Неможливо писати твори, не згадуючи про війну. Навіть фантастичні сюжети мають містити якісь рефлексії на наше сьогодення, переконана письменниця, драматургиня та волонтерка Юліта Ран.
Повномасштабне вторгнення літераторка зустріла в Харкові. Відтоді війна стала незмінною складовою її творів. Це дитячі книжки та мальописи, де тема боротьби подана в максимально дружній для дітей формі. А також твори для дорослих, де авторка органічно поєднує класичну супергероїку з українською міфологією. І нерідко в Юліти в центрі сюжету опиняються саме жіночі постаті.
«Бо має бути якомога більше сильних жіночих персонажів. А не тих принцес, які чекають на своїх прекрасних принців. Це в мене якось природно виходить. Напевно тому, що я сама жінка й мені дуже цікаво прописувати характери різних жінок», — говорить Юліта Ран.
Було враження, що літератури взагалі вже не буде
«24 лютого ми з чоловіком проспали вибухи. Прокинулися від того, що мені телефонували подруги й казали: «Почалося!». Тоді я вже почула, як у дворі стукають дверцята автівок. Люди панічно пакувалися в машини й виїжджали. Я майже рік прокидалася о 4:37. У час, коли вперше почула вибухи. Десь до 20-х чисел квітня була в Харкові. Ми намагалися жити, допомагати, волонтерити. Потрібно було когось сконтактувати, знайти житло чи ще якусь допомогу. У перший місяць-два було враження, що літератури взагалі вже не буде. Все зупинилося. А потім мене попросили написати п’єсу. Через постійні обстріли я зрозуміла, що в Харкові працювати не зможу. І мені потрібно виїхати в тихіше місце, щоб закінчити цю роботу», — пригадує Юліта.
Так вона опинилася в Полтаві. Її вже давно кликали до місцевого театру ляльок, із яким Юліта неодноразово співпрацювала. Там вона рік виконувала обов’язки головного режисера, який наразі служить у ЗСУ. Саме в Полтаві Юліта змогла завершити п’єсу «Два скетчі про війну». Твір базується на реальних історіях, що сталися на початку повномасштабної війни. А також на мемах, які тоді множилися, ніби гриби після дощу. Діти були в захваті від п’єси.
«Там є котики-волонтери, які варять волонтерський борщик і можуть дістати все, що завгодно. Або бойові гуси, які беруть качечку до себе в батальйон. Дітям це весело і смішно. З іншого боку, це абсолютно воєнна реальність. Бо цих жартів узагалі б не було, якби не війна. Наприклад, історії про дрон, який збили банкою з помідорами. Або якихось інших волонтерських приколів. Як от історія котика Сірого, який продав свої чоботи, щоб купити авто військовим. Це збірний образ волонтера, готового зняти останнє, щоб допомогти. І це зчитують діти, це не є травматичним досвідом. Це захоплює. І через жарти вони можуть переживати війну», — каже письменниця.
Ми сильні жінки, ми впораємося
До речі, про котиків-волонтерів. У театрі ляльок на той момент працював гуманітарний штаб, до якого Юліта приєдналася одразу після свого приїзду. Поповнювався він зокрема завдяки небайдужим полтавцям. Волонтери забезпечували переселенців і переселенок одягом, ліками та харчуванням. Допомагали й військовим, задовольняючи їхні нагальні потреби.
Юліта згадує, як разом із актрисою театру Андріаною Ерстенюк якось зібрала величезну коробку для військових. Вона була настільки важкою, що волонтерки збиралися покликати чергового на допомогу.
«Але через секунду одна одній кажемо: «Нє, ну ми ж сильні жінки?! Сильні! Ми ж удвох упораємося? Упораємося!» І ми ставимо цю коробку на підлогу і штовхаємо через увесь театр. І самі з себе сміємося. Бо думали, що нам потрібна допомога, а через секунду вирішили, що ми сильні жінки. Потім щоразу, коли складали щось важке й не було кому нам допомогти, ми казали: «Нє, ну ми сильні жінки, ми зробимо це. Ми впораємося».
