Повага
  • Головна
  • Статтi
  • «Mindfuck» Петри Бок: як позбутися бар’єрів у своїй голові
Книжкова полиця Статтi

«Mindfuck» Петри Бок: як позбутися бар’єрів у своїй голові

Mindfuck. Як позбутися бар’єрів у своїй голові: Петра Бок; переклад із нім. Анастасії Коник. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. — 232с.

Книжка німецької коучині Петри Бок «Mindfuck. Як позбутися бар’єрів у своїй голові» загалом не про фемінізм чи жінок. Вона про саморозвиток і про те, як людям різні психологічні установки заважають жити так, як вони заслуговують. Mindfuck — самосаботаж, що полягає в підсвідомих заборонах на певну поведінку чи діяльність. Один із основних лейтмотивів книжки світ змінюється, а багато людей продовжує жити тими ж установками, якими жили їхні батьки, бабусі-дідусі та інші предки, бо ці установки передаються з покоління в покоління, хоч часто вже давно не є актуальними. 

Що ж таке той самосаботаж? 

Самосаботаж, на думку авторки, — це звичка встановлювати собі психологічні перешкоди й жити, ніби гальмуючи. Перший розділ вступний, у ньому розкрито саме поняття самосаботажу. У другому опис цього процесу: розпізнання проблеми перший крок до її розв’язання, пише Петра Бок. У третьому розділі коучиня дає рекомендації щодо вирішення цієї проблеми, а четвертий містить  практичні поради, що допомагають позбутися ментального самосаботажу й навчитися реалізовувати свій життєвий потенціал. 

Із-поміж іншого, мене зацікавили приклади, які авторка наводить про гендерну рівність і про те, як реалії наших предків заважають жінкам досягати успіхів у кар’єрі й саморозвитку в сучасних реаліях. 

На думку Петри Бок, корені унікальних оцінювальних моделей та соціального зне- чи переоцінення, які часто відіграють важливу роль у самосаботажі, там, де люди заводять себе в безвихідь правилами або розподілом ролей. Наприклад, «так не роблять», «чоловіки завжди кращі», «жінкам ліпше мовчати й не висовуватися». Так, одна жінка вважала екзистенційним фактом, що представниці її статі можуть досягти більшого, якщо не говорять чітко, чого хочуть. «Стратегія успіху жінок у доемансипаційні часи перед появою феміністичного руху була для неї досі чинним правилом, якого слід дотримуватися», пише Петра.

Обмеження породили стереотипну поведінку 

Коучиня наводить конкретні історичні віхи, під час яких у жінок були обмеження, що породили стереотипну поведінку, люди її підсвідомо проявляють досі. Наприклад, у Німеччині та в усій Європі жінки були залежними від чоловіків навіть у ХХ столітті. Вони переходили з рук батька під правління чоловіка, якщо виходили заміж, чи опікунові, якщо не виходили заміж чи овдовіли навіть коли були годувальницями для своєї сім’ї. Лише на початку 1970-х заміжні жінки у ФРН отримали право підписувати трудовий договір і відкривати рахунок у банку без участі чи згоди чоловіка. 1993 року в Німеччині зґвалтування в шлюбі зрівняли з позашлюбним із кримінально-правової точки зору й почали карати так само суворо. У 1970 році, коли Петра Бок народилася у ФРН, жінок дискримінували юридично й соціально. 


Читайте також: Слова мають значення: 6 книжок для гендерної самоосвіти


Нерівність відображалася і у психологічній науці. Скажімо, творці транзакційного аналізу Берн і Гарріс жили в розпал авторитарних перших десятиліть ХХ століття і відповідно дуже поверхнево підкреслювали самостійне використання розуму, описуючи дорослих. 

«Особисто мені воно нагадує шкільні підручники з мого дитинства, в яких дорослі постійно рахували, конструювали або ухвалювали рішення за умови, що вони були чоловіками. Дорослі жінки, яких пропонували як взірець для наслідування, були зайняті опіканням своїх чоловіків та дітей. На малюнку у цих книгах вони зображалися у фартухах біля плити, у момент, коли батько повертався додому», — пише Петра Бок.

Ніхто не хотів, щоб жінки здобули власний досвід

Окрім того, до ХХ століття освіту вважали непристойною й навіть шкідливою для здоров’я жінок. Їм відмовляли в праві дослідження власного тіла чи то в сексуальному сенсі, чи в сенсі здоров’я або спорту. Петра наводить приклад тільки в 1972 році жінок уперше допустили на знаменитий Бостонський марафон. До цього організатори вважали, що жінки не можуть і не мають витримувати такі великі навантаження, і говорили, що це шкідливо для матки та грудей. Перша жінка Роберта Гібб неофіційно й без стартового номера прокралася на змагання 1966 року. Друга жінка, Кетрін Світцер, зареєструвалася, підписавшись К. Світцер. Тож організатори вирішили, що вона чоловік. Її викрили й намагалися вивести з перегонів. 

