Повага
  • Головна
  • Статтi
  • Російські «скрєпи»: культ насильства, знущання над жінками й імперські амбіції
Статтi

Російські «скрєпи»: культ насильства, знущання над жінками й імперські амбіції

Духовні «скрєпи». Ви, скоріш за все, неодноразово чули про них. Особливо в прив’язці до Росії, Путіна та російського світу. Але що це означає? І чим ці «скрєпи» для нас шкідливі?

Сам вираз став популярним після виступу Путіна 2012 року. Тоді російський диктатор поскаржився на «явний дефіцит духовних скрєп» у своїй країні. Якогось конкретного переліку тих самих «скрєп» він не надавав. Але згодом новоявлений мем став таким собі аналогом «традиційних цінностей», що зазвичай тісно пов’язані з доктриною «російського світу», із путінізмом та РПЦ.

Небезпеку концепції «російського світу» пояснювати немає необхідності. Їхні бомби та ракети роблять це красномовніше, ніж будь-які слова. Але «скрєпи» — це не тільки про зовнішню політику. Це й несприйняття самої ідеї рівних прав, і намагання протиставити власну «духовність» аморальності навколишнього світу, щедро приправлене ксенофобією. І пошук ворогів — як зовнішніх, так і внутрішніх.

Тая Герасимова
Тая Герасимова

На думку комунікаційної менеджерки ГО «Інсайт» та ініціативи «Марш жінок» Таї Герасимової, усі ці «скрєпи» мають на меті стримувати людей. Це дуже вигідно режиму, якому не потрібна критика з боку своїх же громадян.

«Така дуже чітка вертикаль існує не тільки в політичному, а й у соціальному житті, — розповіла Герасимова. — І вона тримається також на протиставленні себе іншим, що не менш важливо в політиці ненависті. Щоб обов’язково були вороги. Не можна повністю стримати інформацію. Так чи інакше, є інтернет. І народ бачить, що в якихось країнах люди живуть краще і вони більш соціально захищені. І як ще в своїй напівзакритій країні зробити так, щоб люди не хотіли того ж самого благополуччя та соціальної захищеності? Тому треба протиставити. Мовляв, у них цих духовних «скрєп» немає, вони котяться в пекло, пропагують ЛГБТ, гендерну рівність і так далі. І це важливо, як вони стримують протестні рухи, як вони стримують будь-яку критику».

Не про рівність, а про імперські спогади

Минулого року Міністерство культури Росії подало Путіну список «традиційних цінностей», нібито спільних для всіх росіян. Також у документі були вказані загрози тим самим цінностям. Це діяльність іноземних некомерційних організацій та реформи без врахування традицій.

«І там багато про такі консервативні речі, що жінка, умовно кажучи, повинна займатися домом та народжувати, а чоловік головний. Усе побудовано на протиставленні Заходу. Тобто не про рівність, а про імперські історичні спогади. Це те, що я спостерігаю в їхньому політичному житті. У Росії ми не бачимо жінок на керівних посадах. Є тільки голова національного банку. Але ж ми розуміємо, що майже всі посади більш маріонеточні. Звичайно, вони роблять усе, щоб стримати суспільство від якоїсь дискусії щодо рівних прав та можливостей. І це стосується не тільки гендерної призми, не тільки чоловіків та жінок. Це стосується прав, як вони їх називають, малих народів. Хоча це чимала група людей, яких вони не помічають і просто узагальнюють. «Мы русские». Хоча ті самі народи пригнічували. І пригнічують досі», — зазначила Тая Герасимова.

Читайте також: Про релігію, «скрєпи» і сексизм

До речі, і сам Путін, і його піддані полюбляють спекулювати темою «традиційних цінностей» та «загниваючого Заходу». Так, під час промови щодо «включення» до складу Росії українських земель диктатор заявив, що західні країни перейшли до радикального заперечення моральних норм, релігії та родини. І взагалі, там «родитель номер 1 и номер 2» замість тата та мами. А під час свого послання Федеральним зборам він також не зміг обійти стороною улюбленої теми. Зокрема Путін заявив, що на Заході педофілія стає нормою, а священики схвалюють одностатеві шлюби. Як ми бачимо, ту саму «скрєпність» використовують не тільки для затикання ротів громадянам, а й для виправдання власної загарбницької політики.  

Протидія домашньому насильству там не на часі

До речі, з останніх новин. У Росії фемінізм можуть визнати екстремістською ідеологією. Відповідний законопроєкт нещодавно презентував заступник голови Держдуми з інформаційної політики, інформаційних технологій та зв’язку Олег Матвєйчєв. За його словами, феміністки нібито працюють на Захід та руйнують ті самі традиційні цінності. А також «виступають проти демографічної політики Росії: пропагують розлучення, бездітність та аборти».

Лілія Антонюк
Лілія Антонюк

Бо ідея рівних прав чоловіків та жінок — це також не скрєпно. Доля кожної жінки — діти, кухня та церква. І в цій концепції немає місця такій єресі, як протидія домашньому насильству. 2017 року Державна дума Росії ухвалила закон про декриміналізацію сімейних побоїв. За нього проголосували 380 російських депутатів. Проти такого рішення виступили всього троє осіб. У РПЦ ставлення до цієї проблеми аналогічне. Минулого року патріарх Кирило заблокував роботу над законом про боротьбу з домашнім насильством.

