Повага
Книжкова полиця Статтi

«Курча з чорносливом» Маржан Сатрапі: жінка на ім’я Іран

Маржан Сатрапі. Курча з чорносливом: комікс. Київ: Видавництво, 2023. 88 с.

Як приготувати курча з чорносливом

Курча четвертинками тушкують із перцем, маринованою червоною цибулею, додають багато чорносливу — м’ясо пахне димом, солодке, аж гіркувате, і пряне. Алі Хану таку страву готувала в дитинстві покійна матуся, нині йому в спальню, звідки чоловік уже майже тиждень не виходить, курча принесла дружина. Вони дуже посварилися, вони давно не живуть у злагоді, він ніколи її не любив так, як вона його. Вона тим жертовним курчам пробує вибачити(ся) й попросити чоловіка залишитися в її житті. Алі Хану курча здається огидно солодким. Ця страва — остання насолода в його житті, мусила б такою бути. Через кілька днів він помре, його поховають на родинному кладовищі, мати його дітей залишиться вдовою. 

«Курча з чорносливом» — сцени з останніх восьми днів життя чоловіка, який довго й, можливо, навіть небезпідставно вважав себе за обраного. Це книжка зокрема і про тих, хто регулярно пробується на роль жертовних курчат, живучи поруч із неординарними особистостями.  

«Курча з чорносливом» Маржан Сатрапі

Кому страва смакуватиме

Знаний музикант Нассер Алі Хан посварився з дружиною. Вона, розгнівавшись, розбила його тар (щось типу лютні). Алі намагався замінити інструмент, навіть купив за грубі гроші в священному місті Мешґеді новий тар. Але грати вже не зміг. Ліг у ліжко, оголосив, що помиратиме — за тиждень відійшов і поховали. У ті дні очікування смерті до нього приходив брат, діти, його візитувала покійна мати, із ним спілкувалися його еротичні й містичні фантазії, з ним намагалася порозумітися дружина, йому нагадували про очевидні принади сексу, їжі, сну. Жоден із візитерів не навів достатньо вагомого аргументу, щоб Алі жив далі. На дев’ятий день — на похорон — до Алі Хана прийшла жінка, яку він усе життя віддано кохав. Вона запізнилася, бо їй не було чого йому пообіцяти.

Історія Алі Хана сповнена гротеску й ексцентрики. Депресивний самозакоханий власник тонкої душевної організації, домашній тиран, коли його родина намагається дати йому відсіч, переходить до демонстративного емоційного шантажу й надто захоплюється інфантильною грою. Історія глибоко лірична. Втомлена людина щодня втрачає причини жити, захлинається в самоті й безвір’ї. Наш особистий вибір — яку з двох історій читати (чи, може, дві одночасно). Малюнок «Курчати» — наївний, скупий і дуже ефективний. Він не дасть нам підказок-підтекстів, лише повідомить пряму інформацію, ну хіба що обмежить ексцентричність учинків Алі Хана своєю графічною чорно-білою стриманістю. 

Коли не треба вигадувати історій

Маржан Сатрапі написала «Курча» 2004 року, 2010 оприлюднила кіно за коміксом — поетичне кіно, з промальованими задниками і статичним кадром. Така собі нарочито претензійна кінокартинка, сильно зроблено. І комікс, і стрічка зібрали хорошу критику, мали купу відзнак. А тим часом Маржан оголосила, що після «Курчати з чорносливом» іде і з літератури, і з кіно. Відтоді зайнялася виключно живописом. 

Сатрапі знаємо насамперед як авторку неймовірної потужності графічного роману про ісламську революцію «Персеполіс» і трішки менше — як авторку «Вишивок», феміністського мальопису про трансформації жіночого тіла й сексуальності за диктаторських режимів. Обидва твори мають за головну героїню Маржан — дівчинку, дівчину, юнку, жінку, у її книжках  розказують історію батьків і бабусі з дідусем, але насамперед Маржан пише про себе.

