Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Людмила Ясененко, медикиня: Мені говорили, що я маю народжувати дітей і варити борщ
Статтi

Людмила Ясененко, медикиня: Мені говорили, що я маю народжувати дітей і варити борщ

Людмила Ясененко
Людмила Ясененко

Людмила Ясененко («Бджілка») — санітарна інструкторка, яка впродовж восьми років рятувала життя бійцям і бійчиням у зоні бойових дій. Її звільнили у званні сержантки через поранення, яке вона дістала під час мінометного обстрілу поблизу Зайцевого минулого року. Медикиню відзначили низкою нагород та орденів.

Про свою службу й труднощі на фронті «Бджілка» розповіла «Повазі».

Пішла доброволицею, бо знала, що медики — це завжди дефіцит на війні

Людмила Ясененко пішла на війну доброволицею ще 5 лютого 2016 року й відразу потрапила в Авдіївку. Тоді за промзону міста тривали запеклі бої. До того жінка впродовж десяти років пропрацювала акушеркою в полтавському перинатальному центрі. Але вирішила звільнитися з роботи й іти на фронт, адже неодноразово чула про брак медиків на війні.

«Я самостійно пішла у військкомат. Там були представники полтавського 16-го батальйону, який потім приєднали до 58-ї бригади», — розповідає медикиня.

На фронт потрапила практично безперешкодно, спеціальних курсів до відбуття в зону бойових дій не проходила, адже мала достатньо досвіду.

«Мене запитали, чи вмію колоти внутрішньовенно, чи не боюся крові, бо будуть дуже складні випадки. Я сказала, що не боюся й колоти вмію», — каже санітарна інструкторка.

Читайте також: Таня Романюк, госпітальєрка: Кожна і кожен роблять свій внесок у перемогу

Отримала позивний «Бджілка». Його медикині дав тепер уже покійний комбат Олег Громадський.

«Щойно я прийшла служити, він мені каже: «Тобі ж треба позивний». Я відповіла: «Самі придумайте». Так воно й вийшло. Кілька разів була на виїздах і отримала позивний «Бджілка», бо швидко працюю й «маю жало» — можу різко відповісти», — говорить Людмила Ясененко.

Їй доводилося стикалася з гендерними упередженнями на фронті відразу, коли приїхала в частину.

«Там хлопці-військові спершу жартома мені говорили, що маю народжувати дітей і варити борщ. Але потім усі звертають увагу лише на твій досвід», — зазначає медикиня.

Рятували цивільних, військових і тварин під час оборони столиці

Ще до початку повномасштабного вторгнення підрозділ Людмили готували до оборони Києва. Військові й медики перебували на пункті постійної дислокації, а напередодні 24 лютого їм сказали прямувати до столиці.

«Ми переночували під Києвом, у чомусь на кшталт закинутого дитячого санаторію. Але протягом ночі нас неодноразово піднімали за тривогою. Було холодно, практично ніхто не спав, бо всі розуміли: щось буде, — розповідає Людмила Ясененко. — О четвертій ранку нас підняли, і ми вже почули літаки й авіабомби. Потім нас порозкидали в Мощун, Горенку, Ірпінь, і вже там хлопці тримали оборону, а ми вивозили як цивільних, так і військових, тварин, усіх…»

Там медикиня з колегами перебувала до кінця березня, поки росіяни не відійшли від Києва. Після оборони столиці були Новолуганське, Зайцеве, Кодема.

Читайте також: Захисниці про свій шлях у армію: «Не слухайте, коли кажуть іти додому варити борщ»

За словами Людмили, якщо в 2016 вдавалося вести хоча б приблизний облік вивезених військових, то зараз на це просто немає часу.

«Ми були під Новолуганським. Потім — Зайцеве, Бахмут. І це все цілодобово. Поранені, загиблі… Тут уже не до підрахунків. Просто хотілося вижити й щоб це все закінчилося», — говорить санінструкторка.

Людмила Ясененко
Людмила Ясененко

Якщо ти без досвіду, то людина може загинути, бо лік іде на секунди

Людмила Ясененко не бачить разючих відмінностей між боями часу АТО/ООС і повномасштабною війною.

«2016 року в Авдіївці я теж застала сильні бої за промзону, то для мене не було новим їздити під обстрілами, падати обличчям у грязюку, лежати в калюжах, аби тільки витягнути пораненого і зберегти своє життя, — наголошує Людмила. — Медиків же на фронті завжди бракує, бо вони, як і піхота, теж виходять із ладу: є й поранені, і травмовані».

«Бджілка» каже, що в їхній роботі велику роль відіграють як швидкість, так і досвід. І якщо ти без досвіду, то людина може загинути, бо лік іде на секунди.

