Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Ганна Собачко-Шостак: «перша леді» українського авангарду
Жінка в історії Статтi

Ганна Собачко-Шостак: «перша леді» українського авангарду

Ганна Собачко-Шостак
Ганна Собачко-Шостак

Для тих, хто знайомий з історією терміна «народне мистецтво», ця художниця є однією з найяскравіших представниць радянського концепту, що розділив «народне» і «професійне».

Мистецтвознавиця Діана Клочко для Тижня розповідає про українську мисткиню Ганну Собачко-Шостак, яка була відома на весь світ.

Ганна Собачко-Шостак отримала звання «Майстер народного мистецтва УРСР» 1936 року, два роки по тому, як базові установки соціалістичного реалізму стали вважатись у СРСР єдино правильним методом — ідеологічно й естетично. Відповідно звання «Народний художник УРСР» надавалося Президією Верховної Ради УРСР тільки художникам, що мали професійну освіту. Тобто навчені (або почали працювати) у повній відповідності до цього методу створення художніх образів.

Ганні Собачко-Шостак на момент отримання звання було 53 роки. Ще наприкінці ХІХ століття вона закінчила всього два класи церковноприходської школи. І дарма що її твори експонувалися на виставках у Києві, Харкові, Полтаві, Москві, Петербурзі (Петрограді, лєнінграді), Парижі, Берліні, адже за соцреалістичним ранжуванням повноцінною художницею вважатися не могла.

«Майстриня народного мистецтва»

Як сталось, що жінка, народжена 15 грудня 1883 року в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії (перейменоване у село Веселинівка Баришівського району Київської області), у період з 1911-го по 1930 рік була так рясно представлена численними творами на виставках сучасного мистецтва. А пізніше стала рядовою «художницею по текстилю» фабрики «Експортнабивтканина» в підмосковному селищі Черкізове?

Попри те, що 1939 року її прийняли до московської секції спілки художників СРСР, а твори повезли на виставку до Нью-Йорка, вона скрізь називалася не «сучасною художницею», а «майстринею народного мистецтва». У СРСР свідомо не використовували терміни «примітивізм, наїв» ще й тому, що «народні митці», тобто колишні «кустарі», мусили працювати на державну економіку, а не створювати украй суб’єктивних образів. «Народне» почало розумітися як «колективне, масове, неіндивідуальне». У Нью-Йорку показувати як «вітрину розвитку», у межах СРСР — милостиво забути про дореволюційну діяльність.

Ганна з традиційних елементів створювала нетрадиційні композиції

Хоча образи Ганни Собачко-Шостак були більш ніж суб’єктивними, на фабриці вона стала просто «тією, хто малює квіти» на експорт.

На початку ХХ століття вона почала працювати в приватній (а інших тоді не було) килимарній і вишивальній майстерні, влаштованій у власному маєтку Анастасією Семиградовою — приятелькою по Рисувальній школі Миколи Мурашко художниці Олександри Екстер. Керівницею майстерні вона покликала також художницю Євгенію Прибильську, з якою, імовірно, радилась, зауваживши незвичний талант Ганни.

Дві освічені, підприємливі, художньо обдаровані пані зрозуміли, що у творах малоосвіченої сільської жінки стикнулись із чимось небаченим. Ганна малювала квіти, яких не існувало в природі, створюючи композиції, далекі від традиційних, тобто таких, які були її звичним оточенням. На килимах, рушниках, тарілках, куманцях, глечиках, кахлях, тканинах з вибійкою вона, звісно, бачила, як можна стилізувати пелюстки, листя, гілки, пір’їни, пташок і фігури людей. Але використовувала їх не як зразки для наслідування, а стилізуючи окремі елементи й мотиви. Ганна була вродженим аналітиком і вміло перекомпоновувала фрагменти, тобто з традиційних елементів створювала нетрадиційні композиції. Здебільшого квіткові. Тобто працювала як Василь Кандинський (твори якого Ганна навряд чи бачила), що приблизно в цей же час почав створювати абстрактні полотна з елементів, організованих за принципом динаміки. Композиції Ганни Собачко були також надзвичайно динамічними, а фентезійні квіткові букети, вінки, гірлянди — дивовижно рухливими.

