Наслідки COVID-19 для суспільства ще вивчатимуть, але вже зараз соціологи/ині та правозахисники/ці говорять про суттєвий вплив пандемії на становище жінок в Україні та світі.
Зокрема, жінки утричі більше, ніж чоловіки, займаються неоплачуваним домашнім доглядом за хворими та загалом унаслідок весняного локдауну частіше опинялися у ситуації, де змушені були поєднувати роботу (подекуди навіть у більших обсягах, ніж зазвичай) і працю по дому.
Також у дослідженні ООН йдеться про те що через часту гендерну дискримінацію на ринку праці жінки мають менше можливостей заощаджувати і є особливо ураженими під час пандемії COVID-19, бо, серед іншого, мають гостру потребу економити на базових послугах.
Крім цього, спалахи COVID-19 у різних країнах уже призвели до збільшення рівня домашнього насилля проти жінок і дівчат.
Повага зібрала історії жінок про те, як на їхнє повсякденне життя вплинула пандемія та карантинні обмеження, які сформовані роками звички довелося змінити та що, навпаки, відкрив для них карантин. Спойлер: СOVID-19 приніс і позитивні зміни.
У зібраних історіях помітно менше тривожності і страху, ніж на початку карантину, бо всі ми навчаємося жити у новій реальності.
Пишіть нам, якщо хочете поділитися і своєю “карантинною історією”.
Вікторія, головна редакторка
Жінка в декреті, яку закрили ще й ззовні. Це як опинитися у “шоу Трумана”. Як тільки ти вирішуєш вийти за межі побуту, виявляється, що навколо є ще стіни закритого павільйону. Думаю, всі мами (і татусі в декреті) мене зрозуміють, як хочеться іноді просто переключитись, вийти з дому, зайнятись собою, поспілкуватись з людьми поза родиною. Але карантин диктує нові правила. На тобі дитина, побут, віддалена робота, все одночасно, а перезавантажити мозок майже немає де. А якщо і є, то ти туди не підеш, бо боїшся заразитися вірусом. Це ж тепер відповідальність не тільки за себе, а і за свою дитину. Навряд чи хтось буде сперечатися, що материнство – це тяжка відповідальна робота, тільки на відміну від звичайної, вона триває не з 10:00 до 18:00, а цілу добу, без вихідних. Звісно без можливості перезавантажитись і змінити атмосферу, психологічно це ще складніше. Мій декретний карантин позначився на моєму емоційному стані, я стала нервовою і постійно втомленою. Інколи я навіть вставала зранку з ліжка і вже відчувала втому. За відсутності варіантів, зривалася на чоловікові, потім шкодувала. У якийсь момент я подумала, що так не може тривати, бо дитині не потрібна постійно втомлена і зла мама, вона все відчуває. Дитині потрібна щаслива і спокійна мама і я нею стала. Часто жінкам складно погодитись на допомогу, бо, з одного боку, є власні гордість і амбіції, з іншого, є сталі стереотипи, що “нормальна жінка” має справлятися сама, інакше вона “погана мати”. Але нормальна атмосфера в родині переважила і в нашій сім’ї з’явилась няня. Це був особисто мій порятунок, звісно, це не панацея для всіх втомлених жінок у декреті в карантин. Але що може й найважливіше – я свою проблему усвідомила, проаналізувала і знайшла спосіб її вирішити
Надія, контент менеджерка
Коли почався карантин, я всього 4 місяці працювала на своїй нинішній роботі, на Громадське радіо. Зараз я вже 8 місяців працюю в умовах карантину і пандемії, періодично вриваючись в ньюзрум підписати звіти чи з сирниками, почастувати колег. Карантин ніяк суттєво не позначився на моїй роботі, хіба збільшив кількість піжам для роботи.
Дуже смішно відсвяткувала свій 28 день народження. Прийшла під час ранкового ефіру і поставила коробки з пирогом і брауні на стіл, поки колеги вели прямий ефір за склом і махали мені. Потім написали мені вітання в чатик і відгук на пиріг — от так безконтактно і відсвяткували.
Поки було тепло, з квітня до жовтня, я майже щоденно гуляла своїм районом — іноді заходила кудись по каву з собою і йшла далі, іноді просто йшла до лісу, що поряд з домом. Саме на карантині я дізналась, що і в моєму районі можна цілком непогано проводити час, розвідала всі місця зі смачною кавою. А ще — на вихідних намагаємось з мамою пройтися лісом і завершити прогулянку у кав’ярні з якимось “антиковідним” тістечком.
Довелося багато чого змінити у своєму житті і звичках, але зараз я адаптувалась до цих змін і почуваюсь спокійніше і впевненіше. Почала замовляти ліки онлайн, готувати вдома в рази частіше. Я і раніше любила готувати, але карантин створив всі умови. Думаю ще піти на кулінарний курс онлайн.
