про президента?

Схожі записи

Робота в українських дитсадках: «Такого просто не должно быть» (і це не про гендерні стереотипи)

НДІ шукає консультанта/ку для секретаріату МФО «Рівні можливості

Від безробіття українок можуть врятувати додаткові відпустки їхнім чоловікам

Залишити коментар