Image default
Статтi

Зоя Мельник: дискримінаційні заяви можна почути від пенсіонерів МВС, у патрульній поліції такого майже немає

Патрульна поліцейська Зоя Мельник відома в Одесі ще з 2012 року – вона стала обличчям вуличного протесту на одеських пляжах. Разом із іншими активістами вона захищала права одеситів безкоштовно відпочивати на узбережжі. Охоронці відбирали в неї телефони і виштовхували з пляжу, а власники і адміністратори пляжних клубів залякували. В 2015 році Зоя стала патрульним поліцейським і сьогодні каже – головна проблема суспільства у ставленні до дітей.

Як і чому ви ще у 2012 році стали фактично обличчям руху на підтримку вільного доступу до пляжів? Чому вас так «зачепила» ця ситуація?

– Навіть не знаю, як так сталося. Мабуть, тому, що коли журналісти запросили на зустріч усіх, хто виборював право безкоштовного доступу на пляж, то прийшла лише я.  Мене стали запрошувати на різні ефіри, а оскільки я навчалася на землевпорядника, то трохи знала законодавство. Були навіть випадки, коли я просила когось ще запросити в ефір, але журналісти кликали саме мене.

Завжди «чіпляє», коли грубо порушують права людини. «Тріггером» для мене став випадок, коли сімейну пару з дітьми вигнали з пляжу «Отрада», бо вони відмовилися платити за лежак. Я сама довго купувала ці шезлонги, допоки не дізналася, що це нібито обов’язково. Одного разу ми принесли матрац і не стали платити за лежак. Нас почали виганяти, а коли я спитала, на яких підставах, то почула лише образи.

В мене відбирали телефон, кидали його двічі в море, погрожували, але чим більше на мене тиснуть, тим більше я опираюся. Врешті-решт ми домоглися перевірки пляжів з адміністрації президента, але вони, звісно, не знайшли порушень. Пізніше ми консультували одеського юриста Світлану Попову, яка розробляла правила експлуатації одеських пляжів. Проект був унікальний, але, на жаль, його не затвердила міська влада.

– А як вас сприймали місцеві чиновники? Там здебільшого чоловіки, які не звикли до такого напору.

– Вони нібито добре ставилися до нас, в обличчя нам казали, що ми молодці, але я знаю, що насправді не дуже любили. Чомусь чиновники думали, що активісти взагалі проти бізнесу на пляжах, але насправді ми тільки хотіли, щоб бізнес не порушував права людей.  Особисто про мене багато чого говорили, заступник міського голови нас називав провокаторами, хоча його навіть на місці подій не було.

– Ваше рішення піти в патрульну поліцію в 2015 році було пов’язане з активізмом?

– Ні, мені просто завжди подобалася ця професія. Я вважала, що мені вдасться там працювати, що в мене є здібності для роботи правоохоронцем. Але мені не подобалося, що там низька зарплата і вся система побудована таким чином, що не можна було вижити без хабарів.

Це був виклик – чи зможу я змінити систему, якщо вона проти мене. Всі більш-менш адекватні працівники міліції мені вже тоді говорили, що система виштовхує нормальних людей. Зараз я переконалася, що їхні твердження були небезпідставні, що зараз, може, якісь деталі і змінилися, але здебільшого система залишилася тою ж.

– Чи можете на четвертий рік роботи сказати, що ви досягли своєї мети в патрульній поліції?

– В мене не було цілі стати генералом чи отримати якусь посаду, я хотіла знайти собі роботу «для душі» – і я її знайшла. Мені подобається те, що я роблю, в мене одразу були непогані результати. Також в поліції мої погляди на деякі речі дуже змінилися.  Люди часто дуже емоційні, роблять висновки не розібравшись. Ця робота навчила мене розбиратися в ситуації і вислуховувати всі сторони.

Зоя Мельник

– Можете навести приклад?

– Наприклад, в мене був випадок, коли чоловік заявив про те, що його дружина не виконує сімейні обов’язки і зібрав нібито докази – декілька людей дали свідчення з цього приводу. Але під час особистого спілкування, під час більш детального опитування свідків я з’ясувала, що вони нічого не бачили і дали свідчення зі слів батька. Я також поспілкувалася із дитиною, що  в нашій практиці традиційно не робиться.

Потім я залишила свій телефон, щоб вони телефонували у випадку небезпеки, і поїхала додому. І після нашої розмови старший син цієї жінки надіслав мені аудіозапис того, як заявник бив свою дружину. На запису можна було почути, як плаче маленька дитина, як син просить чоловіка зупинитися, і як той телефонує своїм дітям від іншої жінки і просить їх дати свідчення.

Зазвичай ми не спілкуємось із «маргіналами», а в поліції все навпаки – із ними доводиться спілкуватись. Нас викликають туди, де відбувається насильство, і це певний зріз суспільства – бувають психічно хворі люді, бувають наркотично залежні чи алкоголіки. Робота допомогла відділити головне від решти. І головна проблема нашого суспільства, на мій погляд, це ставлення до дітей.

– Тобто ви залишаєтесь патрульною, але працюєте з дітьми?

– Буквально нещодавно я домовилася із керівництвом, що я буду їздити на виклики із дітьми. Колеги розуміють, що коли йдеться про домашнє насильство і про дітей, це потребує додаткових зусиль від служби у справах дітей, від ювенальної превенції. В мене із ними вже налагоджені контакти, тому простіше працювати і вирішувати якісь конфлікти.

