Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Історії про здобутки й неслухняні кульки: як «Повага» відзначала своє десятиліття
Статтi

Історії про здобутки й неслухняні кульки: як «Повага» відзначала своє десятиліття

Десять років минуло відтоді, як розпочала свою роботу кампанія проти сексизму в медіа та політиці «Повага». Відтоді вдалося багато чого досягти, але попереду ще чимало роботи. Ті, хто всі ці роки працювали над утіленням проєкту, і ті, хто нещодавно долучилися до нього, зібралися на вечірку й у форматі вільного мікрофона поділилися історіями про здобутки. 

Моя історія

Олена Кущенко з Глібом

Один із перших тренінгів, які я відвідала в своєму житті, був про гендерну рівність. Тренеркою була Ілона Фанта — перша редакторка сайту «Повага». Кампанію на той час ще тільки започаткували. Я, молода журналістка з маленького міста, вперше почула про гендер, про сексизм, мову ворожнечі і про те, що експерток у медіа значно менше, ніж експертів. Пам’ятаю, нам давали практичне завдання — шукати в газетах, де є випадки дискримінації жінок, яким постає образ жінки в медіа та які матеріали маркують як «жіночі» (це там, де зазвичай ішлося про красу, одяг чи кулінарію).

Я жадібно стежила за матеріалами, що з’являлися на «Повазі», і мріяла бути такою ж сміливою, щоб порушувати складні теми й ламати стереотипи. Сміливою бути не дуже вийшло, а от авторкою «Поваги» таки стала. 

Минуло 10 років, мені довірили зробити матеріал про ювілейний захід. Вечір був настільки камерний, теплий і дружній, що захотілося написати про нього з дитячої позиції. Я уявила, як би мій син, який був присутнім на вечорі, міг розповісти цю історію (звісно, якби знав, як кого звуть і яка в кожної посада). Для дітей і юного покоління деякі речі здаються нормою, хоча насправді так було не завжди і в цьому є заслуга жіночого руху та таких проєктів як «Повага». Тож цей формат дозволить подивитися на результати через призму дитячої безпосередності та здивування.

Історія про ювілей «Поваги» від Гліба

Гліб

Привіт! Мене звуть Гліб. І я побував на дні народження. Ні, не у друзів, а у «Поваги». Мою маму запросили на це свято, а мене ні з ким було залишити. Ми приїхали на автобусі, а потім трохи йшли пішки. День народження проводили в красивій будівлі. Я відразу помітив, що в залі є шафа з книжками, головоломками й навіть шахами. Це важливо для дітей. Значить їх тут раді бачити. А ще в залі були чудові повітряні  кульки — фіолетові та у вигляді цифри десять. Це тому, що «Повазі» вже десять років. А мені тільки п’ять із половиною.  

Про дітей

Анастасія Багаліка
Анастасія Багаліка

На святі з дітей був не лише я. Ще була Влада. І зовсім маленька Меланія. Вона спала в мами на грудях, поки її мама, гендерна координаторка «Поваги» Анастасія Багаліка, вела цей захід. А ми з Владою тим часом грали в шахи, їли всілякі ласощі й навіть стрибали на одній нозі. Мама каже, що колись таке було неможливо собі уявити, а промовиць із немовлям на руках тільки по телевізору показували, бо вони були далеко — десь у Європі чи США.

А тепер це нормально, мами з дітьми можуть працювати, а можуть не працювати, можуть брати з собою дітей, а можуть не брати. І можливим таке стало тому, що жінки вже не мовчать. Є «Повага», яка розповідає історії успішних жінок із дітьми, є тати, які йдуть у декрет, є мами, які вже не соромляться брати з собою дітей на заходи.

Ірина Виртосу

Мама Влади Ірина Виртосу пригадала, як вона з маленькою Владою ходила до Верховної Ради й на демонстрації в підтримку жінок, яких має бути більше в політиці. 

Вікторія Кобиляцька, яка працює головною редакторкою «Поваги», згадала, що коли вона писала дуже важливий текст, то попередила посадовицю, що не зможе швидко їй відповідати, бо поїде в пологовий будинок народжувати Юрка. І що тепер вона радіє, бо вагітність перестали сприймати як хворобу. 

