Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Керують фурами й зерновозами: як українки стають далекобійницями
Статтi

Керують фурами й зерновозами: як українки стають далекобійницями

Жінки можуть опанувати будь-яку професію. Жодні стереотипні уявлення й поділи на жіночу та чоловічу роботи не повинні бути перешкодою для самореалізації. Лише бажання, відповідні навички та професіоналізм грають роль. Жінки служать на бойових посадах, керують багатотонними фурами, роблять винаходи й ремонтують обладнання. Але суспільство досі не сприймає це за норму і продовжує зневажливо ставитися до тих, хто пішли «проти системи».

Нещодавно в соціальній мережі з’явилося оголошення, що компанія «Транс-Логістик» надає стипендії жінкам, які хочуть відкрити водійську категорію С/СЕ. І тут під оголошення прийшли знавці того, куди жінці треба йти, а куди — ні. 

«Це зовсім не жіноча робота», «дожилися… скоро і в кузню покличуть, і шпали вкладати, і холодильники збирати», «так, я не зрозумів, тепер чоловіки будуть на трасі стояти? Докотилися», «одне колесо в дорозі в дощ поміняє –– і там залишиться та водійка», «…раніше перебирали кадрами. А тепер докотилися, що жінок вже запрошуєте. Карма», «та не жіноча це справа! Тут діло навіть не в «зможе-не зможе», а питання: для чого… Не треба в чоловіків хліб відбирати і хапатись за все «ми можемо». Багато ми можемо, але навіщо?», «але чого така дискримінація за гендерною ознакою? Чоловіки теж люблять і хочуть вчитися на категорію С, СЕ і до того ще й стипендію мати! Чи чоловіки другий сорт?» — писали під постом.

Найбільше чоловіки тиснуть на те, що жінки не мають достатньої фізичної сили, аби замінити колесо. Чи це справді проблема? Ми спитали в далекобійниць. Це жінки з різних регіонів із різними життєвими обставинами, які їздять різними дорогами й возять різні вантажі. Але їх об’єднує любов до професії й байдужість до того, що скажуть інші. 

Тягне сісти за кермо

Людмила Романчишин із міста Борщів Тернопільської області. Нині вона працює на польську фірму і вже три роки їздить фурою по всій Європі. Людмила поїхала до Польщі на заробітки, працювала там на різних роботах. Якось знайомий запропонував спробувати проїхати на фурі. Людмила спробувала –– і все вийшло. Вона повернулася в Україну, відкрила категорію, зробила необхідні документи й повернулася до Польщі, почала практикуватися. Водити багатотонну машину було нескладно, але спершу боялася на поворотах, щоб нікого не зачепити, а також не виходило паркуватися. Бували навіть сльози відчаю, що нічого не вийде. Але практика все виправила. Тепер вона не тільки сама паркується, а ще й учить інших дівчат.

«Зараз жодних проблем немає. Я взяла на стажування дівчину-польку. Вона теж не вміє паркуватися, але я її підтримую, кажу, що все вийде», — ділиться водійка.

Людмила працює на «Амазон». Розвозить посилки різними країнами. Це дає можливість ще й побачити світ. Вона намагається в кожній країні відвідати цікаві місця. З побутом теж проблем не виникає. Логістичні компанії в Європі створюють належні умови, щоб водії та водійки могли відпочити й помитися, поки машину навантажують і розвантажують.

У європейських країнах водії самотужки коліс не змінюють 

«Якось в мене почало щось там гупати, я телефоную, запитую, що робити. Мені порадили з’їхати на узбіччя і ввімкнути аварійку. Приїхала людина з фірми й допомогла все вирішити», — розповідає жінка.

Людмила говорить, що в Європі жінок за кермом фур дуже багато. За її словами, на паркінгах кожна четверта — жінка. Але навіть попри кількість жінок у професії, до них не завжди ставляться на рівних. Наприклад, коли вони прийшли влаштовуватися на роботу вдвох із чоловіком, то думали, що чоловік буде водієм, а вона — прибиральницею. 


Читайте також: Верстатниця, ковалька, слюсарка: як жінки опановують «чоловічі» професії


Ставлення від колег-чоловіків теж буває різним.

Людмила Романчишин

 «Буває, що чоловіки допомагають, а буває навпаки –– сидять із єхидною посмішкою: «Ну-ну давай, покажи, що ти можеш». Інколи на дорозі, коли бачать, що я йду на обгін, то можуть навмисно не пропускати. Люди є різні», — ділиться Людмила.

Часом їй починають говорити: «Нащо тобі ця професія? Тобі в фотомоделі треба йти», або «Знайди вже собі нормального чоловіка». 

