Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Від виконавчої директорки – до арбітреси: жінки у футболі
Статтi

Від виконавчої директорки – до арбітреси: жінки у футболі

Щодня жінки, працюючи пліч-о-пліч із чоловіками, доводять, що будь-який напрям роботи, наука це чи політика, флот чи військо, їм так само до снаги. Футбол також лише на перший погляд здається винятково чоловічою територією. Попри те, що жінкам довго забороняли грати в цю гру, зараз вони успішно працюють директорками футбольних клубів, арбітресами й футболістками.

Виконавча директорка

Фото: telegraph.co.uk

Марину Грановську називають найвпливовішою жінкою світового футболу, адже вона керує одним із найпотужніших клубів Європи – «Челсі».

2013 року радниця Романа Абрамовича ввійшла до складу правління «Челсі» і стала першою жінкою в керівному складі за всю історію клубу.

Марина Грановська знайома з олігархом ще з 1997 року – вона працювала в «Сибнафті», яку він очолював.

Після того, як 2003-го року російський мільярдер придбав «Челсі», вона переїхала жити до Лондона.

Чи було це тоді зумовлено купівлею клубу, наразі невідомо, але з 2010-го пані Грановська почала відвідувати засідання правління «Челсі», виступаючи від імені колишнього губернатора Чукотського округу.

Після несподіваної відставки генерального директора Рона Гурлея 2014 року клуб поділив його обов’язки між Брюсом Баком і Мариною Грановською.

Судячи з усього, Марина Грановська зараз – сполучна ланка між радою директорів і агентами. Вона веде перемовини щодо найважливіших трансферів.

Фото: chelseanews.ru

Про неї розповідають як про жінку, яку неможливо зламати або зупинити. Грановська – сильна ораторка, знає кілька іноземних мов.

Головною сильною стороною виконавчої директорки називають уміння вести переговори. У спілкуванні вона делікатна, водночас непомітно, але жорстко відстоює інтереси клубу, – розповідали ЗМІ агенти, які працюють на англійському ринку.

Так звану сіру кардиналку Абрамовича рідко можна побачити на стадіоні.

Марина Грановська – повна протилежність таким жінкам, як Каррен Бреді (екс-керівниця англійських професійних клубів «Бірмінгем» і «Вест Хем»), і навмисне залишається за лаштунками.

Наприклад, Хізер Реббетс, яка 2006-го очолила «Міллволл» і стала першою очільницею клубу в історії англійського футболу, з’являлася на BBC та інших каналах, а також брала участь у доброчинних акціях. Таким чином вона привертала увагу і до себе, і до команди, доводячи, що в футболі можуть працювати не лише чоловіки.

Марина Грановська обрала інший шлях. Найвпливовіша жінка у світовому футболі наразі залишається не публічною.

Футболістка

Фото: Жіночий футбол

Дитячі дворові футбольні поєдинки згодом переросли в основну професію української гравчині Ії Андрущак.

– З чого саме розпочалося захоплення футболом, складно пригадати. Спорт у моєму житті був із дитинства: спочатку – спортивна гімнастика, потім – легка атлетика, а закінчилося все футболом, – розповідає футболістка національної збірної.

2000 року в місцевій ДЮСШ відкрили секцію з жіночого футболу і в місті влаштували змагання між ЗОШ, куди вчителі фізичного виховання і тренери відправили на перегляд дівчат, щоб набрати дівочу футбольну команду.

Туди 13-річну Ію відвів її тренер із легкої атлетики. Півроку дівчина тренувалася в двох секціях паралельно, а потім остаточно обрала для себе футбол.

– У моєму дитинстві зовсім не було інформації про футболісток і жіночий футбол. Тому взірці й захоплення були з чоловічого. Мені подобалося, як грає багато футболістів. Звичайно, я тоді вболівала за Андрія Шевченка, дивилася всі матчі «Мілана». Зараз же велика кількість класних гравців і гравчинь. Я ні на кого не рівняюся, а просто насолоджуюся, дивлячись футбольні матчі або граючи поруч із ними.

Ія Андрущак виступала декілька років за свою ДЮСШ, поки її не запросили в чернігівську «Легенду». Після цього був харківський «Житлобуд-1».

15 квітня 2003 року Ія Андрущак дебютувала у складі Національної збірної України в матчі проти Словаччини. Кілька років виступала за російські футбольні колективи «Кубаночка» та «Звезда».

– Я протягом п’яти років грала в двох російських клубах, у мене ніколи не виникало жодних конфліктів ні з колегами, ні з керівництвом, ні з уболівальниками. Мене й деяких моїх колег, із якими ми довго там виступали, навпаки цінували й любили як людей і як футболісток, – говорить гравчиня про своє перебування в Російській Федерації.

Узимку 2017-го Ія Андрущак повернулася в «Житлобуд-1», із яким стала переможцем зимового чемпіонату та срібним призером чемпіонату України.

У грудні минулого року футболістка разом із головним тренером збірної України Андрієм Шевченком стали амбасадорами фіналів Ліги чемпіонів, які відбудуться в Києві цьогоріч у травні.

Гравчиня говорить, що їй доводилося стикатися з упередженнями, мовляв, футбол – не жіноча гра й що жіночі матчі не цікаві.

Фото: ФФУ

– Це вибір кожного, хтось відчуває гендерну нерівність і концентрує на цьому свою увагу. Є, звісно, моменти, які хотілося б змінити, і в футболі – також, але ми як суспільство ще не дійшли до цього, – резюмує футболістка.

