Сандра Ньюман. Джулія / Переклад Нати Гриценко.
Київ: Лабораторія, 2024. 368 с.
Оприлюднили нову версію «1984», тепер за головну буде Джулія.
Другорядні персонажі класичних романів стають головними героями сучасних. Такий найпростіший спосіб перечитати давню прозу й вирішити, чи добре вона зістарілася. Подібні твори ми звемо парафразами/переспівами, їх у будь-якій літературі — достолиха. Конкуренцію з першотекстом такий роман програє на старті, ну бо орендатору не варто сперечатися з господарем квартири щодо кольору нових шпалер, це апріорі дурна ідея. Питання в іншому. Якщо «а» і «b» в рівнянні поміняти місцями, якщо тепер це буде історія Джулії, а не Вінстона Сміта, чи вплине інверсія на результат, себто чи зміниться засадничо Океанія? Антиутопія — за визначенням щось, що має підказати вихід із біди, яка насувається, антиутопія завжди — про потенціал спільнот до змін.
Раніше в попередніх серіях
Світ перебуває в перманентній війні. Тут, в Океанії, Вінстон Сміт ще пам’ятає, як під час перших бомбардувань, нажаханий, ховався з батьками в метро, тепер ракетні обстріли міста стали буденністю, виснажена постійною небезпекою психіка реагує фаталізмом і апатією. Державою керує Партія, а над партією — Великий Брат. Суспільство розділене на членів Зовнішньої партії плюс елітні члени Внутрішньої партії, які становлять десь 2%, та пролів, на яких вимоги щодо партійців не поширюються, але й привілеїв типу харчових пайків у них теж немає. Всі один за одним стежать, свободу висловлювання давно взяли від контроль, на черзі — контроль вільнодумства.
Три держави — Євразія, Східазія, Океанія, що перебувають у воєнному конфлікті. Втім, це нам відомо з повідомлень Партії, тому неясно, чи є та війна, з ким вона і чи справді світ поділений на три країни. Джулія в Орвелла припускає, що Океанія сама бомбить громадян, аби тримати їх у покорі. Якщо в «1984» зрештою на кордони таки заступає Євразія, то у Ньюман бойові дії веде Братство, опозиційна частина Партії (яке тут, на відміну від «1984», існує). Напевно Океанія сформувалася після ядерної війни і внаслідок деградації громадянського суспільства. Великий Брат з’являється у вирі революції й від реального вождя рухається в бік тоталітарного культу, він уже символ, а не людина. У Орвелла неясно, скільки часу Брат при владі й чи він ще живий, це й не важить насправді, він існує, навіть якщо людське його тіло померло.
Вінстон Сміт працює в Міністерстві Правди, він фальсифікує історію. Одного дня Вінстон пускається берега: вирішив, що в Партії є тіньова група опору й мусить до них приєднатися, а ще він закохався, принаймні взяв за коханку юну працівницю МініПравди Джулію. Сексуальні стосунки поза шлюбом заборонені. Сміт учиняє бунт, він любить жінку, а не Правителя. Сексуальна ж свобода Джулії — підґрунтя її переступу, інстинктивний спосіб опиратися системі, тому Сміт зве дівчину «бунтівницею нижче пояса».
Їх викривають, допитують і катують у Міністерстві Любові. Сміт здає Джулію, зраджує свої погляди, він повністю зламаний, любить Великого Брата й чекає на неминучу страту. Вони ще раз зустрінуться, освідчаться в любові до Партії й розійдуться.
Таким був «1984» Джорджа Орвелла — культовий роман від кості і крові, альфа і омега жанру антиутопії. За архітектонікою будь-яка антиутопія наслідує «1984».
Вилазки у всесвіт «1984»
А от сиквилів чи спінофів «1984» катма, попри те, що Океанія під поглядом Великого Брата давно стали еталонним текстом у поп-культурі. І це справді дивно, чому там мало авторів розвивали світ «1984», адже умови його ідеально пасують психологічній прозі.
Першим Великого Брата в Орвелла позичив 1948 року Б.Ф. Сінклер, він написав роман «Волден Два». Там гурток ветеранів війни розробляє дещо забюрократизовану утопію, з якої й постає диктатор-символ. Такий собі послідовний протокол народження диктатора з виру добрих намірів травмованих війною людей.
