«Блакитний — теплий колір» — французький лесбійський комікс, який на відміну від багатьох інших квір-коміксів став дуже популярним серед читачів і читачок.
Тетяна Петренко для Читомо розповідає що цікавого можна знайти у цьому мальописі, як формувалася традиція лесбійських коміксів та про враження перекладачки Елли Євтушенко.
ВУперше ця історія з’явилася в 2010 році у видавництві «Glénat», а за кілька років, у 2013, у прокат вийшов однойменний фільм Абделатіфа Кешиша (в оригіналі французькою ви його знайдете як «La Vie d`Adele», англійською — «Blue is the Warmest Colour»), який отримав Золоту пальмову гілку в Каннах. Цьогоріч цей комікс нарешті з’явився українською у Видавництві в перекладі Елли Євтушенко.
Блакитний — найромантичніший колір
У цьому мальописі ми споглядаємо далеко не сонячну історію з гепі-ендом. Це складна історія любові зі сварками, нерозумінням, зрадою і грюканням дверима. А ще це історія дорослішання, усвідомлення своєї ідентичності, камінг-ауту та пошуку свого середовища. «Блакитний — теплий колір» — книжка про прийняття себе і пошук безпечного місця.
Уперше ми бачимо Клем (центральну персонажку коміксу) ученицею старшої школи. Вона намагається вписатися в рамки свого світу, проте видається людиною депресивною і відстороненою. Здається, що вона блукає у похмурому світі допоки не бачить на вулиці яскраву блакитноволосу дівчину. І тільки тоді її життя наповнюється сенсом. Потяг до блакитноволосої переслідує Клем, вона ввижається їй вночі й заполоняє її уяву. Німецькі романтики могли б собою пишатися, адже ця незнайомка цілком вписується в їхню парадигму. Далека, незнана, недосяжна представниця іншого світу, яку Клем шукає і за якою тужить.
Читайте також: Обійміть мене хоч хтось: манґа Наґати Кабі «Мій лесбійський досвід самотности»
Незабаром блакитноволоса виявиться відкритою лесбійкою Еммою, яка займається мистецтвом. Вона політично активна жінка, для якої її сексуальність — це цінність. У 2000-ні, які описані в коміксі, для Клем Емма і справді виявляється романтичною істотою з іншого світу. Світу, де бути гомосексуалкою — нормально.
«Мене зачепила сама історія. Так, вона про лесбійок, так, тут є цілий пласт про відкриття своєї орієнтації, підліткового самопізнання тощо, з яким я себе не можу ідентифікувати, але сама історія кохання головних героїнь універсальна. Це сюжет про перше серйозне кохання в житті людини, і воно зображене так зворушливо і живо, що зачіпає незалежно від орієнтації», — говорить Емма Євтушенко.
Двері бару
Цікавий момент. Щоб знов зустріти свою блакитноволосу мрію, Клем знадобиться потрапити до іншого світу. Як Алісі з відомої книжки треба було стрибнути в нору за зайцем, так і Клем треба подолати символічний портал в інший світ. І цим порталом стають двері лесбійського бару, за яким розгортається абсолютно інше життя зі своїми правилами та своєю культурою.
Треба сказати, що сам топос бару є не випадковим. Це місце повсякчас трапляється в ЛГБТК+ літературі як територія формування своєї культури й своєї спільноти. Це місце — не лише про можливість зустріти когось і пофліртувати. Це простір творення нової культури, де в Клем нарешті є шанс доторкнутися до своєї блакитної квітки (не подумайте нічого такого, я все ще апелюю до німецьких романтиків).
Інший простір, у якому Клем може злитися з людьми та відчути себе частиною спільноти, — це мітинги. На початку книжки дівчина описує протести, в яких бере участь, як те місце, де вона відчуває себе живою. Систематичною відвідувачкою протестів і прайдів стає Емма, для якої важливо висловлюватися і змінювати простір.
