Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Климентина Авдикович-Глинська: підприємиця, меценатка, феміністка
Жінка в історії Статтi

Климентина Авдикович-Глинська: підприємиця, меценатка, феміністка

До 140-річчя українського жіночого руху

«Якщо комусь життя згіркло, хай солодить його виробами «Фортуна нова». Я торкалася літер першої газетної шпальти, яку зберегла дотепер, і сама подивляла своїй сміливості — «Фортуна нова»!

Колись моє життя згіркло: помер Орест, а з ним і спокій для мене та наших малолітніх дітей. Вчительська платня у Перемишлі не давала доходу, а вдовину пенсію я так і не отримала. Часи були невпорядковані, повоєнні: дошкуляли злидні та безробіття. Я продавала за безцінь одяг та книжки свого покійного чоловіка. Не було ніяких надій на краще завтра. Тоді я й згадала, як ще у Відні, коли Ореста возили на лікування, навчилася робити помадки в місцевого цукорника.


Читайте також: Софія Окуневська: лікарка, феміністка, громадська діячка


Із продажу швейної машинки купила мішок цукру. Варила на маленькій залізній плитці, утирала сироп, додавала фарби та смаки, накладала в коробки й розносила по цукернях і буфетах. Не раз чула за спиною: «Не годиться професоровій такі клунчища тягати», та я була одержима. Казали, мої очі блищали нездоровим блиском, а я знала, що то блищала моя мрія.

Із невеличкої робітні — до великої фабрики

Тоді всім заправляли євреї або поляки, а українські робітні хоч і з’являлися, але було їх украй мало. А я прагнула мати наш та ще й взірцевий за якістю й гігієнічністю промисел. Вбачала зміцнення української нації шляхом упромисловлювання. У голові туркотіли мотори та машини, сичала пара, чувся гамір сотні вдоволених робітників. Чарівні примари… Я втрачала лік часу за розгрібанням листів та рахунків. З невеличкої перемишлянської робітні на п’ять працівників «Фортуна» таки перетворилася на велику фабрику, та заради більшого збуту переїхала до Львова.

Щоб поставити «Фортуну» в ряди найбільших у краї, я мусила брати позики, які вкладала в оновлення устаткування, у ремонт приміщень, у парові котли для варки цукру та всяке начиння. Штат розширився до 110 осіб. Але посередники, попри кращу якість, хотіли таких самих умовин, що й від інших виробництв. Доводилося поступатися, а це означало втрати, які росли щоденно. З розпуки падали руки, я бігала, наче автомат, а в мозку товклися божевільні думки. Часом мене охоплювала така нервовість, що я гарячково звільняла людей, які були прихильні до моєї справи, а іноді не помічала, як недобросовісні інженери дурили мене. Моя мрія про велике підприємство туманила розум і все підкоряла собі.


Читайте також: «Мамо, побудуй завод, який робитиме органічні цукерки»: як діти надихають будувати кар’єру


«Фортуна» — моя дитина

І от тепер я дивлюся на цю рекламну вирізку з газети й думаю: а чи зуміла я хоч трохи зробити з того, що хотіла? І не знаю, що відповісти. Може, це мають розсудити інші, та я мушу постановити перед собою, щоб відпустити цей тягар. Що більше згадую минуле, то дужче знесилює мене думка про наше громадянство, яке мало б підтримати й дорожити осередком українського промислу. Ця зневага до свого не давала впевнено крокувати на шляху до сталого розвитку. «Фортуна» — моя дитина, не раз була в агонії, і я рятувала її як уміла.

Та хай там як, зараз це неважливо. Бо пишу ці рядки вже у Відні, у часи, коли більшовики взяли фабрику до своїх червоних лапищ, бо надумали визволення краю від польського буржуазного ярма. Я не відчуваю: ані болю, ані смутку чи бодай злості. Суцільна порожнеча в душі, у якій колись жила мрія. Мій тутешній психотерапевт нині казав: «Людина є чимось таким, що мусить перемагати».

Може, я в якомусь сенсі таки перемогла? Коли зачинила двері за старою кравчинею, яка купила мою швейну машинку, з чого я й зачала свою «Фортуну».

Хто така Климентина Авдикович-Глинська

Климентина Авдикович-Глинська
Климентина Авдикович-Глинська

Климентина Авдикович народилася 27 липня 1884 року в родині священика. Отримала освіту й у 18 років вийшла заміж за письменника Ореста Авдиковича. Працювала вчителькою в Українському інституті для дівчат. 1918 року помер чоловік, і Климентина, продавши майно, розпочала власну справу з виробництва помадок, яка швидко переросла у фабрику цукерок «Фортуна» (нині — частина фабрики «Світоч»).

Для більших можливостей Климентина перенесла виробництво до Львова. 1924 року за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького вона осучаснила обладнання та збільшила виробничі потужності. Проте бізнес зіткнувся з низкою проблем: недобросовісність інженерів, висока конкуренція, де якість менш важлива за ціну, непридатність приміщень до роботи таких потужних машин. Вкладені інвестиції не принесли доходу, і 1928 року митрополит подарував борг Климентині.

1939 року радянська влада націоналізувала «Фортуну», де на той момент працювало 110 осіб.

Климентина була прихильницею жіночого руху й феміністкою. Матеріально підтримувала «Союз українок». У червні 1934 року спонсорувала Жіночий конгрес у Станіславові (нині Івано-Франківськ), у якому особисто брала участь.

1944 року Климентина Авдикович виїхала до Відня, де і провела решту життя до смерті 10 жовтня 1965 року.

Підготувала Ольга Пінчук

2024 року український жіночий рух відзначатиме 140-річчя. Громадські організації об’єднали свої зусилля й ресурси та розпочали інформаційну кампанію «До 140-річчя українського жіночого руху», присвячуючи цій даті свої проєкти. Одним із них став проєкт «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень», який реалізовує «Бюро гендерних стратегій і бюджетування» у партнерстві з «Центром гендерної культури» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні  та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Women’s Peace & Humanitarian Fund

Учасниці менторської програми проєкту створили добірку текстів про відомих українських діячок «Видимі: українки в історії» (менторка — Слава Світова).

«Повага» приєднується до інформаційної кампанії та з дозволу авторок публікує історії українок, які в різні часи натхненно творили жіночу історію.

Більше текстів ви можете знайти на сайті Простору гендерної культури.

Схожі записи

Фотосесія та інтерв’ю для Vogue: Леся Гасиджак розповіла про цькування і судовий позов

Європейська мовна спілка випустила посібник із питань гендерної рівності для суспільних мовників

Верховний суд вперше пом’якшив покарання жінці, яка поранила чоловіка, захищаючись від насильства