Повага
Колонки

Що не так із «мужніми» жінками

Світ змінюється. Але ми потребуємо не лише нових досягнень, а й перегляду старих уявлень. 

Колись через заздрість, боягузтво та параноїдальність деяких чоловіків, що мали владу, жінок закрили в хатній приватній сфері. Страх конкуренції та іншування через нездатність народжувати породжували купу пояснень від можновладців, чому жінкам не місце в освіті та науці. Присвоєння права на знання однією гендерною групою досі відгукується. Насаджені попередні стереотипи вчених мужів досі поширені. Так, уже є дослідження та докази, що жінки полювали на мамонтів, були воїнками та мисливицями з давніх часів. Але в пересічному уявленні годувальник — все ще чоловік.


Читайте також: Оксана Півень про генетику, дискримінаційні пастки й поєднання науки з материнством


Якщо ж сучасні факти силової спроможності жінок та їхню безстрашність уже ніяк не можна приховати, то узгоджують когнітивний дисонанс із насадженим «слабка стать» через порівняння з чоловіками. Щоб ні в кого не виникало сумнівів, за ким таки має лишатися визнання. На прикладах жінок використовують ознаки чоловіків як апріорі позитивні. Звідси маємо дивовижні компліменти на кшталт «єдиний мужчина в українському письменстві», «має яйця», «мужня» врешті-решт. Мужня як хто? Як чоловік із пивом на дивані?.. 

Одна за всіх, але всі за одного

За прикладом деяких безстрашних чоловіків мужність стала синонімом хоробрості та сміливості чи навіть найсильнішим їхнім проявом. Це взагалі цікавий феномен, як позитивні характеристики окремих представників домінуючої групи екстраполюються на всіх її членів без вагань. Водночас у підлеглої групи навпаки — масштабуються тільки негативні прояви. Зокрема кожна жінка, яка помиляється, відповідає за все жіноцтво. Але успішна жінка успішна сама по собі, не як частина своєї групи.

Ще один приклад проблематичності групових гендерних ознак — приниження чоловіків за ухилення від служби в армії через порівняння з жінками. Звідси додаткове посилення мізогінії. Хоча цитата Івана Франка про єдиного мужчину в українському письменстві теж була не так компліментом Лесі Українці, як інструментом образи чоловіків — сучасників Каменяра. 

«Ну що б, здавалося, слова»

Поляризація «чоловіче — жіноче» не просто констатує стать, а використовується для виправдання нерівності прав та можливостей. Хоч це не новина. Не придумаєш протиставлення — не збудуєш ієрархії, не отримаєш легальних рабів чи безплатних хатніх робітниць. 

На жаль, інерція, що зветься гендерним контрактом, досі потужна. Понад 62 тисячі військовослужбовиць в українському війську якщо й порушують його по суті, то на мовному символічному рівні все одно часто маркуються  традиціоналістськими означеннями. Так ми маємо берегинь батальйону, окраси підрозділу, натхнення бригади тощо. За цим лексичним рівнем тягнуться й реальні вимоги подвійного навантаження на службі — емоційно та побутово обслуговувати або відповідати стандартам конвенційної краси. 

Підступна частка «теж»

Колись була артикульована досить проста ідея, що «жінки — теж люди». Її  досі вважають радикальною. Світ, у якому потрібні були окремі синоди, широкі церковні дискусії про те, чи вважати жінку людиною, коли чоловіки вирішували, чи розширювати лексему «людина» до жінок, — це той самий світ, де авраамічні релігії досі грають значну роль.

Своєю чергою, уточнення «теж» вимагає доказів чи згадки «нарівні з чоловіками». Так коло замикається на наслідуванні, закріпленні за замовчуванням однієї групи як зразкової та вічне її наздоганяння іншою групою.

Ми потребуємо не порівнянь, а визнання різноманіття

Гідність — це усвідомлення власної цінності не через призму зовнішніх оцінок, а просто за фактом своєї унікальності. І тільки тоталітаризм може нав’язувати, що безпеки та поваги гідні лише люди певного типу. У демократичному устрої маємо плекати різноманіття, зокрема й цінності жінок не тому чи коли вони наслідують чоловіків. Жінки — люди, які не потребують рівняння на «теж». 

Тож коли вноситимемо зміни в Конституцію щодо декомунізованих назв областей та встановлення шлюбної рівності, варто й у статті 24, яка зараз звучить як «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей», облишити філігранне рівняння жінок на когось, хто такого рівняння не потребує, ніби має ці можливості за замовчуванням. 

Ольга Костіна

Схожі записи

Чи все гаразд з «Кореспондентом» і «британськими вченими»?

А тато — прикраса інтер’єру?

Олександра Горчинська

(Не)хороша дівчинка

Слава Світова