Днями заслужений працівник освіти, доцент Олександр Авраменко відкоментував заголовок одного видання, де було вжито фемінітив «математикиня»: «Нотаріусиня, академикиня, математикиня, отоларингологиня… Друзі, чи звикли ви до цих новотворів? Спробуйте прочитати їх вголос легко і впевнено».
Та читаємо, пане Олександре, і що? В українській мові є багато слів, складних для вимовляння, але їх чомусь ніхто не скасовує: забарикадувалися, використовуватимуться, реструктуризований, отоларинголог тощо. Але чи багато часу на написання / вимовляння ви витратите, якщо додасте до отоларинголога ще два склади: иня? І чи дуже заболять від цього ваш язик чи пальці?
Друге зауваження пана Авраменка стосувалося доцільності вживання фемінітивів у множині: «Учні й учениці, учителі й учительки — так вимагають окреслювати стать у шкільних підручниках, коли проводять антидискримінаційну експертизу підручників. На мою думку, форма множини «стирає» родові (статеві) маркери».
Ні, не стирає. Це вже шкільна програма, яку ви знаєте краще за будь-кого. Частини мови, розділ «Іменник»: за родами не розрізняються тільки іменники, які не мають форми однини, як-от ножиці, сани, ворота, штани, дріжджі, меблі тощо. В інших випадках множина не стирає категорій роду (статевих маркерів). До речі, чому тоді свято не може називатися День захисниць, якщо рід «стерто»? Чи стерто саме жіночий рід? ;)
Читайте також: Право на мову – 7 аргументів на користь фемінітивів
Прикро, що найчастіше цькують і висміюють фемінітиви саме чоловіки, називаючи мовознавицю «мовознавкунею», бійчиню — «бійцицею», а труп жінки — «трупесою». Цим вони демонструють не лише сексизм, а й банальну негнучкість мислення та небажання сприймати нове.
Хочу нагадати, що фемінітиви — це насамперед про гуманізацію та інтелектуалізацію суспільства. Чи український народ хоче бути цивілізованим, а чи лишитися темним? Вихід із тіні професій, які здавна вважалися чоловічими, потребує нарівні з маскулінітивами вживати фемінітиви — це справедливо та закономірно, ще й оживляє мову.
До речі, фемінітиви ніколи й не зникали з української лексики. Марія Брус у своїй монографії «Фемінітиви в українській мові: генеза, еволюція, функціонування» простежує повну хронологію їх виникнення. Найперші фіксувалися ще в давньоукраїнській мові (XI–XV ст.): дьвьрница, ключьница, господарыня, попадья, боголюбица, мироносица тощо. Фемінітиви староукраїнської мови (XVl–XVll ст.) вже набувають народнішого звучання: перекупка, швачка, боярка, подкоморянка, ігуменка, паламарка тощо. У новий український період (ХVІІІ–ХІХ ст.) фемінітиви стають різноманітнішими за формою: гончариха, козачка, женькиня, хліборобка, сірничниця тощо. Збільшилася кількість і спільнокореневих утворень: бондарка, бондарівна, бондариха; робітниця, робітничка, робітнонька, роботуха тощо. У ХХ столітті до «Російсько-українського словника» А. Кримського (1924–1933 рр.) увійшли: делегатка, інструкторка, інспекторка, друкарка, мулярка, лікарка, випробовувачка, викладачка, професорка, демократка, виборниця, законодавиця, чинниця (діячка), заводовласниця, коштодавиця, виконавиця та інші.
Як бачимо, фемінітиви в нашій мові — це не данина моді. Вони дуже органічні та різноманітні на всіх історичних етапах, а їх загальна кількість в «Історичному словнику фемінітивів української мови» становить близько 8000 одиниць. Усі нові жіночі назви не суперечать морфологічним канонам української мови. Натомість уникання фемінітивів збіднює мову і робить її більш канцелярською.
Читайте також: Як утворювати фемінітиви
А нашим чоловікам варто не принижувати жінок, визнаючи всього кілька фемінітивів, як-от нянька, вчителька, доярка, санітарка, а хоча б згадати про видатну історичну діячку княгиню Ольгу (а не князя Ольгу) або всесвітньо відому співачку Соломію Крушельницьку (а не співака Соломію). То чому не може бути військовослужбовиць, захисниць, кулеметниць, солдаток, майорок, полковниць, керівниць, дослідниць, майстринь, кравчинь, фахівчинь?
Ще сто років тому Микола Хвильовий у новелі «Кіт у чоботях» саркастично зобразив стирання статевого маркера з революціонерки та перетворення її засобами мови на жінколюдину: «Отже про глухе слово: Гапка. Гапка — глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то — глухо. Ми її товариш Жучок — і личить».
Тому прошу, пане Авраменко, не дозволяйте собі робити з жінок ось таких товаришів жучків (товаришів-математиків, товаришів-членів). Дозвольте їм бути товаришками, математикинями і членкинями. Правопис не пропонує переліку жіночих назв, проте подає суфікси, за допомогою яких їх можна утворити: -к-(а), -ин-(я), -иц-(я), -ес-(а). Багатьох фемінітивів ще немає у словниках, але невдовзі зʼявляться ті, що прижилися. Наша мова жива: користуйтеся нею із задоволенням, не бійтеся її, любіть її, творіть її! А все зайве вона відкине сама.
Ольга Васильєва