Сартапі принципово пише автобіографічні сюжети, це для неї один зі способів знайти і зберегти рідну, буквально материнську мову. Вона розказує про себе так, наче проживає чиєсь чуже життя. Прози в класичному вигляді вона ніколи не створювала. Принципова відмова від історій, розказаних самими словами, заявка про неповноцінність самих лише слів — так само один зі способів Сатрапі розказати про свою пливку ідентичність. Ну й нарешті мова. Маржан Сатрапі говорить, знімає й пише французькою. За походженням вона — іранка, але фарсі для неї – мова неактуальна. Вона давно живе у Франції, втекла до Європи, коли почалася стрімка ісламізація Ірану. Французька для неї — мова порятунку, а ще більше — мова втрати. Нею вона й користується. Цією мовою говорить у своїй родині й пише. І малює тоді, коли говорити про свою іранську родину бракне французьких слів.

Складно все? Я ще не розказала головного 

«Курча з чорносливом» — мальопис у цілком звичній для французьких коміксів техніці. Але текстова частина там, хоча й французькою, але написана з дуже чіткою стилізацією модерної арабської прози (імітує прозу в дусі Садега Гедаята). 

«Курча з чорносливом» — не про Маржан, хоча вона тут з’явиться в одному з флешфорвардів, бігцем. У діда Маржан по батькові був брат, той двоюрідний дядечко — відомий музикант. 1958-го він зненацька зліг, повідомив усім, що помирає, ну й помер. Цю історію в родині розказують як анекдот, Алі Хан — кілька поколінь Сатрапі залишається улюбленим блазнем, але ніхто не знає, що сталося з Алі достеменно. Від чоловіка залишилася тільки одна світлина, де він, страх який гарний, зображений украй манірно і якось дуже тривожно. Це фото зачарувало Маржан. 

І вона вперше пише не автобіографічну книжку. І щось іде не так, ця книжка її ламає.

І кінець-кінцем перша книжка Сатрапі написана не про жінку, а про чоловіка, вона стала і її останнього книжкою.

Вам теж здається, що авторка злякалася того, що прагнула й нарешті зуміла розказати?    

А вигадувати все таки хочеться

Історія Алі Хана вигадана. Маржан уявила дядькове життя й життя його нащадків. Не хотіла — мусила. 

Треба конче глянути той фрагмент, де в «Курчаті» з’явиться дівчина Маржан (на трьох панелях коміксу).

В Алі Хана є четверо дітей — школярі Міна, Фарзане, Реза й малюк Мозаффар. Любить із них Алі лише молодшу доньку Фарзане. Вона розумниця, старанна школярка, професійна переговорниця між батьками-ворогами. Алі певен, що саме Фарзане і її молитви тримають його на світі ці вісім днів (ні, не вона). 

Доросла Маржан виринає в «Курчаті», коли її мати провідує кузину Фарзане. Маржан приїхала з Парижу в Тегеран провідати батьків, її потягнули на гостину до дальньої родички. Про Фарзане кажуть лише, що вона курить і забагато п’є, багато грає в карти, копія її батька, перенесла два серцеві напади, мала операцію на серці, але не змінила способу життя. Вона — така ж самогубиця, як і Алі. Тільки процес розтягнувся з восьми днів до восьми років. Маржан приходить у простір роману, щоб засвідчити скору смерть нащадка своєї героїні, яка один  в один повторила долю предка. 

Маржан на другому плані, з першої до останньої картинки все дрібнішає й нарешті зникає. Вона втікає з цього світу, де смерть від розбитого серця передається у спадок.

Бути героєм чи героїнею в цій історії — не благо, а покарання.        

Жінка як символ країни

Події мальопису відбуваються в Ірані 1958 року. Алі Хан із братом-комуністом обмірковують ситуацію в країні, то ми знаємо: Іран переживає мить тривожного піднесення.