Про фемінітиви

А виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси Людмила Панкратова сказала, що завдяки «Повазі» почала вживати фемінітиви й підписуватися як «виконавча директорка» та «юристка». Я не знаю, що таке фемінітиви, але не уявляю, як би ще можна було на неї казати. Ну не юрист же, бо юрист — це ж чоловік. А вона — жінка. 

Людмила Панкратова
Людмила Панкратова

Мені дивно, коли про професію, на якій працює жінка, кажуть по-чоловічому. Я постійно кажу жіночі назви, інколи навіть там, де не треба, або на свій лад перекручую.  Тоді мама сміється. Наприклад казав, що президент — це чоловік, а президентичка — жінка. А як зовсім маленький був, то казав, що тато в нас електрик, а мама електрина. Я тоді ще не знав, що мама — журналістка. Думав, що в сім’ї всі мають однакові професії. 

Продюсерка «Громадського радіо» Ана Море теж згадала, що колись писала тексти для «Укрзалізниці» і тоді її сварили за слово «водійка». А тепер вона для них не пише, але вони вже пишуть про «водійок», бо так рекомендує правопис. 

Ана Море
Ана Море

Але ще є багато людей, які не можуть називати професії по-жіночому. Навіть кажуть, що в Конституції про фемінітиви нічого нема. А хіба в Конституції це має бути записано?..

Про професії

Марія Дмитрієва
Марія Дмитрієва

Марія Дмитрієва розповіла, як на перші заходи, які організовували феміністки, до них не хотіли приходити міністри, не реагували на запрошення. Поки жінки не почали відправляти листи до президента. Тоді вже почали приходити «як зайчики», а жінки-воїнки на цих подіях могли розповідати про свої проблеми. 

Колись жінкам не дозволяли працювати на деяких роботах. Ну як не дозволяли. Вони насправді працювали, а от у документах писали про їхню посаду по-іншому. Це так несправедливо. Танкістку могли записати кухаркою чи секретаркою. Мені дивно – а чому кухарок не записували танкістками? Але жінки боролися за свої права, тож тепер немає цього списку заборонених професій. 

Ірина Сампан і Вікторія Єрмолаєва
Ірина Сампан і Вікторія Єрмолаєва

Ірина Сампан — журналістка, яка пише про жінок у війську. Каже, що радіє, бо нарешті жінок можна запитувати про їхні успіхи, про стратегію, а не про те, чому вони пішли до армії. 

Катерина Левченко
Катерина Левченко

А ще за ці 10 років з’явилася нова посада в кабміні — Урядова уповноважена з гендерної політики. Її обіймає Катерина Левченко. Вона сказала, що на «Повазі» вийшло її перше інтерв’ю на цій посаді. Його робила Ліза Кузьменко. Пані Ліза подякувала всім за сестринство й підтримку. А Ірина Виртосу згадала, що коли вона брала інтерв’ю в Катерини Левченко, то тато ходив навколо будівлі Кабміну з візочком, у якому спала Влада. На що пані Катерина сказала, що треба було зайти всередину, бо вони відкриті для дітей. І це чудово. 

Моя мама теж часто бере інтерв’ю телефоном, коли я граюся на дитячому майданчику. Я знаю, що її відволікати не можна. І все ж інколи користуюся моментом і підходжу понити. Тоді вона може дозволити те, що зазвичай не дозволяє. Я знаю, що це нечесно, але завжди спрацьовує. 

Надія Бабинська-Вірна
Надія Бабинська-Вірна

Надія Бабинська-Вірна працює з відкритими даними й каже, що «Повага» допомагає їй тримати гендерний фокус. Вона вважає, що для діджиталізації потрібні гендерні окуляри. Тут багато складних слів, і я мало що зрозумів. Треба спитати маму, хай пояснить. Вона мені все пояснює.  

А ще на заході згадували про менструацію. Ми з мамою читали про це в книжці «Малечі про інтимні речі». Це одна з моїх улюблених книжок. Так от, Анастасія Багаліка пригадала, що колись було соромно показати комусь прокладку й навіть слово «менструація» не вживали. Цікаво, чому? Це ж природній процес. Жінки не можуть його скасувати.