Гравчині траплялися люди, які дуже дивувалися, коли чули про жіночий футбол («А що – таке існує?»). Але ті, хто дізнавався про цей вид спорту, починали цікавитися й ставали відданими його фанатами.

Попри повільний, але впевнений поступ жіночого футболу в Україні, про рівність футболістів та футболісток поки що не йдеться. Нещодавно жіноча та чоловіча збірні Данії підписали меморандум про однакові зарплати.

В Україні ж середня зарплатня гравчині національної збірної – приблизно 10 тисяч гривень на місяць, у той час як чоловіки-футболісти збірної отримують десь 10–15 тисяч доларів практично за таку саму роботу й навантаження.

Колосальна різниця і в кількості трансляцій жіночих і чоловічих матчів на українському телебаченні.

– Розумієте, щоб транслювати, потрібен високий рівень футболу, який людям цікаво було б дивитися. А щоб був такий рівень, потрібні сильні гравці. А для цього потрібні гроші й футбольні жіночі клуби. Багато українських дівчат-футболісток, які би зробили сильнішим наш чемпіонат, їдуть за кордон, бо там вони можуть хоча б щось заробити й тренуватися в нормальних умовах, на хороших полях, – розповідає Ія Андрущак.

На думку гравчині національної збірної, перші кроки, які нам як громадянам країни потрібно зробити, щоб хоч трохи наблизитися до Данії, – це створення спортивної інфраструктури, підвищення рівня кваліфікації дитячих тренерів, організація груп, у яких працюватимуть хлопчики й дівчата змалечку.

– Але перше – це ми самі й наше ставлення до цього виду спорту, усвідомлення того, що жінки можуть так само добре грати у футбол, як і чоловіки. Звісно, вони не бігають так швидко, у них немає стільки сили, щоб так бити по воротах, але за складом, думкою, інтелектом, емоціями жіночий футбол не поступається чоловічому! – говорить Ія Андрущак.

Арбітреса

Фото: Вікіпедія

Харків’янка Катерина Монзуль – перша українська арбітреса елітної категорії ФІФА.

Із 6-річного віку вона захоплювалася футболом, згодом грала на позиції правої захисниці в чоловічій команді свого рідного селища (Бабаї Харківської області – прим. авт.). Пізніше виступала за юнацькі команди району, області.

Дядько Катерини – теж арбітр. За його прикладом пані Монзуль спробувала себе в амплуа рефері, їй сподобалося. Вирішила, що саме суддівство стане її професією.

Шлях Катерини Монзуль до визнання не можна назвати простим. Відтоді, як вона почала працювати суддею, до отримання ліцензії арбітра Першої ліги, минуло 11 років.

Узимку 2011-го пані Катерина стала першою жінкою-рефері з України, яка потрапила до категорії елітних арбітрів ФІФА.

Футбольна суддя вільно володіє англійською мовою, але в інтерв’ю ЗМІ зазначала, що дуже потрібна й іспанська, адже в турнірах ФІФА безліч іспаномовних гравців.
Монзуль обслуговувала футбольні поєдинки жіночої Ліги чемпіонів, відбіркові матчі до жіночого Євро-2013, а також Євро-2013 у Швеції. Працювала на матчах групового етапу чемпіонату світу-2014 серед дівчат до 20 років у Канаді. На цьому турнірі стала арбітресою фінального матчу між збірними США та Японії (5:2).

За підсумками голосування міжнародної федерації футбольної історії і статистики (IFFHS) пані Катерину визнали найкращою арбітресою світу 2015 року.

За час своєї роботи українська футбольна суддя стикалася з нерозумінням з боку чоловіків. З її рішеннями не завжди погоджувалися. Але пані Катерина вважає, що це може статися як із чоловіком-арбітром, так і з жінкою.

Фото: Твіттер

Не оминули арбітресу й гендерні суперечки. У грудні 2016 року чималий резонанс спричинили висловлювання головного тренера «Волині» Віталія Кварцяного щодо Катерини Монзуль, яка обслуговувала матч «Чорноморець» – «Волинь».

Зухвалий тренер на післяматчевій конференції сказав: «Мене теж іноді на жінок тягне. Я шукав інспектора перед початком другого тайму. Відправив тренерів: «Знайдіть пана Мельничука, він досвідчений фахівець, нехай пояснить мадам, що не потрібно псувати гру». Тим паче, що в системі жіночого футболу її вважають однією з найкращих суддів. Навіщо їй це треба? На вагон колгот вона ще заробить і заробить».

Утім таке сексистське ставлення не зійшло з рук Віталію Кварцяному. Комітет Федерації футболу з етики й чесної гри за таку некоректність дискваліфікував головного тренера луцької команди на три матчі й зобов’язав його публічно попросити пробачення в арбітреси.

На жаль, ще не всі у футболі розуміють, що жінки нічим не поступаються чоловікам ні у вправності гри, ні в суддівстві, ні в керуванні клубами.

Проте це не завадило Катерині Монзуль 3 квітня 2016 року вписати своє ім’я в історію українського футболу як першої головної арбітреси матчу Прем’єр-ліги чемпіонату України з футболу серед чоловіків. А успіх і визнання, як ми знаємо, отримуєш тоді, коли робиш те, що любиш і добре вмієш. І не важливо, чоловік ти чи жінка.

Наталя Сіробаб

Схожі записи

«Ніхто не має права чинити насилля»

«Це все було і до карантину, але ми чомусь не бачили»: як COVID-19 вплинув на життя жінок

Російські «скрєпи»: культ насильства, знущання над жінками й імперські амбіції

Юлія Гуш