Наприклад, нещодавно я їздила на незвичайний виклик. В Одесі є 24-річна дівчина, яка виглядає на 8 років, а її інтелект знаходиться на рівні п’ятирічної дитини. Це наслідки або ДЦП, або родової травми. Її мати страждає від наркотичної і алкогольної залежності – вона била доньку, відбирала в неї пенсію і витрачала гроші на алкоголь. В їхню квартиру приходили друзі матері, наливали дитині алкоголь, якого їй не можна – в неї ще й порок серця.

Коли ми приїхали на виклик і це все побачили, то зібрали того ж вечора документи, дочекалися, поки її матір протверезіє і одразу повезли в суд. Зараз районна адміністрація має зібрати комісію щодо позбавлення батьківських прав і призначення дівчині опікуна.

Я також є засновником Facebook-групи «Захист прав дітей», де ми координуємо зусилля різних державних структур і служб, а також пояснюємо людям, що у випадку насильства проти дітей потрібно викликати поліцію. Завдяки цій групі нам вдалося навіть розкрити кілька злочинів, зокрема знайти і засудити справжнього педофіла.

Кілька місяців тому мені написала жінка, якій невідома людина запропонувала записати порнофільм із дитиною і навіть переслала подібний відеоролик. Ми підключили поліцію, в тому числі департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, і вже є судовий вирок проти цієї людини – два роки умовно за зберігання і розповсюдження дитячої порнографії. На жаль, не вдалося встановити, ким була дитина на відео – ролик без звуку. Засуджений, до речі, працював в суді, його звільнили за день до обшуку.

– Я так розумію, що пляжами ви би вже не займалися сьогодні.

– Чесно кажучи, коли стикаєшся із такою глобальною проблемою, то розумієш, що пляжний відпочинок – це такі дрібниці. Також мене певною мірою демотивували люди, які від мене вимагали чогось по пляжах – не від депутатів, не від міського голови, а від мене. Дорослі люди за себе можуть постояти, а діти – ні.

Я думаю, саме у ставленні до дітей криються причини багатьох проблем нашого суспільства, зокрема злочинності. Всі колишні злочинці, з якими я спілкувалася, розповідали про жахливе дитинство, деякі навіть починали плакати. Мені запам’ятався чоловік, який відсидів сім років за вбивство, а зараз постійно б’є свою матір, такий собі серійний домашній насильник. Ми вчергове приїхали, коли він її дуже сильно побив – аж на підлозі калюжа крові була. Опитали сусідів і родичів і дізналися, що коли цей чоловік був ще маленьким, матір його час від часу роздягала, заганяла під ліжка і била шваброю.

– І патрульна поліція, і звичайна поліція, і міністерство внутрішніх справ – це доволі «чоловічі» структури. Чи стикалися ви із дискримінацією на роботі?

– Я би не сказала, що є щось серйозне. Мабуть, прослизає певна упередженість у ставленні до жінок. Наприклад, мені колеги говорять, що про мене легенди ходять, оскільки «в нас не так багато жінок, які гарно водять». Я зазвичай відповідаю, що жінок в нас взагалі мало, і я не пам’ятаю зі своєї практики, щоб жінка-патрульний була винна в якомусь серйозному ДТП. В мене жодного ДТП взагалі не було.

Я від пенсіонерів МВС інколи чую, що «дівчати мають не служити, а дітей народжувати», а в нас в патрульній цього немає – в нас молодь, їм до 35 років. Колишні міліціонери люблять розповідати, що в них також служили жінки, але всі в декрет повтікали. Але ж давайте тоді взагалі жінок не брати на роботу, тому що вони в декрет йдуть.

Я такі заяви чую частіше не від колег, а від заявників чи порушників. Коли їм немає чого сказати, вони починають говорити про твою стать чи колір волосся. На випадках із сімейним насильством мені часто кажуть, нібито в мене жіноча солідарність із жертвою. Але зі мною завжди напарник, який у таких випадках каже: «В мене також жіноча солідарність. Я одружений, але свою дружину не б’ю».

– Наскільки випадки домашнього насильства, на вашу думку, пов’язані із положенням жінки в суспільстві?

– Це справді пов’язані речі, все починається із дитинства. Діти дивляться на поведінку батьків, копіюють її зі своїми дітьми – і так по колу. І якщо вони не почитають якусь книжку з психології, то воно так і буде. Ось цей сценарій насилля – «якщо мене били, то і я буду бити» діти несуть все життя.

В дитячому садку нам як говорять? «Не можна бити дівчат», хоча може варто було б говорити «не можна нікого бити». Тобто хлопців бити можна? Буквально нещодавно я була на тренінгу з домашнього насильства, який проводила консультативна місія Євросоюзу, де нам розповіли – до 18 років від  більше страждають хлопці, а після 18 років – дівчата.

В мене, наприклад, донька, і мені іноді говорять, що якщо б це був хлопчик, то без тілесних покарань було б не обійтись. І потім хлопці копіюють таку поведінку в своїх родинах. Якщо поговорити із людьми, що стали жертвами домашнього насильства, то вони пригадають, як їм у дитинстві казали після покарань: «Ну ми ж тебе любимо». І таким чином цей зв’язок між любов’ю й насильством закладається з дитинства.

Максим Пшибишевський

Схожі записи

Бедность как школа жизни украинских женщин

admin

Гендерна Уповноважена Катерина Левченко — у тoп-100 найвпливовіших людей світу з питань гендерної рівності

admin

«Не сексист» – етична комісія визнала невинним професора Білобривку

admin

Залишити коментар