Повага
  • Головна
  • Колонки
  • Сексизм у вишах: чому українські викладачі мають змінитися або піти
Колонки

Сексизм у вишах: чому українські викладачі мають змінитися або піти

Журналістику як професію свого життя я обрала свідомо: в підлітковому віці пішла у гурток для юних кореспондентів, а потім так само свідомо вступила в Інститут журналістики, і — ні хвилини у своєму житті не жалкувала про це рішення потім.

Неодноразово мені доводилося чути, що історично ця професія нібито чоловіча. Хоч насправді на телебаченні, радіо та в газетах ще тоді я бачила як чоловіків, так і жінок. А на моєму курсі в ІЖ дівчат навчалося в кілька разів більше, ніж хлопців.

За весь свій шлях у журналістиці я неодноразово стикалася з тим, що сьогодні всі точно назвали б неприпустимою поведінкою: «сальні» жарти від старших чоловіків, сексистські висловлювання про те, що жінкам не обов’язково будувати кар’єру, якщо вдало вийти заміж, ейджистські висловлювання щодо того, що «така молода дівчина» не може бути хорошою спеціалісткою, бо, очевидно, зважаючи на свій вік, ще нічого не розуміє в цьому житті, та багато іншого… Проте тоді, в часи, коли ніхто публічно не говорив про такі речі як сексизм, харасмент чи гендерна дискримінація, та й, може, не знав значення таких слів, у відповідь на подібні репліки зазвичай просто кивали, тихенько посміювалися у відповідь, щоб «підтримати» недолугий жарт, або ж, у крайньому разі, просто тихо мовчали. Складно постояти за себе, особливо коли ти — молода, мало досвідчена дівчина, студентка чи стажерка, а той, із чиїх вуст злітають образливі слова — твій керівник або викладач. Людина, від якої залежить твоє майбутнє у професії.

Такі реакції, а точніше їх відсутність, фактично давали можливість людям, здатним на подібні образи, розпускати і язики, і руки. Мовляв, усе одно ніхто не насмілиться поскаржитися або розповісти про це публічно. А якщо й наважиться, то відразу відчує, «хто тут головний»: не складеш екзамен, не здаси сесію, на робочому місці тебе замінять кимось іншим або іншою.

Три історії про сексизм в українських вишах

У серпні 2021 року студентки Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого звинуватили Володимира Талашка — актора та викладача — у сексуальних домаганнях. За свідченнями студенток різного віку, які навчалися у нього в різні роки, подібну поведінку Талашко дозволяв собі регулярно. За словами однієї з них, на той момент їй було 15 років. Тоді всі вони боялися говорити про це вголос. Та варто було почати одній — і це запустило ланцюгову реакцію. Як результат, Володимир Талашко написав заяву на звільнення. Поліція ж повідомила, що не виявила обставин, за якими артиста можна було б звинуватити у правопорушеннях.

А днями одна зі студенток Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка поскаржилася, що викладач, професор Володимир Кравець на курсі «Педагогіка: Підготовка молоді до сімейного життя» пояснював різницю між «чоловічою» та «жіночою» логікою, де логіка «жіноча» нібито служить для того, аби приховано управляти чоловіком. Скриншоти з його презентації, в якій також ішлося, що «дівчата часто самі провокують зґвалтування», студенти виставили у соцмережах. У відповідь університет призупинив цей курс.

Третя історія стосується того самого Інституту журналістики, який я закінчувала свого часу. А саме — викладача Микити Василенка, якого одна зі студенток, журналістка Оксана Паращак звинуватила у просуванні сексистських і проросійських наративів. Василенко говорив, що «жінки можуть чогось досягнути лише у чотири способи: чоловік, коханець, батько, брат», а також «я проти того, щоб всі мали права, особливо жінки». Студентки провели анонімне опитування в гугл-формі, де запитали, чи стикалися зі схожою поведінкою Микити Василенка інші. В таблиці — 40 відповідей. Студенти згадують, зокрема, ще й такі висловлювання Василенка: «Не розумію, про яку карʼєру можна казати жінкам, якщо всі давно знають, де їхнє місце»; «Треба розуміти, що працювати журналісткою можна до певного віку, і це якщо симпатична»; «На телебаченні будуть працювати лише красиві, а це одиниці з вас»; «Жінки повинні бути гарними й елегантними, щоб на вас було приємно дивитися» тощо. А приблизно в кожній третій відповіді згадується, що викладач дозволяє собі звертатися до студенток на зразок «малиш» і «дєвочка моя».


Читайте також: Сексизм і проросійські погляди: чому вимагають звільнити викладача КНУ ім. Шевченка


Така поведінка Микити Василенка — не новина для тих, хто навчався в Інституті журналістики. Ще у 2015-му його прізвище фігурувало в іншому публічному випадку. Тоді у фейсбуці він назвав випускницю ІЖ Оксану Піддубну «дурою» та «невдахою», бо вона наважилася порівняти навчання в українському університеті з вищою освітою в Данії не на користь українського вишу. Тоді, попри розголос, Микиту Василенка підтримали колеги та керівництво інституту, тож новий випадок був очікуваним. Цього разу після звернення студентів до Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця з’ясувалося, що постійна комісія Вченої ради КНУ з питань етики визнала, що Василенко порушив етичний кодекс.

Світ змінився, а деякі викладачі  ні

Це лише три історії — ті, які набули публічного розголосу протягом останніх років. Та принаймні дві з них добре ілюструють, що вибраної лінії поведінки — такої, яка для інших може бути неприйнятною — можна дотримуватися роками. Лиш один факт залишається поза увагою — світ давно змінився, і продовжує змінюватися невпинно.

Ми не можемо повернути до середньовічних принципів після кампанії #MeToo, #ЯнеБоюсьСказати, #ЯтобіНеДорогенька, після ратифікації Україною Стамбульської конвенції, прийняття нового закону «Про медіа», який прямо забороняє сексизм і дискримінацію в контенті та загалом євроінтеграційного курсу України. В Україні триває кровопролитна війна й кількість жінок в українській армії з 2021 року зросла на 40%. Станом на 2023 рік у ЗСУ служить понад 62000 жінок-військових, із них військовослужбовиць — понад 43 000 осіб.

Нещодавно оприлюднений Нацрадою України з питань телебачення і радіомовлення Гендерний профіль українських медіа, показав, що жінок на посадах журналістики — 77%, а чоловіків — 23%, при цьому в керівництві медіа жінок 52%, тоді як чоловіків 48%.

На відміну від тих, хто був студентками десять чи двадцять років тому, сьогоднішні студентки знають, що таке сексизм, харасмент і гендерна дискримінація. Знають, де проходять їхні кордони та чому їх не можна порушувати. Та не бояться фіксувати, оприлюднювати й скаржитися, бо вірять у власні сили.

Старі підходи викладання разом із застарілими уявленнями про роль жінок у медіа більше не можуть залишатися в стінах українських вишів.

Викладачі українських університетів повинні змінитися або піти, якщо їхні цінності суперечать цінностям правової демократичної держави. Університет має стати місцем сили, а не приниження. Сексизму не місце в навчанні.

Олександра Горчинська, журналістка NV, членкиня ГО «Жінки в медіа»

колонка для Детектор медіа

Схожі записи

Зламані гілки

Ірина Виртосу

Діагноз «сексизм»: що не так із моїм тілом

Ольга Вірста

«Поплакала і знов»: нові обличчя у владі, старий сексизм