Image default
Статтi

Право на мову – 7 аргументів на користь фемінітивів

Повага зібрала претензії та міфи довкола українського руху за права жінок і фемінізму, що часто зустрічаються у соцмережах. Ми розділили упередження на великі блоки і попросили експерток та експертів дати на них аргументовані відповіді.

Отже міф №3. Ви боретеся за дрібниці: наприклад, за фемінітиви 

Останні декілька років в українській мові все більше поширюються фемінітиви – слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду. Останні місяці в коментарях на Повазі не вщухають дискусії щодо того, чи потрібні взагалі фемінітиви й чи не псують вони мову.

У зв’язку з цим хочу загадати вам одну загадку й розказати декілька історій.

Загадка така – коли ви чуєте “український режисер” і “медсестра” – як ви думаєте, про кого йдеться? Хто з цієї пари чоловік, а хто жінка?

І поки ви думаєте над загадкою, я перейду до історій.

У 1-му класі в сина почалися уроки шахів. І раз-у-раз син коментував: “учитель із шахів вважає…” Я думав, що шахи викладає чоловік, аж поки випадково не дізнався, що все ж таки жінка. Після цього став поправляти сина: є слово “вчителька” – сміливо вживай його, адже завдяки слову “вчителька” ми не плутаємося, про кого йдеться.

Отже, висновок №1 – фемінітиви дозволяють робити нашу комунікацію більш чіткою і зрозумілою. Власне мова для того й існує, щоб ми могли краще порозумітися.

Наступна історія також про сина. Якось одна з наших улюблених книгарень-кав’ярень проводила читанку з льотчицею Тамарою Довгаленко, і дорогою син зізнався, що думав, що жінки не керують літаками. На моє запитання “Чому?” відповів, що завжди чув слова “пілот” і “льотчик”, тому думав, що це суто чоловіча професія.

Власне дівчата думають так само. Відповідно дівчата не прагнуть стати льотчицями, якщо з самого дитинства вважають, що це виключно чоловіча професія, їм недосяжна.

Висновок №2 такий – фемінітиви показують жінок у професіях і тим самим відкривають нашим донькам перспективу. 

Іноді можна почути, що фемінітиви не притаманні українській мові. Насправді ні. Уже в першому українському друкованому словнику 1596 року — «Лексисі» Лаврентія Зизанія були слова, які ми нині називаємо фемінітиви.

З індустріалізацією почали з’являтися нові професії, і до назв цих професій утворювалися також фемінітиви. У словнику професора Яворницького (1920 рік) також чимало фемінітивів.

Кандидатка філологічних наук Олена Масалітіна говорить, що в українській мові є понад 13 суфіксів, які можуть утворювати фемінітиви. І хоча зараз найбільш продуктивними є 5-6 – цього цілком достатньо.

Висновок №3 очевидний – фемінітиви притаманні українській мові, однак ми про це забули.

Власне давайте швиденько спробуємо розібратися, чому ми їх забули. З початком радянського етапу історії України почалася русифікація. І вона не відразу почалася з переведення системи освіти на російську. Спочатку така трансформація відбувалася безпосередньо на рівні української мови – радянські “мовознавці” суттєво прорідили словники й вилучили близько 14 тисяч слів. За словами докторки філологічних наук Лариси Масенко, окрім правопису та лексики зазнали впливу словотвір і синтаксис.

Курс був на наближення української до російської. Саме тому в українських словниках так багато кальок із російської. Саме тому фемінітивів поменшало й нові майже не утворювалися – російській мові вони притаманні менше.

Більше того, у російській мові одним із суфіксів для утворення фемінітивів є суфікс -ша (кассирша), але водночас слова “генеральша” або “профессорша” означають дружин, відповідно, генерала і професора. Тому часто слова з суфіксом -ша мають зневажливий відтінок, що впливало на сприйняття фемінітивів загалом.

Висновок №4 – фемінітиви в українській мові найбільше “ріжуть слух” тим, хто користується російською. Це нормально, адже в російської мови складні стосунки з фемінітивами, але давайте все ж розрізняти ці мови.

