• Home
  • Колонки
  • Хто всрався? Невістка, або феміністки і шльондрошельмування
Колонки Статтi

Хто всрався? Невістка, або феміністки і шльондрошельмування

В професійному сенсі критика – це фаховий коментар стосовно виробу, твору чи практики, який окреслює сильні та слабкі сторони предмету критики у порівнянні з іншими, а також може пропонувати шляхи цей виріб, твір чи практику поліпшити. Коректна професійна критика є надзвичайно важливим інструментом для саморегулювання галузі чи сфери.

На жаль, під машкарою критики люди часто пропонують своє бачення того, як цей твір мав би виглядати – тобто як би вони його зробили, якби вміли, або просто ганять чужу роботу, бо вона їм в силу різних причин не подобається. В таких випадках предметом критики часто стає не твір і не виріб, а людина, яка це створила (так звана критика ad hominem). Про види некоректної критики свого часу вичерпно написав Карел Чапек.

Щоправда, буває і зворотна ситуація – яку я особисто часто спостерігала в літературних колах – коли талановиті автори (МТА ТМ) будь-яку реакцію на твір, відмінну від потоку похвал, сприймають як жорстку безпідставну критику внаслідок заздрощів до їхнього таланту / молодості / розуму з боку тих, хто таку критику насмілилися висловити. Нерідко таке сприйняття з МТА поділяють їхні численні прихильники і шанувальники. Буває й так, що автор за критику вдячний, але прихильники на критику, хоч яку фахову і обґрунтовану, ображаються за нього і звинувачують критиків у заздрощах до творця.

Критикуючи шкідливі мізогінні культурні практики, такі як проституція, БДСМ, сурогатне материнство, домашнє та сексуальне насильство, конкурси краси, сексистська реклама, косметична хірургія та багато-багато інших, феміністки трішки частіше, ніж завжди, наражаються на звинувачення в кількох речах:

  • по-перше, в заздрощах до молодих привабливих дівчат, які знайшли собі одночасно і спосіб поживитися, і увагу з боку чоловіків (типу чоловіча увага є завжди бажаною, приємною і найбільшою цінністю в житті жінки);
  • по-друге, в ненависті до чоловіків (тобто сам факт визнання того зиску, який чоловіки в такій ситуації мають, і тієї шкоди, якої вони завдають жінкам, прирівнюється до ненависті – бо якби любили, то і далі б мовчали);
  • по-третє, в ненависті до сексу / фригідності (тобто коли ми кажемо, що нам не подобається, коли нам – чи іншим жінкам — роблять боляче під час сексу, чи ми маємо зробити собі боляче, щоб бути сексуально привабливими до чоловіків – ми демонструємо свою нелюбов до сексу – а це означає, що від жінок очікується змиритися з болем. Більше того, від нас вимагається той біль любити. Власне, саме це уявлення і просуває порнографія);
  • по-четверте, у відмові жінкам у праві вибору (типу якщо жінка вибирає заробляти собі і своїм дітям на життя тим, що продає чоловікам дозвіл себе зґвалтувати – як у випадку проституції, або дозвіл на те, аби чоловіки дивилися на те, як її ґвалтують – як у випадку порнографії, чи не йде з насильницьких стосунків у родині, це якось виправдовує чоловіків, які роблять їй боляче та які мають з того фінансовий чи інший зиск).

У випадку критики з боку феміністок проституції, порнографії і БДСМ до цих звинувачень додається ще й звинувачення у слат-шеймінгу (шльондрошельмуванні) та кінк-шеймінгу (шельмуванні парафілій). Ці два поняття я опишу трішки нижче.

Всі ці звинувачення зручно ігнорують загальний доволі мізогінний культурний контекст, структурне насильство і дискримінацію проти жінок і увнутрішнену мізогінію, яка каже жінкам, що погоджуватися на всі ці речі – чи на будь-яку з них – це і є жіноча доля. А так ще й гроші платять і інколи дарують квіточки чи навіть щось дорожче. Так само в цих звинуваченнях ігнорується той факт, що критикуючи мізогінні практики, феміністки не висувають особистих претензій до жінок, які опинилися в таких обставинах, в яких їм видається слушною ідея до цих практик вдатися, і не звинувачують їх за прийняття такого рішення.

