Image default
Книжкова полиця

Уривок з книги «Дорослих не буває» Памели Дракермен

povaha-logo-headsУ цій рубриці із дозволу видавництв публікуються уривки творів, які роблять свій внесок у подолання сексизму, гендерної нерівності та дискримінації

«Дорослих не буває. Історія дорослішання на середині життя» — книга авторки бестселерів та
колумністки The New York Times, у якій вона досліджує життя після сорока і веде читачів у
пошуки мудрості і самопізнання.

Памела Дракермен, американська письменниця, добре відома українській аудиторії за книжкою «Французьке виховання», написала ще одну історію виховання та дорослішання — цього
разу себе як дорослої людини. Вона пише про типові й нетипові досвіди та виклики свого покоління, вічні й унікальні, притаманні нашому часові: про кризу середнього віку, перші провістки старіння, про подолання хвороби, тероризм, нові кар’єрні етапи, мудрішання і примирення, любов і дружбу, мудрість і щирість. До цих, здавалося б, універсальних тем Дракермен підходить із самоіронією та інколи несподіваним гумором, а також із дослідницькою сумлінністю іноземки, яка вдячно осягає чужу культуру.

Повага із дозволу Yakaboo Publishing публікує уривок твору.І все-таки у Франції для жінок дещо відмінний сексуальний наратив. Роками мене дивували французькі пари за шістдесят, які разом пильно роздивлялися вішаки з нижньою білизною та спокусливі ролі в кіно для жінок d’un certain âge*. Моя австралійська сусідка чудується, як щотижня підтягнута сімдесятирічна жінка після занять пілатесом перевдягається в мереживну білизну.

Ці норми не зводять до кількох добре доглянутих леді в Парижі. Національні статистичні дані щодо сексу відкривають схожу історію. Серед француженок п’ятдесятирічного віку лише 15% за останній рік не мали сексу (порівняно з 33% американок). Серед шістдесятирічних лише 27% не робили цього (проти 50% у Сполучених Штатах).

У Франції жінки також у середньому займаються сексом менше, коли стають старшими. Проте це спадання схоже на пологий схил, а не на урвище. Здебільшого француженки залишаються доволі сексуально активними й у шістдесят та, ймовірно, і пізніше.

Безсумнівно, юну красу тут також вшановують. У рекламах здебільшого двадцятидворічні особи демонструють свою гнучкість. Парижанка, шістдесятирічна професорка, за soupe d’oignon** застерігає мене, що після п’ятдесяти «жінок у Франції обезголовлюють». Відмінність у тому, що навіть немолоді та нерозкішні загалом також розраховують на секс. Більшість здорових дорослих робить це регулярно впродовж усього життя.

Я навідуюся на святкування п’ятдесятиріччя паризької подруги — професорки та матері трьох дітей, кілька десятків осіб у її вітальні смакують червоне вино й марокканську їжу, фліртують і танцюють під Village People***. (Ностальгійна музика мого покоління в Америці та Європі однакова.)

— Непогано як на п’ятдесятиліття! — зауважую я одному з її друзів. Побачивши його збентеження, усвідомлюю, що неправильно витлумачила танцювальну вечірку. Це не демонстрація моложавості. Це відверто розкішне святкування.

Такі миті не є й лебединою піснею. Тут п’ятдесят років і більше можуть бути сексуальними десятиліттями. У коледжі я познайомилася з Елен, заміжньою шістдесятивосьмирічною французькою журналісткою та бабусею. Елен не дівчина Бонда, проте підтягнута й гарненька у светрі, чоботях до колін і шкіряній спідниці-олівці. Вона випромінює привабливу кінетичну енергію і свідома цього.

— Трапляються тридцятирічні жінки, які не променіють, і бувають старші за віком люди, які міняться цією енергією. Я старша за віком і променію, — каже вона мені з теплою усмішкою. — Я дуже люблю життя, дуже. Надзвичайно. І гадаю, що саме це дається взнаки. Трохи вогника в очах і бажання прокидатися вранці.

Вона каже, що таке випромінювання є активним вибором. Ще замолоду «я вирішила: буду belle dans mon âge — красивою у своєму віці. І не збираюся вдаватися до хитрощів чи підтяжки обличчя абощо. Жодних підтяжок обличчя. Проте буду елегантною, підфарбованою і бавитиму себе». Щоб наголосити більше, вона повторює останні слова: «Бавитиму себе».

Елен радує себе короткими таємними романами. Вона каже, що п’ятдесят років стали для неї сексуальним розквітом. «Я робила цілком божевільні речі. Тобто, познайомившись на вулиці з привабливим чоловіком, могла піти з ним у готель. Я робила це. І зараз здатна таке втнути».

Елен дуже обачна з цими романами. Її чоловік — «той, кого я дуже поважаю, кого кохаю. Я не хочу, щоб він дізнався про мої пустощі». Один із її коханців полюбляв, коли вона носила пояс для панчіх. Тож після їхньої таємної зустрічі вона зупинялась у гаражі на парковці й перевдягала в авто звичайні панчохи.

Вона усміхається, згадуючи свою останню пригоду два роки тому. Подумки вмліває. «Це було з дуже привабливим чоловіком, молодшим за мене. Ми познайомилися, вподобали одне одного, і я пішла з ним до готелю. Стосунки тривали, здається, два місяці. А потім я їх припинила».

Елен — заможна парижанка із заміським будинком та університетським дипломом. Вона може дозволити собі номер у готелі. Проте дотримується культурного сценарію, який також описують й інші літні француженки.

