Зґвалтування сміливо можна назвати одним із найбільш стигматизованих досвідів, які може зазнати людина у нашому суспільстві. Уже ніби й існують сучасні дослідження на ці теми, і накопичений досвід, і багато говорять про недопустимість віктимблеймінгу та толерування насильства. Але іноді здається, що віз і нині там.
Під кожною новиною про сексуальний злочин обов’язково знайдуться люди, які напишуть щось про «вона сама спровокувала», «треба було думати, куди йдеш», «треба краще виховувати дочок». Або «нє ламайтє мальчікам жизнь», якщо ґвалтівник юний та в їхніх очах не схожий на маніяка з фільму жахів.
Чому так відбувається? Навряд чи є одна готова та вичерпна відповідь. Але можна зробити деякі висновки з того, що ми бачимо довкола.
«Хороші розумні хлопчики, які завжди переводили бабусь через дорогу, просто трішки ґвалтівники»?
Днями в інформаційний простір потрапила новина про трьох закарпатських підлітків, які ще в 2021 році побили та зґвалтували однолітку, знімали процес на відео, шантажувати її та поширювали відео серед знайомих.
У поліцію, до речі, ніхто з «глядачів» не заявив. Охоронцям правопорядку про злочин стало відомо лише тоді, коли відео розповсюдилося, і дівчинка знайшла в собі сили розказати правду. Тоді родина і звернулася по допомогу.
Окрім жаху самого факту цього злочину, багатьох, в тому числі й мене, обурив вирок. Суддя визнала всіх трьох підлітків-ґвалтівників винними, але призначила їм п’ять років умовно, іспитовий термін та сплату компенсації потерпілій. Вирок був винесений кілька днів тому і може бути оскарженим. Проте сам факт того, що йдеться про таке покарання за групове зґвалтування, уже достатньо промовистий.
М’якість вироку пояснюється як віком злочинців (на момент злочину їм було по 14-15 років), так і «позитивними характеристиками», які надала школа та представники служби у справах дітей. «Хороші розумні хлопчики, які завжди переводили бабусь через дорогу та добре писали контрольні, просто трішки ґвалтівники»?..
Що грає на руку зловмисникам?
Суспільство часто буває жорстоким та байдужим до потерпілих від зґвалтування. Проте до ґвалтівників нерідко проявляє необґрунтоване милосердя. Наприклад, хтось просить «не ламати їм життя», пише позитивні характеристики та шукає у поведінці потерпілої щось таке, що збило «хорошого хлопчика» з правильного шляху. Іноді люди просто дивляться «цікаве відео» та не вважають за потрібне «лізти не у свої справи», що також грає на руку зловмисникам.
Подібне «милосердя» до злочинця має погані наслідки як для конкретної потерпілої, так і для суспільства загалом. Бо потерпілі, які й так пережили жахливу подію, перебувають у вразливому стані та потребують допомоги, а не засудження. Обговорення поведінки потерпілої, пошук якихось прихованих мотивів («може, їй просто не заплатили?») її «наївності» чи «нерозумної поведінки» може завдати ще більшої шкоди й без того травмованій людині.
Читайте також: «Як уникнути зґвалтування» або Що не так із порадами для жінок?
Інші ж потерпілі, бачачи толерантне ставлення до «хороших хлопчиків, які просто трішки гвалтівники» або засудження на адресу тих, хто «сама винна», можуть побоятися звернутися по допомогу чи оприлюднити свій досвід. А це лише посилить упевненість злочинців у тому, що потерпіла буде мовчати. А якщо ні, то школа, виш чи інший заклад із радістю напишуть хорошу характеристику, яка пом’якшить вирок.
Не множити зло — це вже крок у бік добра
Якщо учителі, сусіди, друзі чи родичі покривають злочинця, не повідомляють про злочин, пишуть на ґвалтівника хороші характеристики та вважають ув’язнення занадто суворим покаранням за групове зґвалтування, то не буде нічого дивного в тому, що кількість таких злочинів лише зростатиме.
Натомість відсутність толерантності до сексуальних злочинів може позитивно вплинути на кількість розкритих справ (багато потерпілих не наважуються заявити в поліцію, бо бояться осуду та насмішок). Бо деякі злочинці тоді тричі подумають, якщо знатимуть, що не лише надовго сядуть, а й тикати пальцем після всього будуть на них, а не на потерпілих.
На жаль, сексуальні злочини були і будуть. Не факт, що їх можна викорінити повністю. Але цілком можна впливати на їхню кількість. І наша задача полягає в тому, щоб не допомагати ґвалтівникам робити їхні бридкі справи. Назвати злочин злочином, утриматися від засудження потерпілої, не шукати виправдань злочинцю лише через те, що він «не схожий на маніяка» або ви знаєте його родину, яка завжди вітається. Це той базовий мінімум, який не вимагає від нас ані грошових витрат, ані великої кількості сил та часу, але який допоможе не множити зло у нашому суспільстві. А не множити зло — це вже крок у бік добра.
Вікторія Moriweather
