Повага
Статтi

Злі мавки: як українки дають відсіч ворогу в окупації

Жінки, які залишилися в окупації, продовжують відстоювати незалежність. Про партизанський жіночий рух «Злі мавки» розповідає Олександра Єфименко, яка для «Громадського радіо» поспілкувалася з однією із учасниць партизанського руху.

Вона запізнюється на інтерв’ю на 15 хвилин, тому що довго шукає безпечне місце для розмови. Попереджає, що може перервати розмову в будь-який момент, якщо почує щось небезпечне для себе. Інтерв’ю із її вимкненою камерою — умова героїні цього матеріалу. Жодної публікації аудіофрагментів розмови — тільки текст. Я запевняю свою героїню, що знаходжуся сама в квартирі, а серед тих, хто може почути її голос — дві мої кішки. Жартую, що домовилася з ними, щоб вони мовчали. Жінка по той бік екрану сміється. Вона — координаторка одного з жіночих партизанських рухів в Україні. Коли я прошу вигадати будь-яке ім’я, щоб я могла звертатися до співрозмовниці, вона каже: «Говоріть Мавка, я вже звикла». Мавка з Мелітополя. І весь час окупації вона живе в своєму місті.

Повномасштабне вторгнення для неї почалося із дзвінка подруги, яка зараз теж стала однією із партизанок ініціативи «Злі мавки». Жінки думали, що робити далі: де ховатися від обстрілів, намагалися купити їжу. Жодна не вірила в повномасштабне вторгнення до останнього дня, а після окупації — сподівалася на «2-3 тижні». Через низку обставин вони залишилися у місті, а потім стався перший мітинг в окупації на підтримку територіальної цілісності України і Мавка на нього пішла:

«Я опишу свій досвід, але єдине, що я бачила в очах російських військових на початку — розгубленість. Вони не очікували такої реакції від місцевих. На мітинги виходили натовпи: йшли абсолютно сміливо, малювали плакати, піднімали прапори, казали в очі солдатам, щоб ті поверталися додому. Ми були в своєму місті, а вони злякалися цієї сили. Розгубленість і страх змінила агресія, вони почали розганяти мітинги, стріляти і ходити на площі стало небезпечно».

Щоб росіяни в кожній жінці бачили небезпеку для себе

Початок руху «Злі мавки» зародився за деякий час до 8 березня 2023 року. Три подруги думали про те, що хочуть зробити щось для жінок і про жінок, які залишилися в окупації. За референс обрали образ чарівної істоти з української міфології, яку важко побачити і неможливо зловити, але яка може бути дуже жорстокою до тих, хто нищить її дім. На 8 березня у Мелітополі наряду з іншими символами різних українських партизанських рухів вперше з’явилися такі плакати.

Читайте також: Людмила Гусейнова про сексуальне насильство в неволі: Роздягали, змушували митися і справляти природні потреби під камерами спостереження

Плакати з образами українок, які промовляли до росіян про те, що їм тут не раді, з’являлися в місті, їх знімали протягом години, але саме в цьому і є одна з ідей цього руху:

«Ми хочемо, щоб вони побігали. Хочемо, щоб втомлювалися знімати наші плакати, замальовувати наші написи про те, що ми чекаємо українську армію. Щоб в кожній жінці бачили небезпеку для себе. Тому що до жінок росіяни ставилися не так, як до чоловіків. Якщо ти жінка, в тебе скоріше за все не так прискіпливо перевірятимуть документи на вулиці. Партизан для росіян — це якийсь молодий хлопець у капюшоні, може зі зброєю, який вночі робить свою роботу. Вони, мабуть, так собі це уявляли. Тому що жінка не може робити те саме, в їхньому розумінні. А рупор спротиву не може звучати жіночим голосом», — розмірковує Мавка.

Довелося перебрати свій гардероб: все коротке, відкрите, те, що підкреслює фігуру, я відклала на перемогу

Після того, як росіяни окупували низку українських міст, то майже одразу почали почувати себе там, наче вдома. Так описує жінка поведінку окупантів у Мелітополі.

«На вулицях постійно знайомляться. Якщо це військові, особливо, кадировці, то там поведінка, звісно, набагато, як це сказати, нахабніша. Могли за руки хапати. Вони ганяють містом на машинах і можуть різко загальмувати біля тебе. І ти не можеш його послати прямим текстом, він зі зброєю сидить. Доводилось вигадувати моделі поведінки для себе».

Мавка розповідає, що серед жінок, які приєдналися до ініціативи, є один приклад, коли дівчина більше року, з моменту окупації її міста, не виходить з дому.

