Гендерні стереотипи більшості дорослих починались із кольорової стрічки, якою перевязували згорток з немовлям під час виходу з роддому. Сьогодні теж більшість усталених моделей поведінки, які аж ніяк не пропагують ідеї рівності та взаємоповаги, закладаються із самого дитинства. І головними інструментами цих процесів слугують навіть не книжки, а іграшки. Авторка «Поваги» Анастасія Мельниченко здіснила справжній рейд по іграшкових крамницях, аби подивитися у що граються діти і чому вони можуть за цей час навчитися.
Мені доволі довго вдавалося одягати своїх двох хлопців у «дівчачий» одяг: не за кроєм, а за кольором. Робила я це просто тому, що хлопчачий вганяє мене у липкий смуток: брудно-зелені, чорні, коричневі кольори зовсім не пасують до безтурботного дитинства, зате покликані гендерно ідентифікувати осіб чоловічої статі. Хлопчикам-немовлятам трохи «легше»: вони мають ясно-блакитний і ясно-зелений колір. А от дошкільнята і школярі вимушені носити геть безрадісну кольорову гаму.
Закінчилася наша епоха оранжевих, червоних та рожевих речей із початком школи. Розуміючи, що то буде, я перестала одягати дитині у школу рожеву піддьовку. Але того, що дитина піддасться нападкам за оранжево-чорну шапку просто не очікувала! Цю шапку мій семирічний хлопчик сам обрав для себе перед школою, вона класна, привезена мною із Непалу. У Непалі ж як. Питають: вам для хлопчика чи для дівчинки? І коли кажеш, що для хлопчика, то видають яскравий оранжевий чи червоний колір. Адже для них такі кольори – сакральні. А у мене дитина приходить зі школи засмучена, каже: «Дражнили за «принцеську шапку», казали, що я дівчинка. Більше не вдягну». І більше не вдягнув.
Стоп. От когось з дівчат колись дразнили в школі «хлопчиком»? Мене – ніколи. Зате «дівчатками» хлопчиків дразнять регулярно, бо бути дівчинкою – погано, соромно. Витоки цієї проблеми найочевидніше лежать на рівні сім’ї («Не рюмсай! Ти ж не дівчинка!», «Ти що, дівчинка, що боїшся?!»), садка, школи. А що із дитячими товарами? Наскільки вони сприяють рівності чи нерівності хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок?
Не захлинутися у солоді
Почнімо нашу екскурсію іграшковими магазинами. Чи можна знайти такий магазин, де б не було поділу на хлопчачі і дівчачі іграшки? Я, зі своїм семирічним стажем мами, таких не зустрічала.
Потрапивши у магазин іграшок, ви одразу зрозумієте, котрі з полок – дівчачі. Дівчачі іграшки – це суцільна стіна рожевих стелажів. Мексиканські привиди можуть бачити тільки оранжевий колір, а от дівчатка, на думку виробників дитячих товарів, здатні вирізняти виключно рожевий колір. Єдина (!) марка, з бачених мною, котра використала у своїх упаковках іграшок не-рожевий колір, це японський виробник Epoch і його серія Sylvanian Families. Ці іграшки зображують затишні будиночки і милих звірят і на сайті виробника ніде не маркуються як «дівчачі». Навпаки, виробник раз у раз вживає нейтральне слово «діти». Але український мерчендайзер, бачачи сім’ю-будинок-дітей, автоматично зараховує такі іграшки до дівчачих. От і дивують зеленаво-жовті коробки серед океану рожевих хвиль.
Що ж пропонують дівчатам на цих рожевих стелажах? Це ляльки, кухонні набори, м’які іграшки, набори для плетіння, іграшкові декоративні собачки. Хлопчачі іграшки виглядають значно агресивніше, у яскравих, контарсних, «злих» упаковках. Це машинки, конструктори, наукові набори, супергерої, монстри, зброя.
Що цікаво, європейські виробники намагаються більш-менш дотримуватися гендерного балансу при маркуванні своєї продукції. Наприклад, набори посуду чи іграшкові кухні французької фірми Smoby мають зазвичай двох героїв упаковки: хлопчика і дівчинку. Але мерчендайзери вперто ставлять посудку у «дівчачі» зали. Навіть якщо на упаковці з дерев’яними кухонними наборами чеського виробника Bino зображений лише хлопчик у кухарському ковпаку.
Показово, що обійшовши усі упаковки з пупсами, я не знайшла жодного зображення хлопчика, який би бавився пупсом. Чи батьківство геть не асоціюється з татами? Чому хлопчиків вперто не хочуть готувати на роль тата?
Так само деякі виробники поки не бачать жінок за кермом транспортних засобів. У каталозі Peg-Perego на 2015 рік є 31 зображення дитини за кермом іграшкового транспортного засобу. З них лише трьома кермує жінка (2 мотоцикли рожевого кольору з принцесами і поні і одна рожева легкова автівка).
У «хлопчачих» іграшках виробники також намагаються дотриматися гендерного балансу у маркуванні. Проте, якщо з кухонним начинням можна знайти самостійного героя упаковки чоловічої статі, то лишити дівчину віч-на-віч з наукою виробники поки не зважуються. Тому на іграшках штибу мікроскопів, наборів з вирощування кристалів, телескопів тощо, дівчата фігурують лише в парі з хлопчиками, на других ролях.
Книжки для справжніх
Окремим «розсадником» гендерних стереотипів можна вважати книжки з серії «для хлопців» і «для дівчат».
Те, що хлопчачі книжки блакитні, а дівчачі – рожеві (хоча знайшла навіть одну червону!) – то без сумніву. Більш-менш притомними є книжки зарубіжного авторства, наприклад переклад французької книжки «Тільки дівчата. 100%» видавництва «Махаон». Хоч автором книжки і є чоловік, але матеріал там подано більш-менш збалансовано. Щоправда, автор неодноразово підкреслює, що читачка – дівчина, навіть якщо їй час від часу забиває баки на «хлопчачі» теми.