Риторика вільного вибору в умовах неоліберального світогляду позірно перебиває будь-які інші міркування і унеможливлює критику структурних умов, які приводять людину – читай, жінку – до такого вибору, та ігнорує наслідки такого вибору для неї особисто і для суспільства загалом. На щастя, це не зупиняє феміністок від критики згадуваних мізогінних практик і самого неоліберального світогляду.

Поняття шльондрошельмування запропонували, власне, феміністки на позначення подвійного стандарту в оцінці сексуальної поведінки чоловіків і жінок, коли для чоловіка велика кількість сексуальних партнерок подається як здобуток і демонстрація його чоловічої крутості, а для жінки – будь-яка кількість сексуальних партнерів (я зустрічала навіть варіант – якщо вона хоч раз займалася сексом, вона вже шльондра), а також демонстрація свого тіла в сексуалізованому контексті, зацікавленість сексом як таким, а часом навіть і виріз на блузці –  є ознакою її розпущенності, а отже, вона шльондра (а значить, вона заслуговує на все погане, що з нею може статися, і є законною здобиччю для чоловічої агресії – згадати хоча б Оксану Макар).

Такий подвійний стандарт має тримати жіночу сексуальність під щільним чоловічим контролем в рамках чоловічих уявлень про неї і унеможливити для жінок сексуальну самореалізацію на своїх умовах і для власного задоволення. В рамках такого мізогінного світогляду навіть в рамках шлюбу жіноча сексуальність має право на існування рівно стільки і рівно так, як цього хоче чоловік. Будь-що поза тим таврується як німфоманія, збочення, фригідність чи ще якось, щоб засоромити жінку до покори.

Подвійний стандарт просуває уявлення про чоловіка як про особу сексуально активну – шляхом споживання жіночої сексуальності (звідси зневага до чоловіків із розладами потенції і прирівнювання здатності когось виграти до вищого статусу), а для жінки її власна сексуальність зводиться до її сексуальної ж привабливості для чоловіків, тобто до буття сексуальним об’єктом, а її бажання і прагнення мають бути зосереджені навколо бажань і потреб чоловіка (звідси поширений серед чоловіків гріх видобування оргазму з партнерки не для її задоволення, а на доведення його талантів у ліжку – а отже, і симуляція оргазму жінками).

Зрозуміло, що феміністки проти такого виступали, виступають і виступатимуть доти, доки жінкам нав’язують таке бачення себе та інших жінок та попрікають за будь-які спроби від нього відійти.

Коли феміністки критикують конкурси краси, вони посутньо виступають проти зворотного боку шльондрошельмування – тобто проти суспільної вимоги до жінок бути сексуально привабливими для чоловіків, зручними об’єктами сексуального споживання, і роблять вони це останні років 60, але віз і нині там – і навіть гірше, з появою ледь не дитсадкових конкурсів краси, на яких дівчаток розмальовують і розцяцьковують як дорослих жінок. На це накладається лавиноподібне поширення порнографії як такої і просотування порнографічних образів і кліше у масову культуру, так звана порніфікація. Все більше дітей і підлітків дізнаються про секс саме з порнографії – з відповідними наслідками для того, як вони тим сексом намагаються займатися і як вони себе бачать як сексуальних осіб.

Так, щоб не забути – поняття кінк-шеймінг запропонували прихильники БДСМ як відповідь феміністкам – так, ніби те, що вони від певних практик отримують сексуальне збудження чи розрядку, робить ці практики прийнятними. Що цікаво, сучасні варіанти кінк-практик включають чимало таких речей, які повністю підпадають під визначення тортур. Але це тема для цілком окремої розмови. 