1951-го національний рух, очолюваний Мохаммедом Масаддиком, примусив парламент націоналізувати нафтову промисловість. «Два роки ейфорії», — ті часи описує Алі Хан. За два роки Массаддика скинули з прем’єрства, за підтримки США і Британії. Іран спішно встановлює тісні відносини з Заходом, отримує велику кількість економічної й військової допомоги від США, цей час називають американським переворотом. Із 1954-го Іран дозволяє міжнародним консорціумам розпоряджатися нафтовими компаніями (англійці, американці, французи, німці), прибуток ділять порівну. В країні нарешті скасовують воєнний стан, що тривав 16 років.  Ісламська революція й війна по тому почнеться 1979 року, вона припаде вже на долю дітей Алі Хана, його син назавжди покине країну. 

А наразі, після перевороту, всі живуть в очікуванні великої біди, але тішаться з фінансової стабільності. Люди за десятиліття політичного єралашу призвичаїлися до короткого горизонту планування, максимум на рік. Поступово в такому обмеженому погляді на майбутнє країни починає розчинятися й пам’ять про її минуле. «Вони не нашу нафту п’ють, а нашу кров», — міркує Алі, поки що метафорично. Час метафор спливає, він того не свідомий. 

Жінка, якій присвятив своє життя Алі Хан, а вона того не потребувала, не оцінила й навіть про те не знала. Її звуть Іран. Настільки прозора аналогія, що й не треба пояснювати, правда? Алі Хан — представник чергового втраченого мовчазного покоління. Поки держава знову і знову робить неправильні карколомні вибори, її сини помирають непоміченими. Брат-комуніст теж загине — але вже у в’язниці. 

Жінка на ім’я Іран — справедлива: не любить усіх своїх дітей однаково. 

Жінка як символічна материнська постать

Дві ночі поспіль Алі візитують жінки, які мусять утілити віддану платонічну любов і еротичну жагу. Добре, що ті візити не поруч, через дві ночі: то не відразу видно, наскільки ці дві любові в світі Сатрапі тривожно ідентичні. 

Він снить Софі Лорен в еротичному сні, занурюється між її голі груди й розчиняється там. Марево вигукує щось італійською, якої Алі не розуміє. Та йому й не треба тих слів. На ранок наступного дня він закурює останню цигарку. Мати курила, багато. Перед смертю вимагала свою останню пачку, і навіть із її труни валував дим. Останні дні життя мати курила, а Алі під її вікном грав пісень. Ми в одній із перший родинних сцен дізнаємося, що мати Алі була глуха. Сам Алі нам про це забуває розказати. Для її сина музика — це спосіб віддавати й отримувати любов, його мати музики не чула.

Алі Хан обирає побачити матір як клубок задушливого диму. Але важить, що за еротичну фантазію йому править акторка — згрубша: інструмент, а не митець. «Чао, белло», — прощається Софі Лорен, яка в цю мить заступає на малюнку дружину Алі.

Жінка як муза

У мальописі лише три провідні чоловічі персонажі: Аді Хан, його брат-комуніст, його син-біженець, і ще двоє прохідні — торговці, які допомагають музиканту купити новий тар (показово, що це саме чоловіки). І нарешті, є учитель гри на тарі, який розказує Алі, як перевести тугу і смуток в майстерне виконання. Власне учитель розказує, що жіночий простір має заступити простір мистецтва. Оскільки, поза цими героями, весь простір роману заповнюють жінки, порада учителя для Алі виявилася недієвою. Жінки тут не так музи, що надихають, як істоти, що нищать мистецтво й митця. Зрештою, музичний інструмент Алі у нападі неконтрольованої люті ламає саме дружина. Вона це робить, аби її коханий чоловік нарешті помітив її, нелюбу. 

Ірана?

Молодий музикант був ординарним вправним виконавцем, його більше вабила не гра на тарі, а любов до заможної дівчини з вищого класу. Він освідчується і сватається, але родина відмовляє незаможному й невідомому юнаку. Алі в розпачі. Учитель дає пораду: біль утрати допоможе стати музикантом. Алі стає віртуозом, він марить, що його десь почує Ірана. На початку коміксу він випадково бачить її. Вона його забула — повністю. Його життя позбавили сенсу, адже його змістом було не мистецтво, а та, яка спонукала до музики і та, яку музика мала замінити. Якщо дружина лише руйнує інструмент, то Ірана вбиває митця.  