Класно, коли люди об’єднуються
«Для будь-якого волонтера найприємніші моменти — це коли ти або закриваєш збір, або маєш гроші на купівлю необхідного. Або коли до тебе звертаються із запитом, а ти це маєш на складі. Я побачила багато людей зі сфери культури й мистецтва, які стали волонтерами. І найефективнішими були саме актори, музиканти та культурні менеджери. Класно, коли люди об’єднуються. Зараз я постійно роблю якісь збори на потреби військових. Там чималенькі суми, бо їм потрібні автівки, дрони, тепловізори. Коли відкриваєш черговий збір, ти ніколи не знаєш, скільки він триватиме».
Приємно, коли небайдужі люди допомагають збирати кошти. Юліта згадує, як до неї якось звернулася письменниця Дара Корній. Вона запропонувала під час свого читання зібрати гроші на дрон військовим. Іншого разу до неї звернулася дівчина, яка зараз живе в Польщі. Запропонувала відкрити допоміжну «банку». Тепер вона не пропускає жодного Юлітиного збору. Літераторка завжди може звернутися до своїх людей і отримати допомогу — пораду, контакт чи гроші на збір.
Читайте також: Майя Юркевич, волонтерка: Збирати донати на ЗСУ — дуже непроста справа
«І це ще раз підкреслює, що люди, які працюють на одному мистецькому полі, роблять усе, що можуть, задля перемоги. А дехто вже переходить у ряди наших захисників і захисниць. Ти завжди розумієш, що можеш на них розраховувати. Так само, як ти завжди готова їм чимось допомогти, підставити плече. Ми звикли якось іронічно говорити «от наша бульбашка те, наша бульбашка се». Але насправді вона в нас потужна — весь час щось робить, збирає якісь кошти, проводить благодійні аукціони, щоб закривати потреби на фронті, опікується різними підрозділами. Тобто робить внесок у нашу спільну перемогу. Я завжди пишу, що «замалих донатів не буває, як і завеликих». Із мільйона краплинок складається океан. Перемогти ми можемо тільки разом. Коли всі будемо об’єднувати зусилля, а не очікувати, що впораються без нас. Ми всі маємо щось робити», — каже Юліта Ран.
Писати так, щоб не травмувати дітей
«Моя творчість змінилася. Незважаючи на те, що я пишу переважно для дітей. Багато з того, що пишу зараз, пов’язане з війною.
Зараз готуються до друку дві повісті про Мавку Вербичку від видавництва «Ранок». Одну книжку намалювали. У першій частині описаний чарівний Моховий ліс, у якому живе Вербичка. На нього нападають песиголовці, та місцеві мешканці чинять їм опір. Неможливо зараз писати у відриві від реальності. Навіть якщо це фентезійний матеріал, все одно війна там є. Мені здається, що так і має бути. Інакше, чи є сенс писати, займатися якоюсь літературою, якщо там немає якихось рефлексій із приводу того, що відбувається зараз? Коли там немає осмислення цієї дійсності? Просто для дітей ти шукаєш максимально відповідні форми. Щоб, з одного боку, вони не травмували дитину, а з іншого — щоб була рефлексія на цю дійсність», — пояснює письменниця.
І пригадує свій минулорічний мальопис «Пес Патрон і Шкарпетковий монстр». За сюжетом на Землю прилітає Шкарпетковий монстр і робить зі шкарпеток армію. Тобто там немає справжньої війни. Але з контексту діти розуміють, про яких ворогів ідеться.
За словами Юліти, успішна дитяча література повинна мати кілька пластів. Одні легко зчитуються дітьми, а інші адресовані батькам. Наприклад, у продовженні «Пса Патрона» є робо-пес Григорій, який постійно цитує українських класиків — Шевченка, Франка, Лесю Українку. А в продовженні він підхоплює вірус і починає цитувати як популярні пісні, так і вірші Сергія Жадана. І на такі моменти батьки одразу звертають увагу.