Так головним героєм всесвіту став Великий Брат.
За тим повне занурення в світ Орвелла здійснив Ентоні Берджес. Він 1978 року написав «1985». Левова частка цієї книжки — міркування Берджеса про світ Орвелла, про жанр антиутопії, авторські коментарі, а вже потім невеличка новелка, власне продовження «1984».
Учитель Бев Джонс овдовів, його дружина загинула в пожежі в лікарні, що сталася через страйк профспілок. Залишила його одного з донькою-підліткою. Бессі одержима сексом, Бев припускає: бо її мати приймала під час вагітності наркотики, що спричиняють ейфорію. Бев здає Бессі в Лігу сексу, звільняється, стає бурлакою. Він шукає можливості доєднатися до руху опору, а Бессі по ходу продає шейху, бо «вгамувати» її «німфоманію» інакше не виходить.
Читайте також: «Емпусіон» Ольги Токарчук: історія демониці, розказана нею самою
Власне ця книжка була вітанням саме історії Джулії, але Берджес переказав «бунт нижче пояса» у ще більш токсичній і відверто гротескній версії. Потенціал Джулії як героїні вже очевидний, але неясно, що з ним робити.
Із вартих згадування книжок-переспівів «1984» це, певно, і все.
Орвелл надто майстерний у побудові свого світу. Продовження й нові його версії мусили б працювати не за рахунок експансії світу, а через поглиблення внутрішнього конфлікту персонажа. Ми вже знаємо цей світ. Тепер мали би більше дізнатися про людину, що виживає в цьому світі. Запит на це був від першої публікації роману Орвелла.
Роман Сандри Ньюман мусив би нарешті заповнити цю дивну лакуну: у «1984» сила-силенна апологетів, але немає спадкоємця.
Перепиши патріархат, але чемно перепроси
Сандра Ньюман — авторка міцної белетристики, не надто відома, не надто видатна, але з міцною фанбазою. Її романи час від часу мандрують довгими списками премії для жінок-прозаїків і преміями жанрової прози. Перша в другому ряду ліворуч.
Всі її твори — про жінку, змушену адаптуватися у ворожих до неї умовах. Дівчину з Гватемали всиновлює біле подружжя, чиї наміри далекі від самаритянської доброти. Молода жінка в постапокаліптичному США має знайти ліки від спадкової хвороби, від якої помирає її брат і яку вона так само, здається, має. Сучасна англійка у сні прокидається єврейкою в гетто часів королеви Єлизавети — вона є славетною «смаглявою леді» Шекспіра.
Антиутопія, у якій раптом зникли всі особи з Y-хромосомою (акцент на біології статі, а не на самовизначенні гендеру призвів до повного провалу цього роману). Тощо. Ну і нарешті вона уклала посібник «Як не боятися читати класику». Ньюман готова переписати «1984», створивши феміністичну версію роману, яка обмірковує радикально патріархатне суспільство.
«Джулія» стала шостим романом Ньюман. Оприлюднили книжку 2023 року. «Джулія» написана з дозволу й на замовлення спадкоємців Орвелла (виконавця Orwell Estate, точніше). 2021 року «1984» став суспільним надбанням, у такому схваленні потреби просто не було, але для реноме «Джулії» воно було очевидно необхідним. Виразний ритуальний жест. Феміністична книжка про жіночий гомосексуальний бунт? — Прошу, схвалено батьком-засновником.
Критики одностайно оголосили «Джулію» шедевром і рекомендують Орвелла наразі не перечитувати. Одна з рецензій називалася (не без легкого відчуття крінжу): «Читається як оригінал Орвелла, тільки краще»… Ні, не краще.
У чому проблема?
Зайва деталізація в романі Ньюман мала б розширити світ «1984», але вона злочинно спрощує його.
Один приклад. «1984»: у Міністерстві любові немає вікон. Усе. Більше нічого, одна деталь, ми вже загрузли в тривозі й непевності. Що саме відбувається в тому міністерстві, яке зовсім не про любов, ми не бачимо буквально, від того ще страшніше. «Джулія» втрачає береги.