«Ніхто не хотів, щоб жінки здобули власний досвід участі в марафоні», пише Петра Бок і робить висновок: ті, хто виростають у середовищі, яке неодноразово присвоює їм низький ранг і осуджує або навіть забороняє навчання, поступово починають вірити  в свою дурість і приймають статус-кво щодо знань та досвіду як єдиної можливості в житті.


Читайте також: Уривок книжки Майї Тульчинської «Я забула труси»


Авторка припускає, що всім, народженим у ХХ столітті, знайома застаріла мисленнєва структура наказів і послуху. На її думку, усі сучасні соціальні покращення занадто нові, щоб справді вкорінитися в нашій свідомості. 

«Хоч ми й живемо в демократичних державах західного світу з чинними правовими системами, непорушними особистими правами та іншими плодами народовладдя, всередині нас і досі стискає мисленнєвий корсет наших предків із авторитарних часів. І ці давним-давно засвоєні думки та почуття нерідко впливають на наше повсякденне життя більше, ніж наші уявлення про сучасне життя. /…/ У сучасні дні люди знову й знову намагаються зламати цю жорстку систему підкорення. Численні заворушення й революції організовували з метою звільнення одних людей від патерналізму інших. Ідея верху та низу з усіма стратегіями тиску та залякування, які ми сьогодні розпізнаємо в найбільш потаємних видах mindfuck, продовжувала своє існування», йдеться у книжці. 

Голос із давнини ніби запитує: «Хіба тобі як матері взагалі дозволено думати про себе?»

Петра Бок також пояснює, чому в людей виникають часто дві протилежні думки з приводу якоїсь теми. І наводить приклад багатьох жінок із маленькими дітьми, які відчувають докори сумління, коли турбуються про досягнення власних кар’єрних цілей. Із одного боку, вони знають, що сьогодні це нормально й важливо – продовжувати професійний розвиток. Із іншого — голос із давнини ніби запитує: «А тобі таке можна? Хіба тобі як матері взагалі дозволено думати про себе?» Ці дві думки співіснують у мисленні жінки й заводять її у внутрішню безвихідь. Тобто існує досі не лише логіка й структура авторитарного мислення, а й пов’язані з ними страхи попередніх поколінь.

Авторка посилається на дослідження, коли опитували жінок, що народжені в Західній Німеччині 1970 року. Жінки підтвердили, що вони живуть і думають так вільно, як ніколи раніше в історії, й одноголосно сказали, що їхні матері вже не слугують їм зразком того, як працює світ і як треба поводитися впродовж усього життя. 

«Можливості, доступні жінкам сьогодення це дійсно надійний показник свобод людей і суспільства в цілому. Здатність вільного вибору професії та кар’єри, отримання вищої освіти, планування й реалізація власних життєвих планів із фінансовою та розумовою незалежністю, а також свобода вирішувати, на які зв’язки погоджуватися, а які варто розірвати, йновіше, що може запропонувати історія. Ніхто раніше не жив без чітких зразків для наслідування так вільно і незалежно, як жінки в сьогоднішньому західному світі. Отже, значних змін зазнала суспільна думка щодо нашого способу життя та його зовнішніх проявів, відповідно розвинулася і юриспруденція, зросло й соціальне прийняття нових речей. Однак із роботи з багатьма жінками, які обирають незвичний життєвий шлях, мені відомо, як тяжко боротися з тінями минулого всередині них та в їхньому безпосередньому приватному оточенні».

Жертвувати собою заради інших людей — беззмістовно, і це не робить світ кращим

Петра Бок робить висновок, що в сучасному мисленні завжди існують два рівні: офіційний рівень цінностей і переконань та неофіційний, який проявляється в прихованих переконаннях нашого мисленнєвого паралельного світу. Найінтимніше й найпотаємніше мислення при цьому відстає від тих думок, які люди виносять назовні. Соціальний світ став справді вільнішим, але в нашій свідомості та поведінці продовжують існувати старі шаблони мислення. Саме вони призводять до самосаботажу й нерідко змушують провадити життя, далеке від наших сучасних можливостей. Утім, давні механізми самозбереження можуть працювати й на користь замість перешкоджати розвитку. Як на мене, авторка в книжці подає достатньо інструментів для цього.

«Ви маєте право на щастя однаково, чоловік ви чи жінка. Ніхто не має права жити коштом вашого потенціалу. Жертвувати собою заради інших людей беззмістовно, і це не робить світ кращим. Навпаки: якщо ви відмовитеся від себе та своїх можливостей, світ на дрібку збідніє. Але якщо ви сповнені потенціалу, то можете дати світові більше», — наголошує авторка книжки.

Юлія Фомічова

Фото — Видавництво Старого Лева

Схожі записи

«У тебе висохлі мозги»: в Україні вперше за сексизм звільнили чиновника

«Місія жінки — народжувати»: чому голова Тернопільської облради не лише хабарник, а й сексист

«Ніхто не має права чинити насилля»