Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Пішла би без зайвих думок»: роздуми про обов’язкову мобілізацію для жінок
Статтi

«Пішла би без зайвих думок»: роздуми про обов’язкову мобілізацію для жінок

Українські жінки на курсах бойової підготовки
Українки на курсах бойової підготовки

За два останні роки кількість жінок у ЗСУ збільшилася на 40% і складає 62 тисячі, 43 тисячі з них — військовослужбовиці. Медикині та фармацевтки повинні стати на військовий облік в обов’язковому порядку до кінця 2026 року. Для представниць інших професій служба в армії добровільна. Проте війна з Росією триває й час від часу виникають питання, чи доведеться державі мобілізувати жіночу половину населення в разі ще більшого загострення?

Спеціально для «Поваги» представниці різних професій розповіли, що вони думають про мобілізацію жінок, чи готові до цього та навіщо їм бойова підготовка в мирних містах.

Мир, який укладає жінка, —триваліший

«Коли почалася повномасштабна війна, моя мама сказала: «Як добре, що в мене доньки». Так відповіла аккаунт-менеджерка в ІТ Оксана, коли я запитала її думку про обов’язкову мобілізацію для жінок. Але проблема набагато глибша.

Західний фемінізм відрізняється від фемінізму українського або навіть «фемінізму українських реалій». Зазвичай феміністки країн Європи вважають, що жінка — це про безпеку, мир, про налагодження конфліктів. У неї більше шансів досягти успіху під час перемовин ворогуючих сторін. Мир, який укладає жінка, триваліший. Ці тези закладені в Резолюцію ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека», яка закликає збільшувати кількість жінок в оборонному секторі.


Читайте також: Коаліції 1325: як громадським організаціям ефективно співпрацювати з владою?


Україну захищають її люди — більше нікому

Спілкуючись із західними феміністками про жінок в армії, зокрема і про ЗСУ, бачу, що вони часто уникають радикальних відповідей. Наприклад, на запитання, як збільшити кількість лідерок в армії чи «уявляєте, у нас ще досі немає жіночої форми у війську», вони можуть відповісти: «Розуміємо, війна — це так жахливо».

Тобто відчувається посил, що воєн не повинно бути в принципі. Війна — це не тільки не про жінок, війна — це не про людей і не про людяність загалом, а жінки мають запобігати конфліктам, а не брати в них участь. І це абсолютно нормальна і природна думка. Воювати не повинен ніхто. Але що ж робити, якщо війна вже є? Вона на твоїй землі. Ворог знищує твоїх людей, і щодня гинуть і чоловіки, і жінки. Який шанс, що ця війна могла б закінчитися чи не починатися, якщо би президентом чи головнокомандувачем була жінка? В українського суспільства немає часу на ці роздуми і припущення. Війна вже в Україні, Україну захищають її люди — більше нікому.

«Очевидно, що країна-агресорка переважає в кількості. Тому рано чи пізно нарівні з чоловіками почнуть призивати й жінок. Жінка так само, як і чоловік, може здобути військову освіту, обіймати керівні посади, керувати ротою чи батальйоном. Але її недооцінюють.У війни немає статі. Мобілізація для жінок може стати звичним процесом, тому на державному рівні було б доцільно організувати обовʼязкові курси для цивільних. Хоча б раз чи двічі на тиждень. Із різних військових напрямків чи загальні, щоб жінки могли надалі обирати напрямок, який їм до вподоби. Це стосується і чоловіків, яких ще не призвали», — вважає офіс-менеджерка мережі брендових магазинів Олена.

Про досвід Ізраїлю

Ізраїль давно зрозумів, що найцінніший її ресурс для захисту — це люди. Вся ідеологія існування громадян і громадянок Ізраїлю — від народження й до смерті — заснована на розумінні, що твоїй країні загрожує ворог. Багаторічна війна навчила Ізраїль (так, навіть така ідеальна система дає збій, але зараз тут не про це), що в будь-який момент твій сусід може напасти. І було би бездумно й небезпечно відкидати 50% ресурсу країни — її жінок. Тому готують до відбиття агресії всіх. Спочатку це патріотичне виховання в школі та в сім’ї. Після школи — 3 роки обов’язкової служби в армії або два роки служіння державі в громадському секторі, де ти також робиш корисні для країни речі, наприклад, у лікарні чи на заводі, і проходиш підготовку. І лише після цього ти думаєш про вищу освіту, роботу чи сім’ю. Якщо ти з глибоко релігійної родини і служба в армії суперечить твоїм релігійним переконанням — ти служиш Богу.


Читайте також: Людмила Ясененко, медикиня: Мені говорили, що я маю народжувати дітей і варити борщ


Селище врятувала 25-річна координаторка з військової безпеки

Населення Ізраїлю менше за населення України в 4 рази, площа країни приблизно як площа Львівської області. Чисельність ЗСУ більша за чисельність Армії оборони Ізраїлю втричі, навіть якщо призвати всіх резервістів ЦАХАЛу. Так, цих речей не можна порівнювати, на перший погляд, і, здавалося б, в Україні є кому воювати. Але так само можна порівняти армію України та Росії, а також виснажливу війну з російською армією та її мільйонними резервами.