«Я сміюся з такого й завжди відповідаю — «Ви приколюєтеся? Я сама на себе заробляю, витрачаю, скільки треба. Діти вже дорослі, я можу їм допомагати. А сяду я вдома –– і що?» Я звикла до постійних подорожей. Мене тягне сісти в машину і їхати, дивитися на вулички Німеччини чи Франції й кайфувати». 

Змінила педаль швейної машинки на педаль фури

Людмила Черниш

Людмила Черниш зі Сміли (Черкаська область) уже чотири роки працює водійкою фури. 

«Я взагалі — швачка. У мене є електромашинка. Бувало, шила собі, а чоловік дивився-дивився, та й каже, мовляв, ти так гарно тиснеш на педаль, якщо тебе посадити за кермо фури, то одразу поїдеш. Десь пів року він мене вмовляв іти навчатися. Я спочатку відмовлялася, а потім як сіла на ЗІЛа, і мені справді це сподобалося», — згадує водійка.

Людмила отримала водійські права й почала в парі з чоловіком працювати в польській фірмі далекобійницею. Коли вони приїхали у відпустку додому, розпочалася війна. Тож влаштувалися на українську фірму.

«Ми їдемо по черзі. Хто за кермом, на тому й відповідальність. Поки хтось керує, інший може поспати», — розповідає Людмила.

Зараз вони їздять по Україні й возять різноманітні вантажі за кордон. Людмила каже, що з побутовими умовами в Україні складніше, ніж у Європі, але пристосуватися можна до всього.

«На кордонах туалети є скрізь, хоч платні, але вони є. Душ не на всіх паркінгах є, але завжди з собою є миска. Ми набираємо каністри з водою й можемо помитися. На деяких паркінгах є кімната з душем, де платиш певну суму і можеш привести себе до ладу й навіть випрати речі», — розповідає жінка.

«Миколо, ти бачив, там баба за кермом!»

Якщо в Європі до водійок великогабаритного транспорту більш звичні, то в Україні — це ще дивина. Якось Людмила пішла на обгін фури. Рація була ввімкнена (водії спілкуються між собою по рації, попереджають про аварії чи перекриті дороги). І чує, як один водій іншому кричить зі здивуванням: «Миколо, ти бачив, там баба за кермом!»

Людмила Черниш

Щодо ремонту автомобіля, Людмила не переймається, каже, що це взагалі не проблема.

«Зараз у всьому допомагає інтернет. Якщо щось сталося й ти не знаєш, що робити, можна принаймні знайти відео. До того ж, є зв’язок із диспетчером, який підкаже, що робити, до кого звернутися».

Коли поліція починає перевіряти документи, то просять завжди їх у чоловіка, хоча за кермом — Людмила. Тоді вона сама пропонує подивитися і її документи. 

Нині Людмила вже довела свою професійність і не має проблем із працевлаштуванням. Хоча бувало й так, що їй відмовляли в роботі. 

«Коли я хотіла влаштуватися на зерновоз, то роботодавець відмовив, сказав, що не уявляє, як це жінка буде на зерновозі», — пригадала Людмила Черниш.

Блогерка на зерновозі

Тетяна Братиця

А от Тетяна Братиця з міста Бобринець Кіровоградської області уже восьмий рік успішно керує зерновозом. Пішла працювати водійкою, маючи юридичну освіту й фаховий досвід.

«Жалкую, що не зробила цього раніше, — каже Тетяна. — Мені завжди подобалися великі машини. Тато працював у колгоспі, і я за ним завжди  бігала і просила покатати».

Тетяна навчилася водити вантажівку, відчувала, що це її справа. Спочатку їздила, навіть не маючи відповідної водійської категорії. Каже, що одягала кепку й кофту з капюшоном, щоб подумали, що то чоловік за кермом. А потім відкрила категорію Е й почала їздити сміливо. Але спочатку стикалася з тим, що на роботу її не хотіли брати.

«Ніхто не вірив, що жінка може сісти за кермо. Переді мною зачиняли двері, насміхалися, казали: «Чого ти сюди прийшла? Та ти хоч розумієш, що треба заїхати в порт, на ваги потрапити? Та там колесо 90 кг». Але ця недовіра робила мене сильнішою. Я казала, що доведу, що я можу. І тепер уже дійшла до того рівня, що нікому нічого не маю доводити», — ділиться водійка.

Тетяна возить зерно з господарств та елеваторів до портів у Миколаївську та Одеську області.

«Я їздила на різних машинах і на бочці, але найбільше мені до вподоби зерновоз. Оці порти, завантаження, розвантаження — я від цього кайфую».

Водійка зізнається, що хоч робота й брудна, їй важливо підтримувати чистоту.