«Максимум — у магазин і назад. В інших потребах їй допомагають батьки. Вона настільки боїться попастися на очі росіянам, що ухвалила для себе рішення не виходити на вулицю. Уявіть, так вона живе з початку 2022 року. Мені теж довелося перебрати свій гардероб: все коротке, відкрите, те, що підкреслює фігуру, я відклала на перемогу. Косметику туди ж. Я обрала для себе варіант виглядати максимально непоказно і намагатися уникати будь-яких розмов із ними».

Зберегти анонімність та не попастися на камери відеоспостереження

Через деякий час «Злі мавки» створили чат-бот у Телеграмі, куди почали писати жінки з інших окупованих міст і селищ України. Це були дівчата з Бердянська, околиць Мелітополя, Генічеська.

«Крутою подією було, коли мені написала перша людина з Криму. Зараз у нас Мавок не одна сотня, але кримських — найбільше. Насправді, мене вражає те, що вони там виробляють: малюють величезні герби України на вулицях залишаючись непоміченими. Вони живуть в цьому 9 років, а не півтора, як ми. Вони мають більше досвіду виживання в таких умовах. І, вочевидь, їх дістало це, як і нас усіх. Але тих, хто в окупації з початку війни — найбільше». У чат-бот приходять жінки з різними запитами: хтось хоче просто поговорити і розповісти свою історію, шукає допомоги. Хтось готовий виконувати певні партизанські завдання: розвішувати плакати, знімати російські прапори або палити їх прямо на будівлях. Також ми фіксуємо злочини, тому що, мені здається, це дуже важливо, після деокупації передати все, що ми можемо зібрати саме по злочинам, скоєним тут».

Координаторка руху інструктує кожну з учасниць руху. Про те, як зберегти анонімність в умовах окупації, як не попастися на камери зовнішнього відеоспостереження, як навчитися їх бачити і де вони, зазвичай, бувають:

«Із приходом Росії у Мелітополь прийшла і неймовірна кількість камер на вулицях, а ще безмежна кількість триколорів. У нас є декілька вулиць, де їхні прапори висять дуже високо і ми поки що не можемо дістатися до них, щоб зняти. Доведеться просити ЗСУ, щоб підсадили», — говорить жінка.

Жіноче ком’юніті

Рух «Злі мавки» став партизанським жіночим ком’юніті, де ніхто нікого не знає в обличчя, в ньому жінки віком від 20 до 70 років, абсолютно різних професій і з різноманітними історіями, вони ніколи не зустрічаються особисто.

«Дуже хочеться їх всіх побачити, тому що я думаю, це буде шок після деокупації. Коли ти побачиш цих людей і скажеш: це, дійсно, зробила ти!?».

До питань безпеки в своєму русі координаторки відносяться відповідально. Співрозмовниця каже, що в партизанській спільноті вже були випадки затримань партизан російськими військовими, але у Мавок таких випадків не було:

«У кращому випадку тебе примушують вибачатися на камеру, в гіршому — поїдеш на підвал і не факт, що ти звідти повернешся, якщо попадешся».

Читайте також на платформі «Жінки – це 50% успіху України»: Наталія Зубар: Документування воєнних злочинів — це марафон, а не спринт

Однією з останніх акцій, яку провели жінки, було розкидування фальшивих купюр номіналом в 50 рублів окупованими містами. На купюрі, замість статуї Неви — мавка на троні з тризубом в руках, а збоку текст: «Тут вам не Россия, вы в Украине».

«Ми подумали про те, що люблять окупанти. Звісно ж — гроші. Серед нас є художниця, яка малює всі наші постери і вона намалювала фальшиву купюру. Ми роздрукували їх і сиділи вирізали. А потім розкидали містом. Просто уявіть, хтось з них міг спробувати розрахуватися ними, аж поки зрозуміли, що до чого. Ну і розкидати купюри — не плакат повісити. Це можна зробити швидко і непомітно», — говорить співрозмовниця.

«Іноді я уявляю собі наше звільнення і є три речі, які я зроблю одразу після того, як у наше місто зайдуть українські військові: спокійно висплюся, з’їм нормальну їжу, а не те, чим нас тут годують в магазинах, і включу собі Netflix. Ми дуже чекаємо своїх і ніколи не змиримося з росіянами».

Олександра Єфименко

для «Громадського радіо»

Схожі записи

Покоління рефлексії

Жінки у виборчому процесі: якою буде наступна Верховна Рада та що їй залишилося від попередників?

Марта Гавришко: Нам треба підкреслювати гендеровану вразливість жінок і чоловіків під час війни

Інна Наливайко