Гендерна та мистецька проблематика у фільмі «Художниця та злодій»
Молода чеська художниця Барбора Кисілкова переїжджає з Берліна до Норвегії, щоб розпочати нове життя. 20 квітня 2015 року просто вдень дві її великі картини викрадають у галереї Нобеля в центрі Осло: “Хлоя та Емма” – полотно, олія, розмір 150х230 см та «Лебедина пісня» – полотно, олія, 200х140 см. Другий твір особливо цінний для авторки, оскільки саме з нього почався норвезький період її життя. Крадіїв затримано, але поліція запевняє, що полотен уже не повернути, оскільки зловмисники були настільки обдовбані, що самі не пам’ятають, куди їх поділи. Сподіваючись усе ж знайти бодай якісь зачіпки, Барбора відвідує засідання суду над одним із підозрюваних – рецидивістом Карлом-Бертілом Нордландом. Несподівано для самої себе під час перерви вона підходить до крадія й питає дозволу намалювати його портрет. Так починається дуже незвична дружба.
Матеріал виграшний: перед нами двоє людей із космічно далеких світів
Беньямін Рее — норвезький режисер-документаліст, який починав свою кар’єру у BBC та Reuters. Його першу повнометражну стрічку «Магнус» про найкращого шахіста світу показували у 64 країнах світу після прем’єри на кінофестивалі «Трайбека». «Художниця та злодій» – другий повнометражний фільм Рее — став найуспішнішим у кар’єрі режисера: Спеціальна нагорода журі за креативну оповідь у конкурсі світової документалістики на кінофестивалі «Санденс» (2020); нагорода «Золотий вогняний птах» на Гонконгському кінофестивалі (2020); Приз глядацьких симпатій на Лондонському кінофестивалі BFI (2020). Для української авдиторії фільм став доступним на цьогорічному фестивалі Docudays UA в програмі Docu/Хіти.
Власне, Рее відстежує розвиток стосунків Барбори та Бертіла протягом трьох років. Матеріал виграшний: перед нами двоє людей із космічно далеких світів – художниця й злодій, панянка й хуліган – і ось між ними емоційний зв’язок. Просто фільмуй, як воно є. Всі розчуляться, всі схвилюються, всі аплодуватимуть – особливо якщо ще й побачать щасливий кінець.
Але Рее застосовує свою режисерську владу набагато змістовніше. Він розбиває оповідь на два ракурси. Спершу бачимо події очима Барбори. У наступній частині слово бере Бертіл. Причому нам показують одні й ті самі сцени – але вони щоразу подані через інш_у персонаж_ку. Ближче до фіналу бере гору об’єктивний погляд режисера.
Потяг до саморуйнування в них однаковий
Завдяки такому розділенню, а потім суміщенню наративів створюється потрібна стереоскопія, аби характери Барбори та Бертіла постали перед нами об’ємно, з усією потрібною психологічною світлотінню. І стає зрозумілим, що спільного між ними більше, ніж здається. Що Карл, крадій, наркоман, з тату на грудях “Стукачі – вимираючий вид” насправді тямить у мистецтві, добре вчився, колись опікувався дітьми з особливостями розвитку, вигравав на спортивних змаганнях, але зв’язався з кепською компанією; що він живе в страху, що не виправдає сподівань близьких людей, що його дитинство було самотнім і переламаним. Що Барбора помішана на темі смерті з дитинства, що вона тривалий час жила з чоловіком, який її принижував і бив, що вона й після того, як утекла, підтримувала стосунки з кривдником, що від сімейної терапії почувається повним лайном, що свої гіперреалістичні тривожні полотна вона малює, аби притлумити страждання – свої та розлиті в світі. Що обидва – і зовні брутальний Карл, і допитлива Барбора – в суті своїй вразливі, мов діти. Тільки перший – це дитина покинута, в той час як друга – це дитина, що грається посеред автостради. Потяг до саморуйнування в них однаковий. Карл його глушить наркотою, а Барбора – біля полотна.
Але вони приречені одне на одного не тільки через це.
Стосунки Барбори з чоловіками легкими не назвеш. Наприклад, аб’юзивний зв’язок з її колишнім співмешканцем у Чехії був настільки сильним, що вона навіть прагнула зустрітися з ним, хоча той мав твердий намір убити її та її нинішнього партнера на ім’я Ойстейн. Останній наче ставиться до Барбори з любов’ю та повагою, але вона все одно залежна від нього вже інакше – фінансово. Зокрема оренду майстерні їй оплачує саме Ойстейн. Гармонії це не додає; звідси й походи до сімейної психотерапевтки, від яких, здається, стає ще гірше.
Несподіваний поворот
фільм «Художниця та злодій»
І ось у житті протагоністки з’являється Карл-Бертіл – рецидивіст, наркоман, неврівноважений психопат із потужним потягом до саморуйнування. Здавалося б, майбутній розвиток ситуації аж занадто очевидний: деструктивний або для нього, або для неї, або для обох.
Але відбувається те, що можна назвати найбільш несподіваним поворотом. Барбора і Карл починають діяти поза будь-якими ієрархіями, поза матрицею влади й упокорення, яка виникає, чи радше нав’язується всюди, де є бодай натяк на соціальну нерівність між партнер(к)ами. Карл плаче перед своїм портретом пензля Барбори, оскільки ніколи до того не бачив себе намальованим, але ще й тому, що все ж розуміє мистецтво, відчуває потребу в ньому. Водночас у Карлові художниця знаходить не просто фактурну яскраву модель, але й музу, джерело натхнення. Так людське бере гору над чоловічим/жіночим, а естетичне – уточнює людське.
Рее сам діє як живописець: оперуючи замість фарб драматургією, малює вражаючий парний портрет. І свій режисерський живопис замикає композицією Барбори. Портретом художниці та злодія, впійманих у рамку полотна – і вільних в обіймах одне одного.
Дмитро Десятерик, “День” – спеціально для “Поваги”