Найбільш складним виявилось для мене, як не дивно, закриття транспорту. Коли метро запрацювало, я зітхнула з полегшенням. Я практично перестала кудись їздити, але саме неможливість приїхати придбати собі щось необхідне, розв’язати питання з документами — посилювала тривогу. Так, є звісно таксі, але коли затори і тобі терміново потрібно їхати — підземка потрібна.
Ще одночасно з початком карантину я почала приймати антидепресанти і працювати з психотерапевткою. Дуже переживала, чи зможемо ми працювати онлайн і чи будуть в аптеці мої ліки. На щастя, всі ці проблеми вдалось вирішити і не переривати курс лікування.
Ірина, продюсерка
Для мене відкрилися можливість працювати онлайн, віддалено і переконати людей, з якими я працюю, що це можливо. Я була впевнена у цьому і раніше і завжди “топила” за те, що немає сенсу сидіти в офісі,бо більшість роботи робиш все одно, коли вже повертаєшся з офісу ввечері. Коли ти приїздиш в офіс, то переважно витрачаєш час на спілкування. Це, звичайно, теж важливо і періодично потрібно приїжджати в колектив і проводити зустрічі.
Раніше по факту всю роботу потім доводилося робити вдома вночі. А тепер я не сиджу вночі, я сиджу з ранку до вечора на своєму балконі, де в мене облаштоване місце для роботи і мені це супер комфортно і дуже подобається.
Але мені доводилося дуже довго переконували, що віддалений варіант можливий. Тому що мій керівник був впевнений, що продюсер має бути присутній фізично і дивитися “на всіх і на вся”.
У мене стояло важливе питання – я мала звільнятися з Громадського радіо, оскільки моя родина переїжджала в іншу країну, але через COVID-19 у нас це все затрималося. Тобто у мене документи на переїзд могли з’явитися три місяці тому, два місяці тому або тиждень тому і це ніяк не впливає на мою роботу. Документи – документам, а робота – роботою. Я насправді завжди думала, що продюсер не може бути фрілансером, жити десь біля океану і вести всю свою роботу віддалено але насправді може. Навіть скажу більше, маючи іншу роботу – Project Manager – я можу робити все онлайн: розробляти комунікаційні стратегії, прописувати пропозиції, робити дослідження, хоча до карантину навіть не розглядалася така можливість. Зараз я співпрацюю з агенцією віддалено і востаннє ми бачились три місяці тому.
Мені здається, що це зараз поштовх в спину тим, хто ще не зрозумів переваги онлайну, що майже все можна робити в зручний вам час, комфортно, з вашим стільцем або сидячи на підлозі.
Звичайно, що є проблеми з комунікацією, яку ще треба буде вирішувати. Особисто я не дуже зараз бачу можливість проведення бесід на постійній основі в Skype чи Zoom. Хоча можливо за рік наш мозок призначається і це теж стане нормою. Наприклад випити з кимось вина по Zoom.
Повбивати тих, хто поряд зі мною у карантин, не хотілося. Навпаки мої нарешті були поруч і мені супер комфортно і це, мені здається, ще одне нагадування, що треба обирати людину для співіснування ту, з якою комфортно в будь-яких умовах. Я це колись перевіряла в мандрівках і мені було комфортно бути один на один чи втрьох з дитиною, тому, власне, цей карантин не став чимось особливим для нас і зараз ми постійно працюємо разом. У нас, щоправда велика квартира і ми можемо розійтися в різні кімнати для того, щоб працювати, але постійні зустрічі на кухні відбуваються протягом дня постійно і бісять тільки через те, що потрібно постійно готувати їжу.
Ще одним відкриттям для мене стала англійська та французька по Skype. Я б, можливо, не змогла б організувати все так, щоб у моєї дитини протягом трьох годин були три різні напрямки уроків. Тим паче одна викладачка в мене з Чернігова, інша мешкає в іншій частині міста. Крім того,і є заняття з гітари, які також проводяться онлайн. І це супер легко організувати зараз, бо не треба витрачати час на дорогу, на те, щоб зібратися, ніхто не затримується у заторах. Усе стало максимально комфортно. Гроші перекидаються на картку і всі усіма задоволені.
І що важливо – мене, наприклад, раніше бісило, коли ти приїздиш на заняття, а у викладачки нежить чи навпаки ти скасовуєш заняття, бо погано почуваєшся. Зараз же головне, щоб голова працювала, не важливо у якому ти стані.
І так само, коли же станеться нарешті наш переїзд, всі ці вчителі залишатимуться з нами, тобто не потрібно буде шукати нових, дитині пристосуватися до них і моє навчання продовжиться. Це все насправді було і до карантину, але ми чомусь цим не користувалися.
Анастасія Горпінченко