Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Ганна Собачко-Шостак: «перша леді» українського авангарду
Жінка в історії Статтi

Ганна Собачко-Шостак: «перша леді» українського авангарду

Ганна Собачко-Шостак
Ганна Собачко-Шостак

Для тих, хто знайомий з історією терміна «народне мистецтво», ця художниця є однією з найяскравіших представниць радянського концепту, що розділив «народне» і «професійне».

Мистецтвознавиця Діана Клочко для Тижня розповідає про українську мисткиню Ганну Собачко-Шостак, яка була відома на весь світ.

Ганна Собачко-Шостак отримала звання «Майстер народного мистецтва УРСР» 1936 року, два роки по тому, як базові установки соціалістичного реалізму стали вважатись у СРСР єдино правильним методом — ідеологічно й естетично. Відповідно звання «Народний художник УРСР» надавалося Президією Верховної Ради УРСР тільки художникам, що мали професійну освіту. Тобто навчені (або почали працювати) у повній відповідності до цього методу створення художніх образів.

Ганні Собачко-Шостак на момент отримання звання було 53 роки. Ще наприкінці ХІХ століття вона закінчила всього два класи церковноприходської школи. І дарма що її твори експонувалися на виставках у Києві, Харкові, Полтаві, Москві, Петербурзі (Петрограді, лєнінграді), Парижі, Берліні, адже за соцреалістичним ранжуванням повноцінною художницею вважатися не могла.

«Майстриня народного мистецтва»

Як сталось, що жінка, народжена 15 грудня 1883 року в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії (перейменоване у село Веселинівка Баришівського району Київської області), у період з 1911-го по 1930 рік була так рясно представлена численними творами на виставках сучасного мистецтва. А пізніше стала рядовою «художницею по текстилю» фабрики «Експортнабивтканина» в підмосковному селищі Черкізове?

Попри те, що 1939 року її прийняли до московської секції спілки художників СРСР, а твори повезли на виставку до Нью-Йорка, вона скрізь називалася не «сучасною художницею», а «майстринею народного мистецтва». У СРСР свідомо не використовували терміни «примітивізм, наїв» ще й тому, що «народні митці», тобто колишні «кустарі», мусили працювати на державну економіку, а не створювати украй суб’єктивних образів. «Народне» почало розумітися як «колективне, масове, неіндивідуальне». У Нью-Йорку показувати як «вітрину розвитку», у межах СРСР — милостиво забути про дореволюційну діяльність.

Ганна з традиційних елементів створювала нетрадиційні композиції

Хоча образи Ганни Собачко-Шостак були більш ніж суб’єктивними, на фабриці вона стала просто «тією, хто малює квіти» на експорт.

На початку ХХ століття вона почала працювати в приватній (а інших тоді не було) килимарній і вишивальній майстерні, влаштованій у власному маєтку Анастасією Семиградовою — приятелькою по Рисувальній школі Миколи Мурашко художниці Олександри Екстер. Керівницею майстерні вона покликала також художницю Євгенію Прибильську, з якою, імовірно, радилась, зауваживши незвичний талант Ганни.

Дві освічені, підприємливі, художньо обдаровані пані зрозуміли, що у творах малоосвіченої сільської жінки стикнулись із чимось небаченим. Ганна малювала квіти, яких не існувало в природі, створюючи композиції, далекі від традиційних, тобто таких, які були її звичним оточенням. На килимах, рушниках, тарілках, куманцях, глечиках, кахлях, тканинах з вибійкою вона, звісно, бачила, як можна стилізувати пелюстки, листя, гілки, пір’їни, пташок і фігури людей. Але використовувала їх не як зразки для наслідування, а стилізуючи окремі елементи й мотиви. Ганна була вродженим аналітиком і вміло перекомпоновувала фрагменти, тобто з традиційних елементів створювала нетрадиційні композиції. Здебільшого квіткові. Тобто працювала як Василь Кандинський (твори якого Ганна навряд чи бачила), що приблизно в цей же час почав створювати абстрактні полотна з елементів, організованих за принципом динаміки. Композиції Ганни Собачко були також надзвичайно динамічними, а фентезійні квіткові букети, вінки, гірлянди — дивовижно рухливими.