Для молодих дівчат в умовах порніфікованої культури дорослість, самостійність і впевненість в собі часто змальовується як демонстрація себе як сексуально привабливої, доступної і розкутої – без одягу чи майже без одягу, в позах, які зчитуються як сексуально провокативні та / або принизливі і цільнотягнуті з порностилістики. На цьому свого часу показали себе ледь не всі поп-діви сучасності (зокрема, Крістіна Агілера чи Майлі Сайрус), а дехто послідовно робить собі на цьому кар’єру, як та ж Мадонна.

Те, що вони це роблять з власної волі, жодним чином не знижує тієї негативної реакції, яку вони отримують як від консервативного суспільства, так і від феміністок – але ця реакція виходить з прямо протилежних позицій. Консервативне суспільство звинувачує жінок в тому, що вони занадто добре вивчили уроки мізогінії і демонструють свою сексуальність (не власні сексуальні вподобання, а те, якими їх хоче бачити патріархатний соціум) позірно на своїх умовах. Феміністки ж кажуть про проблемність таких рішень, бо вони посилюють упередженість проти жінок загалом, мізогінію і те ж саме шльондрошельмування.

Що цікаво, прогресивні ЗМІ та громадські діячі (і діячки) зазвичай ігнорують шипіння з боку консерваторів і вже точно не кажуть їм, що так робити не варто, але всією силою накидаються на феміністок і звинувачують їх у мізогінії і шльондрошельмуванні і вимагають негайно тих співачок чи акторок емоційно захищати і обслуговувати. Те, що сприймається в суспільстві як потреби і смаки чоловіків чи таке, що робиться їм на догоду, має в їхніх очах куди вищу вагу, ніж потреба жінок у повазі чи репутаційні втрати для співачки чи акторки.

Цікавим в цьому плані був випадок Емми Ватсон, яка проголошує себе феміністкою і знімається у модних фотосетах з ні сіло ні впало оголеними грудьми. Скільки тоді було вилито помиїв на феміністок, які вказували на суперечливість такого її рішення!

У нас таких випадків останнім часом було чимало – згадати хоча б осінній скандал із неповнолітніми дівчатками в незручній білизні в стилістці борделю сторічної давнини викликав купу звинувачень феміністок в тому, що вони забороняють дівчатам самовиражатися і всюди бачать нормалізацію педофілії (але щоб її там не бачити, треба дуже цілеспрямовано дивитися в інший бік).

Із найсвіжішого, звичайно, це епопея із відвертою (не в сенсі яскравих почуттів, а в сенсі купи оголеності, БДСМ-спорядження та принизливих поз) фотосесією студенток КПІ – і в якості солі на рану – паралельна фотосесія студентів, хоч і роздягнених, але виструнчених, гордих, із прямим поглядом на фотографа, без жодних батогів чи шкіряної збруї із секс-шопа – та ще й під егідою студентської ради одного з найповажніших вишів країни.

Жодна феміністка з тих, кого я з цього питання чула – і включно зі мною – жодного поганого слова про дівчат чи про їхнє рішення не сказали. Ми говорили про сумнівність практики конкурсів краси як таких. Ми говорили про те, що речі, прийнятні на особистій сторінці, не личать навчальному закладу (noblesse oblige), та про те, що одна з основ особистої інформаційної гігієни – сто разів подумай, перш ніж викладати свої фото ( і особливо фото ню!) в інтернет, бо інтернет пам’ятає все. Зрештою, критика практики не означає особистої ненависті, зневаги чи неприйняття тих, хто до практики вдається.

Втім, привертати увагу до шкідливих наслідків таких рішень ми можемо і мусимо – хоча б тому, що порніфікація культури нікуди не дівається, і наша відповідальність – попередити молодих дівчат. Бо якщо не ми – то хто?

Марія Дмитрієва

Схожі записи

Більше половини українців уважає, що жінок в політиці недостатньо – опитування

admin

Жінки-привиди

Новікова Ніка

Художница из Норвегии нарисовала карикатуры о женщинах, науке и стереотипах

admin

Залишити коментар