У Міністерстві любові живуть миші, які не мають очей, там немає вікон, вимикають світло, тому миші народжуються без очей, про гризунів потай розказують одне одному громадяни, бо не можуть говорити про те, що коїться в міністерстві, тому говорять про мишей, яких ніхто не бачив, але вони потворні, адже — пояснює авторка, якій би давно замовкнути — те, що не можна побачити, доводиться уявляти, і так стає ще страшніше. Від відсутності вікон до відсутності очей у тваринок, що живуть за відсутності вікон? Аби то бодай були щури, які катуватимуть Сміта і Джулію. Але ні. І все, зник один із найсильніших образів тривоги й загрози в модерній літературі. Тепер замість нього «безокі миші любові».
І такого — на кожній сторінці.
Але я зосереджуся зараз на хорошому. Хороше тут — власне Джулія, цинічна і вкрай неприємна героїня, мотиви якої ти розумієш і вчинки якої схвалюєш зрештою. Її не зробили милою жертвою режиму, і це вже величезна перевага роману Ньюман.
Тепер
У Орвелла Джулії двадцять шість. Її дід був поборником революції, під час великої чистки Партії його репресували. Вона не знає світу без Океанії. Вона активістка Молодшої сексуальної ліги, але з шістнадцяти років має сексуальні стосунки, починаючи з роману з високопосадовцем у партії. Вінстон підозрює, що Джулія працює на Поліцію думок. З кімнати 101 після тортур Джулія виходить із довгим шрамом на лобі, можна припустити: їй зробили лоботомію, звичні методи «промивки мізків» на ній не спрацювали.
У романі Сандри Ньюман у біографії Джулії є дві принципові відмінності, що посутньо впливатимуть на арку персонажки.
По-перше, репресовано не діда Джулії, а її батьків. Батьки були в Партії ще до того, як вона стала Партією Брата. Зрештою, мати пам’ятає Старшого Брата як просто соратника на барикадах. Джулія народилася в таборі для політичних вигнанців, батька стратили, а мати продовжувала вірити в Партію. Джулія зростає в оточенні партійців старого зразка, вона чує їхні недозволені розмови. Тому знає більше, ніж пересічна громадянка, більше, ніж Сміт.
Першим коханцем Джулії був чиновник із Міністерства достатку, він покінчив із собою, зокрема побоюючись викриття щодо позашлюбного сексу з дівчинкою. Джулія рятує себе. Вона здає Поліції думок матір, у такий спосіб доводить свою лояльність, отримує членство в Партії й роботу в МініПравди.
Джулія — та, хто виживає в будь-який спосіб, вона не Орвеллівська героїня, а радше Кафкіанська в цьому сенсі.
По-друге, Джулія таки працює на Поліцію думок. Джулію вербують під час роману зі Смітом, одночасно з Вінстоном вона спокушає ще кількох працівників МініПравди (іде очистка міністерства, Сміт тоді просто потрапив під каток, це не спецоперація, скерована на нього). Якщо Сміта спокушають долученням до таємниць Братства, то Джулії нагадують її ганебне минуле: її юну зґвалтував робітник партії, але Джулія певна, що сама його спокусила, вона — блудниця, у цьому її гріх перед Великим Братом, тепер Партія дозволили їй бути шльондрою на благо Партії. Її спокушають таким собі відпущенням гріхів. Спочатку їй простили гріхи батьків, тепер простять її гріхи. І блудниця омиє ноги Великому Брату (між іншим, таки майже буквально така сцена буде).
Ой, я забула, здається, згадати один принциповий момент. Джулія — лесбійка, закохана взаємно в юну колегу з Молодшої ліги сексу.
Ім’я матері
У «Джулії» чимало символів, знайомих нам із феміністичної прози, зрештою, вона розрахована на такого читача. Донька повстала проти символічного батька. Джулія проти Великого Брата. У фінальній сцені вона вагітна стоятиме перед немічним старим у підгузках, то буде Старший Брат.
Вводити в сюжет втіленого Брата, який живе в кришталевому палаці, не тямить себе від старечого слабоумства, якого годують кашками й міняють йому горщик, а в цей час на нього, як у паноптикуму, дивляться нові переможці, що захопили владу — так само сильна гра на пониження. Старший Брат Орвелла — могутня сила, ти любиш його тоді, коли ненавидиш, Старший Брат Ньюман — старий злочинець у підгузках, ти гидишся й жалієш.
