Повага
  • Головна
  • Колонки
  • Заборона гомофобії та сексизму: що і для кого змінює новий закон про медіа?
Колонки

Заборона гомофобії та сексизму: що і для кого змінює новий закон про медіа?

Практично під новорічну ялинку, 29 грудня вже минулого року, президент України підписав багатостраждальний закон про медіа. 

Понад три роки розробки, 300 сторінок тексту, сотні дискусій та політичних протиріч, понад 2000 правок після першого читання. 

Цей закон необхідно було ухвалити для набуття статусу кандидата України в ЄС, тому зрештою, компроміс був знайдений. 

Чи дійсно в медіа заборонили мову ворожнечі щодо ЛГБТ-спільноти та які штрафи відтепер платитимуть сексистські медіа — розбір у цій колонці. 

Сексизм є, визначення немає 

В українському законодавстві досі немає визначення поняття «сексизм». Щоправда саме слово є. Сексизм «з’явився» в оновленому Виборчому кодексі України в 2020 році.

Зокрема, в статті 47 наголошується, що виборчі комісії, ЗМІ та інформаційні агентства при поширенні інформації про вибори зобов’язані дотримуватися об’єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти і точності інформації, уникати дискримінації та сексизму.

Після ухвалення закону про медіа чіткіше не стало. Зокрема, законодавець знову уточнив норму щодо заборони сексизму під час виборів. Цього разу додавши її до статті 100 Закону України «Про Всеукраїнський референдум». 

Відтепер «під час агітації всеукраїнського референдуму забороняється поширювати у будь-який спосіб матеріали, які містять ознаки сексизму або підбурюють до cексизму». 

Оскільки в законодавстві немає визначення сексизму, можна послуговуватися терміном, який пропонує Рада Європи. Сексизм — це будь-яка дія, жест, зображення, усна чи письмова мова, практика чи поведінка, які базуються на ідеї, що людина чи група людей є менш повноцінними через їхню стать.  

На цьому все. Фактично в самому законі про медіа більше сексизм не згадується. Але є заборона дискримінації за ознакою статі. 

Однак, «сексизм» і «дискримінація за ознакою статі» не є тотожними або взаємозамінними поняттями. Сексизм — набагато ширше явище та включає в себе, наприклад, гендерні стереотипи. 

Інституціолізованими наслідками сексизму є гендерна нерівність у різних сферах життя. Наприклад, розрив у оплаті праці на робочому місці або так звана «скляна стеля», коли є перешкоди для жінок у просуванні вгору кар’єрними сходинками.

Тому важливими є дві речі. По-перше, включити заборону сексизму не тільки у виборче законодавство, але й у медійне. По-друге, нарешті прописати саме визначення сексизму для однакового тлумачення законодавчих норм. 

Щоправда, це вже не задача галузевого закону про медіа. Визначення могло би з’явитися в спеціальному законі про заборону дискримінації, про який йтиметься далі. 

Заборона гомофобії та дискримінації інших вразливих груп

У новому законі про медіа, а саме у статті 36, наголошується, що на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі:

  • етнічного походження 
  • соціального походження 
  • громадянства
  • раси
  • релігії та вірувань 
  • віку 
  • статі
  • сексуальної орієнтації 
  • гендерної ідентичності 
  • інвалідності 
  • або за іншою ознакою

Що таке дискримінація та які існують форми дискримінації вже прописано в українському законодавстві. Зокрема, в здебільшого декларативному законі «Про засади запобігання та протидію дискримінації в Україні» 2013 року. 

Згідно з цим законом, формами дискримінації є: 

  • пряма дискримінація 
  • непряма дискримінація
  • підбурювання до дискримінації — вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками
  • пособництво у дискримінації 
  • утиск — небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери

Таким чином забороняється поширювати висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків, що є в переліку форм дискримінації. 

Дискримінація згідно цього закону — це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим законом, крім випадків, коли таке обмеження має об’єктивно обґрунтовану мету. 

Наприклад, такою правомірною метою, на думку держави, може бути обов’язковий призов чоловіків на військову службу під час дії воєнного стану або заборона виїзду за межі України чоловікам призовного віку. 

Цікаво, що закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» ще в 2005 році в статті 21-1 зазначав, що ЗМІ відповідно до законодавства сприяють недопущенню:

  • дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі 
  • поширення матеріалів, що відтворюють чи зміцнюють дискримінаційні уявлення про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, схвалюють або провокують дискримінацію за ознакою статі чи насильство за ознакою статі, включаючи сексуальне насильство. 

