«Я сподіваюся, тебе знову зґвалтують». «Сподіваюся, твій хлопець тебе побив». «Тебе слід вдарити шайбою по голові і вбити». Це реальні твіти з фільму про сексизм спортивної репортерки Сари Спейн і публіцистки Джулі Дікаро. І реальні твіти з їхнього життя. Таке і схоже їм час від часу пишуть спортивні фани.
Між «жартом» про вакансію журналістки з вказуванням бажаного розміру грудей і цими твітами – пів кроку. Бо якщо цицьки є звичним жартом у вашому колі і у вашій голові, не думаю, що вас так вже й обурять ті твіти.
Чому це має нас турбувати?
Бо журналіст(к)и зазвичай — це лідер(к)и думок. Те, що вони кажуть/пишуть в соцмережах — не приватна справа, а вплив на поведінку та ставлення людей до різних питань, у тому числі до ґендерних ролей жінок та чоловіків.
Українська аудиторія (знаю з практики своєї роботи) досі прихильна до ґендерних упереджень на кожному етапі життя жінки: від уявлень про єдиний стандарт лялечок Барбі у дитсадківському віці до романтизації насправді важких доль наших мам, бабусь і прабабусь з міфологічними «шістьма дітьми», яких нібито радісно народжували під копицею в полі, а потім так само радісно допрацьовували колгоспні трудодні.
Теми зґвалтування та насильства і досі в багатьох ЗМІ є приводом для клікбейту. Сексизм є інструментом яскравого заголовка і трафіку на сайті. Тобто, фактично, сексизм є інструментом менеджменту. Бо ж «Колишня дівчина гравця Динамо визнана найкращою дзюдоїсткою світу».
Як журналіст(к)и впливають на формування ґендерних упереджень?
Класична і давня теорія культивування, запропонована американським теоретиком масової комунікації Джорджем Гербнером, пояснює, як мас-медіа підсилюють ґендерні упередження у вже й без того упередженому суспільстві та сприяють ґендерному дисбалансу. Йдеться про те, що ЗМІ, маючи владу зруйнувати стереотипи, зміцнюють їх, «культивуючи спільні перспективи».
Дехто вважає журналістів/ок «раціональними людьми», які постійно шукають інформацію і тому не мали б мати упереджень. Окрім того, у нас є професійні та етичні стандати, які покликані цим упередженням запобігти.
Але стандарти допомагають лише там, де вони справді є, де вони є обов’язковими до виконання. Ба більше, за характером роботи журналіст/ки повинні вирішувати, що є правдою, що є брехнею, що є доречним, що ні. Це тисне. І без чіткого розуміння редакційних стандартів цьому тиску іноді важко протистояти.
Повірте, рідко буває так, щоб люди вели подвійне життя: зазвичай ті, хто у щоденному житті і спілкуванні переймається «тюнінгом ту мач», роблять це і на роботі. І навпаки: навряд чи не сексист напише сексистський заголовок.
А щодо раціональності в пошуку інформації — ні, не зовсім так. Журналіст(к)и — люди, частина суспільства, мати упередження — це частина людської природи. Їхні (наші) когнітивні упередження не завжди містять свідомий намір спотворити картину світу, але точно обмежують її сприйняття та інтерпретацію.
Як журналіст(к)и відбирають новини?
Зазвичай це відбір теми, відбір джерела, відбір коментаторів/ок.
Це окреслює три шляхи, за допомогою яких ґендерні упередження вплітаються у медіа-контент. По-перше, жінки в ньому недостатньо представлені, що слугує утвердженню уявлень про їхню неважливість та невидимість. По-друге, і чоловіків, і жінок часто представляють у ЗМІ стереотипно. По-третє, і стосунки між чоловіками та жінками зображують так, щоб проілюструвати традиційні ґендерні ролі.
Дослідниця Reuters Institute Решма Патіл у статті з прекрасною назвою «Breaking News, Missing Views» пише, що навіть коли журналіст(к)и вважають, що матеріали збалансовані, вони можуть несвідомо шукати та відбирати інформацію, яка підтверджує їхні ідеї та переконання, і так само під час обрання учасників/ць дискусій.