Але все прозоро-символічно: Велика Мати повернула назад у свою утробу сина, що загрався в абсолютну владу. Та, що бунтувала завдяки своїй сексуальності, перемогла завдяки своїй фертильності… Та може бути, що Джулія вагітна саме від Старшого Брата.
Роман Ньюман — феміністичний, він написаний із заявкою на жіночий бунт проти патріархатної системи.
У Джулії немає прізвища. Ні в оригінальному романі, ні в сиквелі Ньюман у неї, єдиної насправді серед героїв, немає прізвища. На неї не впливає «ім’я батька» — ні символічного, ні біологічного. У Ньюман прізвища, імені батька себто, не має ще одна героїня. Клара. Це мати Джулії. Вона аристократка, що вийшла заміж за громадського активіста й віддалася Партії. Клара фактично рятує доньку, пожертвувавши собою. Так Джулія викрадає материнську мову й нею розказує нам свою історію.
Секс як бунт і секс як примус
Орвелл каже: природна сексуальність жінки є викликом закритій системі, вона — темний континент, агент хаосу, щось, що неможливо пояснити й контролювати. Тому Джулія бунтує, кохаючись.
Ньюман каже: ми надто переоцінюємо сексуальність, маємо невідповідні очікування, коли наділяємо секс потенціалом свободи. Джулія трахає одних чоловіків за вказівкою інших чоловіків.
Письменниці створюють переспіви на кшталт «Джулії» тоді, коли втомлюються слухати, як чоловік розказує, що ми з вами відчуваємо в ліжку. Показовий тут приклад «Лоліти», наприклад, яку знову і знову переписують, надаючи слово самій дівчині, а не її ґвалтівнику. А з останніх помітних книжок, вартих уваги, назву «Мовчання дівчат» Пет Баркер 2018 року — це «Іліада», переказана з погляду полонянки Брісеїди, яку Ахілл робить своєю коханкою і яка народжує йому сина. Ці книжки розвінчують ідею таємничої жіночої сексуальності й говорять про секс як про інструмент соціального контролю.
Гомосексуальність Джулії в романі Ньюман здається дуже притягнутою до сюжету, але вона символічна.
Акт кохання між жінками не призводить до запліднення. А в цьому світі запліднена жінка небезпечна, вона загрожує чоловічій владі. З коханкою Джулії ми знайомимося тієї миті, коли неповнолітня секретарка високого партійного чиновника позбавляється від небажаного плоду. Джулія знаходить абортований матеріал в унітазі. Того ж дня вони освідчуються одна одній, а за злочин покарана інша дівчина. Їхній зв’язок — не протест, а спосіб взаємного порятунку. Тож не дивно, що знову вони зустрінуться в розореному палаці Брата після перемоги нової Революції… І вдадуть, що незнайомі.
Він дивиться на тебе
Природа антиутопії передбачає, що такі романи пишуться про нібито майбутнє, виходячи суто з поточного моменту. Точку входу в антиутопію не можна перенести в минуле, антиутопія — це суто «теперішній тривалий час». У такий спосіб, — міркують автори і читачі, — можна попередити небезпеку чи відкоригувати щось у поточному моменті, аби не довелося жити в антиутопічному майбутньому. Антиутопії — найоптимістичніший із експлуатаційної фантастики жанр, він передбачає, що люди можуть зупинитися й одуматися.
Ну от. Точкою входу в «1984» Оревелла є 1948 рік. У випадку «Джулії» точкою входу в «1984» стає вже 2023 рік. Чому понад пів століття по тому залишається аж настільки затребуваний прогноз Оревелла? Орвелл писав світ, який пережив кілька величезних катаклізмів, але не може вберегти себе від того, щоби знову не готуватися до світової війни. Світ, у якому тебе визначає те, хто саме зараз твій ворог… Ой.
Всесвіт антиутопії про диктатуру, породжену переможною(!) війною, який 75 років зберігає свій попереджувальний потенціал, знову актуальний. І свідчить це не про літературний хист Орвелла (хоча і про нього, звісно), і не про літературне завзяття Сандри Ньюман (хоча і про нього теж). Але про тупість людства.
Корисна книжка.
Ганна Улюра
