До 140-річчя українського жіночого руху
Людина складається на 75% із води, а моє тіло, мозок, кров наповненні музикою. Малою я слухала, як прекрасно грає на фортепіано мама, і всотувала кожний звук. Тато заснував домашній хор — підтримував наші перші кроки в музиці. Ніколи не шкодував грошей на нашу музичну освіту. Музика об’єднувала, підтримувала й була невіддільною частиною нашої сім’ї.
Як це важко –– догодити всім і всьому! Бути матір’ю, жінкою, господинею, ученицею консерваторії, композиторкою…
Ми грали в домашньому салоновому оркестрі: тато на басі, мама на фортепіано, Льоньо на чельо, я на фісгармонії, Марійка і Зенко на скрипці. Музика, як вода, напувала наше коріння, розкривала наш талант. Вона притягувала цікавих людей у наш дім, відчиняла двері до нашої музичної родини.
Хоча музика легко мені давалася, я не могла задовольнитися рівнем дилетантки, тож училася у Львові, Відні та Празі, здобуваючи професійну освіту у славних учителів і багато працювала, відточуючи майстерність. Іноді мені здавалася, що то все намарно і я нічого не вмію. Та музика і вчителі підштовхували працювати далі. Адже музика вимагає найбільше мозольної праці.
Читайте також: Соломія Крушельницька наснажує: як чотири мисткині творили, надихаючись постаттю співачки
У мій перший твір — Службу Божу, що линула в піднебесся собору Святого Юра, я вилила весь відчай, горе й молитву після відступу нашого війська.
Не уявляєте собі, як це важко –– догодити всім і всьому! Бути матір’ю, жінкою, господинею, ученицею консерваторії, композиторкою. Треба було не раз зціплювати зуби!
У музиці я прагнула говорити мовою часу
Якщо я не могла сісти з олівцем, щоб проживати ноту за нотою, я відтворювала їх у думках, програвала в серці. Яке то задоволення — чути свій твір на концерті. Я властиво не знала, який він буде у відповідному виконанні. Для мене щоразу він був новий і дорогий, неначе почула його вперше. Я не вірила, що це я його написала.
Згадую, як Зоя з гордістю всім розповідала про дитячий балет, де вона виступала: «Мамуся написала музику! Мамуся!»
У часи радості, скрути, тривоги я мала на що спертися. Музика стала мостом, що втримував зв’язок із батьківщиною, коли 1944 року я назавжди покинула рідний Львів, рятуючись від совєтів.
Читайте також: Софія Яблонська: мандрівниця, письменниця, фотографка
У музиці я прагнула говорити мовою часу. Люди підкорювали космос, і я разом із ними летіла в безмежний загадковий всесвіт чорної матерії, астероїдів, далеких планет у своїй Космічній симфонії.
Світ українських казок, легенд, міфів, як узор вишиванки, відтворює наш генетичний код, зв’язок із корінням. Я залучала ці яскраві образи, щоб розповісти нашу історію музикою. Музика була моїм словом, пензлем, яким я творила з надією, що колись вона зазвучить у вільній незалежній Україні.
Хто така Стефанія Туркевич
Стефанія Туркевич (Лісовська, з 1937 Лукіянович) народилася 25 квітня 1898 року а родині священика й піаністки. Всі в родині грали на якомусь інструменті, а батьки вкладали кошти в музичну освіту дітей.
Стефанія офіційно була визнана першою українською композиторкою. Пройшовши навчання у Вищому музичному інституті імені Лисенка, у Львівському університеті, в Державній учительській семінарії, у Консерваторії польського музичного товариства, у Віденському університеті та Празькій консерваторії. 1934 року захистила дисертацію з музикознавства у Празі. Любов до дітей та України виливала в дитячих операх «Цар Ох або серце Оксани», «Куць», у першому українському дитячому балеті «Весна».
1944 року родина виїхала до Відня, а 1946 –– переїхала до Англії, де Стефанія Туркевич продовжила плідно працювати над симфонічними творами «Космічна симфонія», балетами «Руки», «Мавка», камерно-інструментальними творами, творами для фортепіано тощо. Стефанія Туркевич померла 8 квітня 1977 року в Кембриджі, Велика Британія.
Підготувала Таніта Маре
2024 року український жіночий рух відзначатиме 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої проєкти. Одним із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund
Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).
«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.
Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.