«Скажу чесно, я не збиралася писати для дітей, — зізналася Юліта Ран. — Думала, що писатиму для дорослих. Але якось так сталося, що я завжди була з дитячим театром. Працювала в дитячому театрі, працювала для нього. А потім із цього вийшла моя перша дитяча книжка — «Дід Мороз і всі-всі-всі». Це така енциклопедія зимових чарівників, які в різних країнах приносять подарунки дітям».
Головне — робити правильні висновки
Юліта поділилася власною формулою хорошої дитячої книжки. За її словами, там мають бути пригоди, трохи містики, а також здорові стосунки та чудова дружба.
«Мені здається, з дітьми потрібно бути максимально чесними. Навіть якщо це якась шалена вигадка. Я пишу переважно казки чи якісь фентезійні повісті. Звісно, що там дуже багато вигадки, там є чарівні та міфологічні персонажі. Але сама історія має бути чесною. Я можу сказати про успішний кейс моєї повісті «Дзеркало бажань», яка в квітні минулого року опинилася в короткому списку всеукраїнського конкурсу «Книга року ВВС». Там є і магія, і детективна історія. Але насамперед це історія про дружбу дітей, про здорові стосунки в родині, про те, що для нас означають наші бажання, на що ми готові заради того, щоб вони здійснилися. Чи ми на все готові, чи в нас є якась межа».
Хтось із критиків сказав, що з «Дзеркала бажань» вийшов посібник для батьків, як спілкуватися з дітьми. Зокрема вони звернули увагу на репрезентацію здорових родинних стосунків. За словами Юліти, їй тоді хотілося створити дружній світ для головної героїні. А вийшло так, що написане сприймається як поради.
«Мені здається, нам зараз потрібно багато терапевтичної літератури, дитячої в зокрема. Як прожити травму, втрату людини, середовища, дому, країни. Запит на це є. Але мені не подобається тенденція робити дитячу літературу занадто вихолощеною. Коли все роблять за правилами, ніби за підручником. З найкращих міркувань, щоб не нашкодити. Але враховуючи те, що переживають наші діти, якось нерозумно приховувати від них існування смерті. Напевно цю тему варто якось проговорювати. Залежно від віку. Є тенденція робити героїв дуже правильними… Навпаки, герої, що мають вади та слабкості, — вони живіші та реальніші. І вони більше викликають симпатії в дитини. Головні герої можуть помилятися. Головне — робити правильні висновки».
Ми хотіли підкреслити єдність нашої країни
Наразі Юліта працює над коміксом «Курінь спеціального призначення». Він про персонажів української міфології, які в лавах Армії потойбіччя допомагають долати ворога. А айефективнішим підрозділом є якраз Курінь спеціального призначення на чолі з конотопською відьмою Яриною. Серед її побратимів та посестер можна побачити Русалку, Мавку, Козака-характерника, Песиголовця й не тільки. Так, останній у легендах постає як кровожерливе створіння, яке ненавидить людей. А в коміксі він ненавидить тільки росіян.
«Хотілося представити різних міфологічних істот. Там є момент, коли героям задля створення супер-зброї потрібно дістати інгредієнти з різних регіонів України. І кожен мандрує на свою батьківщину. Песиголовець родом із Криму, Щезник із Закарпаття, Характерник із Запоріжжя, Русалка в нас Дніпровська, Дзеркалиця — львівська. Шубін — це донбаський дух. Була ідея — підкреслити єдність духів зі своєю землею. І підкреслити цим єдність нашої України».
У самому коміксі багато динамічних подій та битв, там є місце й гумору, і справжній драмі. За словами Юліти, орієнтований твір на дорослу аудиторію, що дало їй більше свободи для творчості.
«Хотілося мати класичну коміксову схему, де є загін супергероїв, де кожен має надприродні здібності. Але вони ж не люди, а духи. Тому не дивно, що в них є ці надприродні здібності. І хотілося задіяти якомога більше героїв. У нас ця армія потужна й велика. Її очолює Лісовик, Літавиця, Водяник і Кобиляча Голова. Також є згадки про те, що багато хто з них робив це з 2014 року. Але це було більше в межах партизанського руху. А в лютому 2022 вони об’єдналися в потужну армію, бо не могли залишити людей без допомоги. Духи природи прив’язані до своїх територій, до своїх лісів або водойм. Або, як Шубін, до шахт. Що взагалі нелегко, адже його рідний край давно окупований. І кожен має зуб на окупантів».