Ще одна цікава ідея. Чому б не користуватися словами спільного роду?

Звичайно! Це було б чудово! Але таких слів не так багато. Суддя, колега, посіпака, базікало та ін. А в більшості випадків автори цієї ініціативи пропонують пристати на те, аби слова з чоловічим граматичним родом вважати такими, що означатимуть і жінок. Але це не те ж саме, що спільний рід!

Для таких ентузіастів у мене є один приклад. У класифікаторі професій відсутня професія “медбрат”. Є лише “медсестра”. І хлопці, які працюють у лікарнях – офіційно “медсестри”. Зазвичай ті, хто говорить, що рід у назвах професій не важливий, почувши цей приклад, відповідають: “Ну це, звісно, не те. Медбрата треба додати. А от жінки нормально почуватимуться і з чоловічими назвами”.

Ні, дорогі мої. Ми живемо у 21 сторіччі, і треба тікати геть від подвійних стандартів та рухатися в напрямку справедливості.

Отже, мій висновок №5 – фемінітиви це справедливо.

Ще одна думка про те, що жінки часто самі не хочуть, щоб їх називали фемінітивами: “Я адвокат, а не адвокатка”. Або “я юрист, а не юристка”.

Так, це справді буває, і доволі часто. Але проблема в явищі, яке називається таким незвичним словом “мізогінія” – зневага до жінок. І жінки також можуть бути носіями мізогінії – тоді це внутрішня мізогінія. У нашому патріархальному світі часто вважається, що світ належить чоловікам, і все найкраще зроблено чоловіками. Тому жінка, яка має амбіції, повинна намагатися хоча б зрівнятися з чоловіками. Так і вважають, що жінка-юрист, це жінка, яка сягнула найвищого рівня в професії, а “юристка” – це юрист, до якого висувалися послаблені вимоги, і тому вона недоюрист.

Цілком зрозуміло, що це нісенітниця, але в нашій психології це доволі глибоко сидить, і з цим потрібно боротися. Кіра Муратова була видатна режисерка. Думаю, ніхто не мав сумнівів щодо масштабу її особистості. Але минулого року майже всі медіа написали “Померла український режисер Кіра Муратова”. Мене це вразило.

Висновок №6 – юристка=юрист, але ми маємо підтримати жінок, яких привчили соромитися своєї статі в професії.

Ну й розглянемо останній аргумент: “Якщо в мові цього не було – навіщо ви вигадуєте нові слова?”

Колись узагалі нічого не було)). Не було слова “загуглити”, бо не було гугла, не було “фрілансера”, тому, що була планова економіка, не було “смайлика”, зате були анонімки, і цей ряд можна продовжувати.

З іншого боку, є чимало слів, які вже визнані архаїзмами, і їм на заміну прийшли нові слова. І це теж нормально. Знаєте, чому? Бо мова розвивається. Якісь слова з’являються, якісь відмирають. Так повинно бути.

За правилами словотворення з’явилося 2 нових слова “фотографка” і “фотографиня”. Практичний вжиток вирішить, яке слово “приживеться”, а яке забудуть.

Зізнаюся, що я сам 5 років тому з подивом відреагував на появу слова “соціологиня”, але потім згадав такі звичні слова, як богиня чи княгиня. І дуже швидко слово «соціологиня» стало таким же звичним, як і інші два.

Висновок №7 – зміни це ознака теперішнього часу, у якому ми живемо. Мабуть, ще жодне покоління не переживало таких разючих кардинальних змін – перехід від стаціонарних телефонів до мобільних, поява електромобілів (а також електросамокатів та гіробордів) та безліч іншого. І до нових слів ми точно звикнемо.

Микола Ябченко

Схожі записи

Відкриті роти, зачіски і «шанелі» – чому українські ЗМІ говорять про жінок-політиків мовою жовтої преси

admin

Волонтерство в Україні: Війна в тилу, що лежить на жіночих плечах

admin

Презентація книги «Це зробила вона» про 50 видатних жінок України

admin

Залишити коментар