Чому ж нам так складно припустити, що Ганни Собачко могли вплинути на творчість таких видатних авангардистів як Екстер і Малевич?

Коли Анастасія Семиградова виділила Ганні окрему кімнату у своєму маєтку, а Євгенія Прибильська почала привозити їй папір великого формату, гуашеві й акварельні фарби. Творчість Ганни почала розвиватися не лише як «підготовчі ескізи для килимів і вишивок», а й до окремого, по суті, станкового висловлювання.


Читайте також: «Її треба читати як детектив»: феномен художниці-наївістки Поліни Райко


Такою є її «Тривога» 1916 року — метафоричний відгук на події Першої світової війни. У творах з’являється і активний чорний контур, і насичене кольорове тло, що надає композиціям драматичного емоційного підтексту. Імовірно, ці твори бачили Казимир Малевич та Олександра Екстер, які співпрацювали з вишивальною майстернею: Екстер вводить насичене кольорове тло в сценічні ескізи, Малевич починає використовувати рожеві відтінки в супрематичних зображеннях. Це саме ті прийоми й кольори, з якими Ганна працювала цілеспрямовано після 1912 року в композиціях на папері.

Квітка-редька

Нам звично думати, що такі видатні художники, як Пікассо й Модільяні, могли запозичувати певні елементи образності в анонімних африканських художників для створення приголомшливої образності власних картин і скульптур. Ми навіть пишаємось, що Давид Бурлюк міг сміливо використати елементи традиційної картинки «Козак Мамай» для створення авторських неопримітивістських картин, якими епатував столичних відвідувачів галерей. То чому ж нам так складно припустити, що авторизовані твори селянки Ганни Собачко (вона тоді була незаміжня), яку вони знали як свою сучасницю, могли вплинути на творчість таких видатних авангардистів як Екстер і Малевич?

Бо й далі дивимося на ранню творчість Ганни Собачко через радянські окуляри. У яких «профі» апріорі, за умовчанням, має впливати на аматора, а не навпаки. Бо «профі» знає, як виконувати концептуальні вимоги «великого стилю». Аматор же послуговується нераціональною, стихійною виразністю, що є радше виразом інтуїтивної естетики. Тому такі твори потенційно небезпечні для ідеї колективістської «народності», тому їх треба «поставити на службу», знеособивши.

«Квіти України»

У життя Ганни трапилося диво, коли на неї звернули увагу жінки, вищі за соціальним статусом та достатньо вільнодумні, щоб дати їй простір і матеріали для вільної творчості. Євгенія Прибильська на десятиліття стала менеджеркою Ганни: допомагала експонувати її твори на різних виставках у країні й за кордоном у 1920-х. На початку 1930-х вивезла Ганну із сім’єю від Голодомору в підмосков’я. Вона ж зберегла велику колекцію творів Ганни під час Другої світової війни. А перед смертю передала їх на збереження сестрі. Хоча сама Ганна про це не здогадувалася, бо тихо рік за роком працювала на текстильній фабриці. Радянська влада зберегла їй життя в обмін на сумлінну працю без натяку на будь-які прояви вільної творчості.

Та стався в її долі ще один поворот, який також можна назвати дивом.

Коли Ганна наближалась до 80-ліття, київський журналіст Григорій Мєстєчкін розшукав її адресу й приїхав переконувати показати свої давні твори в Києві. Художниця так здивувалася, що її пам’ятають в Україні, аж почала знову створювати флористичні фентезійні композиції на папері. Їх вона показала на єдиній за життя персональній виставці «Квіти України», організованій 1964 року в залі Спілки художників України. Номінована на здобуття Шевченківської премії, ця експозиція стала її останньою. Як і мандрівка на батьківщину із сином та онукою: восени 1965 року художниці, яка все життя малювала «не городні квіти», не стало. Усі свої твори вона заповіла українським музеям.

Вплив Ганни Собачко-Шостак на покоління митців

А виставка її творів мала потужне продовження.