Окремої уваги заслуговує висвітлена у книжці тема сексуального насильства над жінкою і те, що автор підкреслює – жертва не винна! Українські автори поки такі теми здебільшого оминають, заповнюючи сторінки книжок для справжніх дівчат рецептами страв. Як от у одній з «дівчачих» книжок, кулінарії відведено 64 сторінки. У цього ж видавництва («Країна мрій») є книжка і для хлопців за авторства жінки. Тут рецепти і принципи здорового харчування займають 26 сторінок.
Окремої уваги заслуговує і оформлення книжок. Видавничий дім «ШКОЛА» на обкладинці, на тлі модних підлітків чоловічої і жіночої статі розкидав різні слова. Для хлопчиків це такі слова, як «пригоди», «книжки», «друзі», «прикольний»…. На дівчачій дещо інший набір: «гороскоп», «макіяж», «шарм», «стиль», «тести», «гарні манери», «кулінарія». На внутрішньому боці обкладинки у «дівчачій» книжці в-ва «Країна мрій» подано такі характеристики: «господинька», «чудова подруга», «спортсменка», «красуня», «модниця», «кухарочка», «любить тварин», «розумниця». Хух, ну хоч розумницю лишили!
Вступи у книжках цього ж видавництва також відрізняються. Для хлопців подано цитату з Сократа і рефлексії на неї. Дівчатам же обійшлося без мислителів. У цій же книжці для хлопчиків («Хлопець на всі 100%», Країна мрій) розкрито секрети взаємодії із жінками. Виявляється, ми з чоловіками говоримо як котик Гав і Цуценя у мультику «Кошеня на ім’я Гав»: «Кука маркука балям барабука!», а далі, в тому ж абзаці, вочевидь, іде пояснення цього феномену, адже великими літерами написано, що МАЙЖЕ ВСІ ВЕЛИКІ ВІДКРИТТЯ СВІТУ ПЕРЕВАЖНО НАЛЕЖАТЬ ЧОЛОВІКАМ. “Жінки не ображаються з приводу цього факту…”, ідеться далі. Дійсно, чого нам ображатися, кука-маркука?
Сортування з пелюшок
Загалом, виходить так, що починаючи від самого народження діти бачать, що їх розділяють і відмежовують залежно від статі. Їм приписують різні кольори, різні іграшки і різні книжки. Їх виховують по-різному. При чому дається установка: ми не однакові. Дівчата відрізняються від нас, і відрізняються в гірший бік. Діти бачать, що дівчат готують до обслуговуючої (репродуктивної) функції: як няньок, кухарок, господарок. Зате дівчатам відводиться усе, що стосується краси: мода і шарм, виготовлення гарних речей (рукоділля). Дівчатам лишають стильніші речі, з яскравими чистими кольорами. Чоловікам нічого не лишається, як бути бармалеями?
Судячи із книжок і іграшок, сфера інтересів дівчаток жорстко обмежена. Якщо виробники «хлопчачих» серій книжок очікують, що хлопців цікавитиме історія, зброя, дракони, пірати, космос, наука тощо, то дівчачі серії – це мода, феї і принцеси. Ще можна декоративних собачок сюди приплести. Негусто у дівчат з інтересами.
Який з цього всього висновок? Нас розділяють від самого початку, і нема чого очікувати встановлення гендерної рівності за умов такої сегрегації. Нехай біологічно ми не ідентичні, однак хотілося б вірити допустити, що у нас, принаймні, можуть бути спільні інтереси.
Але до цього ще ні соціум, ні виробники дитячих іграшок, не доросли.
Катерина Тарабукіна, менеджер проектів, переїхала з України в Європу, зараз з сином живе в Німеччині
Коли заходжу в дитячі магазини – часом починає трясти від люті. Все дівчаче з принцесами, хлопчаче з супергероями. Наші «канікули» в Швеції перевернули моє життя.
З того, що запам’яталося сильно – садочки без гендерної ідентифікації. Без прив’язки іграшок для дівчаток, занять для хлопчиків. Стиль одягу дітей, магазини одягу. Спеціально дивилася як одягнені немовлята, розрізнити хлопчик чи дівчинка по одягу неможливо. У Києві ж відразу конверт з пологового будинку рожевий з рюшами для дівчинки, або блакитний в машинки для хлопчака. Мене вразили стосунки батьки-діти. Мами-тата. Тата-діти особливо мене розчулили. Окрема тема – сповивальні столики в чоловічих туалетах. Ця тема, яку мій чоловік не розумів завжди в Європі, тут же, з появою дитини, він відірвався і насповивався. Дитячі кімнати з іграшками-розвивалками, іграшками для всіх, без принцес, єдинорогів, супергероїв і героїв мультиків. При цьому багатодітні сім’ї – норма суспільства. У них там по 5-6 нащадків. Безумовно це стосується середнього класу, оскільки життя там дуже дороге. Але в суспільстві багатодітність дуже вітається. Дітям дають купу свобод. В поведінці, в прийнятті рішень з раннього віку.
Я раніше (через незнання) вважала, що подібні гендерні речі зрештою впливають на соціальну поведінку між жінкою і чоловіком. У всьому винила саме боротьбу за гендерну рівність. Але, помандрувавши і поживши трохи в різних країнах, можу з точністю сказати, що справа не в цьому. Більших джентльменів, ніж шведи, я не зустрічала поки ніде.
Текст Анастасія Мельниченко
Фото Анастасія Мельниченко та із сайту капанії «Нехай іграшки будуть іграшками»