Чому ж нам так складно припустити, що Ганни Собачко могли вплинути на творчість таких видатних авангардистів як Екстер і Малевич?

Коли Анастасія Семиградова виділила Ганні окрему кімнату у своєму маєтку, а Євгенія Прибильська почала привозити їй папір великого формату, гуашеві й акварельні фарби. Творчість Ганни почала розвиватися не лише як «підготовчі ескізи для килимів і вишивок», а й до окремого, по суті, станкового висловлювання.


Читайте також: «Її треба читати як детектив»: феномен художниці-наївістки Поліни Райко


Такою є її «Тривога» 1916 року — метафоричний відгук на події Першої світової війни. У творах з’являється і активний чорний контур, і насичене кольорове тло, що надає композиціям драматичного емоційного підтексту. Імовірно, ці твори бачили Казимир Малевич та Олександра Екстер, які співпрацювали з вишивальною майстернею: Екстер вводить насичене кольорове тло в сценічні ескізи, Малевич починає використовувати рожеві відтінки в супрематичних зображеннях. Це саме ті прийоми й кольори, з якими Ганна працювала цілеспрямовано після 1912 року в композиціях на папері.

Квітка-редька

Нам звично думати, що такі видатні художники, як Пікассо й Модільяні, могли запозичувати певні елементи образності в анонімних африканських художників для створення приголомшливої образності власних картин і скульптур. Ми навіть пишаємось, що Давид Бурлюк міг сміливо використати елементи традиційної картинки «Козак Мамай» для створення авторських неопримітивістських картин, якими епатував столичних відвідувачів галерей. То чому ж нам так складно припустити, що авторизовані твори селянки Ганни Собачко (вона тоді була незаміжня), яку вони знали як свою сучасницю, могли вплинути на творчість таких видатних авангардистів як Екстер і Малевич?

Бо й далі дивимося на ранню творчість Ганни Собачко через радянські окуляри. У яких «профі» апріорі, за умовчанням, має впливати на аматора, а не навпаки. Бо «профі» знає, як виконувати концептуальні вимоги «великого стилю». Аматор же послуговується нераціональною, стихійною виразністю, що є радше виразом інтуїтивної естетики. Тому такі твори потенційно небезпечні для ідеї колективістської «народності», тому їх треба «поставити на службу», знеособивши.

«Квіти України»

У життя Ганни трапилося диво, коли на неї звернули увагу жінки, вищі за соціальним статусом та достатньо вільнодумні, щоб дати їй простір і матеріали для вільної творчості. Євгенія Прибильська на десятиліття стала менеджеркою Ганни: допомагала експонувати її твори на різних виставках у країні й за кордоном у 1920-х. На початку 1930-х вивезла Ганну із сім’єю від Голодомору в підмосков’я. Вона ж зберегла велику колекцію творів Ганни під час Другої світової війни. А перед смертю передала їх на збереження сестрі. Хоча сама Ганна про це не здогадувалася, бо тихо рік за роком працювала на текстильній фабриці. Радянська влада зберегла їй життя в обмін на сумлінну працю без натяку на будь-які прояви вільної творчості.

Та стався в її долі ще один поворот, який також можна назвати дивом.

Коли Ганна наближалась до 80-ліття, київський журналіст Григорій Мєстєчкін розшукав її адресу й приїхав переконувати показати свої давні твори в Києві. Художниця так здивувалася, що її пам’ятають в Україні, аж почала знову створювати флористичні фентезійні композиції на папері. Їх вона показала на єдиній за життя персональній виставці «Квіти України», організованій 1964 року в залі Спілки художників України. Номінована на здобуття Шевченківської премії, ця експозиція стала її останньою. Як і мандрівка на батьківщину із сином та онукою: восени 1965 року художниці, яка все життя малювала «не городні квіти», не стало. Усі свої твори вона заповіла українським музеям.

Вплив Ганни Собачко-Шостак на покоління митців

А виставка її творів мала потужне продовження.