Алла Горська побачила в композиціях Ганни Собачко-Шостак нові можливості декоративної пластики, візуальної рухливості, виразності локальних яскравих кольорів, які можна використати в монументальних творах. В архіві художниці збереглись ескізи, де Алла Горська експериментує з образами квітів, листків, пагонів, що гнуться, звиваються, обплітають одне одного. Один з таких ескізів вона встигла з колегами перетворити 1967 року на керамічну мозаїку «Вітер», уміщеній на зовнішній стіні київського ресторану «Вітряк».


Читайте також: Любов Панченко: із забуття в безсмертя


Незвичні флористичні композиції Ганни Собачко-Шостак вплинули на шістдесятників: вони побачили в них певну стратегію обходу приписів соцреалізму. У сімдесяті композиції Собачко-Шостак стали основою для серії акварельних фентезійних композицій подружжя Людмили й Володимира Лободи. У ранні вісімдесяті надихнули Миколу Трегуба на «рожеві» натюрморти. З 1990-х Національний музей декоративного мистецтва України, що володіє найбільшою колекцією творів художниці, почав представляти їх на виставках у контексті українського авангарду. Нині окремі твори художниці демонструються за кордоном також як частина українського авангарду.

Наївістка? Народна майстриня? Феномен пізнього повернення до творчості? Чи все ж таки авангардистка, чия творчість, сповнена динаміки й свободи, залишається відкриттям для наших сучасників, як і для творців нового й неофіційного мистецтва ХХ століття.

У запитанні, винесеному в заголовок, бринить ще один підтекст: а чи не є саме ця скромна жінка, яка не дала жодного інтерв’ю, насправді «першою леді» українського авангарду, який базується не на революційному запереченні методів академізму, а на трансформації спадку традиційного мистецтва? Не на боротьбі абстракції з наративом, літературністю картини, на чому наполягають дослідники авангарду, а на гармонійному використанні декору для творення іншого типу візуальності? Абстракція стала частиною дизайну, то чи не була творчість Ганни Собачко-Шостак також його повноправною частиною, прихованою під терміном «народне»?

«Очі квітів»: виставка до 140-річчя Ганни Собачко-Шостак

У виставково-просвітницькому проєкті «Очі квітів», що стартує 15 грудня в Національному музеї декоративного мистецтва України, ми, співробітники музею та кураторська група, спробуємо поставити ще кілька запитань. Як співвідноситься її творчість з найкращими зразками традиційного мистецтва ХVIII–XX століть, де використовувалися подібні мотиви? Як продовжує впливати на творчість професійних митців, наших сучасників?

Ми проживемо цю зиму з її нереальними квітами, що дають поживу розмислам про традиції та новаторство, про перехрестя минулого й майбутнього.

Проєкт розпочинається виставкою, яка презентує близько 50 творів з унікальної за повнотою музейної збірки творів Ганни Собачко-Шостак. Починаючи з 1911 року до 1964 року. Виставкова експозиція об’єднує твори традиційного мистецтва — кераміки, килимів, вишивки, гаптування, які поряд з роботами художниці унаочнюють широке коло мотивів, які вона добре знала та сміливо їх перетлумачувала, як перша українська авангардистка.

Окрім виставкового простору (куратор експозиції — художник Петро Бевза), проєкт матиме велику просвітницьку програму (кураторка воркшопів —Ксенія Ковальова): екскурсії, лекції, презентації книжок і журналів, воркшопи, майстер-класи, гастроподії, флористичні заходи і фешн-шоу. Запланований тематичний концерт аматорського хору БАХ, передріздвяний ярмарок майстрів кераміки та авторської графіки. Будуть показані й численні омажі творчості видатної художниці, створені сучасними митцями України.

Виставково-просвітницький проєкт «Очі квітів» триватиме з 15 грудня 2023 року до 31 березня 2024 року.

Діана Клочко,

для видання Тиждень

Схожі записи

Чим рух за права людини корисний для сучасної Церкви?

Уривок із книги Йоанна Ягелло «Як дві краплі води» 16+

Пологи в Україні: мізогінія, страх і насильство над жінками

Вікторія Кобиляцька