«Зерно — це тяжка робота. Постійний пил, бруд. Але я завжди нафарбована, доглянута. Я за цим слідкую. Я можу п’ять разів за день перевдягнутися. Якщо робота брудна, то це не означає, що я маю бути засмальцьована. У мене і в машині завжди чистота. Я називаю свій MAN — Манюній. Ми з ним одне ціле».

«Хто сказав, що це чоловіча робота?»

Тетяна самотужки може замінити пробите колесо, відремонтувати що необхідно й постійно цікавиться, що і як улаштовано в автомобілі.

«Я завжди дивлюся, як чоловіки ремонтують авто, а коли говорять про щось, то я послухаю. Як то кажуть: вік живи, вік учись. Хай краще воно мені не знадобиться».

Тетяна веде блог у тіктоці й має тисячі підписників. Вона показує прихильникам, як проходить її день, як вона працює й відпочиває. Її вже знають по всій Україні. Якось популярність допомогла навіть полагодити машину. 


Читайте також: Економічна участь жінок у відбудові: виклики та здобутки


«Я зупинилася на дорозі. Була вже десята вечора. Поки я колесо міняла, уже стемніло. Мені потрібен був «рятувальник», водії мене зрозуміють. Усі, хто їде повз, не зупиняються. Я розумію, що запізнюся в порт, а допомоги немає від кого чекати. Поки я в тікток відео не виставила. І тоді мені допомогли й передали потрібну деталь».

Тетяна говорить, що успіх у будь-якій справі залежить від того, наскільки подобається людині те, що вона робить. І аж ніяк не від статі.

«Хто сказав, що це чоловіча робота? Немає такого, що це чоловіче, а це жіноче. Є просто праця. І її треба любити», — вважає водійка зерновоза.

Шведські бізнесмени профінансували перенавчання українських жінок

Окремі історії успіху можна сприймати як виняток, а не як правило. Однак, схоже, що навчання водійок вантажних автомобілів виходить на системний рівень. Наприклад, з’явився такий проєкт, як  Reskilling Ukraine, він допомагає жінкам навчитися водити фури й відкрити відповідну водійську категорію.

Програмна адміністраторка проєкту Reskilling Ukraine Олександра Панасюк розповідає, що перш ніж запускати проєкт, вони дослідили ринок. Виявилося, що серед безробітних в Україні — більшість жінок, а у сфері вантажоперевезень задіяні здебільшого чоловіки, яких можуть у будь-який момент мобілізувати. 

«Стався такий метч. Ми подумали: якщо є потреба у водіях, то її б могли закрити жінки. Варто тільки мати посвідчення з відкритими категоріями», — говорить Олександра.

Шведські бізнесмени надали кошти на реалізацію цього проєкту. У пілотному наборі взяли участь 24 жінки, які змогли відкрити категорію С. Навчання тривало близько 3 тижнів, потім жінки складали екзамен. Обмежень по віку не було. Однак враховували, щоб у людини була вже відкрита категорія В і хоча б три роки водійського досвіду.

«Надійшло понад 200 заявок. У нас була низка критеріїв: людина має три роки водійського досвіду, перебуває в Україні,  хоче працювати саме в Україні, а також знає правила дорожнього руху. При відборі надавали перевагу ветеранкам, ВПО, соло-мамам, жінкам із родин військових тощо», — розповіла Олександра.

У майбутньому планують не тільки навчати, а й працевлаштовувати жінок

Після відбору жінки проходили співбесіду, де організатори дивилися на їхню мотивацію. Коли почали шукати автошколи, то виявилося, що не в усіх є достатньо вантажних машин, на яких можна практикуватися, або якщо є, то вони старого зразка. До проєкту долучилася компанія «Сканія Україна», яка надала можливість практикуватися на нових вантажівках. Також дівчат навчали надавати першу домедичну допомогу, складати резюме, працювати із закидами на кшталт «це не жіноча професія». Учасниці змогли відвідати компанії, які готові брати на роботу водійок. 

«Ми плануємо до кінця року навчити 300 жінок. Це будуть водійки вантажівок, автобусів і, можливо, ще щось додамо». 

На другий потік надійшло стільки заявок, що організатори змушені були припинити реєстрацію достроково. 

Олександра Панасюк говорить, що в майбутньому планують не тільки навчати, а й працевлаштовувати жінок.

«У нас розширюється команда. Тепер буде ейчар-менеджерка, яка співпрацюватиме з різними компаніями й допомагатиме з працевлаштуванням тим дівчатам, які пройшли навчання», — поділилася Олександра.

Керівниця, культпрацівниця і вчителька

Серед жінок, які пройшли навчання в проєкті Reskilling Ukraine і відкрили категорію С, були представниці різних професій. 