«2021 року я переклала роман, який отримав Букерівську премію — «Шаґґі Бейн» Дуґласа Стюарта. Це роман про дорослішання хлопчика, який живе з матір’ю з алкогольною залежністю й паралельно відкриває свою гомосексуальність. Та орієнтація там не є основною темою, вона радше підкреслює ізольованість та інакшість героя в суворому Глазго 80-х років. Щодо особливостей перекладу — питання радше не в гендерночутливій лексиці, а навпаки, в образливій, інколи нецензурній, яка обов’язково лунає на адресу героя чи героїв. На жаль, висвітлення ЛГБТ-тематики досі неодмінно зачіпає проблему нетерпимості й дискримінації, бо такі реалії», — коментує Елла Євтушенко
Пошук кольору
Історія Клем та Емми — не лише історія любові між дівчатами, це оповідь про самотність і пошук свого місця у світі.
Клем існує у гетеросексуальному світі, в якому почувається некомфортно. Істотна частина коміксу зроблена в чорно-білих тонах, що насправді відповідає почуванню Клем. Вона здається депресивною і роз’єднаною із соціумом. Кольором її життя наповнює тільки Клем. Причому наповнює буквально. Після розмови з дівчиною світ Клем блакитнішає. Так само блакитним є її щоденник — територія відвертості й справжності. Колір з’являється, коли Клем виганяють із дому, коли вона виходить із затінку. Візуальний ряд у цьому місці римується із народженням: ми бачимо Клем у кольорі в позі ембріона на тлі картинок спільного життя з Еммою та прийняття її батьками. Блакитний на мить з’являється і в кольорі волосся самої Клем.
Коротка історія лесбійського коміксу
Щоб краще зрозуміти важливість цього та інших лесбійських мальописів, варто подивитись на нього з часової дистанції. Тривалий час квір-комікси були феноменом андеграундним. Крім того, довгий час комікс був чоловічою територією. Наприклад, коли у 2005 році, в Америці відкрилась виставка The Masters of American Comics, на ній не було представлено жіночі роботи, хоча жінки-коміксистки існували й створювали цікаві твори. Тоді у відповідь на цей захід мисткиня Сара Лайтман (Sarah Lightman) і колекціонер коміксів Майкл Камінер (Michael Kaminer) створили виставку Confessional Comics by Jewish Women, де продемонстрували роботи 18 художниць. Це сталось у 2010 році у Сан-Франциско, і на виставці були представлені лесбійські коміксистки Сара Лівітт (Sarah Leavitt), Ілана Зеффрен (Ilana Zeffren), Аріель Шраг (Ariel Schrag).
Читайте також: «Курча з чорносливом» Маржан Сатрапі: жінка на ім’я Іран
Найбільший корпус графічних текстів про одностатеві стосунки між жінками — це піджанр японської манги юрі. Проте специфіка цих книжок в тому, що вони подають вигадані історії, тоді як північноамериканський лесбійський комікс — це історія автобіографічна.
Що стосується франкомовного світу, то в 1950-ті комікс був дитячою територією, а отже, сексуальні теми тут не могли порушуватись.
«На мій погляд, в українській літературі, а тим паче в кіно, тема ЛГБТ майже не представлена взагалі. Імовірно, це лише моє враження, бо я не належу напряму до цієї спільноти, але це тільки підтверджує мої слова: якщо ця ніша і існує, вона залишається нішею, а не виходить на рівень, умовно, «літератури загалом».
Можливо, для Франції, де за ці 20 років суспільна свідомість доволі помітно змінилась і толерантність зросла, цей текст менш актуальний, ніж нині для України. Я цілком можу уявити собі цю історію в сучасному, скажімо, Луцьку. Але це в тому, що стосується проблем із неприйняттям ЛГБТ-персон суспільством, друзями, власною сім’єю. У тому, що стосується любовної лінії, це цілком універсальна історія. Це, якщо хочете, ті самі «Ромео і Джульєтта», де зовнішні обставини не спиняють почуття двох молодих людей. Дорослішання, відкриття власної сексуальності, перше кохання, перші сексуальні досвіди, вдалі й невдалі – навряд чи ці теми можуть утратити актуальність. Тому ця історія промовляє до читача незалежно від часу, країни, орієнтації, віку», — підсумовує Елла Євтушенко.
Тетяна Петренко,