Катерина Мацюпа
Катерина Мацюпа

Катерина Мацюпа працювала ще в першій команді «Поваги» з головною редакторкою Ілоною Фантою. Вона пораділа, що в інстаграмі зараз багато блогерів та лікарів пишуть про менструацію й не соромляться. А «Повага» робила це ще 10 років тому.

Про політику й жінок у політиці

Старша директорка програм Національного Демократичного Інституту Олена Єна подарувала «Повазі» рамку кампанії «Ламаю стереотипи». Пояснила, що колись жінкам було дуже складно виборювати керівні посади, бути політикинями чи громадськими діячками. Тому треба було проводити багато заходів, щоб «підсвітити» роботу жінок-лідерок і показати, скільки всього їм доводиться долати, щоб довести, що вони рівні з чоловіками. 

Вікторія Кобиляцька й Ольга Вірста

А потім виступала Ольга Вірста. Я її знаю. Вона читала нам казку про Івасика-Телесика і вчила шукати в ній фейки. Вона сказала, що дуже любить «Повагу» й багато чим завдячує цьому проєктові. Ольга підтримала чоловіка сестри, який хотів піти у декрет, а його на роботі засміяли. А ще вона пише колонки, де розповідає історії, які трапляються через те, що люди живуть у якомусь старому світі, мабуть, разом із Івасиком-Телесиком і його бабою й дідом.

Ірина Тишко й Ліза Кузьменко
Ірина Тишко й Ліза Кузьменко

Ірина Тишко багато робить для того, аби жінок у політиці було більше. Вона вийшла до мікрофона і сказала, що дуже важливо мати безпечний простір, де можна говорити про свої цінності. І завдяки «Повазі» вона може говорити на загал те, що справді думає. Вона пише статті, проводить навчання, організовує акції й не дозволяє ображати жінок у політиці. Як виявилося, вона ще й може вирішувати складні дитячі завдання — наприклад, довезти повний багажник повітряних кульок. 

Про неслухняні кульки

Олена Кущенко, Гліб і Влада

Нам із Владою дозволили забрати собі повітряні кульки: по кілька фіолетових і по одній цифрі. Я взяв собі одиничку, а Влада — цифру нуль. Ірина Тишко погодилася нас підвезти, тому ми запаковували ті кульки в багажник її машини. Кульки не слухалися й не влазили. Одна навіть полетіла в космос, тому довелося взяти частину кульок у салон автомобіля. Одиниця лежала в нас на колінах, і ми дивилися в неї, як у криве дзеркало. Я всю дорогу спостерігав, як Ірина веде машину, і мені це дуже подобалося. Не розумію, чому водійок ображають?.. А потім ми стояли посеред Дарницької площі й розплутували нитки, на яких трималися кульки, адже вони в багажнику переплуталися. Дорослі сміялися, а ми з Владою хвилюватися, щоб кульки не полетіли, особливо цифри. 

Мама каже, що жінкам усе до снаги: вони можуть представляти країну на міжнародному рівні, захищати свої права, організовувати акції, писати законопроєкти. А можуть і розплутувати разом повітряні кульки, бо це важливо для нас, дітей, і для спільної справи. Бо якщо є задача, її потрібно розв’язувати й не здаватися. 

Кульки
Дітлахи з кульками

А потім ми ці кульки везли маршруткою на Троєщину. Я мало не заснув, але почувався щасливим. Бо почув багато нового й довіз додому цілі кульки. Мама каже, що ці кульки — це ніби символ стійкості жінок. Вони (жінки) і надалі боротимуться за свої права й цінуватимуть те, що вже вдалося досягти. 

Гліб і Влада грають у шахи
Гліб і Влада грають у шахи

Я тримав кульки, згадував смачний десерт і Владу. І думав, які в нас прекрасні мами. І як добре, що є «Повага», яка запросила нас на свій день народження. Як добре, що світ змінюється, як добре, що ці зміни відбулися впродовж цих 10 років. І як сказала Ірина Тишко на заході, «як добре, що ми знайшлися в цьому великому світі». 

Олена Кущенко

Схожі записи

Кросівки замість підборів: український лоукостер змінив форму бортпровідниць

Просимо не казати про жінок того, чого б не сказали про чоловіків – Олександра Кольцова

85-річна Джуді Денч стала найстаршою моделлю для обкладинки Vogue