Фактично з 2015 року й до чинності закону про медіа в 2023 році, ця норма закону здебільшого була декларативною, тобто не передбачала наслідків для українських медіа на практиці.  

Штрафи для медіа до 348 000 гривень за гомофобію та сексизм 

Згідно з новим законом про медіа, всі порушення, за які Національна рада з питань телебачення і радіомовлення має право застосовувати заходи реагування, поділяються на незначні, значні та грубі.

Поширення дискримінації віднесли до значних порушень. 

Для лінійних аудіовізуальних медіа (тобто телебачення) передбачений штраф у розмірі 10% розміру ліцензійного збору для ліцензіатів або від 5 до 40 мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення для реєстрантів.

Отже, якщо врахувати, що з 1 січня 2023 року мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 6 700 грн на місяць, то за поширення дискримінації медіа можуть заплатити штраф від 43 500 гривень до 348 000 гривень. 

Окрім, класичного регулювання радіо і телебачення через видачу ліцензій на мовлення, закон стосується також інтернет-ресурсів, тобто онлайн-медіа. 

Згідно з новим законом, до онлайн-медіа не зараховуються приватні сторінки в соцмережах та сайти неінформаційних компаній. Остаточні критерії буду встановлені додатково регулятором. Наразі закон містить таке визначення:

«онлайн-медіа — медіа, що регулярно поширює інформацію в текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені цим законом до аудіовізуальних медіа».

Найголовніше, що дія закону поширюється на всіх суб’єктів у сфері онлайн-медіа незалежно від того, чи зареєструвалися вони, чи ні як суб’єкт у сфері медіа. Це означає, що відсутність реєстрації не перешкоджатиме притягненню медіа до відповідальності за порушення закону.

За значні порушення до суб’єктів у сфері онлайн-медіа застосовується штраф у розмірі від 5 до 10 розмірів мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення. Тобто це від 43 500 гривень до 67 000 гривень. 

При визначенні розміру штрафу, який обраховується у мінімальних заробітних платах, Національна рада враховує вид онлайн-медіа та розмір його аудиторії, а також інші обставини, що впливають на рівень суспільної небезпеки вчиненого порушення, про що зазначає у своєму рішенні.

Ще кілька важливих моментів і одна історія

У 2019 році на сайті міста Слов’янська «Карачун» вийшла коротка замітка з авторським заголовком редакції «Парад педерастов в Славянске: ответ городского совета»

Комісія з журналістської етики у відповідь випустила заяву із засудженням матеріалу, що поширює гомофобні вислови в медіа та дискримінує ЛГБТ-спільноту. 

Найцікавіше, що скаргу на цей матеріал Комісія отримала від інших журналістів  – Центру громадського контролю «Дій-Краматорськ».

У тому ж 2019 році під час виступу на Донбас Медіа Форумі у Харкові, я розповідала про реакцію Комісії на подібний контент. Під час перерви до мене підійшов чоловік, назвавшись власником сайту міста Слов’янська «Карачун». 

«Ви знаєте, це видання моє та мого сина. Ми знаємо, що це неправильний заголовок, але спеціально його поставили. Бо він «клікабельний», — сказав він. 

Читайте також: Виклик для медіа: як створювати чутливий контент під час війни?

Навіть попри обурення колег по цеху, рішення Комісії з журналістської етики, особисті розмови і пояснення, редакція не зняла гомофобну статтю. Тобто саморегуляція медіа не спрацювала. Цей матеріал і досі не видалений

Що відбувається з медіа, коли саморегуляція не спрацьовує? Приходить держава й регулює медійний контент. 

Після ухвалення нового законодавства українським медіа, що поширюють дискримінаційний контент, доведеться змінюватися або платити гроші. 

Це означає, що важливою залишається просвіта, тобто тренінги з питань толерантності та недискримінації як для редакцій, так і для окремих медійників. 

Для великих загальнонаціональних медіа розв’язанням проблеми може стати запровадження посад радників і радниць із питань недискримінації, а також омбудсманів редакцій (уповноважені з дотримання стандартів у медіа). Подібні посади є у Швеції, Данії, Нідерландах та інших європейських країнах.  

Щоправда, з урахуванням руйнування рекламного ринку та фактичного виживання багатьох медіа під час війни Україні, це буде додатковий виклик. Болісний, але важливий. 

Ліза Кузьменко, 

голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики

Схожі записи

Феміністка розгромила «Разгром феминистки» Жидкова

За мужність

Охорона материнства: які кроки має зробити Україна