«Проте дивуватися такій ситуації не варто, — зазначила юристка, гендерна експертка, виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга» Лілія Антонюк. — Якщо проаналізувати російську народну творчість, то виявиться, що в ній практично відсутні пісні про щасливих жінок. Зазвичай російські народні пісні, які виконують від імені жінки, мають трагічний кінець. Це наслідок того суспільного устрою, що формувався у країні століттями. Росіянки на відміну від українок були віками позбавлені елементарних прав. Пригадайте твір Лесі Українки «Бояриня», де волелюбна дочка українського козака Оксана, потрапивши в Москву, дивувалася з того, що російські дівчата не мали права покидати домівку та прогулюватися містом без супроводу. Інший яскравий приклад — формат традиційної української та російської сімей. В Україні зазвичай було заведено, що після одруження чоловік зі своєю дружиною переселялися у власну хату. У той час як у Росії новоспечена дружина мала перебиратися в хату до свого чоловіка та його сім’ї».

Головним у цьому сімействі був батько чоловіка. Саме його слово було вирішальним і саме він мав абсолютну владу в родині. Тому непоодинокими бували й випадки сексуального насильства, зазначила експертка. Наприклад, у російському селі навіть існувала така практика, як снохачество. Це коли той самий голова сімейства змушував молодших жінок вступати з ним у статеві зв’язки. Найчастіше від цього страждала дружина власного сина. У хід ішли різні важелі примусу — від обіцянок побутових поступок до відвертого насильства.

Насильство щодо жінок стало нормою

У 2018-2019 роках Лілія Антонюк навчалася на магістерській програмі «Гендер, суспільство і представництво» в Університетському коледжі Лондона. Тоді в межах свого фінального дослідження вона вивчала вплив змін у законодавстві щодо домашнього насильства на громадську активність у сфері гендерної рівності та захисту прав жінок в  Україні та Росії. За її словами, із того часу у Росії ситуація значно погіршилася. Домашнє насильство щодо жінок почали розглядати як «норму», а багато чоловіків сприйняли це нововведення як «законне право на насильство» над своїми дружинами чи партнерками.

«Громадські організації, які працювали в Росії та допомагали жінкам-жертвам домашнього насильства, повідомляли про стрімке зростання кількості випадків домашнього насильства після введення в дію відповідного закону, — розповіла Лілія Антонюк. — При цьому жінки часто або відмовлялися звертатися до правоохоронних органів, побоюючись помсти від кривдників, або ж отримували відмову щодо реєстрації та розслідування їхніх справ. Зростання рівня насильства та агресії в приватній сфері, своєю чергою, призвело до зростання рівня насильства та агресії в суспільстві загалом. Відчуття безкарності та абсолютної свободи дій, «законне право на насильство» сформували в багатьох росіян викривлене сприйняття реальності. Також воно стало однією з цеглинок, які склали образ сучасних росіян, для яких «норма» ґвалтувати, знущатися, калічити та вбивати як власних громадян та громадянок (передусім жінок), так і українців і українок».

Читайте також: Як приклад російських матерів розвінчує міф про материнські інстинкти

За її словами, цьогоріч Путін скерував до Держдуми проєкт закону про припинення дії міжнародних договорів Ради Європи. Включно з тими, що стосуються прав жінок. Серед договорів — Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Європейська конвенція про припинення тероризму, Європейська хартія місцевого самоврядування тощо. Отже скрєпи перемагають, а права людини, на жаль, відходять далеко на задній план.

 Ми ще досі балансуємо

Звісно, проблема домашнього насильства в Україні все ще актуальна. Так, минулого року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що від фізичного домашнього насильства в Україні потерпає близько 2 мільйонів людей. І понад 80% таких випадків — це насильство чоловіків щодо жінок. Щороку від домашнього насильства гинуть 600 українок.

Лілія Антонюк розповіла, що 2017 року Україна впровадила ряд ініціатив, щоб посилити відповідальність за домашнє насильство. Зокрема йдеться про запровадження кримінальної відповідальності за вчинення систематичного домашнього насильства, введення обмежувальних та заборонних приписів тощо. Завдяки цьому становище жінок покращилося, зазначила експертка. Вона стверджує, що відповідно до останніх досліджень, українське суспільство почало розвивати нетерпимість до домашнього насильства.

Минулого року Україна офіційно завершила ратифікацію Стамбульської конвенції. Щоправда, ця ініціатива не всім припала до душі. Наприклад, Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних Організацій закликала Верховну раду зняти з розгляду питання про ратифікацію. Нібито для запобігання «ескалації напруженості та розколу українського суспільства». Мовляв, через протилежні погляди ратифікація спровокує громадські протести та критику в бік влади. А раніше релігійні діячі нарікали на поняття «гендер» та лякали популяризацією гомосексуальних стосунків.