Анна Трегубова

Анна Трегубова — керівниця відділу в міжнародній гуманітарній організації. Має 16 років водійського досвіду й говорить, що давно мріяла відкрити категорію С. 

«У нас на роботі з’явився бронеавтомобіль, для керування яким мені здавалося, що потрібна категорія С. Потім  я дізналася, що це категорія С1. Але на той момент я була вже в проєкті. Мені сподобалося керувати великими вантажівками. Я із задоволенням попрактикувалася», — поділилася Анна.

Вона вважає, що такі навички знадобляться в житті. Задумується над тим, що можливо доведеться йти до армії –– і там буде необхідна ця водійська категорія. 

Каріне Арзуманян — вчителька інформатики. Вона з Миколаєва, нині живе в Києві. Має понад 16 років досвіду, теж пройшла навчання й відкрила категорію С. 

Каріне Арзуманян

«Для мене керування машиною — це своєрідна медитація. На дорозі я мушу концентруватися лише на правилах дорожнього руху, а все інше відходить на другий план. Я займаюся волонтерством, і часто треба переганяти техніку для військових, а вільних водіїв не завжди вистачає», — розповіла жінка.

Каріне не виключає, що водіння вантажівки може стати ще однією професією. Вона зізнається, що було корисним не тільки водіння, а ще й тренінги про те, як давати відсіч.

«Ми вчилися, як працювати із запереченнями, коли починають розповідати, що це не жіноча професія, ми працювали в парах і тренувалися відповідати на всілякі стереотипні закиди». 

Олена Тремба — керівниця молодіжного центру з села Софіївка  Краматорського району Донецької області. Нині мешкає в Тернополі й отримує психологічну освіту. Вона також узяла участь у проєкті.

Олена Тремба(

«Я люблю дорогу. Мені доводилося долати по 1200 кілометрів за кермом. З мене жартували, що треба в далекобійниці. А тут я спробувала їздити на фурі і зрозуміла, що це справді моє. Планую продовжити практику. Хочу й буду працювати на вантажній машині. Ось тільки завершу навчання».

Олена зізнається, що дуже важливою була підтримка учасниць одна одної. Сформувалася спільнота, яка вірить, допомагає й надає сили. 

«Не було складності, а був страх, що не впораюся. Але коли всі навколо підтримують, це дуже допомагає. Цей новий досвід просто феєричний, це прорив свідомості і приклад іншим жінкам, що все можливо», — вважає Олена. 

Ланцюгова реакція

Саме під впливом цього проєкту і з’явилося оголошення, про яке йшлося на початку матеріалу. Пішла ланцюгова реакція. Компанії розуміють, що зараз не час для стереотипів.

Представниця компанії «Транс-Логістик» Інна Белан каже, що вони готові надавати свій транспорт, щоб жінки могли попрактикуватися. Тобто  жінка, яка хоче відкрити категорію С, іде навчатися до автошколи. «Транс логістик» бере її на стажування, виплачує стипендію й дає можливість учитися їздити на сучасних автомобілях, адже в автошколах не завжди вистачає вантажівок. 

«Ми виплачуємо стипендію з перспективою, що потім жінка схоче працювати в нас і зможе відпрацювати».

Інна зізнається, що поки що браку кадрів немає, але враховуючи ситуацію в країні, розглядають можливість працевлаштування далекобійниць. 

Перешкод для цього не бачить. Пояснює, що в їхній компанії водії самі не міняють колеса, бо в них підписані договори з сервісними центрами. 

«Водій телефонує й каже, що зламався, наприклад, під Львовом. Диспетчер говорить, куди йому треба дістатися, якщо він може ще їхати, або слюсарі виїжджають на місце», — розповіла Інна.

Це ще раз підтверджує тезу, що невміння міняти колесо не може бути перепоною для того, аби стати далекобійницею.

***

Під оголошенням, де запрошують на стажування жінок, одна з коментаторок написала: «Ой, дівчатка, все те, що пишуть мужчинчики, тіпа колесо поміняти, спальнік, біг бег… бла-бла-бла… Найбільша печаль дівчат — то надзюрити в пляшку в дорозі. Тут ми, кааанєшно, профани». 

На що їй відповіла інша: «Китайці придумали для цього різні штукенції — тож…». (Очевидно, мається на увазі лійка-пісуар).

Тож не лишилося жодних аргументів, чому для того, щоб керувати фурою, потрібен пеніс.  

Олена Кущенко

Схожі записи

«Історичний мінімум»: яким був 2023 рік для жінок на головних ролях у кіно

Як цькування дружин військових грає на руку ворожій пропаганді

Євгенія Цебрій

Російські «скрєпи»: культ насильства, знущання над жінками й імперські амбіції

Юлія Гуш