7 жовтня, коли ісламістське угруповання ХАМАС напало на Ізраїль, кібуц Нір-Ам виявився практично єдиним селищем у прикордонній із сектором Гази смузі, що серйозно не постраждав. Це сталося завдяки діям 25-річної Інбаль Рабін-Ліберман — координаторки з військової безпеки в цьому поселенні. Вона швидко організувала оборону селища, роздала зброю, виставила пости і змогла мінімізувати ті трагічні наслідки, які пережили люди в інших кібуцах.

Тож питання — чи далека перспектива, коли жінок в Україні так само, як і чоловіків, почнуть готувати до війни?

«Якщо б сказали, що жінки в обов’язковому порядку мають іти служити, я би пішла без зайвих думок»

«Я колись хотіла піти служити, у 16 років дуже хотіла піти в армію. Моїм вихованням більше займався батько, тому я пацанка з дитинства, мені хотілося відчути щось таке на собі. А потім трішки підросла — і ці думки десь загубилися. Якщо б зараз сказали, що жінки в обов’язковому порядку мають іти служити, я би пішла без зайвих думок. У нас вільна країна, і ми можемо обирати — народжувати й сидіти вдома чи щось інше. Просто не всі жінки створені для армії, як і не всі чоловіки», — каже керівниця салону краси Тетяна.


Читайте також: Жіночі обличчя спротиву: як українки дають відсіч війні


Українські жінки на курсах бойової підготовки
Українки на курсах бойової підготовки

Ми з нею познайомилася в Києві на курсах бойової підготовки для жінок, де вони вчаться опановувати ази військової справи, користуватися зброєю, надавати домедичну допомогу. Близько 20 дівчат щосуботи збирають і розбирають автомат, кидають навчальні гранати, відпрацьовують бойові стійки та проходять естафети з перешкодами. Чоловік Тетяни служить у ЗСУ, і на сімейній нараді вони вирішили, що дружина залишиться вдома, а він піде воювати. Проте жінка хоче мати елементарні навички, щоб зуміти захистити свій дім, якщо туди знову прийде небезпека, як 24 лютого.

«Хочеться трохи більше знати щось про військову справу, бо, можливо, таке станеться, що всім доведеться потрапити на війну. Тому я абсолютно нормально ставлюся до мобілізації жінок. Жінки й чоловіки в однакових умовах, як жінки, так і чоловіки повинні вміти захищати себе, свій дім, свою землю» , — каже офісна працівниця Аліна

«Якщо треба, то треба»

Тут я зустріла багатьох представниць так званих мирних професій, зовсім недотичних до армії: співвласницю кейтерингової компанії, бухгалтерку, акторку, директорку школи, перекладачку. Олена, наприклад, учителька початкових класів в одній із київських шкіл. У бронежилеті й касці вона знову і знову збирала та заряджала «калаш», доки я не відволікла її своїми запитаннями про готовність до служби.

«Якщо треба, то треба. Після дітей уже нічого не страшно. Знаєте, 24 лютого я була вдома, побігла на роботу, почула вибух і повернулася назад. Далі довелося складати розклад своїм чоловіку та сину, щоб не загубилися. Усім було лячно, але треба було якось їх організувати. Я відповідала за графік, ми поділили обов’язки. Із Києва нікуди не виїжджали», — каже Олена.

Всі дівчата говорили, що тоді, у перші дні повномасштабного вторгнення Росії, вони були розгублені, не знали, що робити, куди себе подіти. Більше таку безвихідь і беззахисність відчувати не хочуть, а прагнуть бути готовими до можливих майбутніх небезпек.


Читайте також: Що потрібно знати про військовий облік для медикинь


Економістка Євгенія працює в банку, в лютому опинилася в окупації, коли в Київську область зайшли росіяни.

«У нас були поранені люди, і якби ми мали тоді ці знання, що ми здобуваємо на тренінгу, я би змогла накласти турнікет чи якось їм допомогти. Це корисні навички, я однозначно рекомендую всім пройти такі курси».

Українські жінки на курсах бойової підготовки
Українські жінки на курсах бойової підготовки

«Ні мій розум, ні психіка, ні тіло до цього не готові»

Я неодноразово чула під час відряджень на фронт, що жінки в армії більш вмотивовані, ніж їхні побратими. Це зокрема обумовлено тим, що жінки йдуть у військо добровільно. Підписати контракт — це їхній виважений і свідомий вибір, у якому вже зашита мотивація. Вона може бути різна, але це власна мотивація.

У чоловіків такого вибору наразі немає. Через це командири скаржаться, що в мобілізованих бійців часто бракує розуміння, що вони тут, в армії, роблять, відсутня ініціатива, бажання чи усвідомлення себе на своєму місці. Можливо, у примусово мобілізованих жінок були б такі ж проблеми?