За словами медикині, добровольці та доброволиці після курсів із тактичної медицини часто програють за своїми вміннями фахівцям та фахівчиням, які раніше працювали в державних лікарнях.

Людмила Ясененко

Читайте також: Анастасія Блищик: Я не знала, що в українській армії не шиють форму на дівчат

Людмила пам’ятає багато дивовижних історій порятунку: медики встигали забрати бійців із відірваними кінцівками, пневмотораксом та іншими складними пораненнями. А ось бійчинь їй вивозити не доводилося, хоча жінки на нулі служать.

«Була одна поранена медикиня. Вона дістала поранення тоді, коли і я. Її першу вивезли, а потім — мене. Дівчина була в тяжкому стані, вона втратила третю частину печінки й нирку», — розповідає санінструкторка.

Загалом Людмила Ясененко з колегами під час роботи постійно потрапляли під обстріли, адже працювали на гарячих ділянках фронту. Подекуди виїздили на території, де все прострілювалося.

«У середині червня 2022 року в Новолуганському орки почали нас дуже щільно крити. Ми опинилися практично в напівкільці. У нас просто залишилася дорога життя. Ми не знали, чи повернемося назад і чи можна буде винести пораненого, — каже медикиня. — Як такого прикриття в медиків не було, що мене, до речі, здивувало. Бо 2016 року, коли я вивозила поранених, нас прикривали: починали працювати артилерія, міномети тощо. А зараз такого немає, і це дуже погано».

Я чула, як хлопці рацією передавали, що «Бджілка – 300»

Військові кажуть, що свою міну чуєш. Так і Людмила Ясененко впізнала свою. Можна сміливо стверджувати, що медикиня народилася в сорочці, бо дивом вижила.

27 липня 2022 року вона з двома колегами — санінструктором і водієм — перебували під Зайцевим.

«Ми поїхали по поранених, але там було багно після дощу.  Розуміли, що наша автівка не проїде. Я запитала по рації, чи є тяжкі. Мені відповіли, що немає. І я кажу: «Хай виходять», адже там пройти було буквально 50-100 метрів», — говорить Людмила Ясененко.

Вийти мало близько п’яти осіб, тож команда медиків чекала на військових.

«Ми не встигли вийти з машини, бо почули мінометний обстріл. Швидше за все, десь поруч літав дрон. Я лише відчинила двері й почула специфічний шурхіт. Знаєте, воно з роками відпрацьовується, і ти розумієш, як твоя міна летить. Зрозуміла, що це по нас, і закричала: «Андрію, випадай!» і почала виштовхувати водія», — розповідає медикиня.

Команда медиків перебувала в британській автівці з правим розташуванням керма, тож водій сидів праворуч від Людмили, а міна летіла з лівого боку. Медикині довелося виштовхати водія через його двері й вискакувати за ним.

«Водій упав першим біля автівки і встиг притиснутися до землі, потім я. Мене вже наздогнала вибухова хвиля, і я знепритомніла. Інструктор залишився в кабіні, він просто впав там на підлогу й залишився неушкодженим. Мене відтягнули від машини. Згодом я отямилася й чула, як хлопці рацією передавали, що «Бджілка – 300». Машина ж була розбита, прошита осколками й ремонту не підлягала», — каже Людмила Ясененко.

Людмила Ясененко
Людмила Ясененко

Вона отримала контузію й пошкодила коліно під час падіння. Після того медикині довелося лікуватися в Дружківці, Павлограді, Дніпрі та Рівному. Але реабілітація відбувається не так швидко — і минулого року медикиня лежала в місцевій лікарні з порушеннями мовлення, зору та слуху, у складному емоційному стані та з безсонням. Там Людмилу поставили на ноги, та відновлення триває ще й досі.

«У січні цього року мені зробили операцію на нозі. До квітня я ще перебувала на службі, а зараз проходжу ВЛК, МСЕК тощо. Дуже довго оформлювати документи, — каже медикиня. — Повертатися на фронт хочу й буду, але ще треба трохи відновитися. Ітиму служити далі. Не важливо, у який підрозділ, але в тилу залишатися точно не буду. Я ще 2016-го року говорила — тільки до перемоги. Хочеться вірити, що це станеться якнайшвидше».

Наталка Сіробаб

Схожі записи

Проблеми доброволиць, переселенок, жінок в зоні військового конфлікту обговорюють, досліджують і намагаються вирішити

Вікторія Кобиляцька

Чи законно вилучати комікс про принцес із бібліотек Івано-Франківська?

Марш жінок 2020: як це було? ФОТОРЕПОРТАЖ