Читайте також: «Загроза для демографічної ситуації»: церква виступила проти реєстрованих цивільних партнерств

«У нас звичайно є Рада церков, яка досить довго давила на депутатів, щоб вони не ратифікували Стамбульську конвенцію. Цей документ розробили, щоб держава захищала людей від домашнього насильства. Але на Раду церков великий вплив мала і російська церква  московського патріархату. У принципі, з ними були згодні всі інші члени цієї ради. Мовляв, там є слово «гендер», в якому вони досі вбачають великі проблеми. Ми, звичайно, не Росія. Але досі досить недалеко від цього. Ми ще досі балансуємо. Як балансували до Революції Гідності і після неї. Але ми стали кращими. Люди стали трохи більше читати та розширювати свій кругозір. Хоча, на жаль, політична складова ще часто залишається «скрєпною», — переконана Тая Герасимова.

Росія мала на нас вплив досить довго

У межах своєї антизахідної риторики Кремль давно залякує росіян легалізацією одностатевих стосунків. Зокрема восени 2022 року Держдума Росії заявила, що збирається оголосити велику перемогу над ЛГБТ-спільнотою. Згодом депутати ухвалили закон про повну заборону «пропаганди нетрадиційних відносин». Це на додачу до закону 2013 року, що забороняє ту саму «пропаганду» серед неповнолітніх. До речі, аналогічні ініціативи намагалися запровадити і в Україні. Наприклад, нардепи VI скликання внесли кілька законопроєктів про заборону «пропаганди» гомосексуальності. Більшість із них уже були зняті з розгляду. Хіба що законопроєкт, запропонований комуністом Євгеном Царьковим 2011 року, парламент ухвалив у першому читанні.

Звісно, гомофобія існує й на інших рівнях. Наприклад, в Україні є організація «Любов проти гомосексуалізму». За словами її керманичів, вони борються проти «пропаганди гомосексуальності, тоталітарного режиму ЛГБТ-спільнот та дискримінації гетеросексуалів». До речі, членом оргкомітету організації був скандальний російський пропагандист Анатолій Шарій. Він узагалі заявляв, що гомосексуали мають радіти, що їх не вбивають. Також Марші рівності неодноразово ставили об’єктом агресії з боку захисників так званих «традиційних цінностей», їх учасниці та учасники потерпали від погроз, нападів і переслідувань.  

Суспільство не стоїть на місці

Разом із тим суспільство не стоїть на місці. Українці стали краще ставитися до ЛГБТ-спільноти. Про це свідчать дані опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології 2022 року.

Зокрема в правозахисному ЛГБТ-центрі «Наш світ» порівняли результати аналогічного опитування за 2016 рік. За ці шість років в Україні у півтора рази скоротилася кількість людей, які негативно ставляться до ЛГБТ.

У 2016 негативне ставлення висловили 60,4% опитаних, а 2022 року — 38,2%. Також значно зросла кількість тих, хто ставиться до ЛГБТ позитивно (з 3,3% до 12,8%) або просто байдуже (з 30,7% до 44,8%).

Ставлення до ЛГБТ опитування

«Українці продемонстрували загальносвітову тенденцію до все більшого прийняття своїх ЛГБТ-співгромадян. Отримані результати дивують швидкістю змін: за шість років, що минули з попереднього опитування, кількість дружніх до ЛГБТ відповідей виросла у два-п’ять разів! Можна тільки гадати, що саме стало причиною такого стрімкого прогресу — можливо, російське вторгнення, здійснене під гаслами захисту «традиційних цінностей», боротьби з «гей-парадами» та європейським вибором нашого народу. Українці наочно переконалися, що нам несе русскій мір і хто є нашими справжніми друзями та союзниками», — наголошують у правозахисному ЛГБТ-центрі «Наш світ».

Також удвічі зросла кількість українців, які декларативно підтримують повне рівноправ’я (з 33,4% до 63,7%), майже вдвічі зменшилася частка тих, хто вважає, що права ЛГБТ мають бути певним чином обмежені (з 45,2% до 25,9%).

«Наприклад, нещодавно в Раду внесли законопроєкт щодо одностатевих партнерств. Але це зовсім не означає, що він буде ухвалений. Ми скоро побачимо, скільки українських депутаток та депутатів будуть за, а скільки — проти. І які будуть дискусії щодо цього. Але ми розуміємо: ще багато людей, наприклад, підтримують дискримінацію одностатевих пар і ЛГБТ. І їм якось байдуже, скільки цих людей захищають нашу свободу на передовій, волонтерять, донатять і роблять усе для перемоги України. Щойно мова заходить про права ЛГБТ, багато українців та українок повертаються у своїй риториці до якоїсь міфічної традиційної культури», — підсумувала Тая Герасимова. 

Юлія Гуш

Схожі записи

«Історичний мінімум»: яким був 2023 рік для жінок на головних ролях у кіно

«Товари, яких не існує»: як в Україні привертають увагу до теми сексуального насильства

«Опора» вибачилася перед львівською депутаткою через некоректну оцінку її роботи