«Якщо б мене запитали до «повномасштабки», я б сказала, що категорично проти мобілізації. Наголошу — і для чоловіків, і для жінок. Сама суть обов’язкової мобілізації чи будь-чого обов’язкового мене відштовхує. У людини повинен бути вибір, а не примус. Все примусове — це зло, це обмежує свободу людини. І якщо говорити про практичність — не ефективно. Я вірю в мотивацію, в те, що кожен повинен бути на своєму місці. Але тоді і потреби у фронту були зовсім іншими. В теперешніх реаліях — це важке й неоднозначне питання для мене. Як егоїстичний індивідуум — я б не хотіла обов’язкової мобілізації. І, можливо, подумала б про виїзд за кордон. Бо навіть уявити зараз не можу, щоб мене примусили піти десь лежати в окопах і стріляти в людей. Ні мій розум, ні психіка, ні тіло до цього не готові. Мені здається, це мене б привело до величезного жаху і психологічних проблем. Який тоді з мене сенс?» — говорить аккаунт-менеджерка в ІТ Оксана.

«Я проти примусової мобілізації»

Яна — логістка мережі одного з найбільших супермаркетів в Україні, так само вважає, що не готова йти в армію, ні фізично, ні морально.

«До обовʼязкової мобілізації в мене двоякі почуття. З одного боку, жінки не гірші за чоловіків і не поступаються їм ні в чому, хіба що у фізичній силі, але це вже природа, якої не змінити. З іншого боку, я проти примусової мобілізації. Зараз буде трішки сексизму, але я бачу себе як надійний тил. Як мінімум, на фронті потрібна фізична сила — носити боєкомплект, рити окопи тощо.

Більшість жінок із мого оточення не готові до таких навантажень. Щодо обовʼязкових курсів підготовки жінок, то я тільки за! Ми маємо бути готові до всього, повинні мати можливість захистити себе і своїх близьких за необхідності. І нехай ці знання ніколи не знадобляться, але ними має володіти кожен і кожна», — каже Яна.

Головна цінність підготовки — знати свої можливості та слабкі місця

Тренінги з бойової підготовки, виживання чи володіння зброєю зазвичай організовують громадські організації. Ці курси платні, безкоштовні або проводяться за донати на ЗСУ. Але це не є систематичною підготовкою громадянського суспільства й тим більше не є державною програмою країни, що воює. Ефективність цих навичок досягається тільки тоді, коли вони регулярні.

Головна цінність такої підготовки не в тому, що ти одразу стаєш першокласним штурмовиком чи партизаном (або штурмовичкою чи партизанкою). А в тому, що ти чітко знаєш свої можливості і слабкі місця, можеш оцінити обстановку й маєш бодай якийсь план дій.

До мобілізації жінок є багато питань

До мобілізації жінок є багато питань. Виписуючи такий законопроєкт, його творцям варто було б урахувати безліч юридичних моментів. Зокрема, догляд за дітьми, якщо такі є. Зрозуміло, що соло-мам, багатодітних мам та жінок, які доглядають за маломобільними членами сім’ї, ніхто б не призивав. Але регулярну бойову підготовку двічі-тричі на рік могли би пройти всі без винятку без відчутного відриву від роботи й догляду за сім’єю.

Операторка мобільних застосунків Катя вважає мобілізацію жінок логічною.

«Якщо буде — окей, так треба. Є жінки, яким не можна йти. Наприклад, вони залишилися самі з дітьми або якщо чоловік на фронті чи загинув. Зараз багато таких жінок. Але фронт треба комусь тримати. Буквально, справжній фронт — не музичний, економічний чи кулінарний, а безпосередньо фронт, щоб наші діти росли у вільній країні на своїй землі», — каже Катерина.

Натомість Оксана висловила тривожність через такі повідомлення про мобілізацію:

«Коли я чую про мобілізацію жінок, у мене виникає враження, що люди закінчуються і скоро будуть всі зі зброєю в руках. Тобто це не про покращення захисту держави, а про те, що в нас стає все тільки гірше й гірше.  І водночас постійно бачу в новинах скандали про корупцію, про те, як неефективно розподіляються кошти західної допомоги. Можливо, треба боротися із цим, спрямувати фокус саме сюди, а не збільшувати кількість людей на фронті через посилення мобілізації жінок і чоловіків?..» — міркує Оксана.

***

Можливо, мобілізація жінок — це далека перспектива, проте всі опитані жінки сказали, що хочуть пройти бойову підготовку й мати такі навички навіть для цивільного життя. Військові експерти та й самі військовослужбовці кажуть, що ця війна буде довгою й виснажливою. Виснаження українського війська — це те, чого прагне досягти Росія. Українці й українки не хотіли й не обирали цю війну, але в них поки що є вибір — захищати свою країну чи ні. І, можливо, у майбутньому цього вибору не буде. Тому краще бути готовим фізично й морально до будь-якого розвитку подій. І якщо держава зацікавлена у збільшенні людського ресурсу для захисту країни від ворога, громадянське суспільство варто готувати — неважливо, про чоловіків  це чи про жінок.

Ірина Сампан

Схожі записи

Американка стала першою жінкою, яка піднялася на Ель-Капітан за маршрутом «Золоті ворота» менш ніж за добу

Українські депутатки вимагають вибачень від ведучого радіо «Ера FM»

JINHA — курдська агенція новин, де працюють лише жінки