Не знаю, як називається протилежність муз. Вакханки, може?

Жінка як потреба

Найперша сцена й найперша сторінка «Курчати». Хідником назустріч одне одному рухаються жінка й чоловік. Обоє середнього віку. Жінка веде за руку хлопчика років чотирьох. На тлі — «пухкенькі» авто 1950-х. Жінка взута у високі чоботи на квадратних підборах, дитина — в картатій довгій куртці. Заможні спокійні 1950-і, ще не вибухнули революції, вже закінчилася війна. Вони майже розминулися на тому тротуарі. «Хочу їсти», — шарпає малий бабусю. Ця репліка спонукає чоловіка озирнутися, він озирається на звук. І тоді впізнає жінку та окликає її: «Скажіть, вас звуть Ірана?» Вона його не впізнає, він просить пробачення. Хлопака перериває їхню розмову вигуками: «Бабусю! Я голодний!» Розходяться в різні боки. Малий через плече показує старому язика.

Ця книжка починається з «хочу їсти». У цій книжці всі процеси пам’яті мусять зупинитися, коли починає говорити голод — точніше, зголодніле дитя. Дитя не знає дисципліни самообмеження. Дитя вміє кричати про свої потреби.

Син Алі Хана — Мозаффар, він зовсім малюк ще, ровесник онука Ірани, певно — весь час, коли з’являється в книжці, або їсть, або вимагає їсти. Нам розкажуть про його доросле життя. Він поїхав в Америку, вони з дружиною були грубаси, а їхні діти — просто гори з тлущу і м’яса. Онука Алі Хана збезчестила себе, завагітніла поза шлюбом, але її об’єми дозволили приховати вагітність. Так народилася перша генерація родини в екзилі. 

«Хочу їсти!» Сатрапі малює не фізіологічний голод, ясно. Вона обмірковує самообмеження й самодисципліну. Це ж насправді дуже складна штука — самообмеження. Людина спеціально розщеплюється на дві істоти, одна з яких невдоволена, а інша — горда вмінням бути невдоволеною. Їм так багато всім треба, героям Сатрапі. Вони так мало всі отримують із того, що потребують.  

Усі сварки Алі з дружиною відбуваються на тлі накритого столу чи кухні, де на плиті кипить-готується вечеря. І поруч буде дитина, яка просить їсти й не отримує бажаного. 

А от якщо б то була просто жінка, га?

А вона в мальописі таки є — реальна, абсолютно несимволічна, єдина біографічна й невигадана. Донька Алі Хана Фарзане. 

«Курча з чорносливом» — це насамперед її історія. 

Фарзане тут — сакральна жертва, що відмовилася від цього статусу на користь реального життя матеріальної втіленої жінки. Вона схожа на батька — їхні портрети в книжці майже ідентичні. Бачимо ми її в тому ж віці, у якому помер Алі. Вона повторює долю батька: непотрібна країні й не реалізована в своїй справі, помирає від розбитого серця. Тільки зауважте: вона буквально помирає від розриву серця. Ніяких метафор. Новій генерації замовчуваних, непотрібних і неспроможних іранців навіть у метафори й символи вже не втекти, сам на сам із безжальною реальністю.

Менше ста сторінок про призначення жінки на роль замісної жертви. Хороша книжка, блискуча навіть. Але така безнадійна… Було б засуджувати Маржан Сатрапі, яка злякалася того, що написала? Книжка ж насправді потужна, її посланню важко буде не повірити.  

Ганна Улюра,

зображення зі сторінки видавництва «Видавництво»

Схожі записи

«Народи для себе», «Бажаю вийти заміж» та ще з десяток непроханих порад від незнайомців

Це сказала вона: в українських Вікіцитатах стартував важливий марафон

Постраждалим від домагань голлівудського продюсера Вайнштейна виплатять 19 мільйонів доларів