Згідно з моніторингом ІМІ в Україні у 2020 році, жінки як експертки коментують майже кожен п’ятий матеріал в онлайн-медіа (19% загальної кількості експертних коментарів, 81% експертних коментарів у медіа припадає на чоловіків). Щоправда, це трохи більше, ніж у попередні роки.
З жінками як героїнями матеріалів онлайн-медіа ситуація дещо краща, ніж з експертками. На жінок у середньому припадає 29% загальної кількості героїв матеріалів в онлайн-медіа, 71% героїв матеріалів – це чоловіки.
І якщо за кількісними показниками в цих виданнях співвідношення жінок/чоловіків майже ґендерно збалансоване, то проблема залишається у подачі, тональності та стереотипах. Моніторинг ІМІ показує, що насправді жінок в медіа згадують переважно в матеріалах про шоу-біз, кримінал або у жовтих новинах.
Я також знайшла величезне дослідження (2016 року), в якому група канадських і британських науковців проаналізувала понад 2,3 мільйона статей у 950 інформаційних англомовних медіа у всьому світі. Вони так само виявили, що чоловіки представлені набагато більше, ніж жінки.
Сфери, в яких жінки більше присутні — це мода та розваги, тоді як чоловіки — у бізнесі, політиці та спорті. Показово, що жінок частіше ФОТОГРАФУЮТЬ, ніж ПИШУТЬ про них.
Тому автори роблять висновок, що жінок частіше бачать, ніж розповідають про них. Власне, чого ж тоді дивуватись інтересові до цицьок.
Чим шкодить сексизм?
Стереотипне і сексистське представлення погано позначається на політичних та кар’єрних амбіціях жінок. Простіше кажучи, на їхній вірі у себе.
Це доводять професорка Лена Венгнеруд та політологиня Аманда Геральдсон у глобальному аналізі взаємозв’язку між сексизмом у ЗМІ та часткою кандидаток-політикинь в парламентах.
Вони запевняють, що сексистське зображення жінок у ЗМІ придушує їхні амбіції, адже голосам експертів довіряють, їх поважають. Коли жінки відсутні в медіа як експертки чи фахівчині, це означає, що в публічній сфері бракує авторитетних жіночих голосів. Політикині мають шанс перемагати своїх конкурентів-чоловіків, коли вони збільшують свою авторитетність серед «звичайних» жінок та інтерес цих жінок до політичної діяльності.
У цьому дослідженні є ще одне дуже цікаве спостереження: причиною меншої присутності жінок як експерток чи політикинь у ЗМІ може бути те, що жінки менш охоче пристосовуються до логіки ЗМІ, не намагаючись налагодити неформальні стосунки з журналістами.
Чи існує жіноча солідарність у професії?
По-різному. У мене є колеги, які вважають фемінітиви «недотермінами» і відмовляються, щоб їх називали «журналістКА».
Утім, згідно з даними Global Media Monitoring Project, вже у 2015 році жінки виявляли порівняно менше ґендерних упереджень у своїй журналістській роботі, ніж чоловіки, зокрема, робили більше матеріалів про жінок.
Що робити?
Я далека від моралізаторства і спроб перевиховати будь-кого, особливо видатних стовпів українського журналістського середовища, які зробили вдалу кар’єру задовго до того, як сексизм визнали огидним навіть в Україні.
Але я за те, щоб працювали етичні і професійні стандарти. Якщо ґендерним упередженням не місце в редполітиці, то це на багато що може вплинути.
Іншою перспективною моделлю є навчання: щоб люди могли зменшити свої необ’єктивні судження, вони мають спочатку знати, що судження необ’єктивні. Щоб реагувати на власні упередження, слід знати, що вони є і можуть виникати.
Тому я переконана, що професійні та етичні стандарти і цінності – це ключова і дуже цікава та практична частина підготовки майбутніх журналістів/ок, а не нудна незрозуміла нікому не потрібна журналістська етика.
Тетяна Трощинська
