Колонки Статтi

8 Березня здорової людини

Я ніколи не користуюся такою шаленою популярністю серед журналістської спільноти, як під 8 березня. Дзвонять, кличуть на ефіри, надсилають стоси запитань – і я радію, що з кожним роком ці запитання все притомнішають і вилюднюються. Час коли можна чекати поваги, обізнаності й розуміння теми не лише від давніх моїх знайомиць – феміністично налаштованих журналісток, а й від молодих і не дуже журналістів.

Це моє професійне свято – як день енергетика чи день будівельника, день, коли я святкую свій внесок і внесок інших феміністок у просування прав жінок.

Тішить, що в нас на очах змінюється і значення 8 березня, і його розуміння на всіх рівнях – далі від радянських квіточок і пострадянського свята весни, назад до джерел, до коріння, до радикального розуміння цього дня не як свята, а як дня солідарності жінок, дня протестів, дня вимог, дня в політичному календарі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як (не) варто проводити заходи до дня 8-го березня у школах

Для мене перший досвід 8 березня, як, гадаю, і для багатьох пізніх радянських дітей, був дуже далекий від феміністської тематики й починався з малювання листівок мамам та бабусям і розповідання святкових віршів із оспівуванням їхньої невтомної хатньої праці. У школі він ішов в парі зі статево маркованим 23 лютого, коли ти з завмиранням серця чекаєш, чи хлопчик, якому ти дарувала свій подарунок, відповість тобі взаємністю. Це було щемно й водночас дещо принизливо. Перші шкільні дискотеки теж прив’язували до цього дня – і теж були приводом для нервування і фрустрації: чи тебе виберуть, чи проігнорують, чи взагалі принизять за немодну зачіску чи нефірмовий одяг. Ще були мімози – тендітні, пухнасті, із чарівним ароматом – і не більше пари гілочок, бо ж дорогі.

У дев’яності точно було не до 8 березня – навчання, підробітки, тусовки з подругами і друзями, пошуки себе – але вже у 2000 роки я з радістю спостерігала – і сама активно брала участь – у популяризації ідеї, що на 8 березня жінок треба вітати з їхнім професіоналізмом і визнавати їхній внесок у розвиток загальної справи.

Почала це робити Оксана Кісь – написавши відкритого листа до місцевих львівських можновладців. Лист поширювали щороку далеко за межі Львівської області й закликали інших жінок робити так само.

В 2011 році гендерні експертки ГІАЦ “Крона” розробили 2 комплекти листівок до свята.


Десь у той період я проводила конкурс на кращий феміністський плакат під 8 березня, у якому переміг оцей переклад із англійського оригіналу, що досі бігає мережею.

Після Революції Гідності на тлі загального підйому суспільної свідомості переосмислювали інше свято, 9 травня. Відійшли від зосередженості на перемозі до дня пам’яті, скорботи й визнання масштабності наших втрат. Такі трансформації ми намагалися провести і стосовно 8 березня.

Щоправда, Інститут національної історії намагався скасувати офіційний вихідний у цей день, а отже, перевести свято з категорії обов’язкових і визнаних у такі собі – є на календарі, і хай собі. На заміну йому пропонувалося ввести день матері, що несло з собою цілу купу додаткових смислових навантажень – включно з репродуктивним насильством.

поверхова радянськість свята 8 березня не повинна заважати нам дивитися глибше й знаходити привід для визнання розуму, талантів, здобутків українського і світового жіноцтва

Наступного 2018 року я стала частиною проекту «Феміністки», у якому жінки говорили про історію боротьби… І навіть сходила на марш, на якому розмахувала відповідним прапором. А минулого року на марші в мене якісь підлітки намагалися цей прапор відібрати.

Подивимося, що нам принесе це 8 березня. Бо борімося – і поборемо.

Марія Дмитрієва

Схожі записи

Шкільні підручники чи хлопчачі підручники? Думки після короткого огляду

admin

Хлопчики чекають на подарунки або Як боротися з батьківським чатом

admin

Традиційно нерівні: проблема в головах?

admin

Залишити коментар