Алла Горська побачила в композиціях Ганни Собачко-Шостак нові можливості декоративної пластики, візуальної рухливості, виразності локальних яскравих кольорів, які можна використати в монументальних творах. В архіві художниці збереглись ескізи, де Алла Горська експериментує з образами квітів, листків, пагонів, що гнуться, звиваються, обплітають одне одного. Один з таких ескізів вона встигла з колегами перетворити 1967 року на керамічну мозаїку «Вітер», уміщеній на зовнішній стіні київського ресторану «Вітряк».


Читайте також: Любов Панченко: із забуття в безсмертя


Незвичні флористичні композиції Ганни Собачко-Шостак вплинули на шістдесятників: вони побачили в них певну стратегію обходу приписів соцреалізму. У сімдесяті композиції Собачко-Шостак стали основою для серії акварельних фентезійних композицій подружжя Людмили й Володимира Лободи. У ранні вісімдесяті надихнули Миколу Трегуба на «рожеві» натюрморти. З 1990-х Національний музей декоративного мистецтва України, що володіє найбільшою колекцією творів художниці, почав представляти їх на виставках у контексті українського авангарду. Нині окремі твори художниці демонструються за кордоном також як частина українського авангарду.

Наївістка? Народна майстриня? Феномен пізнього повернення до творчості? Чи все ж таки авангардистка, чия творчість, сповнена динаміки й свободи, залишається відкриттям для наших сучасників, як і для творців нового й неофіційного мистецтва ХХ століття.

У запитанні, винесеному в заголовок, бринить ще один підтекст: а чи не є саме ця скромна жінка, яка не дала жодного інтерв’ю, насправді «першою леді» українського авангарду, який базується не на революційному запереченні методів академізму, а на трансформації спадку традиційного мистецтва? Не на боротьбі абстракції з наративом, літературністю картини, на чому наполягають дослідники авангарду, а на гармонійному використанні декору для творення іншого типу візуальності? Абстракція стала частиною дизайну, то чи не була творчість Ганни Собачко-Шостак також його повноправною частиною, прихованою під терміном «народне»?

«Очі квітів»: виставка до 140-річчя Ганни Собачко-Шостак

У виставково-просвітницькому проєкті «Очі квітів», що стартує 15 грудня в Національному музеї декоративного мистецтва України, ми, співробітники музею та кураторська група, спробуємо поставити ще кілька запитань. Як співвідноситься її творчість з найкращими зразками традиційного мистецтва ХVIII–XX століть, де використовувалися подібні мотиви? Як продовжує впливати на творчість професійних митців, наших сучасників?

Ми проживемо цю зиму з її нереальними квітами, що дають поживу розмислам про традиції та новаторство, про перехрестя минулого й майбутнього.

Проєкт розпочинається виставкою, яка презентує близько 50 творів з унікальної за повнотою музейної збірки творів Ганни Собачко-Шостак. Починаючи з 1911 року до 1964 року. Виставкова експозиція об’єднує твори традиційного мистецтва — кераміки, килимів, вишивки, гаптування, які поряд з роботами художниці унаочнюють широке коло мотивів, які вона добре знала та сміливо їх перетлумачувала, як перша українська авангардистка.

Окрім виставкового простору (куратор експозиції — художник Петро Бевза), проєкт матиме велику просвітницьку програму (кураторка воркшопів —Ксенія Ковальова): екскурсії, лекції, презентації книжок і журналів, воркшопи, майстер-класи, гастроподії, флористичні заходи і фешн-шоу. Запланований тематичний концерт аматорського хору БАХ, передріздвяний ярмарок майстрів кераміки та авторської графіки. Будуть показані й численні омажі творчості видатної художниці, створені сучасними митцями України.

Виставково-просвітницький проєкт «Очі квітів» триватиме з 15 грудня 2023 року до 31 березня 2024 року.

Діана Клочко,

для видання Тиждень

Схожі записи

Стереотипи, незнання та страх остракізму: Хто і чому просуває антифеміністичний контент?

Юлія Гуш

Не засмучуватися, усміхатися, робити чоловікові масаж: у Японії вибачилися за сексизм у порадах для вагітних

Зачем подросткам в СИЗО ненасильственная коммуникация?