Проговорити роль жінки на війні
Ще один твір на схожу тематику — оповідання «Позивний Мавка». Воно ввійшло у збірку «Мотанка» від видавництва «Vivat». Там є і фентезі, і магічний реалізм, і стімпанк, і постапокаліпсис. Але об’єднує їх тема жінки на війні, а також фантастичні елементи оповіді. Видавництво, до речі, звернулося саме до жінок: крім Юліти, свої твори надала Тамара Горіха Зерня, Ірина Грабовська, Наталія Довгопол, Олена Захарченко, Дара Корній та інші письменниці.
«Мені здається, що це природно. Багато чоловіків зараз воює, і про це пишуть. А тут спала на думку класна ідея — зібрати жінок, які можуть проговорити жіночу роль на цій війні. І саме в контексті таких магічно-фентезійних обставин. Логічно, що вони звернулися до жінок».
Читайте також: «Це воює вона»: як у Києві презентували книжку про воячок
Події оповідання відбуваються в наші дні. Там фігурує і Харків, і сьогоднішня війна. Головна героїня, художниця Марта, з дитинства бачить віщі сни. Протягом життя цей дар то зникає, то трансформується. Але після повномасштабного вторгнення він виходить на новий рівень –– і Марта починає бачити реальні бойові ситуації. Вона може втрутитися і змінити хід подій.
«Героїня займається волонтерством. Але одного разу вона розповідає представнику розвідки про свої видіння. І її запрошують у спецпідрозділ. Там є кілька людей, які теж мають надприродні сили, що можуть знадобитися на війні. Так, в оповіданні є трохи суперегороїки. Але я намагалася цього уникнути. У тому сенсі, що їхній воєнний побут, їхні стосунки між собою і те, як вони ставляться до цієї сили — щоб це було максимально несупергероїчним. Вони сміються самі з себе. Мені хотілося, щоб це не була така супергероїка, як у «Марвел». А щоб це був магічний реалізм, коли магія є невід’ємною складовою реального життя».
Ти можеш бути героїнею та змінювати світ
На думку Юліти, тенденція поєднувати супергероїку з автентичними міфологічними образами не випадкова. Адже природно, що в часи великих потрясінь люди звертаються до свого коріння, до рідної історії та міфології.
«Ми маємо Дару Корній, абсолютно чудову письменницю, яка дуже багато зробила для популяризації міфологічних персонажів як у романах для дорослих та підлітків, так і в дитячій літературі. І тут я органічно прийшла на це поле. Бо я завжди хотіла писати саме про українських міфологічних персонажів. Близько десяти років я писала про різних фей, хоча все одно якось вплітала Україну. А тепер я сказала собі: «Скільки можна писати про фей, ти ж хочеш писати про мавок!» Я завжди любила історію та міфологію різних країн. Але особливо нашу, українську».
Також Юліта нерідко робить головними героями дівчат та жінок. Причому як у дитячих творах про пригоди фей чи боротьбу Мавки Вербички з ворогами лісу, так і в творах для дорослих, як от у «Курені спеціального призначення» чи в оповіданні «Позивний Мавка».
«Бо має бути якомога більше сильних жіночих персонажів. А не тих принцес, які чекають на своїх прекрасних принців. Це в мене якось природно виходить. Напевно тому, що я сама жінка і мені дуже цікаво прописувати характери різних жінок. Наприклад, у серії «Феєричні пригоди фей» є чотири феї-подруги з різними характерами. Там є фея-книжниця, є фея –– знавчиня кулінарної магії. Вона завжди всіх підбадьорює і має приказки на всі випадки життя. Тобто в тебе може бути будь-який характер, у тебе можуть бути свої особливості і вподобання, але ти все одно можеш бути героїнею, змінювати світ, приходити на допомогу іншим. Ти можеш навіть здійснювати справжні подвиги, якщо в тебе є благородна мета та вірні подруги», — переконана Юліта Ран.
Юлія Гуш