Справді, та сама професорка, яка заявила мені про «обезглавлення» француженок у п’ятдесят років, каже, що за ці роки в неї було кілька коротких обачних романів.

Вона також заміжня й уже бабуся. І дуже відповідальна в обох ролях. Однак «існує певний час для роботи, інший — для сім’ї, а є час для себе», пояснює вона. З коханцем «ти почуватимешся коханою і цінуватимеш себе, а не лише як “чиюсь дружину” або “чиюсь маму” чи як професіонала. Ти любитимеш саму себе, лише себе, без прив’язки, суто себе, свою внутрішню сутність».

Бути свідомим того, що відбувається, — частина задоволення. (Інша частина, підозрюю, — це шокувати американську письменницю своїми історіями.)

Французьким відкриттям є те, що ці приватні досвіди також поліпшують решту аспектів вашого життя. На думку професорки, «у роботі ти виконуватимеш її ліпше, бо почуватимешся так хороше. Це відіб’ється й на спілкуванні з дітьми і чоловіком, бо почуватимешся так хо-о-ороше».

Вона додає, що не хоче, щоб її пам’ятали як добропорядну матір і дружину. «Та годі, як нудно. Ні! Дуже-дуже важливо вже в смертну годину думати: “За життя в мене були прекрасні миті. Усі ці вкрадені моменти, що призначалися лише мені”».

Яка версія сексуальності є правдивою: англосаксонський наратив про рух до занепаду або французька ідея, що ми можемо залишатися сексуальними — і сексуально активними — набагато довше? Я вирішую поглянути дослідження. Засівши в кафе в моєму районі, — де весь персонал називає мене «мадам», — читаю австралійську наукову роботу під назвою «Секс і жінка під час менопаузи: критичний огляд і аналіз». (Я роблю все можливе, щоб приховати назву.)

У роботі суттєво обґрунтовано французький підхід із роз’ясненням, що сексуальний потяг жінок неминуче спадає з віком і що «деякі жінки заявляли про посилення сексуального бажання і функціонування в зрілому віці та старше». Так, спад рівня естрогену може спричинити проблеми на кшталт вагінальної сухості та горезвісної атрофії. Проте це симптоми сексуального функціонування, а не сексуального бажання. Тобто тепер жінці потрібен лубрикант для статевого акту так само, як і окуляри, якщо в неї погіршується зір. Ніхто не стверджуватиме, ніби вона втратила бажання бачити.

Невдовзі я усвідомлюю, що це не лише думка кількох австралійських феміністок. У роботі, яку провів дослідник Національного інституту здоров’я Америки, підсумовано, що «менопауза, щонайменше на початкових стадіях, лише мінімально пов’язана із сексуальною активністю та функціонуванням».

Деякі жінки таки втрачають сексуальний потяг у зрілому віці. Проте й культурні наративи мають істотне значення. В іншій науковій роботі в Journal of Aging Studies* зауважено, що «такі шаблони поведінки ґрунтуються на ейджизмі та сексизмі, і разом вони спричиняють сприйняття літніх жінок як небажаних або невідповідних сексуальних партнерів (навіть серед самих жінок)».

Інакше кажучи, якщо люди навколо наполягають, що ви вже не сексуальні після досягнення певного віку або що в п’ятдесят настає небуття сексуальності, то значно ймовірно, що таке відбудеться насправді. Або як зазначила письменниця Сьюзен Зонтаґ: «Дорослішання — це здебільшого випробування вашої уяви».

Я пробачаю своєму другові Чарлі засвоєння деяких із культурних норм Америки. Думаю, що насамперед він прагнув пофліртувати зі мною і розважитися. І усвідомлюю (з огляду на брак професійного статусу), що він зосередився на розбудові свого сексуального статусу. У нього висока кваліфікація у сфері жіночого вмлівання.

— Він куртизан, — каже Саймон, якому Чарлі сподобався під час знайомства. — У Голландії його вважали б цілком нормальним.

У будь-якому разі думка Чарлі щодо моєї сексуальної привабливості не надто змінилася. Позаяк ми прогулюємось у північному районі Парижа, мені цікаво, чи збереться він запропонувати зазирнути в один із численних готельчиків, повз які ми проходимо. Навіть не знаю, що відповіла б на його пропозицію. Та він її не робить. Бажання відкритого шлюбу в нього є, проте не відкритого шлюбу зі мною. Власне, я усвідомлюю, що за тридцять років наші взаємини взагалі не змінилися. Я й досі обожнюю його, а він і досі обожнює змушувати мене мліти. Між нами досі є розуміння, тяжіння та мурашки по шкірі. І досі — лише це. Імовірно, що так само все буде й через тридцять років, коли ми разом шкандибатимемо якимось іншим містом, обговорюючи наступну велику ідею, від якої я відстала. Та я усвідомлюю, що мене це влаштовує. Раніше, замолоду, я потребувала врегульованих і визначених взаємин. Тепер бачу, що певні люди перебувають десь на перетині, і завдяки цьому мій світ стає багатшим. Я щаслива, що Чарлі в моєму житті посідає саме таке місце.

* Певного віку (фр.). — Прим. пер.

** Цибулевий суп (фр.). — Прим. пер.

*** Американська диско-група, яку заснував французький композитор Жак Моралі 1977 року. — Прим. пер.

* «Журнал із досліджень процесів старіння». — Прим. пер.

Схожі записи

Уривок з книги «Інґа» Скотта Ферріса

admin

Уривок з книги «Суперхаби» Сандри Навіді

admin

Уривок з книги «Між двох вогнів: Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю» Анни-Марі Слотер

admin

Залишити коментар